С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А
вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 298-59-37
вул. Грушецька, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 298-59-52
e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua
код ЄДРПОУ: 02896762
Провадження 2/760/5655/25
В справі 760/13028/24
І. Вступна частина
29 липня 2025 року в місті Києві
Солом'янський районний суд м. Києва
у складі головуючого судді Коробенка С.В.
за участю секретаря Левіцької Н.О.
розглянув у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою та стягнення збитків.
ІІ. Описова частина
05 червня 2024 року до Солом'янського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою та стягнення збитків.
Позивач ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги тим, що з Відповідачкою перебував у шлюбі з 20 жовтня 2012 року, від якого мають спільну доньку ОСОБА_3 , народжену ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб розірвано рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 04 грудня 2017 року.
Вказує, що за час шлюбу подружжям у спільну сумісну власність було придбано квартиру АДРЕСА_1 , яка постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року поділена порівну - визнано за кожним право власності на 1/2 частку. Квартира є двокімнатною, ізольованою, з жилою площею 35,2 кв.м, загальною площею 67,5 кв.м.
Після припинення подружніх відносин Позивач, як він стверджує, з вересня 2016 року переїхав проживати за іншою адресою, щоб уникнути конфліктів, але в 2017 році намагався потрапити до квартири, щоб бачитися з донькою та забрати речі. Однак Відповідачка змінила замки, у зв'язку з чим Позивач був змушений звернутися із заявою до поліції 26 липня 2017 року.
У листопаді 2017 року при наступній спробі потрапити до квартири Відповідачка разом з іншою особою завдала Позивачеві тілесних ушкоджень, про що внесено відомості до ЄРДР за № 12017100090012905 від 07 листопада 2017 року.
Під час розгляду справи про поділ майна Позивач, як він вказує, утримався від спроб вселитися, але після набрання рішенням законної сили звертався до Відповідачки з вимогою надати ключі та не чинити перешкод, а також пропонував викупити його частку, що підтверджується нотаріальною заявою та листами. Відповідачка ж ігнорує ці звернення та продовжує перешкоджати користуванню ним квартирою.
Через це Позивач, як він зазначає, змушений орендувати інше житло, уклавши 04 квітня 2024 року договір оренди квартири по АДРЕСА_2 , з орендною платою 20000 грн на місяць, і сплатив за період з квітня по листопад 2024 року 160000 грн (в редакції уточненого позову, поданого 06.11.2024), що підтверджується квитанціями. Позивач стверджує, що має право вимагати усунення перешкод та відшкодування збитків.
Так, у кінцевій редакції позовній заяві Позивач уточнив вимоги і просив зобов'язати Відповідачку не чинити перешкод у користуванні квартирою шляхом передачі ключів та його вселення, а також просив суд стягнути з неї 160 000 грн понесених витрат на утримання житла.
Ухвалою суду від 05 червня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.
19 березня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві Відповідачка ОСОБА_2 заперечувала проти позову в повному обсязі, вважаючи його безпідставним та необґрунтованим. Вона зазначала, що постійно проживає та зареєстрована в квартирі разом з неповнолітньою донькою, що підтверджується витягами з реєстру територіальної громади від 04 квітня 2024 року.
Відповідачка посилалася на ст. ст. 356, 358, 383 ЦК України, стверджуючи, що право спільної часткової власності здійснюється за згодою співвласників, і Позивач не проживав у квартирі з вересня 2016 року, не робив спроб вселитися після розірвання шлюбу, а його звернення після поділу майна не свідчать про реальні перешкоди у користуванні житлом. Вона заперечувала факти заміни дверних замків та заподіяння Позивачу тілесних ушкоджень, стверджуючи, що Позивач сам уникав конфліктів і проживав за іншою адресою. Тому і вимоги про стягнення збитків вона вважає необгрутованими, оскільки Позивач не доводить причинно-наслідковий зв'язок між її діями та витратами на оренду.
02 квітня 2025 року до суду надійшла відповідь на відзив. У ній Позивач заперечував аргументи Відповідачки. ОСОБА_1 підтвердив викладені у позові обставин і зазначив, що зі сторони Відповідачки досі тривають, а тому його витрати на оренду іншого житла є прямим наслідком її дій.
В судове засідання сторони не з'явилися. Представник позивача подала заяву про розгляд справи у її відсутність, в якій підтримала позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідачка та її представник у судове засідання не з'явилися.
ІІІ. Мотивувальна частина
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 20 жовтня 2012 року, який розірвано рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 04 грудня 2017 року. Від шлюбу у Сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_3 .
За час шлюбу подружжям у спільну сумісну власність придбано квартиру АДРЕСА_1 . Постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року, яка набрала законної сили, визнано за кожним з подружжя право власності на 1/2 частку цієї квартири. Право власності Позивача зареєстровано, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав від 16 січня 2024 року. Квартира є двокімнатною, ізольованою, з двома окремими кімнатами жилою площею по 17,6 кв.м кожна, загальною площею 67,5 кв.м, розташованою на 15 поверсі 22-поверхового будинку.
Після припинення подружніх відносин Позивач з вересня 2016 року переїхав проживати за іншою адресою, з його слів - з метою уникнення конфліктів, однак у 2017 році робив спроби потрапити до житла. Такі спроби виявилися невдалими через зміну замків в квартирі, що стало підставою для подання Позивачем заяви до Солом'янського управління поліції від 26 липня 2017 року.
Встановлено, що в листопаді 2017 року управлінням поліції було зареєстроване кримінальне провадження № 12017100090012905 від 07 листопада 2017 року за заявою Позивача щодо заподіяння йому тілесних ушкоджень під час іншої спроби потрапити в помешкання.
Безспірно встановлено, що під час перебування справи про поділ майна в провадженні судів Позивач утримувався від подальших спроб вселитися, проте після набрання постановою апеляційного суду законної сили ОСОБА_1 , з його слів, неодноразово звертався до Відповідачки з вимогою надати ключі та не чинити перешкод у користуванні квартирою, а також пропонував викупити його частку, що підтверджується нотаріальною заявою від 23 січня 2024 року, електронними листами від 16 лютого 2024 року, 23 вересня 2024 року та 06 вересня 2024 року з доказами направлення.
Відомості про надання Відповідачкою будь-якої відповіді на вказані звернення ОСОБА_1 у справі відсутні, що підтверджує позицію позивача про те, що вона продовжує перешкоджати йому у доступі до квартири, що позбавляє його можливості користуватися своєю власністю.
Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Стаття 47 Конституції України встановлює, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Частина 1 статті 317 ЦК України визначає, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частина 1 статті 319 ЦК України встановлює, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частина 1 статті 321 ЦК України проголошує, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частина 2 статті 355 ЦК України визначає, що майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Частина 1 статті 356 ЦК України встановлює, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частина 3 статті 358 ЦК України передбачає, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Частина 1 статті 369 ЦК України встановлює, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Стаття 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Стаття 150 ЖК України встановлює, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Стаття 155 ЖК України передбачає, що власник квартири або її частини не може бути позбавлений права користування житловим приміщенням.
Аналіз встановлених обставин у своїй сукупності дає підстави для висновку про те, що між Позивачем та Відповідачкою дійсно склались тривалі суперечності щодо статусу квартири та права Позивача на користування нею. Матеріали справи, в тому числі і відзив на позов, свідчать про активні дії Відповідачки, спрямовані на обмеження можливості реалізації Позивачем свого права на користування квартирою.
А тому така позиція Відповідачки обгрунтовано розцінюються Позивачем як чинення йому перешкод у користуванні квартирою, у зв'язку з чим вимоги заявлені до ОСОБА_2 про усунення таких перешкод шляхом надання Позивачу ключів від квартири та його вселення, очевидно є справедливими і підлягають задоволенню.
Щодо задоволення вимог про стягнення шкоди, суд встановлює, що через відсутність доступу до квартири Позивач, не маючи іншого місця проживання, уклав договір оренди нерухомого майна від 04 квітня 2024 року з ФОП ОСОБА_4 , відповідно до якого йому надано в оренду квартиру АДРЕСА_3 . (а.с. 15-17)
Орендна плата за користування квартирою складає 20000 гривень на місяць, що є розумною вартістю для подібного житла в м. Києві, враховуючи ринкові умови на момент укладення договору. Період оренди, за який Позивач вимагає відшкодування, охоплює з квітня 2024 року по листопад 2024 року включно, тобто 8 місяців, що призвело до витрат у розмірі 160 000 гривень (20 000 грн х 8 місяців).
Ці витрати підтверджуються відповідними квитанціями про оплату від 05 квітня 2024 року, 01 травня 2024 року, 03 червня 2024 року, 01 липня 2024 року, 01 серпня 2024 року, 03 вересня 2024 року, 02 жовтня 2024 року та 01 листопада 2024 року.
Суд погоджується з тим, що укладення договору оренди було вимушеним заходом, безпосередньо спричиненим протиправними діями Відповідачки, яка не дозволяла Позивачеві користуватися спільною квартирою, попри його право на 1/2 частку. Таким чином, причинно-наслідковий зв'язок між перешкодою в користуванні майном та понесеними витратами доведено, а сума 160000 гривень є реальними збитками, які підлягають відшкодуванню в повному обсязі.
Ці витрати є прямим наслідком дій Відповідачки, яка протиправно позбавила Позивача права на користування житлом.
Аргументи Відповідачки, викладені в її відзиві, не спростовують доведених Позивачем обставин. Факт постійного проживання Відповідачки з донькою в квартирі не виключає права Позивача як співвласника на користування своєю часткою. Посилання на продовження розгляду справи про поділ майна подружжя у Верховному Суді не впливає на цю справу.
Стаття 22 ЦК України встановлює, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Цивільне законодавство передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди в деліктних зобов'язаннях, і Відповідачка не спростувала цю презумпцію.
Надані Позивачем докази - заяви до поліції, витяги з ЄРДР, нотаріальна заява, листи з доказами направлення, договір оренди, квитанції про оплату - є достатніми та допустимими для доведення факту перешкод у користуванні квартирою та понесених збитків.
Перешкоди у користуванні квартирою є протиправними, оскільки позбавляють Позивача права на володіння та користування своєю часткою майна без згоди співвласника.
Збитки в розмірі 160 000 грн є реальними, документально підтвердженими та спричиненими діями Відповідачки.
Тому вимоги про їх відшкодування також підлягають задоволенню.
Позивач сплатив судовий збір у розмірі 2811,20 грн (1211,20 грн за немайнову вимогу та 1600,00 грн за майнову, з урахуванням доплати 389 грн у збільшеній заяві), що підлягає стягненню з відповідачки відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, яка передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
ІV. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд вирішив:
1.Позов задовольнити в повному обсязі.
Зобов'язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , поклавши на неї обов'язок передачі йому ключів від квартири.
Вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 160000 (сто шістдесят тисяч) гривень на відшкодування завданих збитків.
2.Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2811,20 (дві тисячі вісімсот одинадцять гривень 20 копійок) гривень судового збору.
3.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
4.Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повний текст судового рішення виготовлений 18.12.2025.
Суддя: