Справа № 560/4818/25
іменем України
20 грудня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:
" - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щод ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 16 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування у відпустці за станом здоров'я внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за період з 21.12.2023 року по 03.01.2024 року (14 днів) з 11.01.2024 року по 31.01.2024 року (21 день) з 06.03.2024 року по 29.03.2024 року (24 днів) 30 днів відпустки за станом здоров'я, згідно висновку ВЛК №7186 від 10.07.2023 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування у відпустці за станом здоров'я внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за період з 21.12.2023 року по 03.01.2024 року (14 днів) з 11.01.2024 року по 31.01.2024 року (21 день) з 06.03.2024 року по 29.03.2024 року (24 днів) 30 днів відпустки за станом здоров?я, згідно висновку ВЛК №7186 від 10.07.2023 року".
Ухвалою від 31.03.2025 відкрито провадження в адміністративній справі; ухвалено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно із заявами по суті справи, ОСОБА_1 позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити з огляду на таке.
Зазначає, що 23.06.2023 та 14.09.2023 він отримав поранення (мінно-вибухову/вибухову та іншу травму) під час участі в заходах із захисту Батьківщини, що підтверджується довідками про обставини травми та медичними документами.
Вказує, що протоколом гарнізонної ВЛК від 30.01.2024 № 362 травму від 23.06.2023 визнано травмою тяжкого ступеня, пов'язаною із захистом Батьківщини.
Стверджує, що у 2023 році за попередні періоди лікування (червень-липень 2023 року, вересень 2023 року) йому вже було нараховано та виплачено додаткову винагороду, збільшену до 100 000 грн, за Постановою № 168, тобто відповідач визнав факт поранення та право позивача на таку виплату.
Посилається на те, що у грудні 2023 - січні 2024 та березні 2024 року він перебував на стаціонарному лікуванні з приводу наслідків цих поранень (органічне посттравматичне ураження головного мозку, тривожно-депресивний розлад, наслідки вибухової травми), однак додаткова винагорода у розмірі 100 000 грн за ці періоди не була нарахована йому та не виплачена.
Як зазначає позивач, за довідкою ВЛК № 7186 від 10.07.2023 йому було надано відпустку для лікування після тяжкого поранення тривалістю 30 календарних днів, за час якої також не виплачена додаткова винагорода у розмірі 100 000 грн.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що суперечить Постанові № 168 та актуальній практиці Верховного Суду щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцям у зв'язку з пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини.
Військова частина НОМЕР_1 у відзиві заперечує проти позову, посилаючись, зокрема, на таке.
Вказує, що основні діагнози позивача, зазначені у виписках із медичних карт стаціонарного хворого за періоди 21.12.2023-03.01.2024, 11.01.2024-31.01.2024, 06.03.2024-29.03.2024 (насамперед - психічні розлади, органічне ураження головного мозку, хронічні головні болі), не відображені в довідках про обставини поранення.
Зазначає, що у наданих позивачем документах відсутні належні медичні висновки про те, що вказані стани є наслідками поранення (травми), пов'язаного із захистом Батьківщини.
Тому, як стверджує відповідач, відсутні достатні підстави вважати, що лікування у спірні періоди та відпустка для лікування після тяжкого поранення підпадають під критерії пункту 1 Постанови № 168 щодо виплати додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн.
Оцінивши наявні у справі докази, а також обставини, які не заперечуються сторонами, суд установив таке.
ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
23.06.2023 та 14.09.2023 позивач отримав поранення/травми під час виконання завдань із захисту Батьківщини, що підтверджується: довідками про обставини травми; медичними документами (епікризи, інші виписки); протоколом гарнізонної ВЛК від 30.01.2024 № 362, яким травму від 23.06.2023 кваліфіковано як тяжку та пов'язану із захистом Батьківщини.
На підставі довідки ВЛК № 7186 від 10.07.2023 позивачу була надана відпустка для лікування після тяжкого поранення тривалістю 30 календарних днів, що підтверджується відпускним квитком та витягом з наказу командира військової частини.
За попередні періоди лікування (червень-липень 2023, вересень 2023) Військова частина НОМЕР_1 вже нараховувала та виплачувала позивачу додаткову винагороду, збільшену до 100 000 грн, за Постановою № 168, що підтверджується відповідними витягами з наказів командира.
Із наданих виписок із медичних карт стаціонарного хворого суд установив, що позивач перебував: з 21.12.2023 по 03.01.2024 - на стаціонарному лікуванні; діагноз, зокрема: «хронічний посттравматичний головний біль, астено-депресивний розлад як реакція на стрес…»; з 11.01.2024 по 31.01.2024 - на стаціонарному психіатричному лікуванні; діагноз: тривожно-депресивний (астено-тривожно-депресивний) розлад, асоційований зі стресом, зі стійкими порушеннями сну та емоційно-вольової сфери; з 06.03.2024 по 29.03.2024 - на стаціонарному лікуванні в спеціалізованому закладі; основний діагноз: «стійкий тривожно-депресивний розлад органічного (посттравматичного) ураження головного мозку»; додатковий діагноз - «наслідки перенесеної вибухової травми (23.06.2023) з ушкодженням барабанної перетинки правого вуха…».
Тобто медичні документи прямо фіксують посттравматичний характер головного болю, органічного ураження головного мозку та психічних розладів позивача, а також пов'язують їх із наслідками вибухової травми 23.06.2023 року.
Листом від 24.09.2024 Військова частина НОМЕР_1 відмовила у виплаті позивачу додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн за періоди 21.12.2023-03.01.2024, 11.01.2024-31.01.2024, 06.03.2024-29.03.2024 та за 30 календарних днів відпустки для лікування після тяжкого поранення, посилаючись на відсутність належного документального підтвердження зв'язку зазначених діагнозів із пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини.
Факт надсилання такого листа та його зміст сторонами не заперечується.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам у цій справі, суд виходить із такого.
Правовідносини щодо грошового забезпечення військовослужбовців регулюються, зокрема, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII.
Відповідно до статті 9 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
За військовослужбовцями, які тимчасово проходять військову службу за межами України, зберігається виплата грошового забезпечення в національній валюті та виплачується винагорода в іноземній валюті за нормами і в порядку, що визначаються Кабінетом Міністрів України.
За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.
Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).
Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п'ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення.
Військовослужбовцям Сил спеціальних операцій Збройних Сил України встановлюється спеціальна надбавка, що входить до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.
За військовослужбовцями, виведеними у розпорядження командира (начальника) військової частини у зв'язку з потребою у тривалому лікуванні, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення протягом усього строку безперервного перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, зокрема іноземних держав, та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), встановленого абзацом першим пункту 11 статті 10-1 цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 (тут і надалі - Постанова № 168, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям виплачується додаткова винагорода, зокрема у розмірі до 30 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу військової служби, а окремим категоріям - у розмірі до 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у визначених заходах.
Згідно з пунктом 1 Постанови № 168, до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн, включаються, зокрема, особи, які: «…у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії».
Отже, Постанова № 168: не вимагає тяжкого поранення для виплати 100 000 грн за час стаціонарного лікування, достатньою умовою є поранення (контузія, травма, каліцтво), пов'язане із захистом Батьківщини; встановлює додаткову умову «тяжкого поранення» лише для виплати 100 000 грн за час відпустки для лікування після такого тяжкого поранення.
Додаткова винагорода, встановлена Постановою № 168, входить до складу грошового забезпечення/заробітної плати військовослужбовця, а її несвоєчасна або неповна виплата розглядається як порушення права на належне грошове забезпечення.
Окрім того, рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 та постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 у цій же справі: визнано протиправною бездіяльність територіального управління Служби судової охорони щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168; відповідача зобов'язано нарахувати і виплатити позивачу додаткову винагороду у розмірі 30 000 грн на місяць, починаючи з 24.02.2022; сформульовано висновки щодо належного способу захисту - саме у формі визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання нарахувати і виплатити додаткову винагороду.
У рішенні Верховного Суду від 06.02.2024 у зразковій справі № 640/13029/22 (Пз/990/10/22) суд також визнав протиправними дії державних органів, які полягали у невиплаті додаткової винагороди за Постановою № 168, і зобов'язав їх нарахувати та виплатити позивачу належні суми. Згодом Велика Палата Верховного Суду постановою від 29.08.2024 у цій же справі розглянула апеляційні скарги, зберігши ключові підходи щодо правової природи додаткової винагороди та способу захисту.
Також у низці постанов Верховного Суду за 2024-2025 роки (наприклад, у постанові від 05.11.2025 у справі № 340/2976/23) сформульовано такі правові висновки: додаткова винагорода у розмірі 100 000 грн виплачується військовослужбовцю за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а також за час відпустки для лікування після тяжкого поранення; підставою для виплати є відповідна довідка про поранення (травму, контузію, каліцтво), якою встановлено його зв'язок із захистом Батьківщини, та медичні документи, що підтверджують факт і період стаціонарного лікування / відпустки; така винагорода є складовою грошового забезпечення і не може бути звужена або скасована відомчими актами (телеграмами, дорученнями), які лише деталізують порядок її нарахування, але не можуть суперечити Постанові № 168.
Так, частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Абзацом 1 ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із абз. 1 ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Верховний Суд у постановах, зокрема, від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18, від 10.09.2020 у справі № 806/965/17, від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, від 22.09.2022 у справі № 380/12913/21 та інших наголошує, що: коли закон передбачає лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень, його повноваження не є дискреційними, і суд може прямо зобов'язати такого суб'єкта вчинити відповідні дії; адміністративний суд має обирати найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права, який забезпечує реальне відновлення прав позивача та виконуваність судового рішення.
Так, предметом спору у цій справі є бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди у спірні періоди, яка проявилася, зокрема, у відмові, викладеній у листі від 24.09.2024 року.
Не є спірним у цій справі, що: у позивача було поранення (вибухова/мінно-вибухова травма), це поранення пов'язане із захистом Батьківщини, воно має тяжкий ступінь (за протоколом ВЛК № 362).
Водночас, спір стосується того, чи є періоди стаціонарного лікування позивача у грудні 2023 - січні 2024 року та у березні 2024 року перебуванням на стаціонарному лікуванні у зв'язку з пораненням, а не з іншими, «небойовими» причинами.
Із приводу періоду 06.03.2024 - 29.03.2024 року, то потрібно вказати на таке.
У виписці № 1949 прямо зазначено: основний діагноз - стійкий тривожно-депресивний розлад органічного (посттравматичного) ураження головного мозку; додатковий - наслідки перенесеної вибухової травми (23.06.2023)…
Отже, медичний документ прямо пов'язує стан, з приводу якого позивач перебував на стаціонарному лікуванні у цей період, із наслідками вибухової травми 23.06.2023, яка, у свою чергу, визнана ВЛК як тяжка травма, пов'язана із захистом Батьківщини.
Відповідач у відзиві цей факт не спростовує та не надає жодного медичного документа, який би свідчив про протилежне (наприклад, про іншу етіологію органічного ураження головного мозку чи психічних розладів).
За таких обставин суд дійшов висновку, що перебування позивача на стаціонарному лікуванні з 06.03.2024 по 29.03.2024 є перебуванням на лікуванні у зв'язку з пораненням (травмою), пов'язаним із захистом Батьківщини, у розумінні пункту 1 Постанови № 168.
Щодо періодів 21.12.2023 - 03.01.2024 та 11.01.2024 - 31.01.2024 року, то суд виходить із таких міркувань.
У виписці за період 21.12.2023-03.01.2024 вказано, зокрема: «хронічний посттравматичний головний біль, астено-депресивний розлад як реакція на стрес…».
Виписка за період 11.01.2024-31.01.2024 підтверджує наявність у позивача стійкого тривожно-депресивного розладу, асоційованого зі стресом, з істотними порушеннями сну та емоційно-вольової сфери.
З урахуванням: наявності у позивача вибухової травми голови (23.06.2023), пов'язаної із захистом Батьківщини; подальшого розвитку органічного (посттравматичного) ураження головного мозку та тривожно-депресивного розладу, прямо пов'язаних у виписці № 1949 з наслідками цієї травми; посттравматичного характеру головного болю, зазначеного у виписці № 7191, суд оцінює зазначені епізоди лікування не ізольовано, а у сукупності як етапи лікування наслідків тієї ж самої бойової травми.
Відповідач, посилаючись на відсутність прямої згадки про поранення у кожній окремій виписці, не надав жодного доказу того, що: ці захворювання виникли до поранення; вони мають іншу (не пов'язану із пораненням) етіологію; позивач мав аналогічні хронічні психічні розлади до моменту отримання бойової травми.
У контексті соціального характеру гарантованої Постановою № 168 виплати та покладеного статтею 77 КАС України обов'язку доказування правомірності бездіяльності на відповідача, формальне посилання лише на відсутність «ідентичних формулювань діагнозів» у довідках про обставини поранення не може вважатися достатньою підставою для відмови у виплаті.
Суд, виходячи з медичних документів, що містяться у матеріалах справи, робить висновок, що перебування позивача на стаціонарному лікуванні: з 21.12.2023 по 03.01.2024; з 11.01.2024 по 31.01.2024 було зумовлене наслідками поранення (травми), пов'язаного із захистом Батьківщини, а отже, відповідає критерію «у зв'язку з пораненням…» пункту 1 Постанови № 168.
Щодо відпустки для лікування після тяжкого поранення (30 днів), то суд зазначає про таке.
Довідкою (постановою) ВЛК № 7186 від 10.07.2023 позивачу визначено потребу у відпустці для лікування після тяжкого поранення тривалістю 30 календарних днів. Витяг із наказу командира військової частини та відпускний квиток підтверджують, що така відпустка позивачу була надана.
При цьому, протоколом гарнізонної ВЛК № 362 від 30.01.2024 уточнено, що травма від 23.06.2023 є травмою тяжкого ступеня, пов'язаною із захистом Батьківщини, з коригуванням формулювання причинного зв'язку попередньої постанови.
Пункт 1 Постанови № 168 прямо передбачає, що додаткова винагорода, збільшена до 100 000 грн, виплачується також за час перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком ВЛК.
Отже, позивач відповідає усім умовам для отримання 100 000 грн за 30 днів відпустки: наявність тяжкого поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини; перебування у відпустці для лікування після цього тяжкого поранення за висновком ВЛК; відсутність встановлених Постановою № 168 винятків (таких як добровільна здача в полон, вчинення правопорушень, відмова виконувати бойові накази тощо).
Доказів протилежного відповідач не надав.
Щодо правової кваліфікації бездіяльності відповідача, то суд вказує на таке.
У спірних правовідносинах виконані усі встановлені Постановою № 168 умови для виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно кількості днів: стаціонарного лікування у вказані періоди; відпустки для лікування після тяжкого поранення.
Військова частина НОМЕР_1 , відмовляючи позивачу у такій виплаті, не довела наявності законних підстав для відмови та, по суті, звузила зміст та обсяг соціальних гарантій, встановлених Постановою № 168, на власний розсуд, що суперечить як її положенням, так і сформованій судовій практиці Верховного Суду.
Така бездіяльність є протиправною і порушує право позивача на належне грошове забезпечення.
Щодо способу судового захисту, то суд виходить із таких міркувань.
Оскільки: норми Постанови № 168 не надають відповідачу дискреції у питанні виплати додаткової винагороди за умови наявності поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, та факту стаціонарного лікування/відпустки для лікування після тяжкого поранення; у справі встановлено всі необхідні фактичні обставини (наявність поранення, його тяжкість, зв'язок із захистом Батьківщини, періоди лікування та відпустки, відсутність підстав для невиплати); - то, відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України та згідно з правовими позиціями Верховного Суду, серед іншого, у справах № 0940/2394/18, № 806/965/17, № 380/8727/20, № 380/12913/21, належним способом захисту є зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу додаткову винагороду.
Такий спосіб відповідає також концепції ефективного судового захисту, оскільки забезпечує реальне відновлення порушеного права та чітко визначає обсяг обов'язків відповідача при виконанні рішення суду.
З урахуванням усталеної практики щодо оподаткування сум грошового забезпечення (у тому числі, додаткової винагороди), суд зазначає, що визначена у рішенні сума підлягає виплаті без урахування утримань, а утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів здійснюється відповідачем як податковим агентом у порядку, передбаченому законодавством України.
Виходячи з наведеного вище, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Отже, за результатами розгляду справи, суд дійшов висновку, що: позивач отримав поранення (вибухову/мінно-вибухову травму), яке має тяжкий характер та пов'язане із захистом Батьківщини; перебування позивача на стаціонарному лікуванні в періоди 21.12.2023-03.01.2024, 11.01.2024-31.01.2024, 06.03.2024-29.03.2024 було зумовлене наслідками цього поранення, що підтверджується медичними документами; відпустка тривалістю 30 днів за довідкою ВЛК № 7186 є відпусткою для лікування після тяжкого поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини; за вказані періоди позивач відповідає умовам пункту 1 Постанови № 168 для виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно кількості днів лікування/відпустки; ненарахування та невиплата такої винагороди свідчать про протиправну бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ; найбільш ефективним способом захисту порушеного права є визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання військової частини нарахувати і виплатити позивачу відповідні суми.
Розподіл судових витрат відповідно до положень статті 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 14, 22, 139, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень у розрахунку на місяць пропорційно кількості календарних днів, за які така винагорода не була нарахована і виплачена, а саме: за період стаціонарного лікування з 21.12.2023 по 03.01.2024 (включно); за період стаціонарного лікування з 11.01.2024 по 31.01.2024 (включно); за період стаціонарного лікування з 06.03.2024 по 29.03.2024 (включно); за період 30 календарних днів відпустки для лікування після тяжкого поранення, наданої на підставі довідки (постанови) ВЛК від 10.07.2023 № 7186.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень у розрахунку на місяць пропорційно кількості календарних днів: перебування на стаціонарному лікуванні з 21.12.2023 по 03.01.2024 (включно); перебування на стаціонарному лікуванні з 11.01.2024 по 31.01.2024 (включно); перебування на стаціонарному лікуванні з 06.03.2024 по 29.03.2024 (включно); перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення тривалістю 30 календарних днів, наданої на підставі довідки (постанови) ВЛК від 10.07.2023 № 7186, - з урахуванням фактично виплачених за відповідні періоди сум грошового забезпечення та додаткової винагороди, а також із здійсненням передбачених законодавством України обов'язкових утримань.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )
Головуючий суддя Є.В. Печений