19 грудня 2025 р. Справа № 440/12179/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.02.2025 (суддя: Г.В. Костенко, м. Полтава) по справі № 440/12179/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 27.10.2022 по день фактичного поновлення на службі у ВЧ НОМЕР_1 (по день видання відповідного наказу про призначення на посаду/поновлення на військовій службі);
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 вчинити дії - нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з усіма його додатковими видами, надбавками, доплатами, передбаченими нормативними актами, з 27.10.2022 по день фактичного фактичного поновлення на службі у ВЧ НОМЕР_1 (по день видання відповідного наказу про призначення на посаду/поновлення на військовій службі).
В обґрунтування позовних вимог вказав, що відповідач всупереч ч. 2 ст. 24 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" та п. 144-6 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, не виплатив ОСОБА_1 грошове забезпечення за період призупинення військової служби (з 27.10.2022 по день поновлення на військовій службі). Вказав, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.07.2023 у справі № 440/3954/23 відповідача було зобов'язано вчинити відносно військовослужбовця ОСОБА_1 дії щодо поновлення на посаді, продовження військової служби та дії контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України у відповідності до ст. 24 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу", а, відтак, позивач має право на виплату недоотриманого грошового забезпечення.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.02.2025 у справі № 440/12179/24 у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовлено.
Позивач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, незаконність, необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.02.2025 у справі № 440/12179/24 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що висновки суду першої інстанції не відповідають передбаченому державою у нормах абз. 10, 11 ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХII) компенсаторному механізму виплати грошового забезпечення за необґрунтоване призупинення військової служби військовослужбовцям. Судом повністю проігноровано докази, надані позивачем на підтвердження власної позиції, а саме постанову слідчого ДБР та рішення суду від 06.07.2023 у справі № 140/3954/23, якими установлено правомірність дій позивача та відсутність з його боку порушень законів чи статутів. Крім того, зауважив, що тривалий період відсутності позивача на службі (з 28.01.2023 по 30.08.2023) був обумовлений діями відповідача, який відмовлявся поновлювати його на військовій службі.
Вказав, що, стверджуючи про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період самовільного залишення служби, суд послався на наказ командира Військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 21.11.2022 № 312, згідно з яким нібито встановлено факт самовільного залишення позивачем місця служби. Водночас, висновки цього наказу спростовані фактичними обставинами, установленими постановою слідчого ДБР про закриття кримінального провадження від 21.02.2023 та рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.07.2023 у справі № 440/3954/23. З цих же підстав до спірних правовідносин не може бути застосовано норму абз. 2 п. 5 розділу XVI Порядку №260.
Звернув увагу суду апеляційної інстанції, що накази командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.10.2022 № 287 та від 07.11.2022 № 29, на які посилався суд першої інстанції, відсутні в матеріалах справи. Крім того, суд, стверджуючи про виплату позивачу грошового забезпечення, не вказав, якими доказами підтверджується даний факт.
На думку позивача, наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.10.2022 № 287 виданий у порушення норм абз. 2, 3 ч. 2 ст. 24 Закону № 2232-ХII, тобто до отримання витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (витяг датовано 18.11.2022), а наказ від 07.11.2022 № 298 - у порушення вимог п. 116 «Положення про проходження громадинами України військової служби у Збройних Силах України»», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), оскільки зазначеною нормою не передбачено зарахування військовослужбовців в розпорядження у зв'язку з самовільним залишенням військової частини.
Вказав на безпідставність посилання суду першої інстанції на абз. 14 п. 116 Положення №1153/2008, оскільки у спірних правовідносинах позивач у період з 04.11.2022 по 27.01.2023 постійно перебував на стаціонарному лікуванні у медичних закладах Полтавської області, що підтверджується виписками із медичної карти стаціонарного хворого. Таким чином, упродовж листопада 2022 року - січня 2023 року позивач був відсутній у розташуванні військової частини з об'єктивних, незалежних від нього причин (рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.07.2023 у справі № 440/3954/23). А тому відсутні підстави для виведення позивача у розпорядження командира частини у зв'язку з нібито його самовільним залишенням місця служби.
Стверджує, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню абз. 2 п. 9 розділу 1 «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, (далі - Порядок № 260), та п. 9 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому позивач має право на отримання грошового забезпечення за останньою займаною посадою за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою, в розмірі посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру.
Крім того, вказав, що надані відповідачем документи на ухвалу суду від 14.01.2025 вказують про нарахування позивачу частини грошового забезпечення в сумі 16710,10 грн., виходячи з окладу за військове звання, однак за який період нараховані ці кошти з документів не зрозуміло.
Щодо висновку суду про відсутність деталізації зі сторони позивача, які саме складові грошового забезпечення не були виплачені відповідачем, позивач вказав, що статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 2 розділу 1 Наказу № 260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. Відтак, позивач, подаючи позовну заяву, просив суд поновити його права та зобов'язати відповідача виплатити грошове забезпечення з усіма його додатковими видами, надбавками, доплатами, передбаченими нормативними актами, за період з 27.10.2022 по 30.08.2023.
Вважає, що виплата відповідачем у коштів у розмірі 16710,10 грн. не є повним виконанням зобов'язання, оскільки грошове забезпечення позивача станом на жовтень 2022 року складало 14550,50 грн. на місяць, тобто за десять місяців протиправного «позбавлення грошового забезпечення» позивач має право на отримання суми близько 140 тис. грн..
У надісланому до суду відзиві на апеляційну скаргу, відповідач, заперечував проти задоволення її вимог, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначив, що, з урахуванням того, що позивач на момент призупинення військової служби, на підставі підпункту 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, був увільнений від займаної посади та перебував у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 , нарахування грошового забезпечення було здійснене з урахуванням окладу за військове звання.
Заперечував проти тверджень позивача щодо видання наказів командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.10.2022 №287, від 07.11.2022 №298 всупереч абз. 2, 3 частини 2 статті 24 Закону № 2232-XII, оскільки вказаними нормами не забороняється призупинення грошового забезпечення військовослужбовцям, а також увільнення їх з посад та зарахування у розпорядження командира, у інших випадках, відмінних від самовільного залишення військової служби. Зокрема, підпунктами 14 та 15 пункту 116 Положення № 1153/2008 передбачено, що зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі: якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі; якщо військовослужбовці перебувають на тривалому лікуванні у зв'язку з отриманим пораненням або хворобою, отриманою в особливий період, чи у полоні, як заручники або інтерновані особи, - до їх повернення.
Крім того, просив врахувати, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.07.2023 у справі № 440/3954/23 накази командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.10.2022 №287, від 07.11.2022 №298 не були визнані протиправними. При цьому, жодним нормативним актом не передбачено обов'язкове скасування наказів такого змісту в разі закриття кримінального провадження.
Просив врахувати, що позивачем дійсно не надано відповідні докази та обґрунтування, яке саме грошове забезпечення з усіма його додатковими видами, надбавками, доплатами та в якому розміру повинно бути йому нараховано.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.10.2025 у справі № 440/12179/24 витребувано у Військової частини НОМЕР_1 додаткові письмові докази по справі № 440/12179/24, а саме:
- пояснення щодо нарахування та виплати або наявності заборгованості по виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 18.11.2022 по 29.08.2023, із зазначенням дати та суми виплати, а також конкретного періоду, за який були нараховані кошти, з посиланням на відповідні докази (довідку, накази, розрахункові документи тощо);
- інформацію щодо складових грошового забезпечення, які були враховані Військовою частиною НОМЕР_1 при виплаті ОСОБА_1 заборгованості (додаткові види, надбавки, доплати).
Встановлено Військовій частині НОМЕР_1 строк для виконання вимог цієї ухвали тривалістю 5 робочих днів з моменту отримання копії цієї ухвали.
Військова частина на виконання вказаної ухвали надіслала до суду апеляційної інстанції клопотання про долучення доказів, в якому повідомила, що у відповідача відсутні підстави вважати, що позивач мав би право отримувати грошове забезпечення у повному обсязі, якби вибув на лікування не самовільно, а за направленням командира військової частини з оголошенням про вибуття на лікування відповідним наказом. Військовослужбовці, що перебувають на тривалому лікуванні так само, як і ті, що самовільно залишили військову частину, підлягають увільненню від займаних посад та зарахуванню у розпорядження командира військової частини. Така правова норма є цілком виправданою у воєнний час у зв'язку з необхідністю своєчасного доукомплектування підрозділів особовим складом з метою збереження їх боєздатності.
Отже, позивач у будь-якому випадку підлягав увільненню з займаної посади та зарахуванню у розпорядження командира частини. Крім того, наказ командира Військової частини НОМЕР_4 по стройовій частині від 07.11.2022 №298 не був оскаржений позивачем та не був визнаний протиправним, отже залишається чинним і на теперішній час.
Зазначив, що при перерахунку грошового забезпечення позивачу було враховано те, що він був зарахований в розпорядження командира частини (тобто не займав ніякої посади, а просто рахувався у списках частини), а також факт накладення на позивача дисциплінарного стягнення.
Звернув увагу суду, що постановою про закриття кримінального провадження щодо позивача від 21.02.2023 встановлено відсутність у діях позивача складу кримінального злочину, водночас із тим підтверджується факт відсутності позивача на військовій службі. Тобто позивач без дозволу командира (начальника) самостійно та на власний розсуд залишив район ведення бойових дій та вирушив до цивільного закладу охорони здоров'я. Вважає, що відсутність у діянні складу кримінального злочину не спростовує факт вчинення самого діяння.
Отже, при здійсненні перерахунку грошового забезпечення позивачу за перші 60 днів перебування у розпорядженні нараховувалися посадовий оклад та оклад за звання, а також надбавка за особливості проходження служби (НОПС) в 11 та 12 місяцях 2022 року, також нараховувалась індексація. В подальшому позивачу нараховувався лише оклад, а на отримання надбавки за вислугу років позивач ще не набув права.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, мобілізованим 03.06.2022 до лав Збройних Сил України, та наразі проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_5 . Упродовж липня 2022 року - листопада 2023 року позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказів відповідача від 27.10.2022 № 287, від 07.11.2022 № 298 та від 21.11.2022 № 312, позивача з 27.10.2022 було виключено з усіх видів забезпечення, увільнено від займаних посад та призупинено військову службу, дію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на підставі того, що позивач нібито самовільно залишив військову частину 27 жовтня 2022 року згідно з витягом з ЄРДР від 18 листопада 2022 року № 62022150010001184.
Надалі було встановлено, що у період з 04.11.2022 по 27.01.2023 позивач постійно перебував на стаціонарному лікуванні у медичних закладах Полтавської області.
За наслідками досудового розслідування у вказаному вище кримінальному провадженні слідчим ДБР винесено постанову від 21.02.2023 про закриття кримінального провадження в частині вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з відсутністю в діях позивача складу кримінального правопорушення.
Надалі, відповідач відмовився добровільно поновити військову службу позивача.
Полтавським окружним адміністративним судом розглянуто справу № 440/3954/23 та ухвалено рішення від 06.07.2023, яким визнано протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язано вчинити відносно військовослужбовця ОСОБА_2 дії щодо поновлення на посаді, продовження військової служби та дії контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України у відповідності до ст. 24 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» та п. 144-6 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1 153/2008. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Після набрання чинності зазначеним рішенням суду відповідач поновив позивача на військовій службі у серпні 2023 року та виплатив частину грошового забезпечення, імовірно за серпень - листопад 2023 року. Однак, решту грошового забезпечення за період з 27.10.2022 по час фактичного поновлення на службі (по день видання відповідного наказу про призначення на посаду) до даного часу не нарахував та не сплатив.
Вважаючи протиправною вказану бездіяльність відповідача щодо ненарахування грошового забезпечення з 27.10.2022 по день фактичного поновлення, позивач звернувся до суду з позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості, оскільки відповідачем було здійснено нарахування грошового забезпечення позивачу за період призупинення військової служби. Судом враховано, що позивач на момент призупинення військової служби на підставі підпункту 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України був увільнений від займаної посади та перебував у розпорядженні командира, а тому нарахування грошового забезпечення було правомірно здійснено відповідачем, виходячи з окладу за військове звання.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Статтею 6 Закону № 2232-ХІІ визначено такі види військової служби:
базова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Частиною другою ст. 24 Закону №2232-XII визначено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжується. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримані продовольче, речове та інші види забезпечення.
Продовження військової служби та дії контракту з військовослужбовцями, зазначеними у цьому пункті, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.
З наведених норм слідує, що, у разі, якщо настають обставини які вказують, що військова служба була призупинена необґрунтовано, зокрема у разі закриття кримінального провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військовослужбовець має право на виплату недоотриманого грошового забезпечення.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 р. № 260 (далі - Порядок № 260).
Згідно з п.15 розділу І Порядку № 260, військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
За змістом наведеної норми, підставою для призупинення виплати грошового забезпечення військовослужбовцю є самовільне залишення військової частини або місця служби.
Питання виплати грошового забезпечення у період перебування у розпорядженні або звільнення від посад врегульовано Розділом XXVIII Порядку № 260, відповідно до якого встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зарахованим у розпорядження відповідних командирів або звільненим від посад, виплачується в розмірі грошового забезпечення, яке військовослужбовці отримували за займаними посадами до зарахування в розпорядження, але не більше ніж два місяці (п.1 Розділу XXVIII Порядку № 260)
Грошове забезпечення військовослужбовцям після перебування у розпорядженні понад два місяці виплачується в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, за винятком випадків продовження строків виплати за рішенням Міністра оборони України (п. 5 Розділу XXVIII Порядку № 260).
Грошове забезпечення військовослужбовців під час перебування у розпорядженні підлягає перерахунку в разі набуття права на збільшення розмірів окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, а також змін у нормах грошового забезпечення (п.6 розділу XXVIII Порядку № 260).
З матеріалів справи вбачається, що, відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 27.10.2022 №287, ОСОБА_1 був оголошений таким, що самовільно залишив військову частину та був виключений з усіх видів забезпечення.
Відповідно до пп. 14-15 п. 116 Положення №1153/2008, зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі
14) якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі;
15) якщо військовослужбовці перебувають на тривалому лікуванні у зв'язку з отриманим пораненням або хворобою, отриманою в особливий період, чи у полоні, як заручники або інтерновані особи, - до їх повернення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що наказом від 07.11.2022 №298 ОСОБА_1 був увільнений від займаної посади та зарахований у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 відповідно до пп. 14 п. 116 Положення №1153/2008.
Згідно з наказом від 21.11.2022 №312 ОСОБА_1 було призупинено військову службу в зв'язку із внесенням кримінального провадження відносно позивача до ЄРДР.
Разом з цим, на підставі постанови про закриття кримінального провадження від 21.02.2023 та рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.07.2023 у справі 440/3954/23, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 30.08.2022 №661 позивач був оголошений таким, що повернувся до військової частини, а також був поновлений на військовій службі та призначений на штатну посаду. Також, вказаним вище наказом було вирішено виплатити позивачу грошове забезпечення за період призупинення військової служби. Водночас із тим, конкретний період, за який мало бути здійснене нарахування, у наказі відображення не знайшов.
Надалі, відповідно до вимог пункту 144-6 розділу IV Положення №1153/2008, наказом командира Військової частини НОМЕР_4 по стройовій частині від 20.11.2024 №983 були внесені зміни до наказу командира Військової частини НОМЕР_4 по стройовій частині від 30.08.2022 №661, якими був уточнений період нарахування позивачу грошового забезпечення, а саме відповідний абзац був викладений у наступній редакції: «Виплатити грошове забезпечення за період призупинення військової служби з 18 листопада 2022 року по 29 серпня 2023 року».
Відповідно до п. 3 розділу І Порядку № 260, підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є, зокрема, накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження.
Так, відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, а саме довідки про виконання реєстру зарахування коштів на рахунки одержувачів, а саме ОСОБА_1 , 30.11.2024 на його рахунок було зараховано 16459,45 грн..
Відповідач на виконання ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 03.10.2025 надав додаткові пояснення, в яких повідомив, що вказана сума була виплачена за період з 18.11.2022 по 29.08.2023, тобто весь період призупинення військової служби.
Так, колегія суддів, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, зокрема розрахунок грошового забезпечення, виплаченого у листопаді 2024 року № 8551ФЕС від 14.10.2025, зазначає, що: за листопад 2022 року позивачу виплачено оклад за військовим званням - 229,67 грн., посадовий оклад - 1183,00 грн., надбавку за особливості проходження служби - 918,23 грн., премію - 3418,87 грн., індексацію - 917,41 грн.; за грудень 2022 року - оклад за військовим званням - 530 грн., посадовий оклад - 2730,00 грн., надбавку за особливості проходження служби - 2119 грн., індексацію - 1470,83 грн.; за січень 2022 року - оклад за військовим званням - 530 грн., посадовий оклад - 1497,10 грн., надбавку за особливості проходження служби - 1162,03 грн.; за період лютий - липень 2023 року по 530 грн. кожного місяця (оклад за військовим званням), та за серпень 2023 року - оклад за військовим званням - 495,81 грн. та вислугу років 47,02 грн..
Таким чином, відповідач, керуючись наказом №298 від 07.11.2022, яким позивача було увільнено з військової служби та передано в розпорядження, виплатив заборгованість у розмірі, передбаченому п.1 та п. 5 Розділу XXVIII Порядку № 260, а саме в перші два місяці в розмірі грошового забезпечення, яке військовослужбовець отримував за займаною посадою до зарахування в розпорядження, в інший період - в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.
Разом з цим, позивач вважає, що має право на отримання грошового забезпечення у більшому розмірі, а саме з урахуванням посадового окладу за останньою займаною посадою, надбавок, доплат та премій.
При цьому, обґрунтовуючи власну позицію, ОСОБА_1 посилається на протиправність звільнення відповідачем позивача з займаної посади та зарахування його у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 відповідно до наказу від 07.11.2022 № 298 на підставі пп. 14 п. 116 Положення №1153/2008, оскільки позивач не залишав самовільно військову службу, а перебував на лікуванні.
Так, відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 21.02.2023 у спірний період позивач перебував на лікуванні, однак, наведена обставина також передбачена, як підстава для передання військовослужбовця у розпорядження, відповідно до пп. 15 п. 116 Положення №1153/2008.
Крім того, колегія суддів зазначає, що наказ №298 від 07.11.2022, яким позивача було увільнено з військової служби та передано в розпорядження, ОСОБА_1 оскаржено не було, він є чинним та не скасованим. При цьому, поновлення позивача на військовій службі на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.07.2023 у справі № 440/3954/23 жодним чином не вказує на нечинність наказу від 07.11.2022 № 298.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що під час розгляду справи № 440/3954/23 досліджувалось питання правомірності дій відповідача щодо непоновлення ОСОБА_1 на військовій службі, однак законність видання наказу від 07.11.2022 №298, яким позивача увільнено з посади та передано в розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 , а також наявність або відсутність підстав для видачі такого наказу у зв'язку з існуванням обставин, передбачених пп. 14 п. 16 Положення № 1153/2008, не були предметом розгляду вказаної справи.
Як було встановлено судом у межах розгляду справи №440/3954/23 у зв'язку з закриттям відносно ОСОБА_1 кримінального провадження, адвокат позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з запитом від 07.03.2023 №36/23, в якому просив: - скасувати накази командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.10.2022 №287 (п. 2.22), від 07.11.2022 №298 (п. 10) та від 21.11.2022 №312 (п. 17) в частині призупинення військової служби та дії контракту ОСОБА_1 , виключення останнього з усіх видів забезпечення та увільнення від займаної посади; - видати наказ по особовому складу, яким поновити з 27.10.2022 військову службу та дію контракту ОСОБА_1 ; - поставити з 27.10.2022 на усі види забезпечення та виплатити останньому грошове забезпечення з усіма надбавками з 27.10.2022 по день поновлення на військовій службі.
У відповідь на вказаний запит листом від 28.04.2023 №8755 командир Військової частини НОМЕР_1 повідомив, що для поновлення на службі солдату ОСОБА_1 необхідно особисто з'явитися до військової частини, маючи при собі постанову про закриття кримінального провадження.
Разом з цим, звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вимогу про скасування вищевказаних наказів не заявляв ані в межах розгляду даної справи, ані в межах розгляду справи № 440/3954/23.
Крім того, у даній справі позивач також не заявляв вимог щодо визнання протиправним та скасування такого наказу.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.
Верховний Суду неодноразово наголошував на тому, що суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, зокрема у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 1 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18 тощо.
Вихід за межі позовних вимог обмежений імперативними вимогами процесуального законодавства.
Тобто, принцип диспозитивності передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. Вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, і таких вихід обґрунтований судом у судовому рішенні.
За встановлених у справі обставин, враховуючи чинний та не скасований наказ від 07.11.2022 № 298, який слугував підставою для виплати позивачу грошового забезпечення у розмірі, передбаченому для військовослужбовців, яких було передано у розпорядження, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з усіма його додатковими видами, надбавками, доплатами, передбаченими нормативними актами, з 27.10.2022 по день фактичного поновлення на службі у ВЧ НОМЕР_1 .
Крім того, позивачем заявлено вимогу про виплату грошового забезпечення з 27.10.2022, в то й час як поновлено його на військовій службі на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.07.2023 у справі № 440/3954/23 лише з 18.11.2022, що також свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з вказаної позивачем дати.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.02.2025 по справі № 440/12179/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова