09 грудня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 369/1809/25
номер провадження: 22-ц/824/14367/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 червня 2025 року у складі судді Скрипник О.Г., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
У січні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Позовна заява мотивована тим, що 04 вересня 2009 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у місті Києві було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що складено відповідний актовий запис №1229.
Від шлюбу у сторін народився син, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач вказував, що спільне життя у нього з відповідачкою не склалося, вони більше року разом не проживають, спільне господарство не ведуть, шлюб носить формальний характер та подальше спільне життя та збереження шлюбу буде суперечити їх інтересам.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просив розірвати шлюб між ним та відповідачкою, укладений та зареєстрований 04 вересня 2009 року, актовий запис №1229.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 червня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який зареєстрований 04 вересня 2009 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у місті Києві, про що складено відповідний актовий запис №1229 - розірвано.
Після розірвання шлюбу прізвища сторін залишено без змін.
Рішення суду мотивоване тим, що між сторонами з 2009 року існує зареєстрований шлюб, від якого є малолітня дитина, однак подружжя понад рік спільно не проживає, спільного господарства не веде, сімейні відносини фактично припинені, шлюб має формальний характер, а позивач наполягає на його розірванні та заперечує проти примирення. За таких обставин суд дійшов висновку, що подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, що відповідає вимогам Сімейного кодексу України (далі - СК України) та практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо поваги до особистої автономії і свободи вибору сімейного життя.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, а в разі відмови в задоволенні апеляційної вимоги в частині повного скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд - ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправомірно відмовив відповідачці у законному праві на надання часу для примирення сторін, незважаючи на подану нею відповідну заяву (клопотання). Вважає, що суд неправомірно відмовив окремою ухвалою у задоволенні її клопотання про примирення без будь-якої аргументації та без її подальшого опису в самому оскаржуваному рішенні суду про розлучення, що є порушенням процесуального права та принципу обґрунтованості судового рішення.
Вказує, що у шлюбі сторін виховується малолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що покладає на суд додатковий обов'язок щодо максимального сприяння збереженню сім'ї з метою забезпечення найкращих інтересів дитини. Принцип найкращих інтересів дитини є одним з основоположних у сімейному праві України та в міжнародній практиці, зокрема закріплений у Конвенції ООН про права дитини. Ненадання строку для примирення, незважаючи на клопотання відповідачки, та відмова в ньому без аргументації, свідчить про те, що суд першої інстанції не вжив усіх можливих заходів для збереження сім'ї, чим фактично став на бік лише позивача, ігноруючи права та інтереси відповідачки та малолітньої дитини.
Зазначає, що як у самому судовому засіданні, так і в оскаржуваному рішенні суд не роз'яснив її права повернення до дошлюбного прізвища, а також відсутнє вирішення цього питання по суті, незважаючи на те, що це є обов'язком суду при розгляді справ про розірвання шлюбу. Таке нехтування обов'язками суду призводить до неповноти судового рішення та порушення прав відповідачки.
Також вказує, що суд першої інстанції, відмовивши у наданні строку для примирення та не роз'яснивши право на вибір прізвища, фактично не забезпечив балансу інтересів сторін, поставивши інтереси позивача вище інтересів відповідачки та спільної малолітньої дитини. Це призвело до порушення фундаментального принципу справедливого судового розгляду, який вимагає всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема тих, що стосуються можливості збереження сім'ї та захисту прав всіх її членів.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Чередніченко В.П. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі. Вказує, що у даній справі суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про примирення, оскільки сторони тривалий час не проживають разом, спільного господарства не ведуть, а подружні відносини фактично припинені. Як позивач, так і відповідачка, перебувають у нових особистих стосунках з іншими людьми, що об'єктивно виключає можливість відновлення шлюбу. Крім того, з моменту звернення позивача з позовом 22 січня 2025 року і до ухвалення рішення 26 червня 2025 року сторони, зокрема і відповідачка, не виявляли жодних намірів до примирення чи відновлення сімейних відносин.Більше того, в ухвалі Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 червня 2025 року суд навів належну мотивацію для відмови у задоволенні клопотання відповідачки, зокрема звернув на увагу на те, що позов про розірвання шлюбу подано ще 22 січня 2025 року, однак протягом такого значного проміжку часу (близько п'яти місяців) подружжя так і не примирилось. Також вказує, що суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні чітко визначив, що після розірвання шлюбу прізвища сторін залишаються без змін. Таким чином, питання щодо прізвища було предметом розгляду та вирішене судом у межах заявлених вимог і з урахуванням фактичних обставин справи. Відповідачка під час судового розгляду не заявляла клопотань чи намірів повернути своє дошлюбне прізвище, що було зафіксовано судом при ухваленні рішення. Вважає, що навіть якщо відповідачка наразі змінила свою позицію та виявила бажання відновити дошлюбне прізвище, це не може бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Під час апеляційного розгляду справи представник ОСОБА_1 - адвокат Бессараб В.С. не підтримала вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 про скасування рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 червня 2025 року в частині розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Тому відповідно до приписів ч.1 ст.367 ЦПК України законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 у частині доводів щодо не роз'яснення відповідачці права на вибір прізвища після розірвання шлюбу та не вирішення цього питання по суті, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04 вересня 2009 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що складено відповідний актовий запис №1229.
Від шлюбу у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно зі ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ст.3 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність та пропорційність.
Одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін (п.4 ч.3 ст. 2 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів.
Системний аналіз вказаних норм процесуального закону вказує на те, що у межах цивільного процесу суд не має права виходити за межі заявлених позовних вимог, оскільки це суперечить принципу диспозитивності. Саме сторони визначають обсяг і межі спору, а суд вирішує спір виключно в рамках поданих вимог і доведених обставин. Порушення цього принципу призводить до базових принципів змагальності й диспозитвності та порушення процесуального балансу, що суперечить засадам цивільного судочинства.
Так у січні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та посилаючись на те, що спільне життя у нього з відповідачкою не склалося, сторони більше року разом не проживають, спільне господарство не ведуть, шлюб носить формальний характер та подальше спільне життя та збереження шлюбу буде суперечити їх інтересам, просив розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який зареєстрований 04 вересня 2009 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у місті Києві, про що складено відповідний актовий запис №1229.
Згідно зі ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
У даному випадку колегія суддів приймає до уваги, що позовні вимоги ОСОБА_2 були спрямовані виключно на розірвання шлюбу, укладеного між сторонами 04 вересня 2009 року, без заявлення будь-яких вимог щодо зміни або визначення прізвища відповідачки після його припинення.
Із матеріалів справи вбачається, що у поданій позовній заяві ОСОБА_2 відсутні посилання на необхідність вирішення питання прізвища, так само як і відсутня така вимога у прохальній частині його позову.
До того ж з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства суд позбавлений права виходити за межі заявлених вимог, а позивач, у свою чергу, не наділений процесуальним правом заявляти вимоги щодо реалізації особистих немайнових прав відповідачки, зокрема права на вибір або зміну її прізвища після розірвання шлюбу. Такі права є виключно особистими та можуть бути реалізовані лише за волевиявленням самої особи.
Також матеріалами справи підтверджується, що під час розгляду справи у суді першої інстанції, у тому числі у судовому засіданні 26 червня 2025 року, відповідачка ОСОБА_1 не заявляла самостійних клопотань чи вимог про повернення дошлюбного прізвища, не наполягала на вирішенні цього питання судом та не висловлювала заперечень щодо збереження прізвища, набутого у шлюбі.
Водночас всупереч доводів апеляційної скарги, чинні норми ЦПК України та СК України не містять положень, які покладали б на суд обов'язок роз'яснювати відповідачу право на зміну прізвища під час ухвалення рішення про розірвання шлюбу.
За наведених фактичних і правових обставин суд першої інстанції, зазначивши у оскаржуваному рішенні від 26 червня 2025 року, що після розірвання шлюбу прізвища сторін залишаються без змін, діяв у межах заявлених вимог, з урахуванням фактичної поведінки сторін у процесі та без втручання у сферу особистих немайнових прав відповідачки.
Крім того, відповідно до положень ст.113 СК України особа, яка змінила прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, після його розірвання має право як і надалі іменуватися цим прізвищем, так і відновити своє дошлюбне прізвище.
Реалізація цього права не ставиться у залежність від наявності чи відсутності судового рішення з цього питання та може бути здійснена відповідачкою самостійно у позасудовому порядку шляхом звернення до органів державної реєстрації актів цивільного стану.
Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, яким судом надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального права та не допущено порушення процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування або зміни рішення, а тому рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 18 грудня 2025 року.
Головуючий
Судді: