Апеляційне провадження Доповідач - Кафідова О.В.
№ 22-ц/824/10380/2025
м. Київ Справа № 755/682/24
18 грудня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Кафідової О.В.
суддів: Оніщука М.І.
Шебуєвої В.А.
розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «МГ-Сервіс» - Жекової Ганни Іванівни на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Яровенко Н.О. у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МГ-Сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з утримання підземного паркінгу,-
У січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МГ-Сервіс» (далі - ТОВ «МГ-Сервіс») звернулося до Дніпровськогорайонного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з утримання підземного паркінгу.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що ОСОБА_1 є власником паркомісця № НОМЕР_1 в підземному паркінгу багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 . ТОВ «МГ-Сервіс» є балансоутримувачем житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення і підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Акту приймання-передачі житлового комплексу з балансу на баланс, укладеного між Товариством «Будівельно-сервісна компанія «Україна» та Товариством «МГ-Сервіс» 18 травня 2009 року. Товариством «МГ-Сервіс» надано послуги з утримання підземного паркінгу у житловому багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 . Відповідач не оплачував надані послуги у зв'язку з чим склалася заборгованість, яка становить розмір 30 495,28 грн. - основної заборгованості; 6 6922,64 грн. інфляційні нарахування; 2 346,66 грн. 3% річних. Відповідач фактично споживає зазначені вище послуги, однак умисно відмовляється їх оплачувати.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2025 року позов ТОВ «МГ-Сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з утримання підземного паркінгу задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «МГ-Сервіс» заборгованість в розмірі 5 455,71 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «МГ-Сервіс» 3 % річних в сумі 209,80 грн., інфляційну складову в сумі 901,78 грн., а всього 1 111,58 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «МГ-Сервіс» судовий збір в розмірі 2 684,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2025 року, 11 квітня 2025 року представник позивача ТОВ «МГ-Сервіс» - Жекова Г.І. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушення норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що ТОВ «МГ-Сервіс» звернулося із позовною заявою № 0214/1511-01 про стягнення заборгованості за надані послуги з утримання підземного паркінгу, а не тільки з обслуговування паркінгу, оскільки послуга обслуговування машиномісця є складовою послуги з утримання підземного паркінгу.
Пунктом 2.4 Договору визначено, що середня вартість обслуговування одного машиномісця згідно кошторису витрат, переглядається Виконавцем на підставі: зміни ринкових цін, інфляційних факторів, збільшення мінімальної заробітної плати, введення додаткових посад та зміни цін на послуги, які надаються іншими організаціями.
У Додатку 1 до Договору був зазначений кошторис на обслуговування паркінгу станом на 2009 рік, в зв'язку зі змінами ринкових цін, інфляційних факторів та збільшення заробітної плати відповідно й змінювався тариф на обслуговування паркінгу.
Те, що протягом 2009-2023 років змінювалися ринкові ціни, інфляційні фактори та збільшення заробітної плати є загальновідомим фактором, який не потребує доказування.
Отже, позивачем зважаючи на умови Договору в розрахунку заборгованості, інфляційної складової боргу та 3% річних за послуги по утриманню підземного паркінгу було зазначено в графі «нараховано» загальну суму, яка складається із обслуговування паркінгу та комунальних послуг.
Пунктами 3.3-3.4 Договору визначено, що розмір щомісячної плати, яку вносить Споживач за надані послуги, вказується у платіжному документі (рахунок на сплату житлово-комунальних послуг), який надсилається Споживачу не пізніше 10 числа місяця, наступного за поточним. Послуги оплачуються шляхом внесення сум, зазначених у п. 2.3 Договору на поточний рахунок Виконавця, реквізити якого вказані у платіжному документі.
Як вбачається з умов Договору, Виконавець (ТОВ «МГ-Сервіс») зазначає розмір щомісячної плати за послуги з утримання підземного паркінгу в платіжному документі і надсилає Споживачу кожного місяця не пізніше 10 числа.
Відповідач у період квітня 2017- вересня 2023 року частково сплачував заборгованість за послугу по утриманню підземного паркінгу, і кожен сплачений платіж відповідачем був більшим, ніж сума вказану в Додатку 1 до Договору.
Судом першої інстанції не було надано належної оцінки тому факту, що в розрахунку заборгованості всі платежі Відповідача перевищували суму 180 грн., а також відповідач за період квітня 2017-вересня 2023 року ні разу не сплатив платіж в розмірі 180 грн.
Жодних заперечень з боку Відповідача з приводу оплат, які зазначені в розрахунку заборгованості не було. Отже, дії Відповідача щодо часткової сплати боргу свідчать про його обізнаність із суттю зобов'язання та із змінною тарифу, а також про мовчазну згоду з тарифами, на підставі яких сформовано розрахунок. Відповідач не оскаржував чинність чи законність тарифу, ані до моменту сплати, ані після, що додатково підтверджує його обізнаність та відсутність заперечень.
Щодо платежу в розмірі 5 000,00 грн., який суд першої інстанції зарахував в рахунок погашення заборгованості за період квітня 2017 - вересня 2023 року, апелянт зазначає наступне.
Платіж в розмірі 5 000,00 грн. був сплачений 04 лютого 2018 року з призначенням платежу «паркінг АДРЕСА_2 , а нарахування за січень 2018 року були в розмірі 324,29 грн.
Оскільки, спірні правовідносини не передбачають авансування послуг, то решта суми оплати відповідача була зарахована в рахунок погашення заборгованості, яка існувала станом на 01 квітня 2017 року, тобто в хронологічному порядку починаючи з того зобов'язання, що виникло з найдавнішого періоду, до повного погашення.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 18 травня 2009 року ТОВ «МГ-Сервіс» та ТОВ «Будівельно-сервісна компанія «Україна» складено акт приймання-передачі житлового комплексу з балансу на баланс, згідно якого ТОВ «Будівельно-сервісна компанія «Україна» передало, а ТОВ «МГ-Сервіс» прийняло на баланс будинок АДРЕСА_1 .
ТОВ «МГ-Сервіс» як балансоутримувач житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення і підземним паркінгом, здійснює надання послуги з утримання підземного паркінгу багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 є власником машиномісця № 1/А в підземному паркінгу багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що сторонами не оспорюється.
Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «МГ-Сервіс» до відповідача про стягнення заборгованості за надані послуги з утримання підземного паркінгу, суд першої інстанції виходив з того, що вартість обслуговування одного машиномісця в сумі 180,04 грн. З квітня 2017 року по вересень 2023 року розмір заборгованості становить 14 043,12 грн. Відповідачем за вказаний період було здійснено платежі на загальну суму 8 587,41 грн. Таким чином, заборгованість відповідача, з урахуванням здійснених платежів, становить 5 455,71 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Предметом регулювання Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Правовідносини із споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до ст. 4 якого законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Згідно з п. 35 Правил користування приміщеннями житлових будинків і при будинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року №572, обов'язок по сплаті за обслуговування і ремонт будинку, комунальні та інші послуги покладається на власника, наймача, орендаря житлового приміщення.
Згідно зі статтею 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" До житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Між ТОВ «МГ-Сервіс» та ОСОБА_1 укладено договір № УПП 76-54 про надання послуг з утримання підземного паркінгу та на оплату комунальних послуг.
ОСОБА_1 є власником машиномісця № НОМЕР_1 в підземному паркінгу багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що сторонами не оспорюється.
Відповідно до положень ст.322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.68 Житлового кодексу України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки, встановлені КМУ.
ТОВ «МГ-Сервіс» долучено до матеріалів справи розрахунок заборгованості за послуги з утримання підземного паркінгу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , де безпосередньо зазначено - заборгованість за надання послуг за утримання паркінгу за період з 01 квітня 2017 року по 01 жовтня 2023 року у розмірі 30 269,28 грн.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" управитель багатоквартирного будинку - фізична особа-підприємець або юридична особа-суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.
Тобто, положення ст. 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку з утримання своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.
Така правова позиція Верховного Суду викладена, зокрема, в постанові від 23.11.2022 у справі № 761/43664/18.
У силу приписів ч. 2 ст. 7 вказаного Закону кожний співвласник несе зобов'язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.
Частиною першою статті 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначено, що витрати на управління багатоквартирним будинком включають: 1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; 2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; 21) витрати, пов'язані з виконанням зобов'язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом.
Згідно із ч. 2-3 ст. 12 зазначеного Закону витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.
Верховний Суд у постанові від 06.07.2018 у справі № 910/582/17 зазначив, що витрати на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належного їм нежитлового приміщення та спільного майна, а також членства в об'єднанні співвласників багатоквартирного будинку.
Положеннями статей 7, 8 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено права та обов'язки споживача, виконавця комунальних послуг та управителя багатоквартирного будинку, зокрема, правом споживача є одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а управитель багатоквартирного будинку зобов'язаний забезпечувати належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку та прибудинкової території відповідно до нормативних вимог і договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, від власного імені укладати з підрядниками необхідні договори про виконання окремих робіт та послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Таким чином, із зазначених положень Закону вбачається, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15 та постанові Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 761/48615/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Позивачем надаються послуги з утримання підземного паркінгу у житловому багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 , однак відповідач зазначає, що ним не оплачуються в зазначеному в позові розмірі такі послуги, оскільки між сторонами не було погоджено будь-якого підвищення їх вартості.
Відповідачем не надано до суду доказів, що останній у встановленому законом порядку відмовився від надання послуг позивачем у спірний період, а саме з квітня 2017 року по жовтень 2023 року.
Відповідно до п. 2.3 Договору № УПП 76-54 вартість послуг з обслуговування паркінгу визначається виконавцем як середня вартість утримання одного машиномісця, і розраховується на підставі кошторису витрат (Додаток 1 до Договору).
З Додатку 1 до Договору приєднаного позивачем до справи, вбачається, що середня вартість утримання одного машиномісця складає 180,04 грн.
Відповідно до п.2.5 Договору виконавець письмово попереджує споживача про зміну вартості обслуговування одного машиномісця за 30 календарних днів до дати застосування цих змін.
З розрахунку вбачається, що з квітня 2017 року за утримання машиномісця № НОМЕР_1 нараховані суми, що відрізняються від суми середньої вартості утримання одного машино місяця, що передбачено Додатком 1 до Договору.
На виконання вимог ст. 81 ЦПК України, позивачем не додано доказу, що він у відповідності до п. 2.5 Договору повідомив відповідача про зміну вартості обслуговування одного машиномісця.
Аналізуючи викладене вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність заявлених позовних вимог щодо стягнення основної суми заборгованості в розмірі 5 455,71 грн. за утримання машиномісця.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Крім того, у відповідності із вимогами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається зі змісту позовних вимог, окрім основної суми заборгованості, позивач також просить стягнути індекс інфляції (інфляційне збільшення) та 3% річних.
За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.
За підрахунками суду 3 % річних складає 209,80 грн., інфляційна складова складає 901,78 грн.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2025 року - без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 141, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «МГ-Сервіс» - Жекової Ганни Іванівни - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та не може бути оскаржена до Верховного Суду.
Головуючий Судді: