Провадження № 11-кп/803/3544/25 Справа № 179/945/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
10 грудня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурорів ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ( (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції)
представника потерпілого ОСОБА_10 , (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12024041470000064 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_9 на вирок Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2025 року, ухвалений щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Подвірки Дергачівського району Харківської області, громадянина України, маючого повну середню освіту, одруженого, військовослужбовця військової служби за призивом під час мобілізації в посаді солдат резерву військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскаржуваного рішення.
Вироком Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2025 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років.
На підставі ч. 5 ст.72 КК України зараховано в строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення ОСОБА_11 , з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі, з 09 березня 2024 року по день набрання вироком законної сили.
Запобіжний захід, обраний у відношенні ОСОБА_8 до набрання вироком законної сили залишено без змін - тримання під вартою в умовах гауптвахти ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Крім того, судом вирішено питання про стягнення процесуальних витрат та долю речових доказів.
Цим вироком дії обвинуваченого ОСОБА_8 кваліфіковано за за ч. 1 ст. 115 КК України, як вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
За встановлених судом обставин та викладених у вироку Солдат ОСОБА_8 відповідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13 жовтня 2023 року №310 призначений на посаду солдата резерву військової частини НОМЕР_1 .
Згідно ст.ст.11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» (далі - Статуту внутрішньої служби ЗС України) солдат ОСОБА_8 , як військовослужбовець, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано службу Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, поважати честь і гідність кожної людини, додержуватися правил поведінки військовослужбовців, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, берегти державне майно, завжди пам'ятати, що за його поведінкою судять про Збройні Сили України в цілому.
Натомість, солдат ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації та проходячи її на посаді солдата резерву військової частини НОМЕР_1 , вчинив кримінальне правопорушення, за наступних обставин.
08 березня 2024 року близько 18-ї години, солдат ОСОБА_8 перебував у приміщенні житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , де разом з ОСОБА_12 вживали спиртні напої.
Через деякий час ОСОБА_8 ліг відпочивати у кімнаті вказаного житлового будинку, а ОСОБА_12 самостійно продовжив розпивати спиртні напої.
09 березня 2024 року близько 04 години 30 хвилин ОСОБА_12 на фоні вжитих спиртних напоїв, з метою подальшого вчинення конфлікту, підійшов до ліжка, де у той момент відпочивав ОСОБА_8 , та почав вчиняти словесний конфлікт останньому.
В цей час у ОСОБА_8 раптово виник злочинний умисел на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
У подальшому, реалізуючи свій прямий злочинний умисел, ОСОБА_8 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в зазначеному місці та в зазначений час, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи та усвідомлюючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті ОСОБА_12 , піднявшись з ліжка, взяв до рук ніж, після чого наніс два удари в область життєво важливих органів, а саме - один удар в область грудної клітки з правого боку та один удар в область черевної порожнини з лівого боку ОСОБА_12 , спричинивши своїми умисними діями останньому тілесні ушкодження у вигляді проникаючих колото-різаних поранень грудної клітки та живота з пораненням діафрагми, печінки, тонкого кишковика, які ускладнилися правобічної пневмонією з плевритом, що привело до легенево-серцевої недостатності, у свої сукупності, за ступенем тяжкості, відносяться до тяжких, як несумісні з життям, заподіяні колюче-ріжучим предметом та перебувають у причинному зв'язку з настанням смерті.
У подальшому потерпілого ОСОБА_12 було госпіталізовано до КП «Новомосковської ЦР ЛІЛ», де останній помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник просить вирок суду першої скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції, або змінити вирок, перекваліфікувати дії ОСОБА_8 на ч. 1 ст. 118 КК України (або ч. 2 ст. 121 КК України) і призначити покарання, співмірне фактичним обставинам та особі обвинуваченого, із застосуванням ст. 69 КК України, врахувавши УБД, каяття, сприяння розкриттю та поведінку після події.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги захисник посилається те, що вирок суду першої інстанції є незаконним та таким, що підлягає зміні у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, а також істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Захисник зазначає, що суд не надав належної оцінки доводам сторони захисту щодо хибної кваліфікації дій ОСОБА_8 , оскільки кваліфікація дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 115 КК України суперечить як матеріалам справи, так і показанням свідків та показам обвинуваченого, а також така кваліфікація різко вступає у конфлікт із судовою практикою Верховного Суду.
Так, захисник вказує, що суд не надав належної оцінки тому, що подія відбулося в нічний час доби, коли обвинувачений спав під ковдрою, раптовості посягання і вербальній погрозі, відсутності у обвинуваченого впевненості, кому завдається удар, і миттєвої реакції відштовхування ножем, механізму події, який не встановлено експертизами, відсутності токсикології потерпілого, поведінці обвинуваченого після події (виклик/допомога), що свідчить про відсутність в його діях умислу на смерть потерпілого.
При цьому, захисник вважає, що в умовах обстановки раптовості та відсутність альтернатив деескалації у темному приміщенні, наявні ознаки перевищення меж необхідної оборони (ч. 1 ст. 118 КК України), а не умисного вбивства, або складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Разом з цим, на переконання захисника, суд допустив неповноту судового розгляду, через не забезпечення допиту або не наданя належної оцінки показам медичних працівників щодо альтернативної причинності смерті (ускладнення - пневмонія/плеврит; тривала логістика швидкої; адекватність лікування), хоча експерт прямо вказав на відсутність даних про алкоголь у крові потерпілого і не розкрив механізм поранень.
Крім того, на переконання захисника, суд поклав в основу обвинувального вироку очевидно недопустимі докази, а саме:
Протокол огляду місця події від 09.03.2024, який складений з істотним порушенням вимог КПК України:
- з нього вбачається значне переміщення речей та предметів на місці події, що свідчить про навмисне спотворення слідчим обстановки на місці огляду;
- слідчий залучив до огляду ОСОБА_13 як власника домоволодіння, в той час як пізніше було встановлено, що власником є ОСОБА_14 ;
- з відеозапису та фотознімків до вказаного протоколу огляду видно дві аптечки, які в розкритому вигляді з ознаками надання медичної допомоги, які у протоколі не описані та не вилучені;
- в протоколі зазначено 5 учасників та 1 слідчий, однак його підписали 4 особи, а додаток до протоколу огляду взагалі підписаний тільки однією особою - спеціалістом-криміналістом Кондратком (Фототаблиця), план-схема підписана всіма, крім ОСОБА_15 , додаток у вигляді диску із відеозаписом огляду підписав тільки слідчим. При цьому, в Протоколі огляду учасники вказані, а на відеозаписі їх немає.;
- автомобіль в протоколі огляду не зазначено, а в плані-схемі до нього він є, як і на відеозаписі;
- у вступній частині протоколу огляду відсутня наступна обов'язкова інформація, а саме про всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання); інформація про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання;
- на першій сторінці протоколу огляду внизу аркушу взагалі відсутні підписи учасників про попередження про фіксування на відеозапис, що свідчить про підробку Протоколу огляду. Підписи стоять починаючи з другого аркушу Протоколу огляду, що свідчить про підкладення певних аркушів після написання тексту.
Відеозапис допиту на камеру «Запис на бодікамеру на місці події», об'ємом цифрової пам'яті 67,9 Мб та довжиною відтворення 2 хвилини 48 секунд:
- Шумова допитував невідомо хто, без роз'яснення статті 63 Конституції України, без фіксування особи, яка допитує (задає питання), без захисника;
- цей доказ легалізовано слідчим протоколом огляду без зазначення джерела походження, без зазначення технічного засобу, на який велася зйомка. Цей відеозапис порушує ч.4 ст.95 КПК України.
Відсутня постанова про призначення групи слідчих у цьому кримінальному провадженні
Слідчі експерименти та відеозаписи до протоколів їх проведення:
- проведені не в тих умовах, які були під час події, адже було темно, ОСОБА_16 не бачив ОСОБА_17 , який на нього напав (протилежне не доведено), а тому ця обставина не перевірена (видимість в тих умовах).
Також, захисник зазначає, що суд не надав належної оцінки висновку експерта №141/19 та показам експерта ОСОБА_18 , з яких видно, що потерпілий ОСОБА_17 мав тяжкі тілесні ушкодження і мав шанси на одужання. При цьому у висновку експерта не надано відповіді на питання як вплинуло на стан ОСОБА_12 та одужання наявність наступних захворювань та станів: Гіперплазія лімфоїдної тканини в зелезінці. Прояви жирового переродження підшлункової залози. Макрофолікулярна залозиста (колоїдна) аденома щитоподібної залози. Адже ці стани могли сприяти: ускладненню перебігу інфекційних уражень (зокрема, пневмонії); порушенню відновлювальних процесів після операції; зниженню адаптаційних механізмів при крововтраті.
Вказане свідчить про необхідність призначення повторної чи додаткової експертизи, у задоволенні чого судом було відмовлено за клопотанням сторони захисту.
Також, захисник зазначає, що враховуючи відсутність свідків події, необхідно провести психологічну експертизу на предмет того, чи говорить обвинувачений правду щодо нападу на нього потерпілого, його необхідну оборону від цього нападу, та про те, що він не усвідомлював, що на нього напав в темряві саме потерпілий, умислу щодо вбивства якого у нього не було.
Позиції учасників судового провадження.
Захисник підтримав свою апеляційну скаргу та уточнивши свої вимоги, зазначив, що просить вирок суду першої інстанції скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Обвинувачений підтримав свого захисника та просив вирок суду першої інстанції скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції
Прокурор та представник потерпілої заперечували проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту, вважали її безпідставною, а вирок суду в частині визнання обвинуваченого винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень законним та обгрутованим, у зв'язку з чим просили апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Інші учасники судового провадження, належним чином повідомленні про час, дату та місце апеляційного перегляду до зали суду не з'явилися, заяв та клопотань про відкладення не надавали.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідь судді, думку учасників, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 409 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи у суді першої інстанції є неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
Частиною 1 статті 410 КПК України передбачено, що неповним визнається судовий розгляд, під час якого залишилися недослідженими обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
Відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 411 КПК України, судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду та висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Статтею 374 КПК України визначено, що у мотивувальній частині вироку в разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
За змістом ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.
Відповідно до ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, встановлених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора, а в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів складу кримінального правопорушення.
Відповідно до положень ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження обґрунтованості доводів апеляційної скарги, апеляційним судом встановлено, що судом першої інстанції допущено неповноту судового розгляду, а також висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки не підтверджуються доказами, безпосередньо дослідженими у судовому засіданні, що призвело до істотних суперечностей, з огляду на таке.
Як видно з вироку суду, ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, а саме у вбивстві, тобто умисному протиправному заподіяння смерті іншій людині.
Обгрунтовуючи свої висновки суд першої інстанції послався на показання потерпілої ОСОБА_19 , свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_13 , експерта ОСОБА_18 , а також письмові докази, які вважав належними та допустимими та зміст яких викладено у вироку суду.
Між тим, суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам сторони захисту, які під час судового розгляду вказували про неправильну кваліфікацію дій обвинуваченого, через відсутність у обвинуваченого умислу на вбивство потерпілого.
Так, як видно з оскаржуваного вироку, обвинувачений ОСОБА_8 не заперечував, що саме він наніс потерпілому ОСОБА_12 удари ножем, однак вказував, що враховуючи обстановку та обставини події, він не розумів що відбувається, а його дії були рефлекторними. При цьому, зазначав, що коли він встав з ліжка та побачив потерпілого він намагався надати йому допомогу та зателефонував хлопцям, не покидав місце події. Наполягав, що він не хотів вбивати ОСОБА_17 , раніше конфліктів, бійок у нього з потерпілим не було та пояснив, що він приймав участь у бойових діях, був поранений та має контузію.
Аналогічні ж покази стосовно відносин обвинуваченого з потерпілим, та подій, які відбувалися після нанесення потерпілому ножових поранень, надавали і свідки ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та ОСОБА_23 , які вказували, що прибули на місце події саме за телефонним дзвінком обвинуваченого, який весь цей час перебував на місці, не намагався його залишити, при цьому прибувши на місце події було видно, що обвинувачений намагався надати допомогу потерпілому, оскільки останній був накритий ковдрою.
Також свідки ОСОБА_21 та ОСОБА_22 зазначали, що аптечки в будинку де проживали обвинувачений та потерпілий не було, тому її приніс свідок ОСОБА_21 , який до приїзду швидкої медичної допомоги намагався надати першу медичну допомогу.
Крім того, як обвинувачений так і свідки допитані судом вказували на те, що швидка медична допомога їхала дуже довго близько години, й цей час потерпілий перебував у свідомості. Зазначали свідки і про те, що у будинку де відбувалася подія проживали тільки обвинувачений та потерпілий, і у обвинуваченого не було перешкод щоб добити потерпілого.
Однак суд першої інстанції всупереч положенням ст. 374 КПК України, в своєму вироку не здійснив їх належної перевірки та не дав на них відповідей, які б ґрунтувалися на вимогах кримінального закону.
Так, умисне вбивство, передбачене ст. 115 КК України, з об'єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв'язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб'єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
Так, за змістом ст. 24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.
Умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків. Вольова - наявність у суб'єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.
Доказування суб'єктивної сторони злочину досить часто ґрунтується не на одному чи кількох прямих доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) елементів суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, які підлягають доказуванню.
Ознаки суб'єктивної сторони й особливості психічного ставлення винуватої особи встановлюються судами з урахуванням характеру вчиненого діяння та об'єктивно-предметних умов його вчинення на підставі доказів, зібраних у порядку, передбаченому КПК, та оцінених відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Суд повинен ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту психічного ставлення до вчиненого діяння і заподіяних наслідків у провадженнях щодо кримінальних правопорушень проти життя і здоров'я особи. Питання про форму вини, яка характеризує вчинене діяння, необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Спростовуючи доводи обвинуваченого з приводу відсутності у нього умислу на вбивство потерпілого, суд першої інстанції послався на покази обвинуваченого, надані ним під час судового розгляду та на дані проведених за його участю слідчих експериментів, де обвинувачений, зокрема вказував на нанесення потерпілому одного удару ножем, які визнав непослідовними та такими, що суперечать показам свідка ОСОБА_21 та висновки судово-медичної експертизи № 265н від 05.04.2024, експерта №265/ЕД від 10.04.2024. згідно з якими у потерпілого було два проникаючих колото-різаних поранення, які були нанесені ножем, який має достатню для проникаючого поранення довжину клинка (13,4 см), в життєво важливі органи і з силою, достатньою для заподіяння таких поранень, що виключає випадковість їх спричинення та свідчить про наявність у ОСОБА_8 наміру на позбавлення ОСОБА_12 життя.
Між тим, суд доходячи таких висновків, фактично обмежився формальним відтворенням його показань, не здійснивши належної перевірки та оцінки обстановки й конкретних обставин події, її раптовості, ситуаційному характеру застосування ножа.
Зокрема, суд не надав жодної оцінки тому, за яких саме умов було нанесено тілесні ушкодженні потерпілому, а саме тому, що вказана подія відбулася у нічний час, в кімнаті відпочинку, у положенні лежачи в ліжку, в ході раптового переривання сну.
Крім того, судом залишено поза увагою той факт, що обвинувачений є військовослужбовцем, а отже - особою, яка за родом служби проходить спеціальну підготовку, у тому числі щодо поводження з холодною зброєю та застосування сили, що має істотне значення для оцінки його дій.
До того ж, судом визнано доведеним, що ОСОБА_8 , піднявшись з ліжка, взяв до рук ніж, після чого наніс два удари в область життєво важливих органів, а саме - один удар в область грудної клітки з правого боку та один удар в область черевної порожнини з лівого боку ОСОБА_12 , спричинивши своїми умисними діями останньому тілесні ушкодження, які у свої сукупності, за ступенем тяжкості, відносяться до тяжких, як несумісні з життям, заподіяні колюче-ріжучим предметом та перебувають у причинному зв'язку з настанням смерті.
Разом з цим, згідно з показів обвинуваченого наданих в ході судового розгляду та під час проведення з ним слідчих експериментів, обвинувачений вказував про те, що він наніс тілесні ушкодження потерпілому в положенні лежачи, прикриваючись руками від ударів потерпілого.
Між тим, судом не було спростовано таку версію обвинуваченого, з приводу нанесення потерпілому тілесних ушкоджень з положення лежачи, й не зрозуміло на підставі, яких досліджених доказів суд дійшов висновку, що обвинувачений наносив тілесні ушкодження потерпілому піднявшись з ліжка.
Ймовірний механізм нанесення тілесних ушкоджень потерпілому не було розкрито і у висновку судово-медичної експертизи №265н від 05.04.2024, а лише зазначено, що тілесні ушкодження у виді проникаючих колото-різаних поранень грудної клітини та живота з пораненням діафрагми, печінки, тонкого кишковика, які ускладнилися правобічної пневмонією з плевритом, що привело до легенево-серцевої недостатності, заподіяні колюче-ріжучим предметом, можливо ножом, за декілька діб до настання смерті та перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням смерті.
Крім того, суд не надав належної оцінки доводам захисника з приводу того, що експертом при проведенні судово-медичної експертизи №265н від 05.04.2024 було перевищено свої повноваження, внаслідок надання у вказаному висновку юридичної оціни діям обвинуваченого, як вбивство.
Зокрема з приводу з'ясування питання можливості нанести вказані тілесні ушкодження потерпілому обвинуваченим з положення лежачи і клопотав захисник, однак суд 23.06.2025 безпідставно відмовив в задоволені вказаного клопотання в цій частині.
Також, суд не звернув увагу на невідповідність протоколів за результатами проведення слідчих експериментів з обвинуваченим від 09.03.2024 та 06.05.2024, вимогам ч. 6 ст. 240, ст. 104 КПК України, оскільки останні не містять докладного викладу умови і результатів слідчого експерименту, в тому числі і механізму завдання ударів обвинуваченим, що є важливим для цього кримінального провадження, а містять лише вказівку про те, що вказані обставини зафіксовані на відеозаписі, що не передбачено положеннями кримінально процесуального закону, оскільки ч. 2 ст. 104 КПК України, така вказівка у протоколі можлива лише під час фіксації допиту особи.
Залишив поза увагою суд і поверхневість такої слідчої дій, оскільки при їх проведенні не було в повній мірі відтворено обстановку та обставини події, зокрема положення потерпілого під час нанесення йому тілесних ушкоджень, його точне розташування, позиція тіла та статура потерпілого.
Більш того, саме на підставі даних зафіксованих у вказаних протоколах було проведено та надано висновки експерта №265/ЕД від 10.04.2024 та №265/Е/2Д від 13.05.2024, згідно з яких експерт не зміг надати відповідь на запитання «Чи могли виявлені тілесні ушкодження у потерпілого ОСОБА_17 виникнути при обставинах, вказаних в цих протоколах» оскільки вказаний механізм не був повністю розкритий під час слідчого експерименту.
Відтак, суд першої інстанції не надав належної оцінки питанню дистанції між особами, траєкторії руху ножа, механізму утворення поранень та їх відповідності твердженням обвинуваченого про хаотичне «відмахування». Відсутність аналізу цих обставин свідчить про істотну неповноту судового розгляду та порушення вимог всебічності, повноти й об'єктивності дослідження доказів.
За таких обставин, суд дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про наявність у діях обвинуваченого умислу на позбавлення життя потерпілого.
Крім того, висновки суду про умисел обвинуваченого не узгоджуються з його подальшою поведінкою після заподіяння тілесних ушкоджень, зокрема, тому що обвинувачений не лише припинив будь-які подальші дії, намагався надати потерпілому допомогу та зателефонував хлопцям, не покинув місце події, не намагався приховати знаряддя вчинення злочину та залишив поза увагою відсутність будь-яких даних про наявність між потерпілим та обвинуваченим попереднього конфлікту, неприязних відносин або мотиву для вчинення такого злочину.
Навпаки матеріалами кримінального провадження підтверджується, що обвинувачений і потерпілий тривалий час разом проходили військову службу, проживали в одному будинку, виконували спільні завдання та підтримували службові, а не конфліктні відносини. За таких обставин твердження про раптове формування умислу на вбивство є необґрунтованим та не підтвердженим жодним доказом.
Крім того, суд не надав належної оцінки індивідуальному психоемоційному стану обвинуваченого на момент події, зокрема тому, що обвинувачений є військовослужбовцем, який безпосередньо перед подією перебував на чергуванні, що об'єктивно супроводжується підвищеним рівнем стресу та напруження.
За таких умов раптове пробудження в нічний час та фізичний контакт з невідомою особою могли бути сприйняті обвинуваченим як реальна загроза життю, що істотно вплинуло на його здатність адекватно оцінювати ситуацію.
Судом також не надано належної оцінки тому, що обвинувачений наголошував на тому, що він раніше зазнав контузії, на що вказували і допитані судом свідки, й наявність такого ушкодження могло впливати на швидкість та характер реакцій, сприйняття небезпеки та стресостійкість обвинуваченого.
Таким чином, суд, дійшовши висновку про умисел обвинуваченого на позбавлення життя, не надав належної оцінки сукупності істотних обставин, а саме: відсутність мотиву та попереднього конфлікту між сторонами, характер їх службових відносин, бойовий досвід обвинуваченого, його перебування у стані підвищеного стресу після виконання завдання на позиціях, а також наявність контузії, що могла вплинути на сприйняття обстановки.
До того ж, суд першої інстанції оцінюючи критично доводи сторони захисту з приводу того, що удари ножем ОСОБА_12 обвинувачений наніс, захищаючись від побоїв, суд першої інстанції послався на те, що жодними об'єктивними доказами, крім слів самого обвинуваченого ОСОБА_8 , вказана обставина не підтверджується, оскільки за даними медичних довідок та судово-медичної експертизи №141/19 від 02.04.2024 у ОСОБА_8 не було виявлено будь-яких тілесних ушкоджень, а тому відсутні підстави вважати, що з боку ОСОБА_12 по відношенню до обвинуваченого існувала реальна загроза його життю та здоров'ю, що виключає кваліфікацію його дій за ч.1 ст.118 КК України (вчинення вбивства при перевищенні меж необхідної оборони).
Між тим, суд не надав належної оцінки тому, що висновок експерта було зроблено на підставі даних отриманих з медичних документів, а саме довідки чергового лікаря хірурга КП «Магдалинівська ЦЛ» від 09.03.2024, згідно з якою ОСОБА_8 надана медична допомога з приводу закритого перелому 5-го ребра, забій лівої половини грудної клітини, при цьому інших тілесних ушкоджень виявлено не було, яка в матеріалах кримінального провадження відсутня й судом не досліджувалося, а також ОСОБА_24 від 09.03.2024 року, згідно з якою у останнього не виявлено грубих кістково-травматичних змін.
При цьому, ОСОБА_8 послідовно вказував про те, що він прокинувся від того, що невідома йому на той час особа наносила удари, від яких він захищався, прикриваючись руками, з чого можна зробити висновок про те, що останній міг отримати пошкодження м'яких тканин, яких при рентгенологічному дослідженні не можливо виявити. В той же час, як вбачається з матеріалів кримінального провадження огляд обвинуваченого, з метою фіксації у обвинуваченого будь-яких тілесних ушкоджень не проводився. За таких обставин, судом не було спростовано позицію обвинуваченого з приводу його захисту від посягання.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст. 27 Конституції України кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
За статтею 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.
Слід відрізняти необхідну оборону від уявної, під якою розуміється заподіяння шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання (ст. 37 КК України).
При цьому, ч.ч. 3, 4 ст. 37 КК України, визначено, що якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони. Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.
Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної або уявної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
На переконання апеляційного суду, суд не провів належного аналізу обставин кримінального провадження та не дав оцінки кожному доказу за критеріями ст. 94 КПК України, належним чином не перевірив доводи сторони захисту, не проаналізував та не співставив їх із наявними у провадженні доказами, внаслідок чого допустив неповноту судового розгляду, а також не з'ясував всі обставини, які мають істотне значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Водночас, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, установленими на підставі допустимих доказів, і єдиною версією, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред'явленим обвинуваченням.
Тож, висновки суду першої інстанції через їх суперечливість та не підтвердження доказами, дослідженими під час судового розгляду, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, що відповідно до ч. 1 ст. 409, 410, 411 КПК України є підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Водночас, враховуючи визначені ч. 1 ст. 404 КПК України особливості та межі апеляційного розгляду,суд апеляційної інстанції позбавлений можливості самостійно усунути недоліки, допущені судом першої інстанції.
Положеннями п. 6 ч. 1 ст. 407 КПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Скасовуючи вирок суду, з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноти судового розгляду, з призначенням нового розгляду, колегія суддів, з урахуванням вимог ст. 415 КПК України, не входить в обговорення обставин та суті як прийнятого рішення, так і усіх доводів апеляційної скарги, при цьому не вирішує наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, оскільки ці обставини підлягають перевірці під час нового судового розгляду.
Отже, під час нового розгляду кримінального провадження необхідно усунути вказані порушення кримінального процесуального закону, перевірити доводи апеляційних скарг, повно й всебічно, з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону проаналізувати докази, надані сторонами, дати їм юридичну оцінку з огляду на їх допустимість та достатність, та відповідно до вимог ст. 370 КПК України ухвалити законне, обґрунтоване й вмотивоване рішення.
Таким чином, з урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга сторони захисту підлягає частковому задоволенню, й оскаржуваний вирок скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
Водночас, оскаржуваним вироком суду обвинуваченому до набрання вироку законної сили було залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах гауптвахти ІНФОРМАЦІЯ_2 й, з урахуванням положень ст. ст. 177, 178 КПК України та з метою запобігання в подальшому переховування обвинуваченого від органів досудового розслідування та суду, колегія суддів приходить до висновку про необхідність продовжити обраний судом першої інстанції запобіжний захід до проведення судом першої інстанції підготовчого судового засідання, але не більше ніж 60 діб.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 410, 411, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Вирок Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2025 року, ухвалений щодо ОСОБА_8 - скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Продовжити ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах гауптвахти ІНФОРМАЦІЯ_2 до проведення підготовчого судового засідання в суді першої інстанції, але не більш ніж на 60 діб.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4