19 грудня 2025 р. Справа № 520/34536/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 (суддя Садова М.І.; м. Харків) по справі № 520/34536/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 15.01.2021 по 31.12.2021 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити з 15.01.2021 по 31.12.2021 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2022 по 18.07.2022 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити з 01.01.2022 по 18.07.2022 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2021 та 2022 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021 та 01.01.2022;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2021 та 2022 роки із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021 та 01.01.2022 з врахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 15.01.2021 до 18.07.2022 включно, грошової допомоги для оздоровлення за 2021-2022 роки, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, з урахуванням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України “Про Державний бюджет» на 2021, 2022 роки.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 15.01.2021 до 18.07.2022 включно, грошову допомогу для оздоровлення за 2021-2022 роки, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 та 01.01.2022 відповідно, згідно з постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 по справі № 520/34536/24 набрало законної сили 01.04.2025.
Виконавчий лист по даній справі виданий 22.04.2025.
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Барановою Яною від 24.09.2025 ВП № 79183394 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №520/34536/24, виданого Харківським окружним адміністративним судом 22.04.2025, про зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 15.01.2021 до 18.07.2022 включно, грошову допомогу для оздоровлення за 2021-2022 роки, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 та 01.01.2022 відповідно, згідно з постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із урахуванням раніше виплачених сум.
09.10.2025 позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з заявою про встановлення судового контролю у справі № 520/34536/25, у якій просив суд:
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України надати суду в десятиденний термін з дня отримання ухвали про встановлення судового контролю звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року по справі №520/34536/24;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України надати суду детальний розрахунок окремо по кожній складовій кожного місяця нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021 та 01.0.2022 (відповідно до рішення суду по справі №520/34536/24), з урахуванням раніше поданої Заяви ОСОБА_1 від 27.09.2025.
В обґрунтування заяви покликається на те, що рішення суду не виконується з моменту набрання законної сили. 27.09.2025 позивач подав заяву з вимогою надати детальні розрахунки, однак відповіді не отримав. Відповідач фактично ухиляється від нарахування та виплати сум, визначених судом, що свідчить про спробу уникнути повного виконання рішення. Відповідач не виконав рішення суду в повному обсязі. Це є підставою для встановлення судового контролю за виконанням рішення. Просить заяву задовольнити.
Ухвалою від 20 жовтня 2025 року Харківський окружний адміністративний суд заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишив без задоволення.
Відмовляючи в задоволенні заяви позивача суд першої інстанції виходив з того, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
При цьому суд зазначив, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII.
Суд установив, що виконавчий лист №520/34536/24, виданий Харківським окружним адміністративним судом 22.04.2025, перебуває на виконанні в державній виконавчій службі та наразі державним виконавцем вчиняються виконавчі дії з його виконання в межах виконавчого провадження №79183394 в порядку Закону України "Про виконавче провадження".
Оскільки повнота та правомірність виконання рішення суду в порядку Закону України "Про виконавче провадження" першочергово підлягає контролю зі сторони державного виконавця, яким на час звернення представника позивача із заявою про встановлення судового контролю, виходячи з положень статей 18, 63 Закону України "Про виконавче провадження", не вичерпано всіх передбачених чинним законодавством засобів щодо належного та повного виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 по справі №520/34536/24, суд першої інстанції дійшов висновку, що звернення позивача із заявою в порядку статті 382 КАС України до суду є передчасним.
Зважаючи на те, що в судовому рішенні чітко визначено порядок і спосіб його виконання, судове рішення, яке набрало законної сили обов'язкове для виконання, а виконавчий лист №520/34536/24, виданий Харківським окружним адміністративним судом 22.04.2025, перебуває на виконанні державної виконавчої служби, суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Позивач не погодився з указаним судовим рішенням та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення питання, та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю у справі № 520/34536/24 - задовольнити.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що підставою для звернення позивача до суду з заявою в порядку статті 382 КАС України стала та обставина, що рішення в справі № 520/34536/24 не виконано відповідачем та виплата грошових коштів на виконання рішення суду відповідачем не здійснена, хоча виконавче провадження відкрито. Натомість суд, не надавши оцінку таким доводам, та не здійснив покладених на нього процесуальним законом повноважень щодо здійснення контролю за виконання рішення, пославшись на те, що адміністративним процесуальних законодавством регламентовано право суду застосувати інститут судового контролю.
Також позивач вважає необґрунтованими висновки суду, що позивач може реалізувати своє право на належне виконання рішення суду, через органи виконавчої служби, адже наявність такого права не позбавляє позивача права звертатися до суду в порядку статті 382 КАС України. На переконання позивача, у разі невиконання судового рішення особа, на користь якої ухвалено судове рішення, має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника - суб'єкта владних повноважень, передбачених як законодавством про виконавче провадження, так і КАС України, а законодавець не встановлює залежності звернення до суду із заявою в порядку статті 382 КАС України від того, чи здійснюється примусове виконання рішення суду органами державної виконавчої служби чи ні.
Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, з таких підстав.
Приписами статті 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Обов'язковість судових рішень, що набрали законної сили, для їх виконання на всій території України передбачена також приписами Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зауважує, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень.
Європейський суд з прав людини /ЄСПЛ/ висловив у рішеннях по справах «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04; «Горнсбі проти Греці» (Hornsby v. Greece), заява № 107/1995/613/701) позицію про те, що право на справедливий суд є ілюзорним, якщо судове рішення залишається невиконаним.
Для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 20.07.2004р. у справі «Шмалько проти України»).
Крім того, ЄСПЛ неодноразово зазначав, що невиконання рішень національних судів в Україні - системна проблема (зокрема, справа «Бурмич та інші проти України», заява № 46852/13).
Необхідність максимального забезпечення судом у кожній справі дотримання принципу обов'язковості судового рішення, зумовлено також тим, що невиконання рішень суду призводить до зниження довіри людей до судової влади, а також посилює переконання того, що вирішити спір (правову проблему), використовуючи звернення до суду, є неефективним.
Відповідно до ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
При цьому, застосування судового контролю є наслідком обґрунтованого припущення про невиконання судового рішення зі сторони суб'єкта владних повноважень або достовірно підтвердженого під час розгляду заяви факту невиконання судового рішення.
Водночас, правове значення для наслідків застосованого судового контролю матимуть причини невиконання судового рішення (зокрема, об'єктивна неможливість чи допущене зволікання зі сторони боржника).
Усталеною судовою практикою сформовано правову позицію, відповідно до якої для застосування інституту судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, або встановлення нового строку подання звіту, або накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу є правом суду, а не його обов'язком.
Вказана позиція узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.05.2021р. у справі № 9901/598/19.
Варто зазначити, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.
Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами.
Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення.
В основу ефективності правосуддя покладається здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи.
За змістом постанови Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 802/357/17-а звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов'язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 23.04.2020р. у справі № 560/523/19 зазначив, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.
Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, положеннями КАС України у категорії справ, що розглядається, встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання такого рішення (окрім соціальних справ).
При цьому, застосування судового контролю є наслідком обґрунтованого припущення про невиконання судового рішення зі сторони суб'єкта владних повноважень або достовірно підтвердженого під час розгляду заяви факту невиконання судового рішення.
Водночас, правове значення для наслідків застосованого судового контролю матимуть причини невиконання судового рішення (зокрема, об'єктивна неможливість чи допущене зволікання зі сторони боржника).
Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що аналіз норми ст. 382 КАС України у її системному взаємозв'язку з нормами ст. 372 КАС України дозволяє стверджувати, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав (безвідносно до факту наявності виконавчого провадження щодо виконання відповідного судового рішення), зокрема у випадку, якщо:
- рішення суду ще не виконано, у тому числі у порядку його примусового виконання;
- існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання;
- існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, або дають підстави вважати, що: загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов'язку.
У поданій позивачем заяви про встановлення судового контролю останній посилався на те, що рішення суду в справі 520/34536/24 залишається невиконаним упродовж тривалого часу.
При цьому позивач зазначив, що 11.09.2025 ним було подано заяву до відповідача про надання інформації стосовно виконання судового рішення, детальний розрахунок нарахованих коштів для виконання судового рішення та докази замовлення коштів. Проте відповідь на звернення позивач так і не отримав. Крім того, 27.09.2025 позивачем було подано заяву до відповідача про надання детальних розрахунків по справі, з метою перевірки виконання рішення в повному обсязі. Однак, відповідь на вказане звернення позивачем також отримано не було.
Позивач зазначив, що виплату грошових коштів на виконання рішення суду саме в повному обсязі відповідачем, станом на час звернення до суду з заявою, не здійснено. На переконання позивача, відповідач фактично ухиляється від нарахування та виплати позивачу грошових сум, які встановлені судовим рішенням, що свідчить про фактичну спробу уникнути належного та в повному обсязі виконання рішення суду, що є підставою для встановлення контролю за виконанням судового рішення у цій адміністративній справі у порядку ст. 382 КАС України.
На підтвердження повідомлених у заяві обставин позивач долучив до неї відповідні докази.
Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали суду від 20.10.2025, обставини виконання (невиконання) судового рішення не досліджувалися судом першої інстанції, належна оцінка їм не надавалася, незважаючи на доводи позивача, викладені у його заяві.
Отже, після звернення позивача із заявою в порядку ст.382 КАС України суд першої інстанції не вжив будь-яких заходів для її належного розгляду та встановлення всіх обставин по справі.
Відмовляючи в задоволенні заяви про встановлення судового контролю, суд першої інстанції фактично обмежився посиланням на те, що це є правом суд , а не обов'язком.
Щодо зазначеного вище, колегія суддів наголошує, що за загальним правилом, встановлення судового контролю, окрім категорії справ, перелік яких наведений в абз. 2 ч. 1 ст. 382 КАС України, є правом а не обов'язком суду, однак, задля того, щоб відмовити в його встановленні, суд має перевірити належним чином доводи заявника, викладені в його заяві, та навести підстави для висновку про відмову в задоволенні заяви, поданої у порядку ст.382 КАС України, що судом першої інстанції не було здійснено.
Також колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про передчасність звернення позивача із заявою в порядку статті 382 КАС України з підстав того, що державним виконавцем в межах виконавчого провадження №79183394 не вичерпано всіх передбачених чинним законодавством засобів щодо належного та повного виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 по справі №520/34536/24.
Колегія суддів зауважує, що у разі невиконання судового рішення особа, на користь якої ухвалено судове рішення, має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника - суб'єкта владних повноважень, передбачених як законодавством про виконавче провадження, так і КАС України, а законодавець не встановлює залежності звернення до суду із заявою в порядку статті 382 КАС України від того, чи здійснюється примусове виконання рішення суду органами державної виконавчої служби чи ні.
Оскільки виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється як добровільно (самим боржником), так і у примусовому порядку (органами державної виконавчої служби), то судовий контроль за виконанням судового рішення безпосередньо не залежить від тієї обставини, чи існує станом на час вжиття заходів такого контролю відкрите виконавче провадження та чи вичерпані державним виконавцем всі передбачені Законом України "Про виконавче провадження" заходи з метою належного та повного виконання судового рішення.
При цьому, за змістом частини 1 ст. 382 КАС України, саме суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень подати звіт.
Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Проте, під час розгляду заяви про встановлення судового контролю, судом першої інстанції не було надано правової оцінки доводам заявника (по суті) в частині невиконання суб'єктом владних повноважень рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 по справі № №520/34536/24, що свідчить про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи.
Колегія суддів зазначає, що невиконання рішення суду формує недовіру людини до суду, що недопустимо в демократичній державі. Водночас суб'єкт владних повноважень, який є стороною у справі, має бути зразком для громадськості щодо належного виконання рішення суду, не чекаючи при цьому примусового виконання такого рішення суду або встановлення судового контролю щодо виконання рішення суду.
Конституційний Суд України у Рішенні від 30.06.2009 № 16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі “Шмалько проти України» від 20.07.2004 зазначив, що право на судовий захист, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, що остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося. Одним з механізмів, спрямованих на забезпечення ефективності судового рішення, тобто на його виконання, є судовий контроль.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі “Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі “Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року).
Також колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі № 200/3958/19-а.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення заяви про встановлення судового контролю за виконання рішення суду, висновки суду першої інстанції є передчасними.
Інші доводи і заперечення сторін по справі, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, дійшов передчасних висновків та порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За цим, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для ухвалення нового судового рішення про задоволення вимог поданої позивачем в порядку ст. 382 КАС України заяви шляхом зобов'язання відповідача подати до суду звіт про виконання рішення суду по справі №520/34536/24 та детальний розрахунок окремо по кожній складовій кожного місяця нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 ..
Отже, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 по справі № 520/34536/24 - скасувати.
Справу № 520/34536/24 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко