Провадження № 11-кп/803/608/25 Справа № 180/348/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
11 грудня 2025 року м. Кривий Ріг
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Кривому Розі Дніпропетровської області апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_6 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 листопада 2024 року, якою продовжено строк застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 121, ч. 1 ст. 263 КК України, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022041330000025 від 14 січня 2022 року, -
у провадженні Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022041330000025 від 14 січня 2022 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 121, ч. 1 ст. 263 КК України.
У межах указаного кримінального провадження судом першої інстанції, за клопотанням прокурора, розглянуто питання щодо доцільності продовження строку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 .
Під час вирішення зазначеного питання судом досліджено обставини, передбачені статтями 177, 178 КПК України, зважено доводи клопотання прокурора, з якими суд погодився, у зв'язку з чим постановлено ухвалу про продовження щодо ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на шістдесят днів, тобто до 24 січня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, захисник - адвокат ОСОБА_6 , діючи в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 листопада 2024 року про продовження строку тримання під вартою скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого більш м'який запобіжний захід.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги захисник зазначає, що заявлені стороною обвинувачення ризики, передбачені статтею 177 КПК України, не підтверджені належними та допустимими доказами, а також не доведено, що застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти зазначеним ризикам.
Про дату, час та місце судового розгляду сторони кримінального провадження повідомлені належним чином.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Прокурор, обвинувачений, його захисник не заявили клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Дослідивши виділені матеріали, зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів зауважується про наступне.
Згідно із ч. 3 та ч. 4 ст. 422-1 КПК України апеляційні скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, розглядаються не пізніш як через три дні після їх надходження до суду апеляційної інстанції. Розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно із ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, ряд інших обставин та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України визначено: тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 5 ст. 199 КПК України слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Слід враховувати вимоги статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та положень, встановлених у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не повинне перебувати за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення належної поведінки обвинуваченого на цей період, та його продовження, - має бути спів розмірним меті заходу, і має забезпечить виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур гл. 18 КПК України.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та роз'яснень Пленуму ВСУ (Постанова N 4 від 25.04.2003 р. "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства"), тримання під вартою направлено на полегшення здійснення правосуддя та забезпечення громадського порядку та обирається як запобіжний захід при наявності підстав вважати, що інші (більш м'які) запобіжні заходи, можуть не забезпечити виконання підозрюваним (обвинуваченим) обов'язків та його належної поведінки.
Ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ "Панченко проти Росії"). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ "Бекчиєв проти Молдови").
Врахування тяжкості злочину має раціональний зміст, оскільки тяжкість свідчить про ступінь суспільної небезпечності особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризики ухилення підозрюваного від слідства, суду (рішення ЄСПЛ "W проти Швейцарії").
У справі "Москаленко проти України" ЄСПЛ зазначив, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.
Аналогічно у справі "Ілійков проти Болгарії" N 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначено, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Рішенням ЄСПЛ "Клоот проти Бельгії" визначено: "Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться".
Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Вимог закону місцевий суд дотримався.
Суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновків про існування обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Слід зазначити, що процесуальні ризики, передбачені статтею 177 КПК України, які були покладені в основу попереднього застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, на даний час не зменшилися та не перестали існувати, а тому виправдовують подальше застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.
У провадженні Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022041330000025 від 14 січня 2022 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 121, ч. 1 ст. 263 КК України.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 листопада 2024 року продовжено строк застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, без визначення розміру застави, при цьому загальний строк тримання під вартою не виходить за межі розумного.
Згідно зі статтею 12 КК України, інкриміновані обвинуваченому кримінальні правопорушення, зокрема за ч. 4 ст. 187 КК України, відносяться до особливо тяжких злочинів, за вчинення яких законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років, що з урахуванням можливості призначення реального покарання об'єктивно свідчить про наявність ризику переховування обвинуваченого від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
За таких обставин, у разі застосування до обвинуваченого іншого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу, існують обґрунтовані підстави вважати, що, усвідомлюючи тяжкість пред'явленого обвинувачення та суворість можливого покарання, обвинувачений може ухилятися від суду, а також перешкоджати належному здійсненню судового розгляду.
Крім того, з урахуванням особи обвинуваченого, характеру та ступеня суспільної небезпеки інкримінованих йому діянь, сукупність наведених обставин свідчить про відсутність належних стримуючих факторів, що дає підстави для висновку про реальність ризику вчинення ним інших кримінальних правопорушень.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ризики, які були підставою для продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, на даний час не зменшилися та не перестали існувати, а тому обґрунтовують подальше застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 діб.
Оцінюючи можливість застосування альтернативних запобіжних заходів, суд першої інстанції діяв відповідно до вимог статті 183 КПК України та, з урахуванням правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної, зокрема, у пункті 80 рішення у справі «Харченко проти України», дійшов обґрунтованого висновку про неможливість забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Колегія суддів також бере до уваги, що хоча тяжкість обвинувачення сама по собі не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою, однак у сукупності з іншими встановленими обставинами вона суттєво підвищує ризик втечі, який неможливо ефективно нівелювати без застосування тримання під вартою, у зв'язку з чим доводи сторони захисту у цій частині є безпідставними.
Крім того, судом обґрунтовано враховано характер кримінальних правопорушень, що мають підвищений ступінь суспільної небезпеки, а також необхідність забезпечення не лише прав обвинуваченого, але й охорони загальносуспільних інтересів, що вимагає від суду підвищеної обачності при оцінці допустимості обмеження права на свободу.
Судом також враховано, що на території України діє правовий режим воєнного стану, який об'єктивно ускладнює контроль за поведінкою осіб та негативно впливає на криміногенну обстановку, у зв'язку з чим застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить досягнення мети кримінального провадження.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що тривалість перебування обвинуваченого під вартою була врахована судом першої інстанції, однак сама по собі ця обставина не є безумовною підставою для відмови у продовженні запобіжного заходу, за наявності доведених ризиків.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та вмотивованою, доводи апеляційної скарги свого підтвердження не знайшли, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 406, 407, 418, 419, 422-1, 424 КПК України, колегія суддів, -
апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_6 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 листопада 2024 року, якою продовжено строк застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 121, ч. 1 ст. 263 КК України, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022041330000025 від 14 січня 2022 року, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді