Рішення від 22.10.2025 по справі 752/12762/25

Справа № 752/12762/25

Провадження № 2/752/7078/25

РІШЕННЯ

Іменем України

22 жовтня 2025 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Плахотнюк К.Г.

за участі секретаря судового засідання Нікітенко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року КП «Київтеплоенерго» звернулося до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що КП «Київтеплоенерго» з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води. З 01 листопада 2021 року, у зв'язку із змінами в законодавстві, КП «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води. Правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води регулюються Законом України «Про житлово - комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630. У сфері надання послуг правовідносини з ТЕ/ПГВ регулюються Законом України «Про житлово - комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року №2189-VШ, постановою КМУ №1182 від 11 грудня 2019 року «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», а також постановою КМУ №830 від 21 серпня 2019 року №1182» Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії». За змістом даних нормативних актів послуги за надані послуги надаються споживачеві згідно з договорами, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, такий договір є договором приєднання. На виконання вимог Закону КП «Київтеплоенерго» на підставі типових договорів, підготовлено та опубліковано/оприлюднено: Договір про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085). Щодо договору про надання послуг з ТЕ/ПГВ, відповідно до ч. 5 ст.13 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року у разі, якщо співвласники будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, який є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб- сайті органу місцевого самоврядування або веб-сайті виконавця послуги, співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. На виконання вимог закону на офіційному веб-сайті підприємства були оприлюднені індивідуальні типові договори про надання послуг з постачання теплової енергії та послуг з постачання гарячої води. Свідченням повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов договору є факт отримання послуг споживачем. Будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в цiлому під'єднаний до мереж тепло - та водопостачання. Як наслідок, квартира АДРЕСА_2 за зазначеною адресою під'єднана до внутрішньо-будинкової системи тепло- та водопостачання, а отже, відповідачі є споживачами послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01.11.2021 споживачем послуг з TE/ПГB. Відповідачі від послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01.11.2021 від послуг з ТЕ/ПГB, у встановленому чинним законодавством порядку, не відмовлялися (не відключалися). Отже, виникнення цивільних прав та обов'язків, між позивачем та відповідачами підтверджується діями сторін, а саме: позивач щомісячно надає відповідачам послуги з ЦО/ЦПГВ, а з 01.11.2021 послуг з ТЕ/ПГВ, надсилає відповідачам платіжні документи (рахунки) на оплату таких послуг, а відповідачі споживають надані послуги та зобов'язані оплатити їх вартість. Відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги, в результаті чого, утворилася заборгованість станом на 30.04.2025 становить 78723,07грн, з яких за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 заборгованість за послуги з централізованого опалення -16090,72грн, заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води - 21757,78грн; за період з 01.11.2021 заборгованість за послуги з постачання теплової енергії - 19886,68грн, заборгованість за послуги з постачання гарячої води - 18725,95грн. Крім того, відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року та Закону України» Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» споживачі послуг зобов'язані були сплачувати внески за обслуговування вузлів комерційного обліку відповідних послуг. А відповідно до ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 плата виконавцю за індивідуальним договором про надання послуги з ТЕ/ПГВ включає в себе також й плату за абонентське обслуговування. Таким чином, у відповідачів також існує заборгованість у період до 31.10.2021 зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 128,03грн та заборгованість за сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води становить у розмірі 0,00грн; за період з 01.11.2021 заборгованість за абонентське обслуговування: за послуги з постачання теплової енергії в розмірі 1397,46грн та за постачання гарячої води - 736,45грн.

Позивач просив суд солідарно стягнути з відповідачів на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість, а саме:

-заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення у розмірі 14576,03рн;

-інфляційну складову боргу у розмірі 2215,56грн, 3% річних у розмірі 545,10грн;

-заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 16148,17грн;

-інфляційну складову боргу в розмірі 2454,52грн, 3% річних у розмірі 603,90грн;

-заборгованість за спожиті з 01.05.018 по 31.10.2021 послуги централізованого опалення у розмірі 16090,72грн;

-інфляційну складову боргу у розмірі 2445,79грн, 3% річних у розмірі 597,78грн;

-заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 21757,78грн;

-інфляційну складову боргу у розмірі 3307,18грн, 3% річних у розмірі 813,68грн;

-заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 19886,68грн;

-інфляційну складову боргу у розмірі 2024,73грн, 3% річних у розмірі 522,06грн, пеня у розмірі 635,18грн;

-заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 18725,95грн;

-інфляційну складову боргу у розмірі 2319,15грн, 3% річних у розмірі 553,53грн, пеня у розмірі 673,46грн;

-заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1397,46грн;

-заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 736,45грн;

-заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 128,03грн;

-заборгованість за обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 0,00грн.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Плахотнюк К.Г. від 03 червня 2025 року відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін. Відповідачам був наданий строк для надання відзиву (а.с.35-36).

До суду надійшов відзив від представника відповідачів-адвоката Корнійчук Марини Вячеславівни відповідно до якого зазначила, що просить суд застосувати позовну давність щодо заявлених Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» позовних вимог.

В судовому засіданні сторони відсутні, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник позивача до суду не з'явився, про причини не явки суд не повідомив, про розгляд справи повідомлявся належним чином.

Відповідачі в судове засідання не з'явились, від представника відповідачів -адвоката Корнійчук М.В. надійшов відзив відповідно до якого просила відмовити в задоволенні позовної заяви про стягнення заборгованості в частині вимог, за якими сплив строк позовної давності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, про часткове задоволення позовних вимог, з таких підстав.

Судом встановлено, що розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року №591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам, у зв'язку із чим КП «Київтеплоенерго» здійснює з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

З 01 листопада 2021 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води.

Факт надання позивачем житлово-комунальних послуг, які споживалися у процесі експлуатації та використання квартири АДРЕСА_2 у вищевказаному будинку, підтверджується матеріалами справи, а саме: довідка про обсяг споживання послуги з постачання теплової енергії/послуги з постачання гарячої вод за показника КВОТЕ за період з 01.10.2018 по 30.04.2025 (а.с.26); корінці наряду (а.с.19-25).

Відповідно до інформації Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб голосіївської РДА за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані наступні особи, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.34).

Вказана квартира під'єднана до внутрішньо-будинкової системи теплопостачання та постачання гарячої води, а отже відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.

Проте, відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, в результаті чого утворилась заборгованість станом на 30.04.2025 становить 78723,07грн, з яких за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 заборгованість за послуги з централізованого опалення -16090,72грн, заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води - 21757,78грн; за період з 01.11.2021 заборгованість за послуги з постачання теплової енергії - 19886,68грн, заборгованість за послуги з постачання гарячої води - 18725,95грн.

Правовідносини, які склалися між сторонами, врегульовані Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV та Законом України «Про житлово - комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року №2189-VШ.

Крім того, правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води регулюються також Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630.

Правовідносини з постачання теплової енергії та постачання гарячої води регулюються постановою КМУ №1182 від 11 грудня 2019 року » Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», а також постановою КМУ №830 від 21 серпня 2019 року №1182» Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з з постачання теплової енергії».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"( на момент виникнення спірних правовідносин у редакції Закону України № 1875-IV від 24 червня 2004 року) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно з ч. 1 ст.13 Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до ч. 2 ст.13 Закону примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад, залежно від функціонального призначення, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

За змістом ч. 3 ст. 16 Закону комунальні послуги надаються споживачам безперебійно.

Таким чином, відповідачі є споживачами житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно з п.1 ч.3 ст.20 Закону споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

За змістом ст. 29 Закону надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку здійснюється на підставі договору, що укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою.

Правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та постачання гарячої води регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21 липня 2005 року.

Відповідно до пункту 8 Правил послуг надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на підставі типового договору.

На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року на підставі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, підготовлено та опубліковано договір в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34 (5085), який відповідає змісту типового договору і є договором приєднання і який може бути укладений шляхом приєднання до нього відповідача, як споживача.

Крім того, відповідно ч.ч. 1, 2 ст.12 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року №2189-VШ надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону.

Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону у разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Позивач зазначає, що на виконання вимог закону на офіційному веб-сайті підприємства були оприлюднені індивідуальні типові договори про надання послуг з постачання теплової енергії та послуг з постачання гарячої води.

Свідченням повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов договору є факт отримання послуг споживачами.

При зверненні до суду позивач зазначив також, що будинок АДРЕСА_3 під'єднаний до мереж тепло-та водопостачання, як і квартира АДРЕСА_2 , а отже відповідачі є споживачами послуг з централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року споживачами послуг з ТЕ/ПГВ.

Зазначає, що відповідачі від зазначених послуг у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялися (не відключалися).

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

За змістом ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

У тих випадках, коли закон не встановлює обов'язковість певної форми, сторони можуть обирати її на власний розсуд, але в межах чинного законодавства.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Таким чином, якщо умови усного договору виконуються сторонами, то він вважається укладеним, а умови прийнятими обома сторонами.

За змістом ч. 1 ст. 633 ЦК України договір про надання комунальних послуг є публічним договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги від 24 червня 2004 року №1875-IV учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Як зазначено вище, позивач на підставі ліцензії №591 від 10 квітня 2018 року є виробником і постачальником теплової енергії споживачам і з 01 травня 2018 року надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року споживачем послуг з ТЕ/ПГВ.

Відповідно до вимог закону споживачі зобов'язані вносити плату за житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати послуг в повному обсязі.

Це відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України 20 квітня 2016 року в справі 6-2951цс15, яка, з точки зору ч. 4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом.

В порушення вимог закону відповідачі плату за надані послуги не вносять, що привело до виникнення заборгованості.

Представник відповідачів - адвокат Корнійчук М.В. заперечуючи щодо позовних вимог просила суд застосувати позовну давність щодо позовних вимог.

Згідно зі статтею 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої, п'ятої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

У частині першій статті 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважаться, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, №22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09,§ 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

02.04.2020 набув чинності Закон України від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положения» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12.03.2020 до 31.07.2020. Дію карантину, встановленого цією Постановою, продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ, строк дії карантину закінчився з 01.07.2023.

Так як від 02.04.2020 набув чинності Закон України від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, у т.ч. статтями 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину, тому трирічний строк позовної давності до вимог про стягнення заборгованості з 01.05.2018 року не пропущений, оскільки на час подання позовної заяви, такий строк був продовжений вищевказаним Законом.

В матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості за надані послуги ПАТ «Київенерго» до 01.05.2018 з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Для підтвердження нарахувань помісячно за весь період боргу, що переданий за договором цесії та визначення періоду, за який утворилась заборгованість, надано розгорнутий розрахунок заборгованості, переданої за Договором № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 01.05.2018, укладеного між ПАТ «Київенерго» та КП (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», з якого вбачається, що заборгованість відповідачів має місце з липня 2015 року.

Отже, КП «Київтеплоенерго» не було пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості з оплати послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, спожитих від квітня 2017 року по 30.04.2025 включно. Натомість, має місце пропуск строку позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за період з липня 2015 року по квітень 2017 року включно.

Відтак, з відповідачів на користь КП «Київтеплоенерго» підлягає солідарне стягненню заборгованість по оплаті наданих послуг, а саме: централізоване опалення за період з квітня 2017 по 01.05.2018 в розмірі 8475,94грн; централізоване постачання гарячої води за період з квітня 2017 року по 01.05.2018 в розмірі 11281,87грн.

Згідно статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18.07.2006).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги.

Так, оскільки суд прийшов до висновку про застосування строку позовної давності до заборгованості за спожиті послуги централізованого опалення нарахованої до квітня 2017 року, та стягнення з відповідачів відповідно заборгованості за централізоване опалення у розмірі 8475,94грн, то інфляційна складова боргу відповідно становитиме - 1110,45грн та 3% річних - 274,87грн; за централізоване гаряче водопостачання відповідно до заборгованості у розмірі 11281,87грн, інфляційна складова боргу становитиме - 1674,73грн та 3% річних - 366,17грн.

Перевіривши нарахування Позивача щодо індексу інфляції та 3 % річних щодо стягнення заборгованості за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення та спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії на суму заборгованості, суд приходить до висновку про правомірність застосування та задоволення позовних вимог у цій частині у повному обсязі.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з кожного відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1242,22грн, пропорційно до частки задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 205, 256, 257, 261, 267, 509, 525, 633, 639 ЦК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості- задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (місцезнаходження: м. Київ, площа І. Франка, 5, код ЄДРПОУ 40538421) заборгованість:

- заборгованість за спожиті з квітня 2017 року по 01.05.2018 послуги з централізованого опалення у розмірі 8475,94рн;

-інфляційну складову боргу у розмірі 1110,45грн, 3% річних у розмірі 274,87грн;

-заборгованість за спожиті з квітня 2017року по 01.05.2018 послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 11281,87грн;

-інфляційну складову боргу в розмірі 1674,73грн, 3% річних у розмірі 366,17грн;