Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/9699/2025 Доповідач - Ратнікова В.М.
м. Київ Справа № 759/25294/23-ц
15 грудня2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Кирилюк Г.М.
- Рейнарт І.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Яресько Тараса Віталійовича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 травня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Литвинової І.В., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 14.12.2022 року між ТОВ «1 Безпечне Агенство Необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики N?7631289 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».
ТОВ «1 Безпечне Агенство Необхідних кредитів» 14.12.2022 року направило ОСОБА_1 , пропозицію (оферту) укласти договір позики №7631289 після заповнення ОСОБА_1 відповідної електронної заявки на отримання фінансового кредиту на сайті первісного кредитора в мережі Інтернет, що знаходиться за адресою https://clickcredit.ua/ru.
14.12.2022 року ОСОБА_1 прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладання договору №7631289 на умовах визначених офертою. Зі своєї сторони ТОВ «1 Безпечне Агенство Необхідних кредитів» направлено ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор 04QiESBjw8, котрий позичальником було введено/відправлено.
Таким чином, 14 грудня 2022 року між ТОВ «1 Безпечне Агенство Необхідних кредитів» (позикодавець) та ОСОБА_1 ( позичальник) було укладено договір позики № 7631289 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до п. 1 вказаного договору позики позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджених у договорі умовах і строків, шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.
ТОВ « 1 Безпечне Агенство Необхідних кредитів» свої зобов'язання за кредитним договором виконало, надавши позичальникові грошові кошти.
Зазначало, що ОСОБА_1 виконувала взяті на себе зобов'язання з істотним порушенням умов договору, не здійснивши повернення суми наданого їй кредиту і процентів, нарахованих за строк користування кредитом, що спричинило виникнення простроченої заборгованості.
11 липня 2023 року між ТОВ «1 Безпечне Агенство Необхідних кредитів» і ТОВ «Росвен Інвест Україна» було укладено договір факторингу № 01.02-36/23, відповідно до умов якого, первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та сплатив первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору факторингу у порядку та строки встановлені договором факторингу.
Відповідно до додатку 1 (Реєстру боржників) до договору факторингу № 01.02-36/23 від 11 липня 2023 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором (станом на день відступлення права вимоги) складала суму у розмірі 31 000,00 грн: сума тіла кредиту - 10 000, 00 грн, заборгованість по відсотках за користування кредитними грошовими коштами - 21 000, 00 грн.
З урахуванням викладеного, просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» суму заборгованості за кредитним договором № 7631289 від 14 грудня 2022 року в розмірі 31 000 грн., понесені судові витрати.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 31 травня 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» (код ЄДРПОУ 37616221, бул. Вацлава Гавела, буд. 6, м. Київ, 03124) заборгованість у загальному розмірі 31 000 грн, яка складається із суми тіла кредиту - 10 000, 00 грн, заборгованості по відсотках за користування кредитними грошовими коштами 21 000, 00 грн, а також судовий збір у розмірі 2 684, 00 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 25 березня 2025 року представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Яресько Тарас Віталійович подав апеляційну скаргу, в якій просив суд рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції вважає необґрунтованим та таким, що ухвалене за неправильного застосування норм матеріального права, без повного та всебічного з'ясування обставин справи, при недоведеності обставин, що мають значення для справи, належними доказами.
Зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано жодного первинного бухгалтерського документа, що підтверджував би факт здійснення господарської операції, в тому числі, але не виключно, надання позики первісним кредитором відповідачці ОСОБА_1 , оплати відповідачкою певних сум по договору позики, нарахування відсотків, тощо.
Вказує на те, що розрахунок заборгованості, на який посилався позивач у позові, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Даний розрахунок, із зазначенням конкретних розмірів заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не можуть бути доказом наявності заборгованості. Більше того - з даного розрахунку вбачається, що значна частина заборгованості за процентами була незаконно нарахована після спливу строку кредитування.
Відповідно до п.62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Тобто, для доведення існування ймовірної заборгованості та встановлення розміру даної ймовірної заборгованості відповідачки перед первісними кредиторами (а отже, і перед позивачем), позивач зобов'язаний був надати суду банківські виписки, платіжні доручення, меморіальні ордери та/або інші первинні бухгалтерські документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Вважає, що позивачем у справі не було подано жодного належного, допустимого та достовірного доказу виконання ним зобов'язань за договором позики, а саме: первинних бухгалтерських документів, оформлених відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», але суд першої інстанції визнав факт виконання первісним кредитором своїх зобов'язань за договором позики встановленими.
Звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що матеріали справи не містять доказів, що до Реєстру боржників за договором факторингу входило право вимоги до відповідачки ОСОБА_1 .
Зазначає, що в копії доданого до договору реєстру боржників, що підписаний та скріплений печатками сторін договору факторингу, ОСОБА_1 не зазначена боржником.
На підтвердження свого права вимоги за договором позики, позивач надав документ під назвою «Витяг з Реєстру боржників», засвідчений лише підписом директора і лише печаткою ТОВ «Росвен Інвест Україна», що не відповідає вимогам п. 2. 3 договору факторингу. Зміст вказаного документа сформований та посвідчений позивачем самостійно, відтак, в повній мірі залежить від волі самого позивача.
Зазначає, що матеріали справи не містять: актів приймання-передачі реєстрів боржників; належним чином підписаного сторонами реєстру боржників із підтвердженням переходу прав вимоги до відповідача; наявний витяг складено одноособово позивачем, не відповідає копії реєстру боржників, не містить інформації про одиничну ціну. Позивач не набув прав нового кредитора за договором позики, а отже не має права пред'являти свої вимоги до відповідачки. Таким чином, позивачем не надано доказів переходу прав вимоги за договором позики, а висновки суду І інстанції в цій частині є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами.
Вказує на те, що пунктом 2 договору позики встановлено, що: сума позики 10 000,00 грн. Строк позики/Строк договору (строк договору) - 15 днів. Базова процентна ставка за перший день користування позикою (фіксована): 8,86 %. Базова процентна ставка з другого дня користування позикою до дати повернення позики (фіксована) (тобто, виключно в межах строку кредитування (строку позики), відповідно до вищенаведеної практики Верховного Суду) - 2,00 %. Звертає увагу, що строк позики прирівнювався до строку дії договору позики, оскільки пролонгацій, підтверджених додатковими угодами, не відбувалося, то договір позики припинив свою дію після закінчення строку позики, що не звільняє позичальника від обов'язку сплатити позику та проценти, але забороняє позикодавцю нараховувати проценти поза межами строку дії договору позики.
Вважає, що загалом борг відповідача перед первісним кредитором (ТОВ «1 Безпечне Агенство Необхідних кредитів» в принципі не міг перевищувати 10000,00 грн. + 3686,00 грн. = 13686,00 грн., що явно менше, ніж вимоги позивача у сумі 31000,00 грн., які на думку апелянта, було безпідставно стягнуто судом першої інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судом встановлено, що 14 грудня 2022 року між ТОВ «1 Безпечне Агенство Необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 7631289 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».
ТОВ «1 Безпечне Агенство Необхідних кредитів» 14 грудня 2022 року направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір позики №7631289 після заповнення останньою відповідної електронної заявки на отримання фінансового кредиту на сайті первісного кредитора в мережі Інтернет, що знаходиться за адресою https://clickcredit.uа.
14 грудня 2022 року ОСОБА_1 прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладання договору № 7631289, на умовах визначених офертою. Зі своєї сторони ТОВ «1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» направлено ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор 04QiESBjw8, котрий позичальником було введено/відправлено.
Таким чином, 14 грудня 2022 року між ТОВ «1 Безпечне Агенство Необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 7631289 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до п. 1 вказаного договору позики позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджених у договорі умовах і строки, шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника і використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.
Пункт 2 договору позики визначає суму позики -10 000 грн, строк позики -15 днів, базова процентна ставка за перший день користування позикою-8, 86 %, базова процентна ставка з другого дня користування позикою -2% .
Відповідно до п.4 договору, проценти за цим договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення, на залишок позики.
Як вбачається із розрахунку заборгованості ( на дату складання розрахунку 04.12.2024 року) заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором 7631289 становить 31 000 грн, з яких: 10 000 грн-заборгованість по тілу кредиту, 21 000 грн.- заборгованість по відсотках.
11 липня 2023 року між ТОВ «1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» (первісний кредитор) і ТОВ «Росвен Інвест Україна» ( новий кредитор) укладено договір факторингу № 01.02-36/23, відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та сплатив первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору факторингу у порядку та строки встановлені договором факторингу.
З наданого до справи позивачем реєстру боржників за договором факторингу № 01.02-36/23 від 11 липня 2023 року вбачається, що в даному реєстрі відсутній боржник ОСОБА_1 за договором позики № 7631289 від 14.12.2022 року.
Відповідно до наданого суду витягу з реєстру боржників за договором факторингу № 01.02-36/23 від 11 липня 2023 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором (станом на день відступлення права вимоги) складала суму у розмірі 31 000,00 грн: сума тіла кредиту - 10 000, 00 грн, заборгованість по відсотках за користування кредитними грошовими коштами - 21 000, 00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка не виконує умови договору у добровільному порядку, а тому заборгованість за отриманим кредитом, відсотками за користування ним, підлягають стягненню за судовим рішенням.
Матеріали справи не містять доказів повного виконання відповідачем зобов'язань за договором позики. Розмір заборгованості за договором, визначений у розрахунку, наданому позивачем, відповідачем у встановленому законом порядку не спростований.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що обставини, на які позивач посилається, як на підстави для позову, підтверджені належними, допустимими, достатніми і достовірними доказами, стороною відповідача не спростовані, тому вимоги позову підлягають задоволенню.
Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погодитися не може, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ч. ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України).
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Як встановлено судом, 14 грудня 2022 року між ТОВ «1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів » та ОСОБА_1 укладено договір позики № 7631289. Вказаний договір підписаний одноразовим ідентифікатором 04QiESBjw8.
У даному договорі містяться особисті дані позичальника- ОСОБА_1 , а саме: дата народження, РНОКПП, номер та серії паспорту, номер телефону, рахунок.
Отже, підписанням договору позики за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідачка ОСОБА_1 підтвердила прийняття відповідних умов надання позики, а також засвідчила, що вона повідомлена позикодавцем у встановленій законом формі про усі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. Без вчинення вказаних дій по попередньому заповненню анкети, надання особистих даних для оформлення кредитного договору, у тому числі, номеру телефону та електронної пошти для отримання одноразового ідентифікатора, такий правочин не був би укладений.
Відповідно до п. 1 договору позики позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджених у договорі умовах і строках, шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника і використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.
Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.
Згідно з статтею 16 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» 5 квітня 2001 року, № 2346-III, який був чинний на день проведення переказу коштів, до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціювання переказу проводиться шляхом:1) подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа; 2) подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі; 3) подання ініціатором до відповідної установи - учасника платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу; 4) використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі; 5) подання обтяжувачем чи отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні; 6) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання; 7) внесення готівкових коштів для подальшого переказу за допомогою платіжних пристроїв.
Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.
Згідно статті стаття 25 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» для ініціювання переказу в межах України можуть застосовуватися електронні платіжні засоби як внутрішньодержавних, так і міжнародних платіжних систем у порядку, встановленому Національним банком України.
Ініціювання переказу за допомогою електронних платіжних засобів має оформлюватися відповідними документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, що визначаються правилами платіжних систем.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі документи, які передбачені статтями 22, 25 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», статтею 13 Закону України «Про електронну комерцію», які підтверджують ініціювання переказу кредитних коштів на рахунок відповідачки ОСОБА_1 , а також те, що такий переказ є завершеним.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу.
Згідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1 , позивач надав суду наступні докази: договір позики №7631289; лист про детальний опис дій, вчинених сторонами для укладення договору № 7631289 від 14.12.2022 року; розрахунок заборгованості за кредитним договором; договір факторингу №01.02-36/23; реєстр боржників до договору факторингу № 01.02-36/23; витяг реєстру боржників до договору факторингу № 01.02-36/23; статут ТОВ «Росвен Інвест Україна».
У даному випадку надані ТОВ «Росвен Інвест Україна» розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за договором позики та лист про детальний опис дій, вчинених сторонами для укладання договору, не є первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а тому не є належними доказами отримання ОСОБА_1 коштів за договором позики та наявності заборгованості за вказаним договором.
Ці документи із вказівкою на перерахування коштів позичальниці та із зазначенням конкретного розміру заборгованості є документами, що створені самим кредитором, тому інформація зазначена в розрахунках, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не можуть бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.
Апеляційний суд враховує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм Закону та Положення дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами на підтвердження заборгованості за договором позики.
Такими доказами можуть бути також квитанції чи платіжні інструкції щодо перерахування коштів позичальнику на його банківський рахунок.
При цьому, ТОВ «Росвен Інвест Україна» не надало суду належних і допустимих доказів на підтвердження надання відповідачці ОСОБА_1 позики, в тому числі і шляхом перерахування відповідної суми коштів на картковий рахунок відповідачки, зокрема, платіжного доручення, меморіального ордеру, довідки банку, тощо.
При вирішенні вказаного спору суд першої інстанції, у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України, наведених вище вимог закону та фактичних обставин справи належним чином не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про доведеність позовних вимог ТОВ «Росвен Інвест Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за вказаним вище договором позики.
Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів надання відповідачці - ОСОБА_1 позики на її картковий рахунок, користування відповідачкою вказаними грошовими коштами, руху коштів по рахунку та наявність заборгованості, яка заявлена до стягнення, то позовні вимоги ТОВ «Росвен Інвест Україна» є недоведеними та не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги про відсутність документів, що підтверджують факт виконання зобов'язання первісним кредитором та отримання позики відповідачем, знайшли свої підтвердження під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції та перевірки наявних доказів.
Перевіривши в межах доводів апеляційної скаргиправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, не дослідив та не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, а тому висновок суду першої інстанції про задоволення у повному обсязі позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» без оцінки вказаних обставин у сукупності, не може вважатись обґрунтованим і таким, що відповідає положенням статей 76, 81, 89 ЦПК України.
Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це, відповідно до статті 376 ЦПК України, є підставою для скасування рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 травня 2024 року та ухвалення нового судового рішення про залишення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостібез задоволення.
Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Згідно з вимогами ч. ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача;3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що за результатами апеляційного перегляду рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 травня 2024 рокуапеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Яресько Тараса Віталійовича задоволено, то понесені відповідачем витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 220,80 грн підлягають відшкодуванню Товариством з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна».
Керуючись ст. ст. 526, 626-629, 1048, 1055 ЦК України, ст. ст. 3, 11, 12 Закону України « Про електронну комерцію», ст. ст. 21, 22, 25 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, ст. ст. 4, 12, 76, 77, 80, 81, 83, 84, 141, 369, 374, 376, 382-384 України, суд,-
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Яресько Тараса Віталійовичазадовольнити.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 травня 2024 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики залишити без задоволення.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» (код ЄДРПОУ 37615221) на користь ОСОБА_1 (РНОКППНОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 220, 80 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Судді: