Справа № 234/11832/21
Провадження № 2/202/299/2025
19 грудня 2025 року м. Дніпро
Індустріальний районний суд м. Дніпра у складі:
головуючого судді Доценко С.І.,
за участю секретарів Тарасової К.О., Пеки Д.В.
представника позивача ОСОБА_1 ,
представників відповідачів Черкас М.В., Сущенко В.А. , Тараненко М.С. розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі Індустріального районного суду м. Дніпра в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Державного Казначейства України, Головного Управління СБУ у Донецькій та Луганських областях, Донецької обласної прокуратури про відшкодування моральної та матеріальної шкоди , завданої незаконними діями органів ,що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, -
01.09.2021 року позивач звернувся до Краматорського міського суду Донецької області з зазначеним позовом в якому просив стягнути з Державного казначейства України за рахунок державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 відшкодування шкоди в загальній сумі 5 544 712 грн. 11 коп., а саме: втрачений можливий заробіток в розмірі 414 000,00 (чотириста чотирнадцять тисяч) грн., витрат пов?язаних із прибуттям до слідчого, прокурора, суду на загальну суму 15 212 грн. 11 коп.; сплачених адвокату сум у кримінальному провадженні у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп.; сплачених експертній установі за проведення психологічної судової експертизи в розмірі 15 500 грн. моральної шкоди, завданої органами досудового розслідування, у розмірі 5 000 000,00 (п?ять мільйонів) грн.
В обґрунтування позову зазначив, що 10.04.2015 його затримали за підозрою у вчиненні злочину і до 11.04.2016 року він перебував під вартою у кримінальному провадженні N?22015050000000198 від 10.04.2015 рок. В період з 23.03.2015 по 15.04.2015 роки щодо нього оперативними підрозділами проводились НСРД.
Вироком Дзержинського міського суду Донецької області від 11.04.2016 року позивача було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, предбаченого за ч.2 ст. 260 КК України у кримінальному провадженні N?22015050000000198 від 10.04.2015 року та призначено йому покарання у вигляді 4 (чотирьох) років позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі ст. 75, 76 КК України, ОСОБА_2 звільнено від відбуття покарання з випробуванням, встановивши йому 2 (два) роки іспитового строку та поклавши на нього обов?язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції та повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміни свого місця проживання. До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_2 змінено з тримання під вартою на особисте зобов'язання .
Окрім цього, з ОСОБА_2 стягнуто на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта по кримінальному провадженню No22015050000000198 від 10.04.2015року в розмірі 9207,60 грн. (дев'ять тисяч двісті сім грн.
Ухвалою колегії суддів Судової палати розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Донецької області від 22.06.2016 р. апеляційну скаргу прокурора на вирок Дзержинського міського суду Донецької області від 11.04.2016 року у кримінальному провадженні N?22015050000000198 від 10.04.2015 року за обвинуваченням ОСОБА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 260 Кримінального кодексу України залишено без задоволення.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ під 19.10.2017 року касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 22.06.2016 р. у кримінальному провадженні N?22015050000000198 від 10.04.2015 року за обвинуваченням ОСОБА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 260 Кримінального кодексу України задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 22.06.2016 р. у кримінальному провадженні N?22015050000000198 від 10.04.2015 року скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою колегії суддів Судової палати розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Донецької області від 04.04.2018 р. апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні на вирок Дзержинського міського суду Донецької області від 11.04.2016 року у кримінальному провадженні N?22015050000000198 від 10.04.2015 року за обвинуваченням ОСОБА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 260 Кримінального кодексу України задоволено частково. Вирок Дзержинського міського суду Донецької області від 11.04.2016 року у кримінальному провадженні N?22015050000000198 від 10.04.2015 року скасовано, кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 призначено до нового розгляду в суді першої інстанції.
В той же час, Ухвалою Солом?янского районного суду м. Києва від 27.04.2018 р. задоволено клопотання начальника Солом'янського районного сектору Київського міського відділу з питань пробації від 11.04.2018 р. яким звільнено ОСОБА_2 від покарання призначеного вироком Дзержинського міського суду Донецької області від 11.04.2016 р., у зв?язку із закінченням іспитового строку.
Вироком Дзержинського міського суду Донецької області від 09.09.2019 року ОСОБА_2 визнано невитуватим у пред?явленому йому обвинуваченні за ч.2 ст. 260 КК України у кримінальному провадженні N?22015050000000198 від 10.04.2015 року та виправдано у зв?язку з недоведеністю вчинення ним цього злочину.
Ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 23.07.2019 р. відмовлено в задоволенні клопотання прокурора про надання дозволу на проведення певної слідчої дії, а саме: звернення до слідчого судді Донецького апеляційного суду з клопотанням про використання в кримінальному провадженні N? 22015050000000198 результатів проведення негласного розшукового заходу стосовно користувача мобільного номеру телефону оператора мобільного зв?язку «МТС» НОМЕР_1 у період з 23 березня 2015 року по 15 квітня 2015 року відповідно до ухвали слідчого судді Апеляційного суду Тернопільської області N? 01/371 т від 19.02.2015 року.
Ухвалою Донецького апеляційного суд у м. Бахмуті від 09.07.2020 року апеляційну скаргу прокурора на вирок Дзержинського міського суду Донецької області від 09.09.2019 року у кримінальному провадженні N?22015050000000198 від 10.04.2015 року за обвинуваченням ОСОБА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 260 Кримінального кодексу України залишено без задоволення. Вирок Дзержинського міського суду Донецької області від 09.09.2019 року у кримінальному провадженні N?22015050000000198 від 10.04.2015 року за обвинуваченням ОСОБА_2 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 21.01.2021 року касаційну скаргу прокурора на вирок Дзержинського міського суду Донецької області від 09.09.2019 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 09.07.2020 року у кримінальному провадженні N?22015050000000198 від 10.04.2015 року за обвинуваченням ОСОБА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 260 Кримінального кодексу України залишено без задоволення. Вирок Дзержинського міського суду Донецької області від 09.09.2019 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 09.07.2020 року у кримінальному провадженні N?22015050000000198 від 10.04.2015 року за обвинуваченням ОСОБА_2 залишено без змін.
Таким чином, він незаконно перебував під слідством і судом з 10.04.2025 року по 21.01.2021 року. Один рік перебував під вартою. Умови перебування під вартою вважає нелюдськими.
В наслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності йому була завдана моральна шкода . За цих підстав, посилаючись на положення статей 23, 1176 ЦК України та статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», позивач просив стягнути на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку зазначені ним суми , які компенсують завдану моральну шкоду. Суму стягнення обґрунтовує тривалим часом перебування під слідством, судом, перебуванням під вартою, а відповідно до ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається в розмірі ,який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, без визначення граничних розмірів максимального відшкодування. А також просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу в судах при розгляді кримінальної справи , втрачений можливий заробіток витрати на прибуття до слідчого,прокурора,суду, витрат сплачених експертній установі за проведення психологічної експертизи .
26.11.2021 року від відповідача ГУ СБУ в Донецькій та Луганських областях надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечували . Вважають не доведеним. Так, щодо можливого втраченого заробітку та витрат понесених позивачем. Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 3 Закону у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій. ОСОБА_2 у позові просить стягнути втрачений можливий заробіток в розмірі 414000,00 (чотириста чотирнадцять тисяч) грн., витрати, пов?язані з витрати, сплачені прибуттям до слідчого, прокурора, суду на загальну суму 15 212 грн. 11 коп., експертизи в розмірі 15 500 грн. експертній установі за проведення психологічної судової експертизи, але не надав належних допустимих доказів на підтвердження понесених витрат.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті З цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Позивач не надав доказів відсторонення від роботи та будь-яких розрахунків в підтвердження запитуваної суми стягнення втраченого заробітку.
Щодо розміру суми витрат на правову допомогу розмір витрат на правову допомогу, визначений позивачем, не є доведеним. Що стосується стягнення витрат на користь позивача за професійну правничу допомогу, то необхідно виходити з судової практики. Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ N? 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» п. 47, 48 також роз?яснено, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року N? 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року N? 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року N? 6-рп/2013). Витрати, пов?язані з оплатою правової допомоги адвоката несуть сторони. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. До матеріалів справи не надано будь-яких доказів які б свідчили про оплату послуг на правову допомогу Позивачем. При цьому, склад та розмір витрат, пов?язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов?язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі N?826/1216/16. Однак, не дивлячись на вище викладене, позивачем не надано доказів сплати коштів адвокату в розмірі 100 000 грн.3 огляду на викладене, Головне управління вважає, що позовні вимоги в частині відшкодування шкоди за надання правової допомоги є недоведеними та необгрунтованими.
Щодо моральної шкоди, то сума моральної шкоди, яка заявлена в позові є значно завищеною. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.Згідно зі статтею 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Разом з цим, відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов?язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.Розмір моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.Разом з цим, висновок експерта, який проводив психологічну експертизу є сумнівним щодо його повноти дослідження, обґрунтованості, крім того був проведений в режимі відеоконференції із застосуванням програми "Skype".
Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 N? 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - постанова) під моральною шкодою маються на увазі втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Судова практика орієнтує на те, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках передбачених законом, а саме статтею 2 Закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року в справі N?713/216/17, від 20 вересня 2018 року в справі 686/23731/15-ц, постанова Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі N?6-2089цс15, постанова Верховного Суду України від 26 лютого 2016 року у справі N?б-2089цс15, постанова Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі N?638/11853/15-ц).
У визначенні грошового відшкодування моральної шкоди суди виходять з наступного. Визначення розміру відшкодування моральної шкоди залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких позивач зазнав, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Мінімальний розмір моральної шкоди законодавцем визначено виходячи з установленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом; цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.
Так, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2021 року встановлено 6000 грн.
Отже, розмір моральної шкоди необхідно зменшити з проведенням відповідного перерахунку пропорційно розміру мінімальної заробітної плати.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі N? 296/2443/16-ц.
Таким чином вважають, що розмір моральної шкоди, яку просить стягнути позивач на його користь є значно завищеним та необгрунтованим.
Представниками Державної казначейської служби України подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги вважають необґрунтованими тому що факт заподіяння позивачеві моральної шкоди не підтверджений жодними доказами, а отже факту заподіяння не доведено.
Також , зазначають, що вимоги позивача до Державної казначейської служби України, як з юридичної особи публічного права є помилковими. Норми чинного законодавства України, зокрема пункту 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. N? 845, передбачають безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) зокрема шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.
ВП ВС у постановах від 01.07.2020 № 554/5000/18, № 523/9076/16-ц від 17.04.2018, № 127/93/17-ц від 21.11.2018 дійшов висновку, що визначення Відповідачів, предмета та підстав спору є правом Позивача, проте встановлення належності Відповідачів й обґрунтування позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Враховуючи те, що в спорах про відшкодування шкоди до Казначейської служби не може пред'являтися самостійних вимог, а рішення суду про відшкодування шкоди не впливає на права та обов'язки Казначейства щодо жодної із сторін у справі, то з процесуальної точки зору немає підстав для залучення Казначейства до участі у справі в якості Відповідача.
В справі №910/23967/16 ВП ВС дійшла висновку, що резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомості про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення прав Позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, однак не в резолютивній частині рішення.
Відповідні висновки також викладені у постановах ВС від 07.12.2022 у справі № 461/9982/19, від 15.03.2023 у справі 591/7146/20, від 13.09.2023 у справі № 501/85/22, від 04.10.2023 у справі № 757/5351/21-ц, від 18.10.2023 у справі № 127/1407/22, згідно з якими помилковими є рішення судів в частині визначення таких способів відшкодування шкоди як «стягнення з Державної казначейської служби України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку» або «стягнення коштів через Казначейство» тощо.
Казначейство фактично є лише розпорядником державного бюджету. У справах про відшкодування шкоди, завданої діями чи бездіяльністю державних органів, позивачами, як правило пред'являється одна вимога - до органу який завдав шкоду. До Казначейства - не пред'являється жодних вимог.
Одним із завдань Казначейства є виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є держаний орган - безспірне списання коштів.
Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідністю. Подібні правові висновки у справах про відшкодування шкоди викладені постановами ВП ВС в наступних справах №242/4741/16-ц від 27.11.2019, №641/8857/17 від 25.03.2020, №5023/10655/11 від 20.11.2018, №761/35803/16/ц від 21.08.2019, №688/2479/16/ц від 18.12.2019.
ВС у постанові від 07.09.2022 у справі №641/4272/19 (застосовуючи правову позицію ВП ВС, висловлену у справах №242/4741/16-ц та №641/8857/17) дійшов висновку про те, що немає необхідності визначати Казначейство Відповідачем у спорах про стягнення відшкодування завданої шкоди.
Практикою Верховного Суду від 02.06.2021 по справі № 215/3408/18, від 08.08.2021 по справі № 751/7182/19, від 11.08.2021 по справі № 352/2255/19, від 18.08.2021 по справі № 200/8310/18, від 18.08.2021 по справі № 591/6891/18, від 13.07.2022 по справі № 757/24363/20, від 10.11.2021 по справі № 346/5428/17, від 25.01.2023 по справі № 753/22826/19, від 18.10.2023 по справі № 705/4489/20, від 25.10.2023 по справі № 291/383/19 сформульовано та підтверджено висновки, згідно з якими не допускається стягнення з Казначейства моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Органи Казначейства можуть залучатись судами у справи щодо відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, тільки для «гарантії» подальшого виконання відповідного рішення і не можуть являтися співвідповідачами в даних категоріях справ.
За таких обставин підсумовуємо, що належним Відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади є Держава в особі органу, якого Позивач визнає порушником своїх прав, отже Казначейство не може бути співвідповідачем у справі, оскільки прав та законних інтересів Позивача не порушувало, не могло відповідно до обсягу своїх повноважень, вести протиправну діяльність відносно Позивача, відтак вимоги до Казначейства безпідставні.
Таким чином у даній позовній заяві, що спрямована до кількох відповідачів, відсутній обґрунтований зміст позовних вимог щодо Державної казначейської служби України, що суперечить вимогам ст. 175 ЦПК України та є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, тому що позов пред'явлений до неналежного відповідача.
Представник Донецької обласної прокуратури подав відзив на позовну заяву .Вважає, що позов ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Сторона визнає, що слідчим відділом УСБУ в Донецькій області 10.04.2015 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за N22015050000000198 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України.
11.04.2015 ОСОБА_2 затримано в порядку ст. 208 КПК України та того ж дня повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого .ч. 1 ст.258-3КК України.
Ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду від 11.04.2015 до підозрюваного ОСОБА_2 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
В подальшому, 11.09.2015, прокурором затверджено обвинувальний акт стосовно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 258-3 КК України, який того ж дня направлено до Дзержинського міського суду.
Під час розгляду справи в суді дії ОСОБА_2 були перекваліфіковані з ч. 1 ст.258-3 КК України на ч. 2 ст. 260 КК України.
Вироком Дзержинського міського суду від 11.04.2016 ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 260 КК України та призначення покарання у виді 4 років позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки. До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_2 змінено з тримання під вартою на особисте зобов'язання.
На вказаний вирок суду прокурором подано апеляційну скаргу, яку ухвалою апеляційного суду Донецької області від 22.06.2016 залишено без задоволення, а вирок Дзержинського міського суду від 11.04.2016 - без змін.
Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, прокурор подав касаційну скаргу, яку ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.10.2017 задоволено частково, ухвалу суду апеляційної інстанції скасовано, справу повернуто на новий апеляційний розгляд.
Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 04.04.2018 апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, вирок Дзержинського міського суду від 11.04.2016 скасовано, справу повернуто до суду першої інстанції на новий розгляд.
Вироком Дзержинського міського суду від 09.09.2019, залишеним без змін ухвалою Донецького апеляційного суду від 09.07.2020, ОСОБА_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 260 КК України, виправдано, у зв?язку з недоведеністю вчинення ним цього злочину.
Постановою Верховного Суду від 21.01.2021 касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, вирок Дзержинського міського суду від 09.09.2019 та ухвалу Донецького апеляційного суду від 09.07.2020 - без змін.
Нормативна основа для відшкодування.
Спірні відносини врегульовано: ст. 1176 ЦК України; Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють
оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.1994 N? 266/94-ВР (далі - Закон N? 266/94-ВР); Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженим наказами Міністерства юстиції України, Генерального прокурора України, Міністерства фінансів України N? 6/5/3/41 від 04.03.1996 зі змінами та доповненнями (далі - Положення N? 6/5/3/41).За ч. 2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону N? 266/94-ВР незаконне засудження та інші дії, що обмежують права громадян, є підставою для відшкодування шкоди.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону N? 266/94-ВР, у наведених в ст. 1 Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
За ч. 3 ст. 13 Закону N? 266/94-BP відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Для розрахунку розміру відшкодування моральної шкоди законодавством передбачено спеціальну формулу. Таким чином, за кожен місяць безпідставного перебування під судом та слідством громадянинові має виплачуватися одна мінімальна заробітна плата.
Загалом розмір мінімальної заробітної плати визначається законом України про державний бюджет на відповідний рік.
За п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N? 4 від 31.03.1995 при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата складає 6 000 грн.
ОСОБА_2 , знаходився під слідством та судом 5 років 2 місяці 28 днів або 62 місяці 28 днів: з 11.04.2015 (дата повідомлення про підозру) по 09.07.2020 (дата набрання вироком законної сили).
Таким чином, розмір відшкодування має визначатися з мінімальної заробітної плати у сумі 6 000 грн за формулою «6 000 грн * кількість місяців перебування під слідством та судом».
З огляду на викладене, у ОСОБА_2 виникло право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 377 600 грн (62 місяці 28 днів*6 000 грн).
Установлений законодавством розмір відшкодування враховує компенсацію психологічних переживань позивача, залагодження принижень його честі та гідності тощо.
При розгляді питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
У постанові від 20.09.2018 року у справі N? 686/23731/15 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з?ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.04.2019 року у справі N? 236/893/17 (провадження N? 14-4цс 19).
Щодо відшкодування сум сплачених у зв?язку з наданням йому юридичної допомоги.
Відповідно до п. 4 ст. 3 Закону N? 266/94-ВР громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені у зв?язку з наданням йому юридичної допомоги.
Так, виходячи зі ст. ст. 12, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», позивач мав би надати договір про надання адвокатських послуг у конкретному кримінальному провадженні (підтверджує факт адвокатських відносин та обумовлену їх вартість), платіжні доручення, квитанції або інші документи щодо оплати послуг за цим договором. позивачем мали б бути надані:
Для підтвердження здійснення витрат за надання правової допомоги
- належно оформлений та засвідчений печаткою адвоката договір, в якому
визначено порядок оплати послуг адвоката;
- акт приймання передачі наданих послуг;
- розрахункові документи, які достовірно підтверджують суму внесених коштів, перелік оплачених послуг (участь у конкретному судовому засіданні та вартість цього тощо). Зазначене підтверджується правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.05.2018 у справі N?372/1010/16-ц.
Разом з цим, позивачем не надано платіжні документи на підтвердження факту несення витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні.
Щодо відшкодування втраченого можливого заробітку у розмірі 414 тис. грн., вважає ці вимоги не доведеними . Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 3 Закону N? 266/94-ВР громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону N?266/94-BP розмір сум, які передбачені п. 1 ст. 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. З викладеного вбачається, що підставою для відшкодування є втрачені доходи, не одержані громадянином за час: відсторонення від роботи (посади;- відбування кримінального покарання;- відбування виправних робіт як адміністративного стягнення.
Позивачем має бути підтверджено належними та допустимими доказами факт наявності зазначених обставин.
Зокрема, він має довести, що він мав певний заробіток або інші доходи у конкретній сумі, проте внаслідок відсторонення він був їх позбавлений.
Однак, позивачем не надано доказів для підтвердження втрати роботи/ доходів та їх втрату не доведено.
Щодо відшкодування витрат на проїзд. В позовній заяві позивачем наведено лише загальну суму понесених ним витрат на проїзд до слідчого, прокурора та суду. Проте, не зрозуміло з яких міркувань та розрахунків виходив позивач, зазначаючи суму у розмірі 15212,11 грн.
Вважаю, що позовні вимоги мають бути сформульовано чітко та конкретно. Зокрема, вони мають передбачати конкретні події, розмір понесених витрат, їх розрахунок, з зазначенням доказів, якими це підтверджується.
Проте, позивачем не дотримано таких вимог під час пред?явлення позову в частині відшкодування витрат на проїзд.
Щодо відшкодування витрат, понесених за проведення психологічної судової експертизи, вони є недоведеними.
Відповідно до ст.133 ЦІК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов?язані із залученням експертів та проведенням експертизи.
Проте, проведення психологічної судової експертизи ініційовано самим позивачем і проводилось з метою надання доказів, спричинення йому моральної шкоди, ще до подання відповідного позову. Експертизу проведено 12.05.2021, тобто не в рамках розгляду вказаної справи.Проведення експертизи по вказаній справі не є обов?язковим і не впливає на розмір відшкодування моральної шкоди.
З урахуванням викладеного, позов ОСОБА_2 задовольнити частково, стягнути з державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 377 600 грн. Позовні вимоги в частині відшкодування можливого втраченого заробітку, витрат, понесених на проїзд, за проведення психологічної судової експертизи, а також за надання професійної правничої допомоги залишити без задоволення.
Також , 12.04.2024 року представником Донецької обласної прокуратури надані письмові пояснення , в яких при розрахунку моральної шкоди просили врахувати положення ст.8 Закону України « Про Державний бюджет 2024», відповідно до якої розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму, зазначеного в абзаці дев'ятому статті 7 цього Закону
Представником позивача надано відповідь на відзив представника ГУ СБУ . Зазначає що вважає, що позивачем надані докази на обґрунтування позовних вимог в повному обсязі, а тому просить не приймати до уваги відзив відповідача та задовольнити позов в повному обсязі.
13.09.2021 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області було відкрите провадження по справі за правилами загального позовного провадження.
10.11.2023 року справа передана за підсудністю до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у зв'язку із воєнним станом.
08.01.2024 року ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська справа прийнята до провадження суду та призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження.
12.07.2024 року ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська закрите підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду.
Під час судового розгляду представник позивача та позивач підтримали позовну заяву та просили задовольнити в повному обсязі.
Представник Донецької обласної прокуратури визнав позов частково лише в частині відшкодування моральної шкоди. Але при визначені її розміру просив користуватись формулою зазначеною в Законі України N? 266/94-ВР та з урахуванням ст.8 Закону України « Про Державни й бюджет на 2024 рік» де для розрахунку за судовими рішеннями визначається розмір мінімальної заробітної плати на рівні 1600 грн. І нші вимоги вважає недоведеними.
Представники Управління СБУ в Донецькій та Луганських областях проти задоволення позову заперечувала , вважаючи вимоги не доведеними
Представник Казначейства України проти задоволення позову заперечувала , вважаючи вимоги не доведеними, а також пред'явленими до неналежного відповідача.
Вислухавши учасників судового процесу, дослідивши заяви по суті справи письмові докази, суд встановив наступні обставини.
Сторони визнають, зазначаючи про це в заявах по суті справи, що відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягає доказуванню, а також це підтверджено наданими позивачем доказами, що 11.04.2015 ОСОБА_2 затримано в порядку ст. 208 КПК України та того ж дня повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого .ч. 1 ст.258-3КК України в кримінальному провадженні , внесеному 10.04.2015 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за N22015050000000198 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України.
В подальшому, 11.09.2015, прокурором затверджено обвинувальний акт стосовно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 258-3 КК України, який того ж дня направлено до Дзержинського міського суду.
Під час розгляду справи в суді дії ОСОБА_2 були перекваліфіковані з ч. 1 ст.258-3 КК України на ч. 2 ст. 260 КК України.
Вироком Дзержинського міського суду від 11.04.2016 ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 260 КК України та призначення покарання у виді 4 років позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки. До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_2 змінено з тримання під вартою на особисте зобов'язання.
На вказаний вирок суду прокурором подано апеляційну скаргу, яку ухвалою апеляційного суду Донецької області від 22.06.2016 залишено без задоволення, а вирок Дзержинського міського суду від 11.04.2016 - без змін.
Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, прокурор подав касаційну скаргу, яку ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.10.2017 задоволено частково, ухвалу суду апеляційної інстанції скасовано, справу повернуто на новий апеляційний розгляд.
Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 04.04.2018 апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, вирок Дзержинського міського суду від 11.04.2016 скасовано, справу повернуто до суду першої інстанції на новий розгляд.
Вироком Дзержинського міського суду від 09.09.2019, залишеним без змін ухвалою Донецького апеляційного суду від 09.07.2020, ОСОБА_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 260 КК України, виправдано, у зв?язку з недоведеністю вини у вчиненні ним цього злочину.
Ухвалою Донецького апеляційного суд у м. Бахмуті від 09.07.2020 року апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Черноусової Н. Г. на вирок Дзержинського міського суду Донецької області від 09.09.2019 року у кримінальному провадженні N?22015050000000198 від 10.04.2015 року за обвинуваченням ОСОБА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 260 Кримінального кодексу України залишено без задоволення.
Вирок Дзержинського міського суду Донецької області від 09.09.2019 року у кримінальному провадженні N?22015050000000198 від 10.04.2015 року за обвинуваченням ОСОБА_2 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 21.01.2021 касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, вирок Дзержинського міського суду від 09.09.2019 та ухвалу Донецького апеляційного суду від 09.07.2020 - без змін.
Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_2 з 10.04.2015 року( з дня затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення) та до 09.07.2020 року ( набрання виправдувальним вироком законної сили), перебував під слідством та судом, що становить 5 років 2 місяці 27 днів. При цьому, з 10.04.2015 по 11.04.2016 року ОСОБА_2 перебув під вартою.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду зі захистом свого особистого немайнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди.
Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьомастатті 1176 ЦК України).
Таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду'від 01 грудня 1994 року (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відповідно до положень цьогоЗакону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Однією із підстав для виникнення права на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку,передбачених цим Законом є постановлення виправдувального вироку суду ( п.1частини 2 статті 2 Закону).
Положеннями ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується :1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги;5) моральна шкода.
Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Також, положеннями частини 5, 6 статті 4 цього ж Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
За змістом ст.13 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженогоУказом Президента України від 13 квітня 2011 року№ 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»визначено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Таким чином, аналіз наведених норм свідчить, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування особи під слідством чи судом він має бути не меншим установленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на час розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством або судом.
Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів Державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Такий правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18).
Суд вважає доведеним, що в наслідок тривалого перебування під слідством та судом ОСОБА_3 була завдана моральна шкода. Так, він зазнавав моральних страждань внаслідок того, що протягом тривалого часу, з 10.04.2015 по 09.07.2020 року йому прийшлось доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Його страждання були посилені тим, що до нього був застосований найсуворіший запобіжний захід у кримінальному процесі України, який полягає у примусовій ізоляції підозрюваного/обвинуваченого шляхом поміщення в спеціальні установи на певний строк. Так, з 10.04.2015 по 11.04.2016 року був попередньо ув'язнений та перебував в умовах слідчого ізолятора. Внаслідок обрання запобіжного заходу він був ізольований від суспільства , обмежений у спілкуванні з родиною, зазнавав душевних страждань та переживань внаслідок обмеження його громадянських прав та свобод.
Таким чином, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та тривалим перебуванням під слідством та судом , він був обмежений в громадянських правах, був порушений його звичайний життєвий уклад, його нормальні життєві зв'язки, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя .
З урахуванням наведеного, суд вважає, що позивач ОСОБА_2 набув право на відшкодування моральної шкоди відповідно до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»
Визначаючи розмір відшкодування завданої моральної шкоди, суд виходить з правових висновків Верховного Суду .
Так, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 зазначено, що: «у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
На момент розгляду справи ст. 8 Закону України « Про Державний бюджет України на 2025 рік » мінімальна заробітна плата встановлена в розмірі 8000 гривень.
Разом з тим ч.2 цієї статті встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму, зазначеного в абзаці дев'ятому статті 7 цього Закону.
Відповідно до абзацу дев'ятого статті 7 цього Закону такий розмір встановлений на рівні 1600 гривень.
При визначенні розміру відшкодування , суд бере до уваги, що позивач загалом перебував під слідством і судом до набрання виправдувальним вироком законної сили - 5 років, 2 місяці, 27 днів ( 62 місяці 27 днів) .
Виходячи з терміну перебування позивача під слідством та судом, розмір моральної шкоди в мінімальному гарантованому розмірі становитиме (1600,00 грн. * 62 міс. )+( 1600/30 * 27) = 100 640,00 грн.
Разом з тим, суд враховує розмір душевних та моральних страждань та переживань позивача , який 12 місяців був позбавлений волі, перебуваючи в установі попереднього ув'язнення, що завдало йому додаткових страждань як для людини, яка раніше не притягувалась до кримінальної відповідальності, він був обмежений в правах позбавлений можливості спілкуватись з родиною, був ізольований від суспільства, був позбавлений своїх звичайних занять.
Йому інкримінувалось участь в терористичній організації, а потім участь в незаконних збройних формування, що призвело до репутаційних втрат в кругу своїх знайомих та суспільства.
Таким чином, враховуючи всі ці обставини, тривалість моральних страждань особи, суд вважає, що грошова сума 800000 грн буде відповідати глибині моральних страждань позивача та буде достатньою компенсацією завданої моральної шкоди.
Суд не погоджується з висновком експерта №698/05/2021 ТОВ «Експертна дослідна служба України» щодо оцінки душевних страждань позивача в 5000000 грн.
Висновок експерта не є обов'язковим для суду , він розцінюється судом о як будь який інший доказ в сукупності.
Оцінюючи його, суд вважає, що зазначений розмір відшкодування в 50000000 грн є необ'єктивним та не обґрунтованим будь-яким научними методами, а ґрунтується на суб'єктивному прийнятті ситуації експертом.
Також, на підставі п.3 ч.1 ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодуванню підлягають судові витрати та інші витрати , сплачені громадянином.
На підтвердження понесених витрат позивачем надано копії судових повісток про виклик до суду та проїзні документи на ім'я позивача маршрутом Київ- Костянтинівка та в зворотному напрямку , що підтверджує понесені витрати пов'язані із розглядом кримінального провадження на суму 3470,27 грн. , а тому ці витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача з держави.
Суд не приймає як підтвердження понесених витрат пов'язаних з розглядом справи квитанції на заправку транспортного засобу бензином, та вважає їх неналежним доказом, тому що вони не підтверджують обставини, а є лише припущенням. А на підставі ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Що стосується позовних вимог про стягнення можливого втраченого заробітку в сумі 414000 грн, то ,на думку суду, ці вимоги задоволенню не підлягають, тому що позивач не надав доказів на підтвердження того , що він працював на момент затримання, його відсторонювали від посади, що він зазнав втрати заробітку/доходу .
Окрім того судом встановлено, що позивач є інвалідом 2 групи, що свідчить про 66% - 84% втрати професійної працездатності і позивачем не надано рекомендації МСЕК (ст. 26 КЗпП) про встановлення чи може особа працювати, та в яких умовах.
Також , суд вважає що позивачем не надано доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду кримінального провадження. Так із копій судових рішень судом встановлено , що в справі приймали участь захисники Мірошниченко , Гончарук. Але ж, розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу , їх співмірність обсягу проведеної роботи адвоката, мають бути підтверджені актами виконаних робіт і відносяться до предмету доказування. Зазначені докази суду не надані . Сума понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 100 000 грн не обґрунтована та не підтверджена доказами. А як уже зазначалось, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Таким чином, у зв'язку з постановленням щодо позивача виправдувального вироку, , на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» з держави Україна на користь позивача слід стягнути 800000 грн моральної шкоди, завданої незаконним засудженням, 3470,27 грн., понесених витрат на проїзд до суду для розгляду кримінального провадження. А всього 803470, 27 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що відповідно до положень статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з пунктом 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Керуючись ст. ст. 4, 10,12,13, 81,141,258-259, 263-265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити частково.
Стягнути з держави Україна шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_2 виданий Ленінським РВ УМВС України в м. Донецьку 2 квітня 1996 року, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОПП НОМЕР_3 ) в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 800000 грн ( вісімсот тисяч гривень, 00 коп ) , понесені витрати на проїзд до суду під час розгляду кримінального провадження 3470,27 грн. ( три тисячі чотириста сімдесят грн., 27 коп), а всього 803 470,27грн ( вісімсот три тисячі чотириста сімдесят гривень , 27 коп.).
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне судове рішення складено 19.12.2025 року.
Суддя С. І. Доценко