18 грудня 2025 р. Справа № 480/9807/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 (суддя: С.В. Воловик, м. Суми) по справі № 480/9807/24
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з загибеллю військовослужбовця Збройних Сил України капітана ОСОБА_2 , його дружині ОСОБА_1 та донькам ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 й ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , прийняте згідно з протоколом № 22/в від 11.10.2024;
- зобов'язати комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку з загибеллю військовослужбовця Збройних Сил України капітана ОСОБА_2 , передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, його дружині ОСОБА_1 та донькам ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 й ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що зазначила, що є дружиною військовослужбовця ОСОБА_2 , який 05.05.2023 під час виконання обов'язків військової служби, пов'язаних із захистом Батьківщини, загинув внаслідок ракетного обстрілу об'єкту «Зачиняєво» з боку країни агресора. У зв'язку з цим, в березні 2024 року позивач звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою, у якій просила виплатити їй та донькам грошову допомогу, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, втім, за результатами розгляду цієї заяви, у призначенні допомоги було відмовлено з тих підстав, що загиблий, згідно з висновком Запорізького обласного бюро судово-медичної експертизи № 2392 від 12.06.2023, перебував у стані алкогольного сп'яніння. На переконання позивача, вказане рішення про відмову є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 2392 від 09.05.2023, капітан ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 від масивної крововтрати внаслідок множинних уламкових поранень шиї та лівої верхньої кінцівки з ушкодженням крупних кровоносних судин. При цьому, за змістом довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 3792 від 05.07.2023, вибухова травма голови, шиї, тулуба, лівої верхньої та нижньої кінцівки з ушкодженням крупних кровоносних судин, отримано загиблим під час виконання обов'язків військової служби та не пов'язане з вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком дій, вчинених в стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Тобто, позивач вважає, що загибель військовослужбовця капітана ОСОБА_2 внаслідок отриманих множинних уламкових поранень та масивної крововтрати, що спричинені ракетним обстрілом з боку російської федерації, сталася під час виконання обов'язків військової служби та захисту Батьківщини і не пов'язана із перебуванням у стані алкогольного сп'яніння та вчиненням адміністративного правопорушення.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця Збройних Сил України капітана ОСОБА_2 , його дружині ОСОБА_1 та донькам ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 й ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , прийняте згідно з протоколом № 22/в від 11.10.2024, прийняте згідно з протоколом № 22/в від 11.10.2024.
Зобов'язано Міністерство оборони України (03168, м. Київ, Повітрянофлотський проспект, 6, код 00034022) призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку з загибеллю військовослужбовця Збройних Сил України капітана ОСОБА_2 , передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, його дружині ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) та донькам ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 й ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що відповідно до частини 1 статті 16-4 Закону № 2011-ХІІ, призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Вказані положення кореспондуються з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служб у військовому резерві, затвердженим постановою № 975.
Тобто, на думку відповідача, зміст наведених норм свідчить, що згадана допомога не призначається з підстав, наведених цими нормами, лише у випадку, якщо смерть військовослужбовця є наслідком його перебування у стані алкогольного сп'яніння, а саме вчинення ним певних активних дій у стані алкогольного сп'яніння, які безпосередньо призвели до смерті (загибелі).
Як встановлено комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, відповідно до висновку експерта Запорізького обласного бюро судово-медичної експертизи № 2392 від 12.06.2023, під час проведення судово-токсилогічного дослідження крові та сечі ОСОБА_2 виявлено етиловий спирт в концентрації 1,7 % в крові та 1,8 % в сечі відповідно.
Статтею 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об'єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, або виконання ними обов'язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння є адміністративним правопорушенням.
Отже, враховуючи приписи ст. 164 Закону № 2011-ХІІ, згідно з якими призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть) військовослужбовця є наслідком вчинення ним адміністративного правопорушення або вчинення ним дій у стані алкогольного сп'яніння, відповідач вважає оскаржуване рішення щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги позивачу правомірним.
Крім того, Міноборони зауважило на тому, що призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, є дискреційними повноваженнями комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, і суд не має повноважень втручатись у цю дискрецію.
Позивач скористалася своїм правом та надала до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку письмового (спрощеного позивного) провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 09.05.2023 отримала сповіщення сім'ї № 13, у якому повідомлялось про те, що її чоловік ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 загинув в результаті ракетного обстрілу об'єкта «Зачиняєво», під час виконання обов'язків військової служби та захисту Батьківщини.
Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть № 2392 від 09.05.2023, причиною смерті ОСОБА_2 стали множинні уламкові поранення шиї та лівої верхньої кінцівки з ушкодженням крупних кровоносних судин.
За змістом акту проведення спеціального розслідування за фактом ракетного обстрілу об'єкта «Зачиняєво» № 3790 від 05.07.2023, причиною смерті капітана ОСОБА_2 визначено вибухову травму голови, шиї, тулубу, лівої верхньої та нижньої кінцівки з ушкодженням крупних кровоносних судин, що призвело до масивної крововтрати.
Крім того, у згаданому акті міститься інформація про те, що при судово-токсилогічному дослідженні в крові, сечі від трупа ОСОБА_2 виявлено етиловий алкоголь в концентрації в крові 1,7 проміле, в сечі в концентрації 1, 8 проміле, що при житті могло відповідати стану алкогольного сп'яніння середнього ступеня.
За висновками службового розслідування, порушень законодавства та нормативно-правових актів з боку ІНФОРМАЦІЯ_5 не встановлено, капітан ОСОБА_2 вважається таким, що виконував обов'язки військової служби та перебував у засобах індивідуального захисту (бронежилеті та захисному шоломі), поранення що спричинили його смерть отримані під час виконання службових обов'язків військової служби та не пов'язані з вчиненням ним кримінальних чи адміністративних правопорушень, не є наслідком дій вчинених у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
На підставі зазначених висновків службового розслідування, 05.07.2023 була видана довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 3792, у якій також вказано про те, що поранення ОСОБА_2 отримано під час виконання службових обов'язків військової служби та не пов'язане з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком дій вчинених у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Відповідно до постанови ЦВЛК Збройних Сил України № 1249 від 24.02.2024, поранення капітана ОСОБА_2 , які призвели до смерті та причина смерті пов'язані із захистом Батьківщини.
З метою отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, ОСОБА_1 звернулася до Міністерства оборони України з відповідною заявою, проте, згідно з протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 22/в від 11.10.2024, у виплаті згаданої грошової допомоги було відмовлено.
Підставою відмови, визначено факт виявлення в крові й сечі померлого ОСОБА_2 етилового спирту та, відповідно, приписи статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що загибель військовослужбовця ОСОБА_2 , є наслідком не вчинення ним дій у стані алкогольного сп'яніння або вчинення ним адміністративного правопорушення, а є наслідком ракетного обстрілу державою-терористом російською федерацією об'єкту «Зачиняєво». А тому, оскаржуване рішення щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги критеріям, не відповідає встановленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України .
У зв'язку з чим, зобов'язав комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку з загибеллю військовослужбовця Збройних Сил України капітана ОСОБА_2 , передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, його дружині ОСОБА_1 та донькам ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 й ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.02.1993 (далі по тексту - Закон №2232-XII).
Згідно зі ст.41 Закону №2232-XII, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі по тексту Закон №2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з ч.1 ст.16 Закону №2011-ХІІ, одноразова грошова допомога, зокрема у разі загибелі (смерті), військовослужбовців, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 2 частини другої 16 Закону №2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби.
Відповідно до ст. 16-1 Закону №2011-XII, у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Згідно з частинами першою, шостою, восьмою статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників.
У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.
Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
При цьому, ст.16-4 Закону №2011-ХІІ визначені випадки, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються - якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком, зокрема, вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (пункт 9 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ).
На виконання Закону №2011-XII Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від 25.12.2013 (далі по тексту - Порядок №975, в редакції, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин).
Цей Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст).
Підпунктом 2 пункту 4 Порядку №975 визначено, що одноразова грошова допомога призначається у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних із проходженням військової служби.
В силу пункту 5 Порядку №975, одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім'ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста:
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктом 1 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть);
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктами 2 і 3 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть).
Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до пункту 10 Порядку №975, члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважений орган).
Пунктами 15, 19 Порядку №975 визначено, що рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність чи часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста є наслідком:
вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;
вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння;
навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Отже, правовими підставами відмови у виплаті гарантованої державною одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, є зокрема, доведення факту вчинення ним дій у стані алкогольного сп'яніння, а також, якщо загибель (смерть) є наслідком: вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Відмовляючи у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу, відповідач, керуючись приписами ст.16-4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", врахував висновки Запорізького обласного бюро судово-медичної експертизи № 2392 від 12.06.2023, в якому зазначено, що під час проведення судово - токсикологічного дослідження в крові та сечі ОСОБА_2 виявлено етиловий спирт в концентрації 1,7% в крові та 1,8 % в сечі відповідно.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оспорюване рішення відповідача є протиправним, оскільки відповідачем не доведено належними доказами наявність обставин, що є підставою для відмови в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.
Посилання апелянта на проведення судово-токсикологічного дослідження, за результатами якого в крові та сечі ОСОБА_2 виявлено етиловий спирт в концентрації 1,7% в крові та 1,8 % в сечі відповідно, та не врахування його в якості належного доказу колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків суду.
Так, за змістом частини першої статті 16-4 Закону №2011-ХІІ та пункту 19 Порядку №975, зазначена допомога не призначається з підстав саме вчинення військовослужбовцем ним певних активних дій у стані алкогольного сп'яніння, які безпосередньо призвели до смерті (загибелі).
Проте, відповідачем не надано доказів вчинення ОСОБА_2 певних активних дій у стані алкогольного сп'яніння, які безпосередньо призвели до його смерті та про такі відсутні посилання в оспорюваному рішенні.
Сам факт перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп'яніння на час настання смерті не визначається вказаними нормами права як підстава для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 29.06.2022 року у справі №640/6477/19.
Відтак, необхідним є встановити саме причинно-наслідковий зв'язок між станом сп'яніння військовослужбовця та його смертю (загибеллю).
Колегія суддів зазначає, що відомості, які зазначені у зокрема, у постанові військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку смерті військовослужбовця та довідці, що свідчить про причини та обставини смерті військовослужбовця, мають важливе значення і є вирішальними для органу, що приймає рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, на якого покладено обов'язок перевірити, чи не настала смерть військовослужбовця за обставин, що виключають можливість призначення та виплати одноразової грошової допомоги, перелік яких визначений у статті 16-4 Закону №2011-XII.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові 18.03.2024 року у справі №120/13997/21-а.
Тобто, визначальним при вирішенні питання щодо наявності права члена сім'ї на призначення та отримання одноразової грошової допомоги є не власне стан, зокрема, алкогольного сп'яніння військовослужбовця, а наявність причинно-наслідкового зв'язку між вживанням алкогольних напоїв чи наркотичних речових та смертю військовослужбовця.
Відповідно до сповіщення сім'ї № 13 від 09.05.2023, у якому повідомлялось про те, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 загинув в результаті ракетного обстрілу об'єкта «Зачиняєво», під час виконання обов'язків військової служби та захисту Батьківщини.
Згідно з актом проведення спеціального розслідування за фактом ракетного обстрілу об'єкту «Зачиняєво» № 3790 від 05.07.2023, довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), лікарським свідоцтвом про смерть № 2392 від 09.05.2023, загибель (смерть) військовослужбовця ОСОБА_2 настала у зв'язку з отриманою в результаті ракетного обстрілу несумісної з життям вибухової травми голови, шиї, тулубу, лівої верхньої та нижньої кінцівки з ушкодженням крупних кровоносних судин, що призвело до масивної крововтрати.
Отже, загибель військовослужбовця ОСОБА_2 , є наслідком не вчинення ним дій у стані алкогольного сп'яніння або вчинення ним адміністративного правопорушення, а є наслідком ракетного обстрілу державою-терористом російською федерацією об'єкту «Зачиняєво».
Наведені вище докази в сукупності підтверджують, що смерть військовослужбовця настала під час проходженням військової служби, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, і не є наслідком його перебування у стані алкогольного сп'яніння, а саме вчинення ним певних активних дій у стані алкогольного сп'яніння, які безпосередньо призвели до смерті (загибелі).
Доводи апелянта щодо безпідставного врахування судом акту спеціального розслідування за фактом ракетного обстрілу об'єкту «Зачиняєво» № 3790 від 05.07.2023, колегія суддів вважає помилковими, оскільки цим документом встановлені обставини смерті капітана.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновки про те, що оспорюване рішення відповідача є протиправним.
Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено (доказано) правомірність власного рішення, що є предметом оскарження у даній справі.
Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає правильними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з загибеллю військовослужбовця Збройних Сил України капітана ОСОБА_2 , його дружині ОСОБА_1 та донькам ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 й ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , прийняте згідно з протоколом № 22/в від 11.10.2024. та зобов'язання Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку з загибеллю військовослужбовця Збройних Сил України капітана ОСОБА_2 , передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, його дружині ОСОБА_1 та донькам ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 й ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про втручання у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень, колегія суддів зауважує на таке.
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.
Така позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 818/600/17 та від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а.
Відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Колегія суддів наголошує, що відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», № 40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), № 21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» (Van Oosterwijck v Belgium), № 7654/76 пункти 36-40). Отже ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях українських судів. Зокрема, у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що «ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 705/552/15-а).
З огляду на встановлені судом обставини та з метою захисту права, для відновлення якого подано відповідний позов, враховуючи повноваження, визначені ч. 2 ст. 245 КАС України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку.
Ухвалюючи це судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду в цій частині не спростовують.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 по справі № 480/9807/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій
Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко Т.С. Перцова