19 грудня 2025 р. Справа № 520/16640/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/16640/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 )
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року, з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, з 01.01.2023 по 19.05.2023 року, з розрахунку розміру посадового окладу, окладу за військове званням визначеними шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом України на 1 січня відповідно 2020, 2021, 2022, 2023 року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 Постанови КМУ №704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період:
з 30.01.2020 - 31.12.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
з 01.01.2021 - 31.12.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
з 01.01.2022 - 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
з 01.01.2023 - 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 30.01.2020р. по 19.05.2023р. грошового забезпечення, визначивши їх розмір із використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 30.01.2020р. по 19.05.2023р., визначивши їх розмір із використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що у цій справі позивач звернувся до суду із пропуском установленого законом строку, при цьому звернення до суду з цим позовом напряму залежало від його волевиявлення та власних дій позивача, а ті причини, які, на думку позивача, завадили йому звернутися до суду у встановлений процесуальним законом строк, мають виключно суб'єктивний характер. Спірним у даному випадку є питання застосування положень пункту 4 в співвідношенні до пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 Постанови КМУ №704, а саме визначення розрахункової величини для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням. Законодавство не передбачає жодних випадків поняття відновлення в силі нормативних актів Кабінету Міністрів України, які внаслідок набрання судовим рішенням законної сили втратили чинність. З огляду на викладене, слід дійти висновку, що доводи позивача про те, що скасування судом пункту 6 Постанови №103 відновлює раніше встановлений порядок, визначений у Постанові №704, є безпідставними. Також, наголошує на те, що позивач зловживає процесуальними правами. Відповідно до частини першої ст. 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Дії учасників судового процесу та їхніх представників мають не лише за формою, але й за змістом відповідати завданню адміністративного судочинства. У провадженні Харківського окружного адміністративного суду на даний час знаходиться справи, в яких військова частина НОМЕР_1 виступає в якості Відповідача, в яких наявні різні Позивачі, однак процесуальні документи (позов, відповідь на відзив, апеляційна скарга, відзив на апеляційну скаргу) стилістично викладені, у ідентичній до справи No520/16640/25 манері та стосуються однакового предмету спору. Також, наголошує, що питання грошового забезпечення військовослужбовців вирішуються не у ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частин
Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ). Вважаючи, що під час проходження військової служби в період з 30.01.2020р. по 19.05.2023р., відповідачем не в належному розмірі здійснено розрахунок посадового окладу та окладу за військове звання, що призвело до виплати позивачу грошового забезпечення в значно меншому розмірі, що в свою чергу вплинуло на розмір виплачених за вказаний період: щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що під час розв'язання колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ та п.4 постанови КМУ №704 у редакції до внесення змін постановою КМУ від 21.02.2018р. №103 перевагу належить віддати положенням закону, як акту вищої юридичної сили. Водночас із цим, з 29.01.2020р. відновлення дії такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018р. Звідси слідує, що 29.01.2020р. настала подія підвищення грошового забезпечення діючого військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб'єкта владних повноважень органу фінансового забезпечення обов'язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020р. (та 01 січня кожного наступного календарного року до настання події внесення законодавчих змін), а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.Отже, суд дійшов до висновку, що у період з 30.01.2020р. по 31.12.2020р. грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020р. за Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", у період з 01.01.2021р. по 31.12.2021р. грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021р. за Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", у період з 01.01.2022р. по 31.12.2022 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р. за Законом України "Про Державний
Колегія суддів враховуючи вищевикладене зазначає наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
1. Стосовно доводу відповідача, що твердження про те, що скасування судом пункту 6 Постанови №103 відновлює раніше встановлений порядок, визначений у Постанові №704, є безпідставним.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ч.4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Кабінетом Міністрів України 30.08.2017 прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018, та якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 4 Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до постанови № 704).
Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103, якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.» (пункт 6 Постанови № 103).
Постанова № 103 набула чинності 24.02.2018.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704.
Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін.
Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 по справі №380/13603/21 вказав про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29.01.2020 (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18) положень пункту 4 Постанови №704 у редакції до 24.02.2018, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №103.
Верховний Суд дійшов висновку про те, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок пенсії з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Крім того, Верховний Суд врахував, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 залишена без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022. У контексті наведеного, для правильного вирішення вимог позивача, суди повинні встановити відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 на який позивач має право виплати, розмір прожиткового мінімуму, згідно з пунктом 4 Постанови № 704 за період з 30.01.2020 до 31.12.2020, з 01.01.2021 до 01.02.2021, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зазначена правова позиція була також підтримана у постановах Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №120/965/22-а, від 21.12.2023 у справі №520/8060/19 та від 24.06.2025 у справі №420/5584/24, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягають врахуванню під час апеляційного перегляду справи.
Отже, після набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ.
Отже, посилання відповідача на те, що твердження про скасування судом пункту 6 Постанови №103 відновлює раніше встановлений порядок, визначений у Постанові №704, є безпідставними з огляду на вищевикладені правові висновки Верховного Суду є необгрунтованим.
Колегія суддів звертає увагу, що статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" передбачено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2102,00 грн.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2270,00 грн.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2481,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено, що з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2684 грн.
Враховуючи те, що положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - у 2020 році Закону №294-IX, у 2021 році - Закону №1082-ІХ, у 2022 році - Закону №1928, у 2023 році Закону №2710-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік)".
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що у спірний період 30.01.2020 - 31.12.2020 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", у період 01.01.2021-31.12.2021 - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", у період з 01.01.2022 31.12.2022 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", у період 01.01.2023-19.05.2023 - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".
2. Стосовно доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, колегія суддів зазначає таке.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.ч. 3, 5 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Натомість, ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9-рп/2013. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч.2 ст.233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Проте, рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 було визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Встановлено, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Суд у вказаному рішенні наголосив, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.
Враховуючи вищевикладене, відтепер КЗПП не обмежує будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Відтак посилання відповідача на порушення строку позивачем є безпідставним.
3.Щодо посилання на те, що в провадженні Харківського окружного адміністративного суду на даний час знаходиться справи, в яких військова частина НОМЕР_1 виступає в якості Відповідача, в яких наявні різні Позивачі, однак процесуальні документи (позов, відповідь на відзив, апеляційна скарга, відзив на апеляційну скаргу) стилістично викладені, у ідентичній до справи №520/16640/25 манері та стосуються однакового предмету спору колегія суддів зазначає наступне.
КАС України не містить вимог щодо унікальності викладення правової позиції позивача чи його представника, а кожна сторона має право на самостійне формування правової аргументації, у тому числі шляхом використання усталених формулювань у типових спорах.
Наведені відповідачем твердження мають оціночний характер, не підтверджені жодними доказами та не свідчать про порушення норм процесуального права позивачем.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 30.01.2020р. по 19.05.2023р. грошового забезпечення, визначивши їх розмір із використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року та зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 30.01.2020р. по 19.05.2023р., визначивши їх розмір із використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів, переглянувши у межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 по справі № 520/16640/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова