Справа № 560/12646/25
іменем України
21 грудня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), у якому просить: «Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28 червня 2025 року про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прийняте начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) старшим лейтенантом ОСОБА_2 ».
Ухвалою від 29.07.2025 відкрито провадження в адміністративній справі; ухвалено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до заяв по суті справи, ОСОБА_1 позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити, зокрема, з огляду на таке.
Указує, що на момент перетинання державного кордону відповідав вимогам пунктів 2-1 та 2-6 Правил № 57, оскільки є повнолітнім сином особи з інвалідністю II групи, фактично здійснює її супровід, має підтверджуючі документи щодо інвалідності батька, родинних зв'язків, спільного місця проживання та перебування батька на його утриманні, а також відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.
Позивач вважає, що оскаржуване рішення відповідача ґрунтується виключно на припущеннях відповідача про можливе неповернення позивача до України, зроблених з урахуванням попереднього неповернення іншого сина батька, тоді як така обставина не передбачена ані статтею 6 Закону № 3857-XII, ані Законом № 1710-VI, ані Правилами № 57 як підстава для тимчасового обмеження права на виїзд з України.
На думку позивача, дії відповідача порушують гарантії статті 33 Конституції України, принципи статті 2 КАС України та є непропорційним втручанням у його право на виїзд, у зв'язку з чим, він просить визнати рішення про відмову у перетинанні державного кордону протиправним і скасувати його.
У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись, зокрема, на таке.
Вказує, що 28.06.2025 позивач прибув до пункту пропуску «Дяківці» у супроводі батька - особи з інвалідністю.
Стверджує, що за результатами перевірки за наявними інформаційними базами («Ризик») було встановлено, що 28.07.2023 батько позивача уже виїжджав за кордон у супроводі іншого сина - ОСОБА_3 , 1989 року народження, - на підставі супроводу особи з інвалідністю; ОСОБА_4 до теперішнього часу до України не повернувся.
Зазначає, що самостійне повернення батька до України свідчить про відсутність потреби в його супроводі, а попередній виїзд з іншим сином розцінюється як використання статусу особи з інвалідністю для «протиправного вивезення» військовозобов'язаного.
Посилається на те, що з огляду на абзац тринадцятий пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (далі - Правила № 57), було прийнято рішення відмовити позивачу у перетинанні державного кордону.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
28.06.2025 позивач разом із батьком - ОСОБА_5 , 1962 року народження, особою з інвалідністю II групи, - прибув до міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Дяківці» з метою виїзду за межі України для супроводу батька як особи з інвалідністю.
Під час проходження прикордонного контролю позивач подав уповноваженій службовій особі відповідача, зокрема: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, документи, що підтверджують інвалідність батька (довідка МСЕК, пенсійне посвідчення), документи, що підтверджують родинні зв'язки та перебування батька на його утриманні (зокрема, нотаріально посвідчену заяву батька), витяги з реєстру територіальної громади щодо місця реєстрації позивача і його батька, а також електронний військово-обліковий документ і довідку територіального центру комплектування та соціальної підтримки про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації до 06.08.2025 на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
За результатами проведення контролю, старший лейтенант ОСОБА_2 прийняла рішення про відмову у перетинанні позивачем державного кордону України.
У відповідному рішенні в графі «підстава відмови» зазначено: «2-1 супровід батька з інвалідністю (попередній супровід здійснював син, який не повернувся на територію України)».
Інших мотивів відмови, зокрема, посилань на відсутність необхідних документів чи на наявність підстав тимчасового обмеження права на виїзд, передбачених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», оскаржуване рішення не містить.
Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, а тому, звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам у цій справі, суд виходить із такого.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Водночас, адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення.
Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб'єкт владних повноважень при їх прийнятті.
Верховний Суд у низці постанов, серед інших, у постанові від 31.08.2023 у справі № 380/572/23 та постанові від 26.10.2023 у справі № 380/9100/22, наголосив, що при вирішенні питання про правомірність чи протиправність відмови органу прикордонного контролю у перетинанні державного кордону ключове значення має з'ясування правового статусу, у якому особа мала намір перетнути кордон, кола документів, які вона зобов'язана була подати, а також того, які саме обставини та норми права були покладені прикордонним органом в основу спірного рішення.
Отже, суд здійснює ретроспективний контроль: правомірність рішення відповідача оцінюється станом на дату його прийняття - 28.06.2025 року та з тих мотивів, які у ньому зазначені.
Так, право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, на свободу пересування, вільний вибір місця проживання та право вільно залишати територію України гарантується статтею 33 Конституції України. Обмеження цього права можливе лише на підставі закону.
Правові засади виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України визначає Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (далі - Закон № 3857-XII, у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин).
Стаття 3 Закону № 3857-XII передбачає, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Стаття 6 Закону № 3857-XII встановлює вичерпний перелік підстав тимчасового обмеження права громадянина України на виїзд з України (наявність доступу до державної таємниці, ухилення від виконання судового рішення, статус підозрюваного чи обвинуваченого у кримінальному провадженні тощо).
Підстави, пов'язані з неповерненням за кордон іншим членом сім'ї чи з припущеннями про можливу майбутню поведінку особи, серед них відсутні.
Відносини у сфері організації та здійснення прикордонного контролю врегульовано Законом України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI (далі - Закон № 1710-VI, у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин).
Цей закон визначає поняття прикордонного контролю, повноваження органів охорони державного кордону та підстави для відмови у перетинанні кордону.
Зокрема, стаття 14 Закону № 1710-VI передбачає, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії.
У разі відмови іноземцю, особі без громадянства у перетинанні державного кордону на в'їзд в Україну візу у його паспортному документі може бути визнано недійсною за наявності однієї з таких підстав: 1) рішення відповідного державного органу України про заборону в'їзду в Україну; 2) обґрунтованих підстав вважати візу отриманою у незаконний спосіб. Неподання іноземцем або особою без громадянства під час в'їзду в Україну одного чи кількох підтверджуючих документів щодо мети та умов перебування в Україні не є підставою для визнання візи недійсною.
Визнання візи недійсною здійснюється уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону шляхом проставлення на ній відтиску штемпеля, форма якого встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону. Про визнання візи недійсною зазначається у рішенні про відмову у перетинанні державного кордону.
У разі якщо іноземці, особи без громадянства, яким відмовлено у перетинанні державного кордону при в'їзді в Україну, були привезені в пункт пропуску через державний кордон перевізником, уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону: 1) наказує перевізникові вивезти іноземців, осіб без громадянства в державу, з якої їх було привезено, або в державу, яка видала паспортний документ, або знайти інший спосіб вивезення зазначених осіб за межі території України; 2) до подальшого вивезення іноземців, осіб без громадянства, яким було відмовлено у перетинанні державного кордону при в'їзді в Україну, вживає належних заходів щодо запобігання їх незаконному перетинанню державного кордону.
За наявності підстав гуманітарного характеру, для забезпечення захисту національних інтересів або у зв'язку з виконанням міжнародних зобов'язань іноземцям, особам без громадянства або громадянам України, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону України, Голова Державної прикордонної служби України або особа, яка виконує його обов'язки, може дозволити перетнути державний кордон.
Спеціальні норми щодо обмежень виїзду окремих категорій громадян у період дії воєнного стану містять Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII та Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII, у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин).
Так, частина перша статті 23 Закону № 3543-XII встановлює перелік військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, серед яких, зокрема, особи, які мають одного з батьків з інвалідністю I чи II групи.
Верховний Суд, зокрема, у постановах від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22 та від 31.08.2023 у справі № 380/572/23 дійшов висновку, що, попри відсутність у Законі № 3857-XII прямих положень про обмеження права виїзду під час воєнного стану, такі обмеження можуть законно встановлюватися на підставі спеціальних законів - Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Порядок перетинання громадянами України державного кордону встановлено Правилами № 57 ( у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин).
Пункт 2-1 Правил № 57 визначає, що, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право: особи з інвалідністю за наявності посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідки для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики (далі - документи, що підтверджують інвалідність); особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність; особи, які мають одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи і супроводжують одного із таких батьків для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність, а також документів, що підтверджують спільне проживання (їх задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) збігається із задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) їх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або здійснення догляду за своїми батьками чи батьками дружини (чоловіка), що підтверджується актом встановлення факту здійснення догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд. Акт встановлення факту здійснення догляду складається на підставі звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа з інвалідністю I чи II групи є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням; особи, які здійснюють постійний догляд за особами з інвалідністю I чи II групи і супроводжують таких осіб для виїзду за межі України, за наявності документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або документів, що підтверджують інвалідність, та акта встановлення факту здійснення догляду. Акт встановлення факту здійснення догляду за особою з інвалідністю I чи II групи складається на підставі звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа з інвалідністю I чи II групи є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням; батьки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років, за наявності свідоцтва про народження дитини або документів, що підтверджують відповідні повноваження особи, що супроводжує дитину з інвалідністю (у разі здійснення супроводу опікуном, піклувальником, одним або обома прийомними батьками, батьками-вихователями), посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», в якому зазначено статус “дитина з інвалідністю», або довідки про отримання державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю, виданої структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві держадміністрації, виконавчим органом міської ради, до території територіальної громади якої входить територія міста обласного значення, районної у місті (у разі її утворення) ради (незалежно від того, кого призначено отримувачем допомоги), або індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю, виданої лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я, або медичного висновку про дитину з інвалідністю до 18 років (їх нотаріально засвідчених копій); батьки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи, за наявності свідоцтва про її народження та документів, що підтверджують інвалідність (їх нотаріально засвідчених копій); баби, діди, повнолітні брати, сестри, мачухи, вітчими, які супроводжують дітей з інвалідністю для виїзду за межі України, у разі їх приналежності до категорії осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, за наявності у них відповідних підтвердних документів та документів, що підтверджують родинні зв'язки (їх нотаріально засвідчених копій); особи, які потребують постійного догляду, - у супроводі одного із членів сім'ї першого ступеня споріднення (у значенні, наведеному у підпункті 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України) за наявності документів, що підтверджують родинні зв'язки, та висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу у постійному сторонньому догляді або у супроводі особи, яка здійснює постійний догляд за зазначеними особами, за наявності документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу у постійному сторонньому догляді та акта встановлення факту здійснення догляду. Акт встановлення факту здійснення догляду за іншою особою, яка потребує постійного догляду, складається на підставі звернення особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа, яка потребує постійного догляду, є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням; опікуни осіб з інвалідністю, визнаних судом недієздатними, які супроводжують таких осіб для виїзду за межі України, за наявності рішення про призначення опікуна над такою особою, а у разі, коли опікуна такій особі не призначено, - один з повнолітніх членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення (у значенні, наведеному у підпункті 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України) за наявності документів, що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність (їх нотаріально засвідчених копій); особи з інвалідністю або інші особи, які потребують постійного догляду, які проживають (перебувають) у закладах/установах незалежно від форми власності та підпорядкування і отримують соціальні послуги із стаціонарного догляду, паліативного догляду, підтриманого проживання (далі - заклади догляду), - у супроводі працівників закладу догляду, уповноважених директором закладу догляду або особою, яка його заміщує (за наявності наказу директора закладу догляду або особи, яка його заміщує, про виїзд осіб з інвалідністю або інших осіб, які потребують постійного догляду, за межі України та документів, що підтверджують інвалідність). При цьому осіб з інвалідністю або інших осіб, які потребують постійного догляду, можуть супроводжувати працівники закладу догляду, які перебувають на військовому обліку у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів, з розрахунку одна особа на 25 осіб з інвалідністю та інших осіб, які потребують постійного догляду.
Виїзд за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, зазначених в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому цього пункту та пункті 2-2 цих Правил, може здійснюватися самостійно без осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, на підставі довідки про перебування таких осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, на консульському обліку, документів (їх нотаріально засвідчених копій), що дають право на виїзд, які передбачені відповідно в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому цього пункту та пункті 2-2 цих Правил, та документів, зазначених у пункті 2 цих Правил.
Громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, зазначені в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому цього пункту, які супроводжували осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, для виїзду за межі України, зобов'язані повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України осіб, яких вони супроводжували.
Виїзд за межі України супроводжуючих осіб самостійно без осіб, зазначених в абзаці одинадцятому цього пункту, здійснюється за наявності наказу директора закладу догляду або особи, яка його заміщує, про ротацію супроводжуючих осіб з числа працівників закладу догляду з урахуванням вимог до таких осіб, визначених абзацом одинадцятим цього пункту.
Нацсоцслужба протягом трьох робочих днів після перетину державного кордону організованими групами осіб з інвалідністю, зазначеними в абзаці одинадцятому цього пункту, повідомляє про це МЗС із зазначенням держави подальшого перебування таких осіб.
Після прибуття осіб з інвалідністю, зазначених в абзаці одинадцятому цього пункту, на місце тимчасового перебування за межами України супроводжуючі особи зобов'язані протягом семи робочих днів звернутися до закордонної дипломатичної установи України в державі перебування для взяття таких осіб на консульський облік.
Закордонна дипломатична установа України протягом семи робочих днів зобов'язана через МЗС поінформувати Мінсоцполітики та Нацсоцслужбу про взяття осіб з інвалідністю, зазначених в абзаці одинадцятому цього пункту, на консульський облік.
Пункт 2-6 Правил № 57 передбачає, що, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в пунктах 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 цих Правил.
Військовозобов'язані, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, з числа осіб, зазначених у пунктах 3-5 частини третьої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мають право перетинати державний кордон за наявності довідки про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період за формою згідно з додатком 6 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 49, ст. 2979), чи інформації у військово-обліковому документі про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період або за наявності таких документів: 1) для жінок та чоловіків, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час проведення антитерористичної операції з числа: військовослужбовців або працівників утворених відповідно до законів України військових формувань, що захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, - засвідчених в установленому порядку копій документів, що підтверджують родинні зв'язки (у тому числі посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України або посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на підставі якої особі надано статус, або витягу з Єдиного державного реєстру ветеранів війни), документів, які підтверджують факт загибелі (смерті) під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (у тому числі сповіщення або копії акта службового розслідування, або витягу з наказу про виключення із списків особового складу (із зазначенням підстави), або висновку судово-медичної експертизи (крім випадків, коли особа зникла безвісти), які підтверджують загибель (смерть) особи під час участі в антитерористичній операції), витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, або рішення суду про оголошення особи померлою; працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції та загинули або пропали безвісти під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення, - засвідчених в установленому порядку копій документів, що підтверджують родинні зв'язки (у тому числі посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці або витягу з Єдиного державного реєстру ветеранів війни), витягу з наказу Антитерористичного центру при СБУ про залучення до забезпечення проведення антитерористичної операції, висновку судово-медичної експертизи (крім випадків, коли особа пропала безвісти), які підтверджують загибель (смерть) особи під час участі у забезпеченні антитерористичної операції, витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, або рішення суду про оголошення особи померлою; осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, - засвідчених в установленому порядку копій витягу з наказу Антитерористичного центру при СБУ про залучення до безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, документів, що підтверджують родинні зв'язки (у тому числі посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці або посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на підставі якої особі надано статус, або витягу з Єдиного державного реєстру ветеранів війни), рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою або рішення суду про оголошення особи померлою у порядку, визначеному Цивільним кодексом України, витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, або рішення суду про оголошення особи померлою, документів, які підтверджують факт загибелі (смерті) під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (у тому числі сповіщення або копії акта службового розслідування, або витягу з наказу про виключення із списків особового складу (із зазначенням підстави), або витягу з відповідного наказу командира військової частини у порядку, визначеному Порядком виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 р. № 884 (Офіційний вісник України, 2016 р., № 97, ст. 3162); осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів і виконували завдання антитерористичної операції у взаємодії з утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами - засвідчених в установленому порядку копій витягу з наказу Антитерористичного центру при СБУ про залучення до безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, документів, що підтверджують родинні зв'язки (у тому числі посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці або посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на підставі якої особі надано статус, або витягу з Єдиного державного реєстру ветеранів війни), рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою або рішення суду про оголошення особи померлою у порядку, визначеному Цивільним кодексом України, або витягу із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин; 2) для жінок та чоловіків, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або зникли безвісти за особливих обставин під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану - засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують родинні зв'язки (у тому числі посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України або посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на підставі якої особі надано статус, або витягу з Єдиного державного реєстру ветеранів війни), витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, документів, які підтверджують факт загибелі (смерті) під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях або забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану (у тому числі сповіщення або копії акта службового розслідування, або витягу з наказу про виключення із списків особового складу (із зазначенням підстави); 3) для членів сімей (чоловіка, дружини, сина, доньки, батька, матері, рідного (повнорідного, неповнорідного) брата чи сестри) осіб, яким посмертно присвоєно звання Герой України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності (листопад 2013 р.- лютий 2014 р.), - засвідчених в установленому порядку копій документів, що підтверджують родинні зв'язки, посвідчення, що підтверджує присвоєння звання Героя України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності (листопад 2013 р. - лютий 2014 р.), або витягу з указу Президента України про присвоєння звання Герой України.
Абзац тринадцятий пункту 2-1 Правил № 57 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлював додаткові обов'язки супроводжуючих осіб після перетинання кордону (зокрема, щодо дій з консульським обліком та строків перебування за кордоном).
При цьому, ані в зазначеному абзаці, ані в інших положеннях Правил № 57 не передбачено, що невиконання таких обов'язків автоматично тягне за собою заборону на подальший виїзд інших членів сім'ї особи з інвалідністю або є самостійною підставою для відмови у перетинанні кордону в майбутньому.
У постанові від 09.03.2023 у справі № 600/2520/22-а Верховний Суд зазначив, що документ, який підтверджує зняття особи з військового обліку, сам по собі не є достатнім документом для перетинання державного кордону під час воєнного стану, оскільки засвідчує лише питання військового обліку і не підмінює собою перелік документів, встановлений Правилами № 57.
У постановах від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22 та від 31.08.2023 у справі № 380/572/23 Верховний Суд, окрім наведеного вище висновку щодо співвідношення Закону № 3857-XII та спеціальних законів, підкреслив, що обмеження права на виїзд за кордон під час воєнного стану має ґрунтуватися на чітко визначених законом підставах і здійснюватися із дотриманням принципу пропорційності, передбаченого статтею 2 КАС України.
У постанові від 26.10.2023 у справі № 380/9100/22 Верховний Суд звернув увагу, що при перевірці правомірності відмови у перетинанні державного кордону суд повинен з'ясувати, у якому саме правовому статусі особа мала намір перетнути кордон, і вже виходячи з цього співвіднести подані документи з вимогами законодавства; при цьому суд не вправі доповнювати мотиви рішення органу прикордонного контролю іншими міркуваннями, яких у рішенні немає.
Суд не вбачає підстав не враховувати наведені вище правові позиції Верховного Суду при вирішенні цієї справи.
Щодо правового статусу позивача та його батька на момент перетину кордону, то необхідно зазначити про таке.
Із наявних у справі документів убачається, що на момент події: батько позивача мав встановлену інвалідність II групи, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК та пенсійним посвідченням; між позивачем і його батьком існують родинні зв'язки «син - батько», які не заперечуються відповідачем; позивач є повнолітнім сином особи з інвалідністю II групи; позивач і його батько зареєстровані за однією адресою місця проживання, що свідчить про спільне місце проживання принаймні станом на дату реєстрації; позивач має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, у зв'язку з тим, що має одного з батьків з інвалідністю II групи, про що видано відповідну довідку ТЦК та СП.
З огляду на викладене вище, суд виходить з того, що позивач належить до кола осіб, які одночасно: є військовозобов'язаними, що не підлягають призову під час мобілізації (пункт 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, пункт 2-6 Правил № 57); є повнолітнім сином особи з інвалідністю II групи, яку він супроводжував, і на підтвердження цього подав передбачені Правилами № 57 документи.
Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідач не заперечує відповідність позивача та його батька зазначеним критеріям, не стверджує про відсутність будь-якого із передбачених Правилами № 57 документів та не посилається на наявність у позивача обмежень, перелічених у статті 6 Закону № 3857-XII.
Із змісту оскаржуваного рішення та письмових пояснень старшого лейтенанта ОСОБА_2 вбачається, що єдиною фактичною підставою відмови у перетинанні державного кордону позивачем стало: встановлення через інформаційні бази факту, що батько позивача 28.07.2023 вже виїжджав за кордон у супроводі іншого сина, який до часу розгляду справи не повернувся в Україну; власний висновок вказаної службової особи відповідача про те, що за таких обставин позивач «може також не повернутися», а отже, існує ризик «витоку мобілізаційного ресурсу».
Тобто відповідач не констатує жодної конкретної законної підстави, прямо передбаченої статтею 6 Закону № 3857-XII чи іншими нормативними актами, а виходить із оціночного припущення щодо можливої майбутньої поведінки позивача, зробленого на підставі дій іншого члена сім'ї.
Як уже зазначалося судом вище, тимчасові обмеження права на виїзд з України можуть ґрунтуватися лише на підставах, установлених законом.
Водночас, ані Закон № 3857-XII, ані Закон № 1710-VI, ані Правила № 57 не передбачають як підставу відмови у перетинанні кордону сам факт неповернення з попередньої поїздки іншої особи чи загальний ризик «витоку мобілізаційного ресурсу» без наявності конкретної норми, яка б розглядала таку обставину як юридичний факт.
Покликання відповідача на абзац тринадцятий пункту 2-1 Правил № 57 також не може вважатися достатньою правовою підставою.
Як вбачається з аналізу цієї норми, вона встановлює певні обов'язки супроводжуючих осіб після перетину кордону (у тому числі, щодо взаємодії з консульськими установами, строків перебування за кордоном тощо), але не містить прямого припису про те, що у разі порушення таких обов'язків іншим родичем особа втрачає право супроводжувати батька з інвалідністю у майбутньому.
Крім того, зазначена норма встановлює правила поведінки після перетинання кордону, тоді як у цій справі йдеться про рішення відповідача про відмову позивачу у перетині кордону до виїзду. Відповідно, тлумачення відповідачем абзацу тринадцятого пункту 2-1 Правил № 57 як підстави для відмови позивачу є розширювальним, виходить за межі буквального змісту та суперечить принципу законності.
Суд також відхиляє доводи відповідача про відсутність потреби у супроводі батька позивачем у зв'язку з тим, що останній раніше самостійно повернувся до України.
Право на супровід особи з інвалідністю II групи за пунктом 2-1 Правил № 57 не поставлено у залежність від доведення повної неможливості її самостійного пересування; достатньою є наявність встановленої інвалідності відповідної групи та належних документів, що підтверджують родинні зв'язки і, у визначених випадках, здійснення догляду.
Наявність у позивача відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, сама по собі, відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі № 600/2520/22-а, не є безумовною підставою для перетину кордону, якщо така відстрочка не кореспондується з умовами Правил № 57.
Однак у цій справі відстрочка, навпаки, узгоджується з правовим статусом позивача як особи, що має батька з інвалідністю II групи й не підлягає призову, а отже, слугує додатковим підтвердженням його належності до категорії осіб, яким Правила № 57 дозволяють перетинання державного кордону за наявності відповідних документів.
Отже, наведених відповідачем мотивів відмови позивачу у перетинанні державного кордону недостатньо для визнання оскаржуваного рішення законним і обґрунтованим.
Вони не відповідають ані приписам статті 6 Закону № 3857-XII, ані правовим позиціям Верховного Суду щодо допустимих меж обмеження права на виїзд під час воєнного стану.
Стаття 2 КАС України вимагає від адміністративних судів перевіряти, чи є втручання у права особи пропорційним поставленій легітимній меті, чи досягнуто необхідного балансу між публічними та приватними інтересами.
Так, Верховний Суд у постанові від 31.08.2023 у справі № 380/572/23, аналізуючи відмову у перетинанні державного кордону, наголосив, що навіть у період воєнного стану суб'єкти владних повноважень повинні діяти в межах наданої їм компетенції та не допускати свавільних обмежень прав громадян під приводом забезпечення обороноздатності держави.
У цій справі, у спірних правовідносинах, які склалися між сторонами, відповідач фактично проігнорував той факт, що позивач належить до категорії осіб, які за законом не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, та що він надав усі передбачені законодавством документи для виїзду разом із батьком з інвалідністю II групи.
З огляду на це, відмова у перетинанні державного кордону за відсутності передбачених законом підстав не може вважатися ані законною, ані пропорційною втручанням у право позивача на виїзд з України.
Враховуючи викладене вище, суд доходить висновку, що рішення відповідача від 28.06.2025 про відмову позивачу у перетинанні державного кордону України: прийнято не на підставі та не у спосіб, визначені законами України та Правилами № 57; не ґрунтується на жодній із передбачених законом підстав тимчасового обмеження права на виїзд; є необґрунтованим та непропорційним втручанням у право позивача на виїзд з України.
Отже, оскаржуване рішення відповідача підлягає визнанню протиправним і скасуванню.
За таких обставин і правових підстав, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню повністю.
Згідно із абз. 1 ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Із матеріалів справи вбачається, що під час звернення до суду ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 968, 96 грн, що підтверджується відповідною квитанцією. Інших судових витрат не заявлено й не підтверджено.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у сумі 968,96 грн.
Керуючись ст. ст. 14, 22, 139, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 28 червня 2025 року про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )
Відповідач:ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )
Головуючий суддя Є.В. Печений