Постанова від 19.12.2025 по справі 420/12942/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2025 року

м. Київ

справа №420/12942/20

адміністративне провадження № К/9901/27308/21; К/9901/26409/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,

суддів: Білак М.В., Желєзного І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року (суддя: Токмілова Л. М.)

та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року (головуюча - суддя: Зуєва Л. Є., судді: Коваль М. П., Кравець О. О.)

у справі № 420/12942/20

за позовом ОСОБА_1

до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1. Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (далі - відповідач), у якій позивач просив суд:

- визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною, а саме: рішення Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, викладене в листі від 06 листопада 2020 року № 21-3816 вих-20, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 2016 по 2020 роки грошових коштів, які складають різницю між отриманою заробітною платою за виконання обов'язків прокурора на адміністративних посадах військової прокуратури Південного регіону України, додатковими видами грошового забезпечення за виконання обов'язків військовослужбовця Збройних Сил України і належними грошовими коштами, згідно Конституції та Законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, наказів Мінфіну, наказів Офісу Генерального прокурора, наказів керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону України;

- зобов'язати вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплати ОСОБА_1 за період з 2016 по 2020 роки грошові кошти, які складають різницю між отриманою заробітною платою і належними грошовими коштами за виконання обов'язків прокурора на адміністративних посадах військової прокуратури Південного регіону України, додатковими видами грошового забезпечення за виконання обов'язків військовослужбовця Збройних Сил України, згідно зі статтями 81, 82 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, статтями 10-1, 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановами Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 та 30 серпня 2017 року № 704, а також Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260;

- зобов'язати вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між отриманим розміром посадового окладу і належним розміром посадового окладу (з 04 липня 2016 року по 30 листопада 2016 року - 19140 гривень, з 01 грудня 2016 року по 31 грудня 2016 року - 21120 гривень, з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року - 23040 гривень, з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - 25372,8 гривень, з 01 січня 2019 року по 24 вересня 2019 року - 27662,4 гривень, з 25 вересня 2019 року по 31 грудня 2019року - 34578 гривень, з 01 січня 2020 року по 10 вересня 2020 року - 37836 гривень), згідно положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру»;

- зобов'язати вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за виконання обов'язків на адміністративній посаді у розмірі 1,20 посадового окладу прокурора регіональної прокуратури, згідно положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру»;

- зобов'язати вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між отриманою грошовою допомогою на оздоровлення за 2016 рік та належною грошовою допомогою на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення, згідно положень статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- зобов'язати вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між отриманою надбавкою за вислугу років у розмірі 30 відсотків від посадового окладу та належною надбавкою за вислугою років у розмірі 35 відсотків від посадового окладу за період з 04 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року, що передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» згідно додатку 29;

- визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною, а саме: щодо ненарахування та невиплати військовою прокуратурою Південного регіону України, а з 11 вересня 2020 року (після перейменування) - Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 10 вересня 2020 року окладу за військове звання із розрахунку 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, помноженого на тарифний коефіцієнт 0,84, згідно Примітки до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

- зобов'язати вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , різницю між отриманим окладом за військове звання за період з 01 березня 2018 року по 10 вересня 2020 року та окладом за військове звання із розрахунку 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, помноженого на тарифний коефіцієнт 0,84 (з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2018 року 1563,66 гривень, з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року 1752,66 гривень, з 01 січня 2020 року по 10 вересня 2020 року 1983,66 гривень), згідно Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

- визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною, а саме: щодо ненарахування та невиплати військовою прокуратурою Південного регіону України, а з 11 вересня 2020 року (після перейменування) - Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 8 календарних років служби з урахуванням посадового окладу прокурора регіональної прокуратури (37836 гривень) та надбавки за виконання обов'язків на адміністративній посаді, які передбачені статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», а також окладу за військовим званням (1983,66 гривень), який передбачений у Примітці до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704;

- зобов'язати вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між отриманою одноразовою грошовою допомогою і належною одноразовою грошовою допомогою в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 8 календарних років служби, з урахуванням посадового окладу прокурора регіональної прокуратури (37836 гривень) та надбавки за виконання обов'язків на адміністративній посаді, які передбачені статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а також окладу за військовим званням (1983,66 гривень), який передбачений у Примітці до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704;

- визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною, а саме: щодо ненарахування та невиплати військовою прокуратурою Південного регіону України, а з 11 вересня 2020 року (після перейменування) - Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у загальній кількості 136 днів з урахування посадового окладу прокурора регіональної прокуратури (37836 гривень) та надбавки за виконання обов'язків на адміністративній посаді, які передбачені статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», а також окладу за військовим званням (1983,66 гривень), який передбачений у Примітці до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704;

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу різницю між отриманою компенсацією за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у загальній кількості 136 днів з урахування посадового окладу прокурора регіональної прокуратури (37836 гривень) та надбавки за виконання обов'язків на адміністративній посаді, які передбачені статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», а також окладу за військовим званням (1983,66 гривень), який передбачений у Примітці до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704.

- визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною, а саме: щодо ненарахування та невиплати військовою прокуратурою Південного регіону України, а з 11 вересня 2020 року (після перейменування) - Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону ОСОБА_1 грошового забезпечення за період наданої у 2020 році відпустки та компенсації за всі невикористані у 2020 році дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення із застосуванням коефіцієнту 3,8 календарних дня за 60 днів відпустки, згідно пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункту З Розділу XXXI (Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби) Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260;

- зобов'язати вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення за період наданої у 2020 році відпустки та компенсацію за всі невикористані у 2020 році дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення із застосуванням коофіцієнту 3,8 календарних дня за 60 днів відпустки, згідно пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п. З Розділу XXXI (Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби) Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 04 липня 2016 року наказом військового прокурора Південного регіону України № 354к позивача призначено на посаду начальника відділу представництва інтересів громадянина або держави, протидії корупції у військовій сфері військової прокуратури Південного регіону України. Військовою прокуратурою Південного регіону України, усупереч вимогам статті 81 Закону України «Про прокуратуру», заробітна плата нараховувалась та виплачувалась позивачу у період липня-серпня 2016 року з розрахунку розміру посадового окладу в 3107,35 гривень, з 01 вересня 2016 року по 31 серпня 2017 року 3148 гривень, з вересня 2017 року 6983 гривні, з 01 жовтня 2017 року до 10 вересня 2020 року 7750 гривень.

Визначена статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» надбавка за виконання обов'язків на адміністративній посаді 1,20 посадового окладу прокурора регіональної прокуратури з 04 липня 2016 року по 10 вересня 2020 року взагалі не нараховувалась та не виплачувалась.

Усупереч вимогам статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у 2016 році військовою прокуратурою Південного регіону України позивачу виплачено грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 5785 гривень 78 копійок, тобто у розмірі меншому, ніж місячне грошове забезпечення.

Усупереч пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294, у період з 01 серпня 2016 року по 10 вересня 2020 року військовою прокуратурою Південного регіону України позивачу виплачувалась надбавка за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу, тобто на 5 відсотків менше належного.

Усупереч положенням Примітки до Додатку 14 до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, у період з 01 березня 2018 року по 10 вересня 2020 року військовою прокуратурою Південного регіону України Позивачу виплачувався оклад за військовим званням у меншому розмірі - 1480 гривень.

Наказом Міністра оборони України № 449 від 10 вересня 2020 року позивача звільнено з військової служби відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та підпункту «г» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Станом на 10 вересня 2020 року календарна вислуга років позивача становила 24 роки 1 місяць 15 днів, а відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсію мали особи з вислугою 24 роки і шість місяців. Так, відповідно до частини 14 статті 10-1, частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у разі звільнення з військової служби у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, військовослужбовцям виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше, а також компенсація за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки. Проте, як стверджує позивач, відповідач виплатив одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення та компенсацію за невикористані позивачем щорічні основні та додаткові відпустки в кількості 136 календарних днів без урахування розміру посадового окладу прокурора регіональної прокуратури (37836 гривень), надбавки за виконання обов'язків на адміністративній посаді (1,20 посадового окладу прокурора регіональної прокуратури), які передбачені статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», а також окладу за військовим званням (1983,66 гривень), який передбачений у Примітці до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704.

Усупереч вимогам пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункту З Розділу XXXI (Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби) Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, 10 вересня 2020 року відповідачем не виплачено позивачу грошове забезпечення за період наданої у 2020 році відпустки та компенсацію за всі невикористані у 2020 році дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення, із застосуванням коефіцієнту 3,8 календарних дня за 60 днів відпустки.

На переконання позивача, з урахуванням положень статті 43 Конституції України, статей 115, 116 КЗпП України, бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу заробітної плати за виконання обов'язків прокурора на адміністративних посадах військової прокуратури Південного регіону України та додаткових видів грошового забезпечення за виконання обов'язків військовослужбовця Збройних Сил України, у період з 04 липня 2016 року по 10 вересня 2020 року у розмірах, визначених у статтях 81, 82 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, статтях 10-1, 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановах Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 та 30 серпня 2017 року № 704, а також Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, є протиправною.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року позов задоволено частково:

- визнано бездіяльність військової прокуратури Південного регіону України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» та з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 1-223/2018 (2840/18), за період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року;

- зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону провести нарахування та виплату ОСОБА_1 неотриманих грошових коштів, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», та з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 1-223/2018 (2840/18), за період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року;

- визнано бездіяльність військової прокуратури Південного регіону України щодо ненарахування та невиплати військовою прокуратурою Південного регіону України ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2016 рік відповідно до вимог статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між отриманою грошовою допомогою на оздоровлення за 2016 рік та належною грошовою допомогою на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення, згідно положень статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- визнано бездіяльність військової прокуратури Південного регіону України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 04 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року надбавки за вислугу років у розмірі 35 відсотків від посадового окладу, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» згідно додатку 29;

- зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між отриманою надбавкою за вислугу років у розмірі 30 відсотків від посадового окладу та належною надбавкою за вислугою років у розмірі 35 відсотків від посадового окладу за період з 04 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року, що передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» згідно додатку 29;

- визнано бездіяльність військової прокуратури Південного регіону України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 8 календарних років служби з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 1-223/2018 (2840/18), за період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року;

- зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону здійснити перерахунок одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 8 календарних років служби з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 1-223/2018 (2840/18), за період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року;

- визнано бездіяльність військової прокуратури Південного регіону України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у загальній кількості 136 днів з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», та з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 1-223/2018 (2840/18), за період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року;

- зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону здійснити перерахунок грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у загальній кількості 136 днів з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 1-223/2018 (2840/18) за період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року;

- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» не було передбачено видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі Закон № 1697-VII). Крім того, 31 травня 2012 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», якою затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5 та надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів. Отже, суд дійшов висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Ураховуючи, що заробітну плату військовою прокуратурою Південного регіону України ОСОБА_1 за період з 04 липня 2016 року по 10 вересня 2020 року нараховано у розмірі, не нижчому ніж визначено законом, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати військовою прокуратурою Південного регіону України ОСОБА_1 за період з 04 липня 2016 року по 10 вересня 2020 року посадового окладу у розмірі, передбаченому в статті 81 Закону України «Про прокуратуру», та зобов'язання вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між отриманим розміром посадового окладу і належним розміром посадового окладу (з 4 липня 2016 року по 30 листопада 2016 року 19140 гривень, з 1 грудня 2016 року по 31 грудня 2016 року 21120 гривень, з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року 23040 гривень, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року 25372,8 гривень, з 1 січня 2019 року по 24 вересня 2019 року 27662,4 гривень, з 25 вересня 2019 року по 31 грудня 2019 року 34578 гривень, з 1 січня 2020 року по 10 вересня 2020 року 37836 гривень), згідно положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

Щодо позовних вимог про визнання протиправною відмову нараховувати позивачу заробітну плату у розмірі, визначеному статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з огляду на прийняте Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18), суд першої інстанції виходив з того, що заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом, а тому положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, є таким, що суперечить частині другій статті 131-1 Основного Закону України. Отже, враховуючи, що рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 прийнято 26 березня 2020 року, тому право на отримання заробітної плати виникає з дня прийняття рішення Конституційним Судом України, а саме з 26 березня 2020 року.

Водночас, для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень суд вважав за потрібне вийти за межі позовних вимог та зобов'язав відповідача провести нарахування та виплату позивачу неотриманих грошових коштів, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» та з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №1-223/2018 (2840/18), за період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року.

Суд першої інстанції, аналізуючи положення частини другої статті 39, статті 81 Закону «Про прокуратуру», а також відповідно до витягу з послужного списку, встановив, що позивач не перебував на адміністративних посадах у військовій прокуратурі Південного регіону України в період з 05 липня 2016 року по 10 вересня 2020 року, у зв'язку з цим підстави для виплати позивачу надбавки за виконання обов'язків на адміністративній посаді у розмірі 1,20 посадового окладу прокурора регіональної прокуратури згідно положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» відсутні.

Щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2016 рік відповідно до вимог статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» суд першої інстанції зазначив, що згідно розрахункового листа за 2016 рік у липні 2016 року позивачу була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі 5785,78 грн, тобто у розмірі меншому ніж місячне грошове забезпечення, таким чином, враховуючи відсутність будь-яких доказів на підтвердження правомірності зменшення розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, виплаченої позивачу у 2016 році, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Окрім того, оскільки дія Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1090 (далі - Порядок № 1090), почала поширюватись на прокурорів, військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, слідчих органів прокуратури та інших працівників органів прокуратури лише після внесення змін на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури» № 1153 від 27 грудня 2018 року (далі - постанова №1153), то встановлення і виплата позивачу з 04 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року надбавки за вислугу років відповідно до Порядку № 1090 та дії військової прокуратури Південного регіону України, щодо ненарахування та невиплати військовою прокуратурою Південного регіону України позивачу за період з 04 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року надбавки за вислугу років у розмірі 35 відсотків від посадового окладу, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова №1294) згідно додатку 29, суд визнав протиправними, а позовні вимоги в цій частині, з урахуванням похідних позовних вимог про зобов'язання Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону нарахувати та виплатити позивачу різницю між отриманою надбавкою за вислугу років у розмірі 30 відсотків від посадового окладу та належною надбавкою за вислугу років у розмірі 35 відсотків від посадового окладу за період з 04 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року, що передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» згідно додатку 29, задовольнив.

Також суд першої інстанції визнав правомірними дії відповідача щодо застосування при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а тому дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною, а саме: щодо ненарахування та невиплати військовою прокуратурою Південного регіону України позивачу за період з 01 березня 2018 року по 10 вересня 2020 року окладу за військовим званням із розрахунку 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, помноженого на тарифний коефіцієнт 0,84, згідно Примітки до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та зобов'язання вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплатити позивачу різницю між отриманим окладом за військовим званням за період з 01 березня 2018 року по 10 вересня 2020 року та окладом за військовим званням із розрахунку 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, помноженого на тарифний коефіцієнт 0,84 (з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2018 року 1563,66 гривень, з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року 1752,66 гривень, з 01 січня 2020 року по 10 вересня 2020 року 1983,66 гривень), згідно Примітки до Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» є необґрунтованими, у зв'язку з цим не підлягають задоволенню.

При вирішенні вказаних вимог, суд звернув увагу, що пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, який набрав чинності 01 січня 2017 року, установлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата (на чому наполягає позивач) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21 лютого 2018 року) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Суд звернув увагу також на те, що Постанова Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21 лютого 2018 року) є чинною, а отже підлягає до застосуванню.

Отже, при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, що враховуються для такої розрахункової величини як мінімальна заробітна плата, обґрунтовані посиланням на текст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року, суд вважав помилковими, оскільки ці примітки не містять норм права та не узгоджуються з пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Також, розглядаючи позовні вимоги в частині зобов'язання здійснити перерахунок та виплату позивачу різниці між отриманим розміром посадового окладу і належним розміром посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» та з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №1-223/2018 (2840/18), суд першої інстанції дійшов висновку про проведення нарахування та виплати позивачу неотриманих грошових коштів, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» та з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 1-223/2018 (2840/18), за період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року. Водночас, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 8 календарних років служби, а також грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної оздоровчої відпустки, а також дні додаткової відпустки у загальній кількості 136 днів мають бути перераховані з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 1-223/2018 (2840/18), за період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року.

Щодо ненарахування та невиплати військовою прокуратурою Південного регіону України позивачу грошового забезпечення за період наданої у 2020 році відпустки та компенсації за всі невикористані у 2020 році дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення із застосуванням коефіцієнту 3,8 календарних дня за 60 днів відпустки, згідно пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункту 3 Розділу XXXI (Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби) Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, та зобов'язання вчинити відповідні дії, суд зазначив, що ні нормами статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні пункту 3 Розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, не визначено застосування коефіцієнту 3,8 календарних дні за кожен день невикористаної відпустки при обчисленні грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Разом з тим, з аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що військовослужбовцям, які мають вислугу 20 і більше календарних років, грошова компенсація за всі невикористані у рік звільнення дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки обчислюється із розрахунку 3,8 календарних дня за кожен повний місяць служби прослужений в році звільнення (або 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 статті 10-1 наведеного Закону). З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовив.

Також позивач просив визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною, а саме: рішення Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, викладене в листі від 06 листопада 2020 року № 21-3816 вих-20, щодо ненарахування та невиплати позивачу за період з 2016 по 2020 роки грошових коштів, які складають різницю між отриманою заробітною платою за виконання обов'язків прокурора на адміністративних посадах військової прокуратури Південного регіону України, додатковими видами грошового забезпечення за виконання обов'язків військовослужбовця Збройних Сил України і належними грошовими коштами, згідно Конституції та Законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, наказів Мінфіну, наказів Офісу Генерального прокурора, наказів керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону України та зобов'язати вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплати позивачу за період з 2016 по 2020 роки грошові кошти, які складають різницю між отриманою заробітною платою і належними грошовими коштами за виконання обов'язків прокурора на адміністративних посадах військової прокуратури Південного регіону України, додатковими видами грошового забезпечення за виконання обов'язків військовослужбовця Збройних Сил України, згідно з статтями 81, 82 Закону України «Про прокуратуру», статтями 10-1, 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановами Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 та 30 серпня 2017 року № 704, а також Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.

Суд зазначив, що зобов'язальна частина даної позовної вимоги вирішена судом за результатами розгляду окремо кожної із заявлених позивачем вимог, а тому не потребує повторення, так як буде дублювати вже розглянуті судом вимоги.

Що стосується вимоги позивача визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною, а саме: рішення Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, викладене в листі від 06 листопада 2020 року № 21-3816 вих-20, суд першої інстанції зазначив, що при зверненні до суду з оскарженням цього рішення, позивач інтерпретував, змінив, більш детально виклав вимоги, а тому вони не ідентичні тим вимогам, з якими позивач звертався до відповідача. Фактично, рішення Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 06 листопада 2020 року № 21-3816 вих-20 не є предметом оскарження за даним позовом. Крім того, визнання протиправним такого рішення не несе жодних правових наслідків для позивача.

Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової прокуратури Південного регіону України щодо ненарахування та невиплати військовою прокуратурою Південного регіону України позивачу грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2016 рік та зобов'язання Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону нарахувати та виплатити позивачу різницю між отриманою грошовою допомогою на оздоровлення за 2016 рік та належною грошовою допомогою на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цієї частини позовних вимог відмовлено.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року в частині позовних вимог про відмову у визнані протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу за період з 04 липня 2016 року по 10 вересня 2020 року надбавки за виконання обов'язків на адміністративній посаді у розмірі 1,20 посадового окладу прокурора регіональної прокуратури та відмову у зобов'язанні Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону нарахувати та виплатити позивачу, надбавку за виконання обов'язків на адміністративній посаді у розмірі 1,20 посадового окладу прокурора регіональної прокуратури скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким адміністративний позов в цій частині задоволено.

Визнано протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу за період з 04 липня 2016 року по 10 вересня 2020 року надбавки за виконання обов'язків на адміністративній посаді у розмірі 1,20 посадового окладу прокурора регіональної прокуратури.

Зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону нарахувати та виплатити позивачу, надбавку за виконання обов'язків на адміністративній посаді у розмірі 1,20 посадового окладу прокурора регіональної прокуратури за період з 04 липня 2016 року по 10 вересня 2020 року.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року залишено без змін.

Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», а тому заробітна плата військовою прокуратурою Південного регіону України позивачу за період з 04 липня 2016 року по 10 вересня 2020 року нараховано у розмірі, не нижчому ніж визначено законом.

Суд апеляційної інстанції вважав правильним зазначення судом першої інстанції, що Конституційним Судом України в пункті 2 резолютивної частини рішенні № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року по справі №1-223/2018(2840/18) вказано про втрату чинності положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, саме з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 26 березня 2020 року. Отже, саме з цього часу втратили чинність положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. При цьому, рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Рішення. Таким чином, визнання неконституційними певних положень чинного законодавства в подальшому, не може мати наслідком визнання протиправними дій/рішень відповідача, які були вчинені/прийняті до визнання таких норм неконституційними.

У цьому випадку відповідач був зобов'язаний і діяв у межах та на підставі того законодавства, яке існувало на час виникнення спірних правовідносин, а тому висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, не можуть бути підставою для перерахунку та виплати позивачу заробітної плати за період з 04 листопада 2016 року по 26 березня 2020 року відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

Разом з тим суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції вважають, що після прийняття Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у позивача наявне право щодо нарахування та виплати заборгованості по заробітній платі за період з 27 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року, та з цього приводу колегія суддів зазначила про те, що рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 прийнято 26 березня 2020 року, тому право на отримання заробітної плати виникає з дня прийняття рішення Конституційним Судом України, а саме з 26 березня 2020 року.

Суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача обґрунтовано вийшов за межі позовних вимог та зобов'язав відповідача провести нарахування та виплату позивачу неотриманих грошових коштів, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», та з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 1-223/2018 (2840/18), за період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року.

Щодо вимоги про нарахування та виплату позивачу надбавки за виконання обов'язків на адміністративній посаді у розмірі 1,20 посадового окладу прокурора регіональної прокуратури згідно положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції щодо неперебування позивача на адміністративних посадах у військовій прокуратурі Південного регіону України у період з 04 липня 2016 року по 10 вересня 2020 року, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивач у період з 04 липня 2016 року по 10 вересня 2020 року був керівником підрозділу військової прокуратури Південного регіону України, виконував повноваження прокурора на адміністративній посаді та 10 вересня 2020 року звільнений з адміністративної посади начальника відділу організаційного та правового забезпечення військової прокуратури Південного регіону України, у зв'язку з чим в цій частині рішення суд апеляційної інстанції скасував з прийняттям нового про задоволення в цій частині позовних вимог.

При цьому, зазначено, що на практиці начальнику управління встановлюється надбавка за виконання обов'язків на адміністративній посаді в максимальному розмірі - 1,27 посадового окладу прокурора регіональної прокуратури, а начальнику відділу надбавка за виконання обов'язків на адміністративній посаді встановлюється в мінімальному розмірі - 1.20 посадового окладу прокурора регіональної прокуратури.

Натомість, у період з 04 липня 2016 року по 10 вересня 2020 року надбавка за виконання обов'язків на адміністративній посаді в мінімальному розмірі 1.20 посадового окладу прокурора регіональної прокуратури відповідачем взагалі не нараховувалась та позивачу не виплачувалась, що вбачається з розрахункових листів за 2016 - 2020 роки.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій та зобов'язання виплатити позивачу надбавки за виконання обов'язків на адміністративній посаді у розмірі 1,20 посадового окладу прокурора регіональної прокуратури, тому рішення суду першої інстанції в цій частині скасував з прийняттям нової постанови про часткове задоволення цієї частини позовних вимог.

Щодо позовних вимог про ненарахування та невиплату відповідачем позивачу грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2016 рік відповідно до вимог статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» колегією суддів зазначено, що оскільки норми Закону України «Про прокуратуру», що визначають розмір та порядок виплати військовослужбовцям, які проходять військову службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах допомоги для оздоровлення є спеціальними з цього питання по відношенню до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», то застосуванню до спірних правовідносин підлягають саме зазначені норми. Таким чином, колегія суддів погодилася з доводами відповідача щодо правомірності його дій щодо надання позивачу у 2016 році допомоги для оздоровлення у межах затвердженого фонду оплати праці, тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягало зміні з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Також колегія суддів в частині позовних вимог про ненарахування та невиплату військовою прокуратурою Південного регіону України позивачу за період з 04 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року надбавки за вислугу років у розмірі 35 відсотків від посадового окладу, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» згідно додатку 29, погодилася з рішенням суду першої інстанції щодо їх обґрунтованості та неприйняття доводів відповідача, оскільки вони висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують.

Водночас, правильними визнав суд апеляційної інстанції висновки про те, що відповідач діяв правомірно, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, тому судом першої інстанції правильно відмовлено в частині позовних вимог про ненарахування та невиплату військовою прокуратурою Південного регіону України позивачу за період з 01 березня 2018 року по 10 вересня 2020 окладу за військове звання із розрахунку 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, помноженого на тарифний коефіцієнт 0,84, згідно Примітки до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та зобов'язання вчинити певні дії.

Щодо позовних вимог про ненарахування та невиплату позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 8 календарних років служби з урахуванням посадового окладу прокурора регіональної прокуратури (37836 гривень) та надбавки за виконання обов'язків на адміністративній посаді, які передбачені статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», а також окладу за військовим званням (1983,66 гривень), який передбачений у Примітці до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, та зобов'язати вчинити певні дії, судом апеляційної інстанції зазначено, що у здійсненні перерахунку позивачу посадового окладу згідно положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з 04 липня 2016 року по 26 березня 2020 року в розмірі посадового окладу 37836 грн, виплати позивачу, надбавки за виконання обов'язків на адміністративній посаді у розмірі 1,20 посадового окладу прокурора регіональної прокуратури згідно положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» та окладу за військовим званням (1983,66 гривень), який передбачений у Примітці до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 судом першої інстанції, з наведених у рішенні підстав відмовлено.

Розглядаючи позовні вимоги в частині зобов'язання здійснити перерахунок та виплату позивачу різниці між отриманим розміром посадового окладу і належним розміром посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» та з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №1-223/2018 (2840/18), суд першої інстанції з яким частково погодився апеляційний суд дійшов висновку про проведення нарахування та виплати позивачу неотриманих грошових коштів, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», та з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №1-223/2018 (2840/18) за період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року.

Тобто, суд апеляційної інстанції уважав правильним зазначення судом першої інстанції, що одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 8 календарних років служби має бути перерахована з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №1-223/2018 (2840/18) за період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року, тому позовні вимоги в цій частині вірно задоволені судом першої інстанції.

Також суд апеляційної інстанції уважав правильним задоволення позовних вимог в частині визнання бездіяльності військової прокуратури Південного регіону України щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у загальній кількості 136 днів з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», та з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №1-223/2018 (2840/18) за період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року та зобов'язання вчинити певні дії.

Позивач зазначив, що грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється військовослужбовцям, які мають вислугу 20 і більше календарних років, із застосуванням коефіцієнту 3,8 календарних дня за кожен день відпустки.

Проте, ні статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні пунктом 3 Розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, не визначено застосування коефіцієнту 3,8 календарних дні за кожен день невикористаної відпустки при обчисленні грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що військовослужбовцям, які мають вислугу 20 і більше календарних років, грошова компенсація за всі невикористані у рік звільнення дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки обчислюється із розрахунку 3,8 календарних дня за кожен повний місяць служби прослужений в році звільнення (або 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 статті 10-1 наведеного Закону), а тому судом першої інстанції правильно відмовлено в цій частині позову, а позивачем зазначені висновки суду першої інстанції не спростовані.

Також, правильним визнано посилання суду першої інстанції на те, що при зверненні до суду з оскарженням рішення Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 06 листопада 2020 року № 21-3816 вих-20, позивач змінив вимоги, а тому вони не ідентичні тим вимогам, з якими позивач звертався до відповідача з заявою, рішення Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 06 листопада 2020 року № 21-3816 вих-20 не є предметом оскарження за даним позовом, тому в цій частині суд першої інстанції вірно відмовив в задоволенні позовних вимог.

Інші позовні вимоги є похідними, яким надана правова оцінка у вищезазначеному рішенні.

Крім того, в апеляційній скарзі позивач посилався на відсутність підстав для розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, з цього приводу судом апеляційної інстанції зазначено, що оскільки дана справа не входить до переліку справ, зазначених у частині четвертій статті 257 КАС України, враховуючи відсутність клопотань сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, колегія суддів вважала, що суд першої інстанції мав правові підстави для відкриття провадження в адміністративній справі та відповідно ухвалення оскаржуваного рішення в порядку спрощеного провадження.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів (заперечень)

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 та Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону - подали касаційні скарги.

Так, позивач у касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року частково і ухвалити нове судове рішення, а саме:

визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною щодо ненарахування та невиплати військовою прокуратурою Південного регіону України, а з 11 вересня 2020 року (після перейменування) - Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону ОСОБА_1 за період з 04 липня 2016 року по 25 березня 2020 року посадового окладу у розмірі, передбаченому статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», та зобов'язати вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між отриманим розміром посадового окладу і належним розміром посадового окладу (з 4 липня 2016 року по 30 листопада 2016 року 19140 гривень, з 1 грудня 2016 року по 31 грудня 2016 року 21120 гривень, з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року 23040 гривень, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року 25372,8 гривень, з 1 січня 2019 року по 24 вересня 2019 року 27662,4 гривень, з 25 вересня 2019 року по 31 грудня 2019 року 34578 гривень, з 1 січня 2020 року по 25 березня 2020 року 37836 гривень), згідно із положеннями статті 81 Закону України «Про прокуратуру»;

визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною, а саме: щодо ненарахування та невиплати військовою прокуратурою Південного регіону України, а з 11 вересня 2020 року (після перейменування) - Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 10 вересня 2020 року окладу за військове звання із розрахунку прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), помноженого на тарифний коефіцієнт 0,84, згідно з Приміткою до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та зобов'язати вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між отриманим окладом за військове звання за період з 01 березня 2018 року по 10 вересня 2020 року та окладом за військове звання із розрахунку прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), помноженого на тарифний коефіцієнт 0,84 (з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2018 року 1563,66 гривень, з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року 1752,66 гривень, з 01 січня 2020 року по 10 вересня 2020 року 1983,66 гривень), згідно з Приміткою до Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною, а саме: щодо ненарахування та невиплати військовою прокуратурою Південного регіону України, а з 11 вересня 2020 року (після перейменування) - Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону ОСОБА_1 грошового забезпечення за період наданої у 2020 році відпустки та компенсації за всі невикористані у 2020 році дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення із розрахунку 3,8 календарних дня за 60 днів відпустки згідно із пунктом 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пунктом 3 Розділу XXXI (Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби) Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та зобов'язати вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період наданої у 2020 році відпустки та компенсації за всі невикористані у 2020 році дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення із розрахунку 3,8 календарних дня за 60 днів відпустки згідно із пунктом 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пунктом 3 Розділу XXXI (Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби) Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260;

визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною, а саме: щодо ненарахування та невиплати військовою прокуратурою Південного регіону України, а з 11 вересня 2020 року (після перейменування) - Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону ОСОБА_1 за період з 04 липня 2016 року по 10 вересня 2020 року грошових коштів, які складають різницю між отриманою заробітною платою і належними грошовими коштами за виконання обов'язків прокурора на адміністративних посадах військової прокуратури Південного регіону України, додатковими видами грошового забезпечення за виконання обов'язків військовослужбовця Збройних Сил України та зобов'язати вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплати ОСОБА_1 за період з 04 липня 2016 року по 10 вересня 2020 року грошові кошти, які складають різницю між отриманою заробітною платою і належними грошовими коштами за виконання обов'язків прокурора на адміністративних посадах військової прокуратури Південного регіону України, додатковими видами грошового забезпечення за виконання обов'язків військовослужбовця Збройних Сил України згідно із статтями 81, 82 Закону України «Про прокуратуру», статтями 10-1, 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановами Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 та 30 серпня 2017 року № 704, Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року позивач просить залишити без змін.

У касаційній скарзі позивач посилається на неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у справі № 640/19556/18.

Позивач просить відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 12 липня 2016 року у справі № 820/4648/15, від 13 липня 2016 року у справах № 820/4653/15 та № 818/3372/15, та Верховного Суду, викладеного в постановах від 14 березня 2018 року у справі № 825/575/16, від 19 березня 2020 року у справі № 806/3314/17, від 09 вересня 2020 року у справі № 807/1171/16, щодо застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» стосовно того, що державні органи не можуть посилатись на відсутність достатніх коштів на виплату заробітної плати прокурорам.

Позивач також вказав про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме:

- статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», абзацу 3 пункту 3 Розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, які стосуються позовних вимог про нарахування та виплату грошового забезпечення за період наданої у 2020 році відпустки та компенсацію за всі невикористані у 2020 році дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення із розрахунку 3,8 календарних дня за 60 днів відпустки

В обґрунтування вказаної підстави касаційного оскарження позивачем зазначено, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що військовослужбовцям, які мають вислугу 20 і більше календарних років, грошова компенсація за всі невикористані у рік звільнення дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки обчислюється із розрахунку 3,8 календарних дня за кожен повний місяць служби прослужений в році звільнення (або 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

При цьому, суди першої та апеляційної інстанцій помилково тлумачать пункт 2 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Цитуючи норми пункту 1, абзацу 2 пункту 2, абзацу 2, 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», абзацу третього пункту 3 Розділу XXXI (Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби) Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, позивач стверджує, що відповідач повинен був нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення за період наданої у 2020 році відпустки та компенсацію за всі невикористані у 2020 році дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення із розрахунку 3,8 календарних дня за 60 днів відпустки, оскільки саме так визначено в абзаці третьому пункту 3 Розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.

- пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та примітки до Додатку 14 до цієї Постанови, пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року, які стосуються позовних вимог про нарахування та виплату позивачу різниці між отриманим окладом за військове звання за період з 01 березня 2018 року по 10 вересня 2020 року та окладом за військове звання із розрахунку прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), помноженого на тарифний коефіцієнт 0,84, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

В обґрунтування вказаної підстави касаційного оскарження позивачем зазначено, що суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні зазначеної позовної вимоги, пославшись на зміни, які внесені до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Скаржник звертає увагу, що зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 внесені пунктом 6 Постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21 лютого 2018 року.

Однак, суди не надали належну оцінку тому факту, що зазначений пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, яким вносились зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, визнано протиправним та скасовано постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, яка набрала законної сили. У зв'язку з чим, суди не мали права посилатись на положення постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, які визнано протиправними та скасовано.

- частини восьмої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону України №578-VIII визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом.

Посилаючись на норми статті 19 Конституції України та частини восьмої статті 81 Закону України «Про прокуратуру», позивач стверджує, що керівник Військової прокуратури Південного регіону України зобов'язаний був нараховувати та виплачувати грошове забезпечення Позивачу у період з 04 липня 2016 року по 10 вересня 2020 року, як військовослужбовцю, із розрахунку посадового окладу та інших виплат, встановлених Законом України «Про прокуратуру», а не постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505.

Згідно із частиною восьмою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» грошове забезпечення позивача у період з 04 липня 2016 року по 10 вересня 2020 року, який мав статус військовослужбовця та проходив службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, повинно було складатися з:

- посадового окладу прокурора місцевої прокуратури (з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року -11 мінімальних заробітних плат, з 1 січня 2017 року - 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з 25 вересня 2019 року - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб) з коефіцієнтом прокурора регіональної прокуратури - 1,2;

- премії (понад 10 відсотків),

- надбавки за вислугу років (25 відсотків посадового окладу);

- надбавки за виконання обов'язків на адміністративній посаді (1,20 посадового окладу прокурора регіональної прокуратури);

- та інших виплат, передбачених законодавством.

Скаржник зазначає, що оскільки заробітна плата, а також додаткові види грошового забезпечення (матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, матеріальна допомога на оздоровлення, вихідна допомога у зв'язку із звільненням з лав Збройних Сил України, компенсація за невикористану відпустку, тощо) також напряму залежать від посадового окладу, окладу за військове звання, тому вони мали розраховуватись за відповідний період часу служби позивача від таких же показників посадового окладу та окладу за військовим званням.

Відзив на касаційну скаргу позивача від відповідача до суду касаційної інстанції не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідач у поданій касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, а в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Скаржником зазначено про неправильне застосуванням норм матеріального права судами першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення позовних вимог щодо визнання бездіяльності Військової прокуратури Південного регіону України щодо ненарахування та невиплати позивачу посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» та з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 1-223/2018 (2840/18), за період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року та зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату позивачу неотриманих грошових коштів, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», та з урахуванням висновків рішення Конституційного суду України від 26 березня 2020 року № 1-223/2018 (2840/18), за період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року.

Під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій всупереч статті 7 КАС України не застосували Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ХІ, який підлягав застосуванню.

Також відповідач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах, зокрема щодо застосування частин другої, третьої, сьомої статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ХІ щодо оплати праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 26 березня 2020 року у справі № 6-р/2020.

Також, відповідач стверджує, що суди першої та апеляційної інстанції безпідставно зобов'язали його нарахувати та виплатити заробітну плату прокурора регіональної прокуратури, яка в період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року не була утворена, її штат на той час не був сформованим, штатний розпис не затверджувався, посадові оклади та інші складові заробітної плати конкретних працівників відповідними наказами уповноважених керівників органів прокуратури не встановлювалися, нарахування та виплати заробітної плати працівникам регіональних прокуратур не проводилися.

На час спірних правовідносин у період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» не поширювалися на позивача як на працівника військової прокуратури.

У касаційній скарзі зазначено, що Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Разом з цим, положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» (в частині їх поширення лише на працівників реформованої системи органів прокуратури) та пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ХІ (в частині здійснення оплати праці працівників військових прокуратур відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури) неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися, внаслідок чого є обов'язковими до виконання.

З урахуванням статті 19 Конституції України відповідач не мав повноважень (компетенції) діяти всупереч вимогам вказаного Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ХІ та виплачувати військовослужбовцям військових прокуратур, у т.ч. ОСОБА_1 , в оспорюваний період грошове забезпечення в порядку та в розмірах, передбачених статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

Зазначено, що саме Закон України «Про прокуратуру» (зі змінами, внесеними Законом № 113-ХІ), а не Бюджетний кодекс України (норма якого визнана неконституційною), передбачав на час спірних правовідносин оплату праці працівників військової прокуратури відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України (Постанова від 31 травня 2012 року № 505, яка наразі є чинною).

Ураховуючи викладене у касаційній скарзі та ту обставину, що оскільки за період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року Кабінет Міністрів України зміни до Постанови від 31 травня 2012 року № 505 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників органів прокуратури, не вніс, та на зазначений період оплата праці працівників регіональних військових прокуратур здійснювалася відповідно до цієї постанови Кабінету Міністрів України, у відповідача відсутні повноваження самостійно встановити підвищений посадовий оклад та виплачувати відповідні кошти позивачу у спірному періоді з урахуванням посадового окладу, який визначений статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», тобто поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників та у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

З огляду на це, відповідач стверджує, що він правомірно, законно та обґрунтовано виплачував ОСОБА_1 з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року заробітну плату відповідно до Постанови від 31 травня 2012 року № 505 та Закону № 113-ХІ.

Отже, будь-яких протиправних дій з боку відповідача під час нарахування та виплати Позивачу заробітної плати у період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року не допущено, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відтак суди першої та апеляційної інстанції дійшли необґрунтованого висновку щодо протиправної бездіяльності відповідача.

Оскільки позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату надбавки за виконання обов'язків на адміністративній посаді в розмірі посадового окладу прокурора регіональної прокуратури за період з 04 липня 2016 року по 10 вересня 2020 року; одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 8 календарних років служби з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного статті 81 Закону України «Про прокуратуру», та з урахуванням висновків рішення Конституційного суду України від 26 березня 2020 року № 1-223/2018 (2840/18) за період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки в загальній кількості 136 днів з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного в статті 81 Закону України «Про прокуратуру», та з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 1-223/2018 (2840/18) за період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року є похідними від вимог про визнання протиправними дій відповідача, то в цій частині висновки суду як першої, так і апеляційної інстанцій скаржник вважає безпідставними.

Безпідставними також уважає висновки судів щодо нібито наявності підстав для встановлення і виплати позивачу надбавки за вислугу років у період з 04 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 № 1294, оскільки Постанова Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2015 року № 1090, яка визначає розмір та порядок виплати військовослужбовцям, які проходять військову службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах надбавки за вислугу років є спеціальним нормативним актом з цього питання для Постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 та Постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294, прийнята пізніше за них, то застосуванню у період спірних правовідносин (з 13 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року) підлягає саме вона.

Ураховуючи це, відповідач правомірно, законно та обґрунтовано виплачував позивачу надбавку за вислугу років з 13 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1090.

Разом з тим, з урахуванням змін до Постанови від 09 грудня 2015 року № 1090, які підлягали застосуванню з 01 березня 2018 року, відповідач у грудні 2018 року здійснив перерахунок та виплатив позивачу надбавку за вислугу років, починаючи з 01 березня 2018 року, та у подальшому вказана надбавка виплачувалася відповідно до законодавства для військовослужбовців, Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Отже, будь-яких протиправних дій з боку відповідача під час нарахування та виплати ОСОБА_1 надбавки за вислугу років у період з 04 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року відповідно до Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1090, не було, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відтак суд першої та апеляційної інстанцій дійшов необґрунтованого висновку щодо протиправної бездіяльності відповідача.

Оскільки позовні вимоги про зобов'язання Відповідача здійснити перерахунок та виплату спірних сум є похідними від вимог про визнання протиправними дій відповідача, то в цій частині висновки суду також є безпідставними.

Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, у якому останній просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Відповідачем також було подано заяви про врахування висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду, у якій відповідач зазначає, що після подання ОСОБА_1 касаційної скарги висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме, в частині підстав невиплати позивачам грошової компенсації за дні невикористаних щорічних основних і додаткових відпусток з урахуванням кратності відповідно до вимог пункту 3 розділу XXXI Порядку № 260, викладено у постанові Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 420/2803/21, яка підлягає врахуванню при розгляді справи № 420/12942/20 за позовом ОСОБА_1 в частині застосування відповідних норм права до позовних вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період наданої у 2020 році відпустки та компенсації за всі невикористані у 2020 році дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення із застосуванням коефіцієнту 3,8 календарних дня за 60 днів відпустки.

Також відповідач зазначає про необхідність врахування висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21 (щодо застосування приписів Закону №113-ІХ при визначенні оплати праці прокурорів), від 19 червня 2023 року у справі №420/7448/21.

Окрім того, відповідач просить застосувати висновок Верховного Суду щодо застосування норм права (ч. 2, 3, 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням норм Закону № 113-ІХ) у подібних правовідносинах, викладений у постановах від 14 липня 2022 року у справі № 160/13767/20, від 08 вересня 2022 року у справі № 360/931/21, від 10 листопада 2022 року у справі № 160/10050/21, від 19 січня 2023 року у справі № 120/3963/22, від 26 січня 2023 року у справі №120/19216/21-а, від 06 липня 2023 року у справі № 160/4535/21, від 14 березня 2024 року у справі № 600/778/21-а, від 28 листопада 2024 року у справі №480/9739/21 та від 20 березня 2025 року у справі № 420/10861/21.

Позивачем подано клопотання про урахування правових висновків щодо застосування статті 7 КАС України, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року у справі №260/3564/22.

Ухвалою Верховного суду від 09 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Водночас, судом визнано безпідставним посилання позивача на пункти 1,2 частини четвертої статті 328 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2023 року клопотання Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про зупинення виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі № 420/12942/20 задоволено.

Зупинено виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі № 420/12942/20 до закінчення їхнього перегляду в касаційному порядку.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 25 листопада 2024 року (у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_2 у відставку та обранням судді Шевцової Н.В. до Великої Палати Верховного Суду) визначено склад суду: Мацедонська В.Е. (головуючий суддя), Білак М.В., Губська О.А.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 04 грудня 2025 року (у зв'язку з обранням судді Губської О.А. до Великої Палати Верховного Суду) визначено склад суду: Мацедонська В.Е. (головуючий суддя), Білак М.В., Желєзний І.В.

07 червня 2023 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла заява у якій позивач просить вважати відповідачем у справі № 420/12942/20 замість "Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону" - "Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону", відповідно до актуальної назви державної організації за кодом ЄДРПОУ 38296363.

Так, наказом Генерального прокурора від 17 березня 2023 року № 74 «Про внесення змін до наказу Генерального прокурора від 05 лютого 2020 року № 66» перейменовано юридичну особу «Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону» на юридичну особу «Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону» (на правах обласної прокуратури) без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає за можливе замінити назву відповідача з «Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону» на «Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону».

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2025 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд даної справи в порядку письмового провадження з 19 грудня 2025 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, 04 липня 2016 року між позивачем та Міністерством оборони України укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на п'ять років.

Як убачається з витягу з послужного списку полковника юстиції ОСОБА_1 , позивач в період з 05 липня 2016 року по 10 вересня 2020 року займав наступні посади:

- з 05 липня 2016 року по 10 жовтня 2018 року - начальник відділу представництва інтересів громадянина або держави, протидії корупції у військовій сфері Військової прокуратури Південного регіону України;

- з 11 жовтня 2018 року по 13 червня 2019 року - начальник відділу представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері та в оборонно-промисловому комплексі Військової прокуратури Південного регіону України;

- з 14 червня 2019 року по 14 січня 2020 року -начальник слідчого відділу управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності Військової прокуратури Південного регіону України;

- з 15 січня 2020 року по 23 березня 2020 року зарахований у розпорядження військового прокурора Південного регіону України;

- з 24 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року Начальник відділу організаційного та правового забезпечення Військової прокуратури Південного регіону України.

10 вересня 2020 року наказом Міністра оборони України № 449, відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» полковника юстиції ОСОБА_1 , начальника відділу організаційного та правового забезпечення військової прокуратури Південного регіону України, звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

10 вересня 2020 року наказом виконувача обов'язки Військового прокурора Південного регіону України полковника юстиції І. Сиводєда, керуючись статтями 11, 17, 51 Закону України «Про прокуратуру», пунктом 18 та пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», пунктом 14 статті 10-1, пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», пункту 242 та пункту 245 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року, полковника юстиції ОСОБА_1 , якого наказом Міністра оборони України від 10 вересня 2020 року № 449 звільнено з військової служби у запас за п.п. «г» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) з 10 вересня 2020 року звільнено з посади начальника відділу організаційного та правового забезпечення військової прокуратури Південного регіону України, виключено зі списків особового складу військової прокуратури Південного регіону України, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказаним наказом зобов'язано Відділ фінансування та бухгалтерського обліку військової прокуратури регіону провести з полковником юстиції ОСОБА_1 повний розрахунок, виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 08 повних календарних років служби; виплатити за вересень 2020 року премію у розмірі 40% від грошового забезпечення; виплатити грошову компенсацію за дні невикористаних щорічних основних та додаткових відпусток відповідно до довідки начальника відділу роботи з кадрами військової прокуратури Південного регіону України; виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, право на отримання якого наступило, у розмірі відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 та зазначено, що щорічну основну відпустку за 2020 рік використано у кількості 13 календарних днів, грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік отримав.

Згідно довідки військової прокуратури Південного регіону України від 10 вересня 2020 року про залишок основної щорічної відпустки та додаткової відпустки за час проходження військової служби у військовій прокуратурі Південного регіону України з 04 липня 2016 року станом на 10 вересня 2020 року:

- залишок додаткової відпустки за період з 15 липня 2015 року по 14 липня 2016 року становить 15 днів, основної за період з 04 липня 2016 року по 31 грудня 2016 року відсутній; з 15 липня 2016 року по 14 липня 2017 року залишок додаткової відпустки становить 15 днів, основної за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року відсутній; з 15 липня 2017 року по 14 липня 2018 року залишок додаткової відпустки становить 15 днів, основної за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року 14 днів; з 15 липня 2018 року по 14 липня 2019 року залишок додаткової відпустки становить 15 днів, основної за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року відсутній; з 15 липня 2019 року по 14 липня 2020 року залишок додаткової відпустки становить 15 днів, основної за період з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року 32 дні; з 15 липня 2020 року по 14 липня 2021 року залишок додаткової відпустки становить 15 днів.

07 жовтня 2020 року позивач звернувся до керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону Кривоноса В.В., із зверненням, в якому керуючись Законами України «Про доступ до публічної інформації» та «Про звернення громадян» просив повідомити, серед іншого:

- чи надавалися ОСОБА_1 , як військовослужбовцю, у 2016-2020 роках щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення і допомоги на вирішення соціально-побутових питань в розмірі місячного грошового забезпечення;

- чи виплачувалась ОСОБА_1 у період з 04 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року надбавка за вислугу років у розмірі 45% від посадового окладу; чи виплачувалось ОСОБА_1 у період з 01 березня 2018 року по 10 вересня 2020 року грошове забезпечення як військовослужбовцю (зокрема надбавка за вислугу років у розмірі 45 відсотків від посадового окладу); чи була нарахована та виплачена ОСОБА_1 одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням зазначених вище надбавок за вислугу років у розмірі 45 відсотків від посадового окладу, а також тарифного коефіцієнту за військовим званням військовослужбовців (0,84);

- чи було нараховано та виплачено ОСОБА_1 , як військовослужбовцю, який має вислугу 20 і більше календарних років, грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення (2020 рік - станом на 24 вересня 2020 року) із застосуванням коефіцієнту 3,8 календарних дня за день відпустки, як це передбачено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.

У разі нарахування розміру надбавки за вислугу років на підставі Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1090, позивач просив здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення (додаткових видів грошового забезпечення) за вказаний період відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошові кошти, які складають різницю між отриманим та належним ОСОБА_1 грошовим забезпеченням, у тому числі додатковими видами грошового забезпечення, одноразовою грошовою допомогою в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням тарифного коефіцієнту за військовим званням військовослужбовців (0,84); виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки із застосуванням коефіцієнту 3,8 календарних дня за день відпустки.

3а порушення термінів виплати належних позивачу, як звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, відповідно до статті 117 КЗпП України, Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, просив виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

06 листопада 2020 року Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону на звернення позивача надано відповідь № 21-3816вих-20, в якій зазначено, що відділом фінансування та бухгалтерського обліку здійснено розрахунок та проведені всі належні виплати, згідно з чинним законодавством, що регламентують бюджетні відносини і фінансово-господарську діяльність установи (Конституція та Закони України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України, накази Мінфіну, накази Офісу Генерального прокурора, накази керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону).

Порядок виплати підйомної допомоги військовослужбовцям військових прокуратур та членам їх сімей в органах прокуратури України здійснюється на підставі «Інструкції», затвердженої наказом Генерального прокурора України від 09 липня 2015 року № 92. Відповідно до пункту 2.12 вказаного наказу, підйомна допомога не виплачується військовослужбовцям у разі: якщо у зв'язку з призначенням на посади їх місце проживання не змінилося.

Щорічні основні відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення за 2016 - 2020 рр. надавались з наданням грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Розрахункові листи із зазначенням даних виплат додано.

Надбавка за вислугу років працівникам органів прокуратури виплачується відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури» (з подальшими змінами). З 01 березня 2018 року згідно додатку 16 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». З 05 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року у розмірі 30%, з 01 березня 2018 року по 10 вересня 2020 року у розмірі 45%.

3 01 березня 2018 року і дотепер оклади за військовими званнями військовослужбовцям військових прокуратур виплачуються в розмірах, визначених у додатку 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Розмір окладу за військовим званням «полковник юстиції» становить 1480,00 гривень.

Згідно з пунктом 4 Постанови № 704 розміри окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються множенням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатком 14.

Одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби позивачу була виплачена у повному обсязі згідно чинного законодавства на підставі наказу Військової прокуратури Південного регіону України у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 8 (вісім) повних календарних років служби.

Грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки - виплачені на підставі довідки кадрового підрозділу Військової прокуратури Південного регіону України. Таким чином, підстав для проведення перерахунку немає.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням військової служби та правовий статус військовослужбовця регулюються, зокрема, нормами Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1002 року № 2232-XII (далі - № 2232-XII) та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Одним із видів військової служби є військова служба за контрактом осіб сержантського, старшинського і офіцерського складу.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року (далі - Закон № 1697-VII).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом частини четвертої статті 27 Закону № 1697-VII військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом Закону № 1697-VII і проходять військову службу відповідно до Закону № 2232-XII та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України. Військові звання вищого офіцерського складу військовослужбовцям військової прокуратури присвоюються Президентом України, інші військові звання - відповідно до встановленого законодавством порядку проходження військової служби. Посади військових прокурорів та відповідні їм військові звання включаються в переліки військових посад.

Відповідно до частини першої статті 81 вказаного Закону закріплено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством (частина друга статті 81 Закону № 1697-VII).

Приписами частин третьої та четвертої статті 81 Закону № 1697-VII передбачалося, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.

Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VIІI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01 січня 2017 року, частину третю статті 81 Закону №1697- VII викладено в такій редакції: «Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 01 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року».

Згідно з частиною сьомою статті 81 Закону № 1697-VII прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.

Частиною дев'ятою статті 81 Закону №1697-VII установлено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з частинами першою та другою статті 89 Закону № 1697-VII фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Статтею 90 Закону № 1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ), яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв'язку з чим внесено ряд змін до Закону № 1697-VII, у тому числі до статті 81.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 81 Закону № 1697-VII (у редакції Закону № 113-ІХ) посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3.

Відповідно до статей 8, 13 Закону України «Про оплату праці» умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

За приписами статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Пунктом 26 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, в редакції Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, які набрали чинності з 01 січня 2015 року установлено, що норми і положення статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру», застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 9 «Прикінцеві положення» Закону України від 28 грудня 2014 року № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» (далі - Закон № 80-VIII) норми і положення, зокрема, статті 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Аналогічні положення закріплені у пункті 11 «Прикінцеві положення» Закону України від 25 грудня 2015 року № 928-VIII «Про Державний бюджет України на 2016 рік».

Згідно пунктів 1, 2, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: 1) установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці.

Приписами пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX «Про внесення зміни до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» передбачено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

ІV. Позиція Верховного Суду

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданих касаційних скарг, Верховний Суд виходить з наступного.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Підставою для відкриття касаційного провадження в цій справі стало посилання скаржників на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Що стосується питання нарахування та виплати позивачу заробітної плати у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 505 (згідно абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ), а не з урахуванням посадового окладу, визначеного приписами статті 81 Закону №1697-VII; різниці між належним розміром посадового окладу отриманим у період з 04 липня 2016 року по 10 вересня 2020 року в порядку та в розмірах, передбачених статтею 81 Закону № 1697-VII, Суд зазначає:

Аналізуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а також вирішуючи питання щодо правильності їх застосування судами першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 825/575/16, від 19 березня 2020 року у справі № 806/3314/17, від 09 вересня 2020 року у справі № 807/1171/16, від 27 жовтня 2020 року у справі № 826/18228/16, від 14 березня 2024 року у справі №600/778/21-а, від 28 листопада 2024 року у справі № 640/14430/21, Суд зазначив, що Закон України від 28 грудня 2014 року № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Закон України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» прийняті пізніше Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», а тому у 2015 році норми і положення Закону України «Про прокуратуру» щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону. Відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою № 505.

Крім того, у постановах від 14 вересня 2021 року у справі № 320/1874/19, від 18 серпня 2022 року у справі № 200/2499/21-а, від 20 жовтня 2022 року у справі № 320/13773/20 Верховний Суд звернув увагу на те, що зміни до Постанови № 505, зокрема, щодо розмірів окладів працівників органів прокуратури не вносились, законами про Державний бюджет України на відповідні періоди не було передбачено видатки на реалізацію положень статті 81 Закону № 1697-VII, а тому відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Суди попередніх інстанцій установили, що позивачу у спірний період заробітна плата нараховувалась, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного Постановою № 505, а тому позовні вимоги в частині визнання бездіяльності щодо ненарахування та невиплати військовою прокуратурою Південного регіону України ОСОБА_1 за період з 04 липня 2016 року по 10 вересня 2020 року посадового окладу у розмірі, передбаченому в статті 81 Закону № 1697-VII, та зобов'язання вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між отриманим розміром посадового окладу і належним розміром посадового окладу (з 4 липня 2016 року по 30 листопада 2016 року 19140 гривень, з 1 грудня 2016 року по 31 грудня 2016 року 21120 гривень, з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року 23040 гривень, з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року 25372,8 гривень, з 01 січня 2019 року по 24 вересня 2019 року 27662,4 гривень, з 25 вересня 2019 року по 31 грудня 2019 року 34578 гривень, з 01 січня 2020 року по 10 вересня 2020 року 37836 гривень) не підлягають задоволенню, тому вірно судами попередніх інстанцій прийнято рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Щодо позовних вимог про протиправність ненарахування позивачу заробітної плати у розмірі, визначеному статтею 81 Закону № 1697-VII, з огляду на прийняте Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18), слід зазначити таке.

У Рішенні від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 Конституційний Суд України указав на те, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Подібний висновок також висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19, згідно з яким рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено Конституційним Судом України безпосередньо у тексті ухваленого рішення).

У Рішенні від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, на яке посилається позивач, Конституційний Суд України визначив, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (п. 2 резолютивної частини).

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відсутні правові підстави уважати, що орган прокуратури допустив протиправну бездіяльність у частині нарахування та виплати позивачеві заробітної плати (посадового окладу) за чинним на той час законодавством, а тому висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, не можуть бути підставою для перерахунку та виплати позивачу заробітної плати за період з 04 листопада 2016 року по 26 березня 2020 року відповідно до статті 81 Закону № 1697-VІІ.

Разом з тим, роблячи системний аналіз приписів Закону № 113-ІХ, Верховний Суд у постановах від 14 липня 2022 року у справах № 160/13767/20, № 240/1984/21, від 28 липня 2022 року у справі № 620/1338/21, від 09 серпня 2022 року у справі №240/15182/21, від 11 серпня 2022 року у справі № 120/3931/21-а, від 18 серпня 2022 року у справі № 200/2499/21-а, від 08 вересня 2022 року у справі №360/931/21 та інших дійшов висновків про те, що на період, тобто до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, оплата праці прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до Постанови № 505. Водночас ті прокурори, які переведені на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, внесеними Законом № 113-ІХ.

Положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації.

Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону № 113-IX.

Колегія суддів уважає цю правову позицію релевантною до спірних правовідносин у цій справі.

У постановах від 30 червня 2021 року у справі № 826/17798/14, від 26 травня 2022 року у справі № 540/1268/21 та інших Верховний Суд указував, що з набранням чинності (16 січня 2020 року) Постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів» (далі - Постанова № 1155), яка втратила чинність 05 червня 2021 року, не всім прокурорам України воднораз збільшили посадові оклади, а тільки тим, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону № 113-ІХ). Цей процес був триваючим, тому виникали ситуації, коли протягом одного періоду прокурори отримували заробітну плату відповідно до різних нормативно-правових актів (відповідно до Постанови № 505 і Постанови № 1155).

Стосовно застосування Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 необхідно зазначити, що відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у цьому Рішенні (абзац одинадцятий підпункту 2.2 пункту 2), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.

Таким чином, Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого Рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020 указує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.

Конституція України, як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах, зокрема, від 21 вересня 2021 року у справі № 160/6204/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 560/4176/19, від 26 листопада 2021 року у справі № 200/14545/19-а та інших, віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні та стосувалося без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати в органах прокуратури.

Тобто, Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, на яке посилається позивач, стосується приписів статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України та пов'язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами у редакції Закону № 113-ІХ без обмежень у цій справі, пов'язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в «новоутворені»/«оновлені» прокуратури (відповідно до Закону № 113-ІХ).

Тож за висновком Верховного Суду у вказаних справах, до прокурора, який не пройшов успішно атестацію та не переведений за її наслідками на посаду в Офіс Генерального прокурора, обласну чи окружну прокуратури, застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: Постанови № 505.

Подібна правова позиція викладена і у постановах Верховного Суду від 24 травня 2024 року у справі №160/22252/21, від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21, від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/154/20, від 04 листопада 2021 року у справі №640/537/20.

Колегія суддів уважає цю правову позицію справедливою та застосовною до спірних правовідносин у цій справі.

У розрізі обставин цієї справи Верховний Суд також констатує, що позивач, якого наказом від 10 вересня 2020 року звільнено з посади начальника відділу організаційного та правового забезпечення військової прокуратури Південного регіону України, не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX.

Отже, на правовідносини щодо нарахування та виплати посадового окладу позивачу у період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року Рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) не поширюється, оскільки ці правовідносини з 25 вересня 2019 року врегульовано іншим нормативно-правовим актом, а саме Законом № 113-ІХ, який є чинним та неконституційним на час спірних правовідносин не визнано. Чинними є також положення Постанови № 505, а тому підстави для її незастосування до 10 вересня 2020 року відсутні.

З огляду на це, відповідач правомірно, законно та обґрунтовано виплачував ОСОБА_1 упродовж періоду з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року посадовий оклад відповідно до Постанови № 505 та Закону № 113-ІХ.

За таких обставин, враховуючи обставини цієї справи і вимоги чинного законодавства, колегія суддів вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для виходу за межі позовних вимог в частині зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату ОСОБА_1 неотриманих грошових коштів, виходячи з розміру посадового окладу визначеного статтею 81 Закону № 1697-VІІ, та з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020, за період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року, та, відповідно, в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Отже, будь-яких протиправних дій з боку відповідача під час нарахування та виплати позивачу посадового окладу у період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року не допущено, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відтак суди першої та апеляційної інстанції дійшли необґрунтованого висновку щодо протиправної бездіяльності останнього.

Водночас, оскільки позовні вимоги про:

ненарахування та невиплату позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 8 календарних років служби з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018 (2840/18), за період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року,

ненарахування та невиплату позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у загальній кількості 136 днів з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону № 1697-VII та з урахуванням висновків рішення Конституційного суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018 (2840/18), за період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року

є похідними від вимог про визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання його провести нарахування та виплату посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону №1697- VII з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, то в цій частині висновки суду як першої, так і апеляційної інстанцій також є безпідставним, а тому підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Щодо доводів відповідача про те, що позивач не мав право на одержання надбавки за виконання обов'язків на адміністративній посаді у розмірі 1,20 посадового окладу прокурора регіональної прокуратури, згідно положень статті 81 Закону №1697-VII (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), Суд зазначає таке.

Частиною другою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за:

1) вислугу років;

2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 39 Закону України «Про прокуратуру» адміністративними посадами у військових прокуратурах є посади: 1) заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора; 2) першого заступника Головного військового прокурора; 3) заступника Головного військового прокурора; 4) керівника підрозділу Головної військової прокуратури; 5) заступника керівника підрозділу Головної військової прокуратури; 6) військового прокурора регіону; 7) першого заступника військового прокурора регіону; 8) заступника військового прокурора регіону; 9) керівника підрозділу військової прокуратури регіону; 10) заступника керівника підрозділу військової прокуратури регіону; 11) військового прокурора гарнізону; 12) першого заступника військового прокурора гарнізону; 13) заступника військового прокурора гарнізону; 14) керівника підрозділу військової прокуратури гарнізону; 15) заступника керівника підрозділу військової прокуратури гарнізону.

З витягу з послужного списку полковника юстиції ОСОБА_1 убачається, що позивач, зокрема, в період з 05 липня 2016 року по 10 вересня 2020 року займав наступні посади:

- з 05 липня 2016 року по 10 жовтня 2018 року начальник відділу представництва інтересів громадянина або держави, протидії корупції у військовій сфері Військової прокуратури Південного регіону України;

- з 11 жовтня 2018 року по 13 червня 2019 року начальник відділу представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері та в оборонно-промисловому комплексі Військової прокуратури Південного регіону України;

- з 14 червня 2019 року по 14 січня 2020 року начальник слідчого відділу управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності Військової прокуратури Південного регіону України;

- з 15 січня 2020 року по 23 березня 2020 року зарахований у розпорядження прокурора Південного регіону України;

- з 24 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року начальник відділу організаційного та правового забезпечення Військової прокуратури Південного регіону України.

Відповідно до пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, установлених цією постановою, а також окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років у розмірі та порядку, визначених законодавством для військовослужбовців.

З підстав викладеного, убачається, що суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, дійшов помилкового висновку, що позивач має право на отримання надбавки за виконання обов'язків на адміністративній посаді.

Як наслідок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для виплати позивачу надбавки за виконання обов'язків на адміністративній посаді у розмірі 1,20 посадового окладу прокурора регіональної прокуратури згідно положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру". З урахуванням зазначеного позовні вимоги в частині визнання бездіяльності щодо ненарахування та невиплати військовою прокуратурою Південного регіону України ОСОБА_1 за період з 04 липня 2016 року по 10 вересня 2020 року надбавки за виконання обов'язків на адміністративній посаді у розмірі 1,20 посадового окладу прокурора регіональної прокуратури, передбачену у статті 81 Закону України "Про прокуратуру", та зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , надбавку за виконання обов'язків на адміністративній посаді у розмірі 1,20 посадового окладу прокурора регіональної прокуратури згідно положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру" є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції щодо цих позовних вимог.

Водночас, колегія суддів зазначає, що питання правомірності/неправомірності виплати позивачу надбавки за виконання обов'язків на адміністративній посаді була предметом дослідження у справі №420/11227/20, в якій суд дійшов висновку про безпідставність таких позовних вимог з огляду на те, що грошове забезпечення військовослужбовців, як і проходили військову службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, визначалось постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 (постанова Верховного Суду від 11 травня 2021 року).

Щодо позовних вимог про ненарахування та невиплату грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2016 рік відповідно до вимог статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Верховний Суд зазначає таке.

Суд першої інстанції, посилаючись на статтю 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки в матеріалах справи відсутні та до суду не надані будь-які докази на підтвердження правомірності зменшення розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, виплаченої позивачу у 2016 році.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції у цій частині підлягає скасуванню із прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки, на думку суду, норми Закону України «Про прокуратуру», що визначають розмір та порядок виплати військовослужбовцям, які проходять військову службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, допомоги для оздоровлення, є спеціальними з цього питання до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають саме норми Закону України «Про прокуратуру».

Верховний Суд уважає помилковим такий висновок суду апеляційної інстанції, виходячи з такого.

Особливостями цієї справи є те, що позивач є військовим прокурором. Верховний Суд у постанові від 06 червня 2023 року у справі № 640/11126/19 уже аналізував особливості правового статусу військових прокурорів в частині як прийняття їх на службу, так і проходження ними служби. Суд у вказаній справі дійшов висновку, що служба військових прокурорів на посадах у військовій прокуратурі є різновидом військової служби за контрактом осіб офіцерського складу; посада військового прокурора є саме військовою посадою, яка заміщується виключно військовослужбовцями офіцерського складу.

У зв'язку з цим до правовідносин, пов'язаних із проходженням позивачем військової служби, зокрема, щодо права на отримання грошової допомоги для оздоровлення мають застосовуватися норми, які регулюють порядок її отримання військовослужбовцями.

Так, до гарантованих Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» прав військовослужбовців згідно з пунктом 1 статті 10-1 цього Закону є право на щорічну основну відпустку із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Складові місячного грошового забезпечення визначено пунктом 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та включає: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За змістом абзацу першого пункту 30.3. Розділу ХХХ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України 11 червня 2008 року № 260, грошове забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога для оздоровлення включає: посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Пунктом 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги для оздоровлення та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення, законом не віднесено до його компетенції та може бути змінено лише законодавцем.

Підґрунтям такого підходу є правова позиція Великої Палати Верховного Суду щодо питання складу грошового забезпечення військовослужбовців, викладена у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, згідно з якою до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За висновком Великої Палати Верховного Суду в означеній справі, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.

Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 826/11679/17, від 10 липня 2020 року у справі №760/8406/16-а, від 19 лютого 2020 року у справі № 822/2741/17, від 04 листопада 2021 року у справі № 380/757/20, від 29 вересня 2022 року у справі № 1340/4585/18, від 13 квітня 2023 року у справі № 420/139/21.

Суд першої інстанції установив, що відповідно до розрахункового листа за 2016 рік, у липні 2016 року позивачу виплачена матеріальна допомоги на оздоровлення у розмірі 5785,78 грн., тобто у розмірі меншому ніж місячне грошове забезпечення.

Водночас суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні та до суду не надані будь-які докази на підтвердження правомірності зменшення розміру матеріальної допомоги на оздоровлення виплаченої позивачу у 2016 році.

За наведеного правового регулювання, колегія суддів у цій справі уважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2016 рік відповідно до вимог статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є протиправною. Відповідно, правильним є і висновок суду першої інстанції про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу різницю між отриманою грошовою допомогою на оздоровлення за 2016 рік та належною грошовою допомогою на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення згідно з положеннями статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За вказаних обставин, Верховний Суд доходить висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року, який скасував рішення суду першої інстанції, що відповідає закону, в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати відповідачем грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2016 та зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між отриманою грошовою допомогою на оздоровлення за 2016 рік та належною грошовою допомогою на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення згідно положень статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та, відповідно, в цій частині позовних вимог залишення в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року.

В оцінці доводів касаційної скарги у частині позовних вимог щодо ненарахування та невиплати військовою прокуратурою Південного регіону України ОСОБА_1 за період з 04 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року надбавки за вислугу років у розмірі 35 відсотків від посадового окладу, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», згідно додатку 29 Верховний Суд уважає за необхідне звернути увагу на практику Верховного Суду щодо дослідження питання нарахування та виплати надбавки за вислугу років військовослужбовцям, які проходить службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, у період з 04 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

Досліджуючи це питання, Верховний Суд у постановах від 30 листопада 2020 року у справі № 640/19556/18, від 04 листопада 2021 року у справі № 380/757/20 проаналізував зміст частини четвертої статті 27, частини четвертої статті 83 Закону № 1697-VII у взаємозв'язку з положеннями статті 2 Закону № 2232-ХІІ, статті 9 Закону № 2011-ХІІ та дійшов висновку, що військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом № 1697-VII, разом з тим вони проходять військову службу особливого характеру відповідно до Закону № 2232-ХІІ та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Так, частиною восьмою статті 81 Закону № 1697-VII передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом. Тобто наведеною нормою визначено, що військовослужбовцям, які проходять службу в органах прокуратури виплачується саме грошове забезпечення.

Разом з тим, відносини в контексті виплати грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, врегульовані цим же законом, а саме частиною четвертою статті 27 та частиною четвертою статті 83 Закону № 1697-VII .

Тобто положення частини восьмої статті 81 Закону № 1697-VII підлягають застосуванню у сукупності із частиною четвертою статті 27 та частиною четвертою статті 83 цього Закону, які містять пряму відсилку до спеціального законодавства, що регулює виплату військовослужбовцям грошового забезпечення як складової гарантованого державою таким особам соціального захисту.

Визначення частиною восьмою статті 81 Закону № 1697-VII складу грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, на підставі цього Закону, тобто із визначенням посадового окладу відповідно до прокурорсько-слідчої посади, не звільняє відповідача від обов'язку здійснювати виплату складових грошового забезпечення, зокрема, надбавки за вислугу років, відповідно до положень законодавчих актів про військову службу.

Така правова позиція узгоджується з висновком викладеним в постанові Верховного Суду від 31 січня 2023 року у справі №520/21428/21.

При цьому, у справах № 640/19556/18, № 380/757/20 Верховний Суд наголосив на тому, що приписами Постанови Кабінету Міністрів України № 1153 розмежовано порядок нарахування надбавки за вислугу років військовослужбовцям, які проходять військову службу в органах прокуратури, та іншим прокурорам. Тобто, лише після її прийняття дія Порядку № 1090 почала поширюватися на прокурорів військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, слідчих органів прокуратури та інших працівників органів прокуратури, водночас пунктом 3-1 цього Порядку визначено, що військовослужбовцям, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, надбавка за вислугу років виплачується щомісяця залежно від періоду проходження служби у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців.

За наведеного правового регулювання, ураховуючи правову позицію викладену у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 640/19556/18, від 04 листопада 2021 року у справі № 380/757/20, колегія суддів у цій справі уважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що дії відповідача щодо встановлення і виплати позивачу у спірному періоді надбавки за вислугу років відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1090 є протиправними. Відповідно вірними є і висновки судів попередніх інстанцій про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу різницю між отриманою надбавкою за вислугу років та належною надбавкою за вислугу років за період з 04 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року, що передбачено постановою Кабінету Міністрів України №1294 згідно додатку 29.

Відтак доводи скаржника (відповідача) не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині.

Щодо позовних вимог про ненарахування та невиплату військовою прокуратурою Південного регіону України позивачу за період з 01 березня 2018 року по 10 вересня 2020 року окладу за військове звання із розрахунку 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, помноженого на тарифний коефіцієнт 0,84, згідно Примітки до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів У країни від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та зобов'язати вчинити певні дії, слід зазначити наступне.

Спірним питанням у цій справі є застосування положень пункту 4 в співвідношенні до пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), а саме визначення розрахункової величини для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що спеціальним нормативним актом, а саме Постановою №704 визначено не мінімальну заробітну плату розрахунковою величиною, а прожитковий мінімум для визначення посадового окладу у спосіб множення на відповідний тарифний коефіцієнт, проте Примітками гарантовано, що мінімальна величина прожиткового мінімуму для працездатних осіб для встановлення посадового окладу та окладу за військовим званням не може бути меншою 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного року.

Суд звертає увагу на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 200/3774/20-а, в якій досліджувалося питання застосування пункту 4 Постанови № 704 у взаємозв'язку з Примітками до цієї Постанови.

Для з'ясування указаного питання Верховний Суд дослідив історію внесення змін до Постанови № 704 та з'ясував, що пункт 4 Постанови № 704 у первинній редакції передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

У Додатках 1 та 14 до Постанови № 704 у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти. Вказані Додатки мають примітки пояснювального характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.

Тобто вказані додатки до Постанови № 704, за висновком Верховного Суду, дублювали положення пункту 4 Постанови № 704 в частині зазначення розрахункової величини - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

У подальшому 24 лютого 2018 року набрала чинності Постанова № 103, якою внесено зміни до Постанови № 704 та пункт 4 викладено в новій редакції, а саме: виключено вимогу щодо обрахування посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями виходячи із розрахункової величини «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)», вказавши цю розрахункову величину як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року».

Однак зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не було приведено у відповідність з нормою пункту 4 цієї Постанови.

З цього приводу Верховний Суд у справі № 200/3774/20-а зазначив про те, що неприведення Кабінетом Міністрів України приміток до додатків до Постанови №704 у відповідність до змін, що були внесені у пункт 4 цієї Постанови, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)».

Верховний Суд у вказаній справі звернувся до приписів Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06 вересня 2005 року № 870, які визначають загальні підходи до підготовки проектів актів Уряду (постанов і розпоряджень), їх форму, структуру та техніко-юридичні особливості розроблення з урахуванням нормопроектувальної техніки.

За змістом пункту 20 вказаних Правил у структурі проекту положення або іншого нормативно-правового акта, який передбачається затвердити постановою, в окремих випадках допускається, як виняток, застосування примітки (зноски) без нормативних положень.

Положеннями пункту 2.16 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5, також передбачено, що включення до нормативно-правових актів приміток не допускається, за винятком випадків, якщо необхідно дати визначення будь-якого суміжного поняття або помістити короткий коментар, що допоможе точніше зрозуміти положення, викладені в структурній одиниці нормативно-правового акта. Примітки не повинні містити норм права.

На підставі викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що примітка до нормативно-правового акту носить інформаційний характер та не може містити норм права.

Крім того, Верховний Суд звернув увагу, що вказані недоліки були виправлені Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2020 року № 1038, яка застосовується з 01 жовтня 2020 року.

Верховний Суд також зважив на те, що пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року 1774-VІІІ, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

При цьому, у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 240/4946/18 Великою Палатою Верховного Суду викладено правову позицію щодо застосування пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону 1774-VІІІ, яка полягає у тому, що після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.

Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою положень пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704, Верховний Суд у справі № 200/3774/20-а дійшов висновку про відсутність правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Наведене узгоджується з постановою Верховного Суду від 24 січня 2023 року у справі №460/5939/20.

У підсумку Верховним Судом у справі № 200/3774/20-а сформовано правовий висновок, який полягає у тому, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Подібні правові висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11 лютого 2021 року у справі №240/11952/19, від 31 березня 2021 року у справі № 520/2781/2020, від 14 квітня 2021 року у справі № 240/12309/20, від 27 травня 2021 року у справі №520/5794/2020, від 04 листопада 2021 року у справі № 460/7603/20, від 27 вересня 2022 року у справі № 460/7602/20 і Верховний Суд у цій справі не знаходить підстав для відступу від цих висновків.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

Отже, вказаною постановою суду скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30 липня 2018 року), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Тобто з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови №704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови №103.

Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15 червня 2023 року у справі №380/13603/21, від 30 квітня 2025 року у справі № 620/9741/24 та інших, виснував, що оскільки зміни, внесені Постановою № 103, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29 січня 2020 року діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року».

У цих та інших постановах Верховний Суд, засновуючись на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили, виснував, що положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року» не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

З наведеного висновується, що починаючи з 29 січня 2020 року, з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, у позивача виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Оскільки відповідач не здійснив обрахунку окладу за військове звання позивача за період з 29 січня 2020 року по 10 вересня 2020 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року та множення на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, колегія суддів доходить висновку, що відповідач в цій частині діяв протиправно.

За таких обставин підлягають задоволенню вимоги щодо нарахування та виплати позивачу окладу за військове звання, одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за всі невикористані дні відпустки.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за період наданої у 2020 році відпустки та компенсації за всі невикористані у 2020 році дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення із застосуванням коефіцієнту 3,8 календарних дня за 60 днів відпустки, згідно з пунктом 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пунктом 3 Розділу XXXI (Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби) Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок №260) та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період наданої у 2020 році відпустки та компенсацію за всі невикористані у 2020 році дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення із застосуванням коефіцієнту 3,8 календарних дня за 60 днів відпустки, слід зазначити таке.

Застосування вищенаведених норм права було предметом дослідження у постанові Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі №420/2803/21.

Так, Суд зазначив, що за змістом пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» умови/правила надання відпусток військовослужбовцям, які звільняються зі служби, законодавець розрізнив за юридичними підставами звільнення.

Відповідно до згаданої норми, звільнення з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів передбачає надання щорічної основної відпустки та додаткової відпустки в рік звільнення на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті (тобто сповна).

За пунктом 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тривалість щорічної основної відпустки військовослужбовців становить 30 календарних днів і збільшується що п'ять років вислуги в календарному обчисленні на п'ять днів. Максимальна тривалість щорічної основної відпустки таким чином становить 45 календарних днів і на неї мають право військовослужбовці, чия вислуга - понад 20 календарних років.

У пункті 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» мовиться про щорічну додаткову відпустку.

У разі звільнення військовослужбовців з інших підстав, крім тих чотирьох, які зазначено вище (за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), тривалість щорічної основної відпустки (яка за загальним правилом має надаватися протягом календарного року) - у році звільнення - залежить від кількості повних місяців служби у році звільнення і має надаватися з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до згаданого пункту 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Приміром, якщо відпустка військовослужбовця, який має вислугу від 15 до 20 років (як-от позивач у справі №420/2803/21) становить 40 календарних днів, то 1/12 від цієї тривалості становитиме 3,3 дні (40:12) за один повний місяць служби.

Грошове забезпечення за період наданої відпустки або грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної і додаткової відпусток - виплата яких тут пов'язується зі звільненням військовослужбовців з військової служби - залежить від підстав звільнення з військової служби, відповідно й від умов (правил) надання їм відпустки, які визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (абзаци перший, другий пункту 14 статті 10-1 цього Закону). Опосередковано до такого висновку наштовхують також положення абзацу четвертого пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», які передбачають відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця (за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі або у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Отож, при звільненні з військової служби з таких підстав, як за віком, за станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів військовослужбовцю - у році звільнення - надається можливість піти у відпустку повної тривалості, на яку він має право відповідно до пункту 1, а також пункту 2 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», або отримати замість них грошову компенсацію, у тому числі за невикористані дні відпусток за минулі періоди.

Інакша ситуація з тими військовослужбовцями, які звільняються з інших підстав, аніж згадані чотири. Їм - у році звільнення - дається можливість піти у щорічну основну відпустку, але тривалість цієї відпустки, по суті, буде пропорційна часу військової служби у році звільнення. Алгоритм визначення цієї пропорції написано вище (абзац перший пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

З умовами/правилами надання відпусток військовослужбовцям, які звільняються, пов'язані й правила обчислення їм грошового забезпечення або грошової компенсації замість цих відпусток. На думку колегії суддів, кратність, яку треба застосовувати при обчисленні цих виплат відповідно до абзацу третього пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260, може стосуватися тих військовослужбовців й умов/правил надання їм відпусток, які передбачені абзацом першим пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто коли це стосується військовослужбовців, які звільняються з інших підстав, ніж як за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів (у тексті пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 (абзац другий) їх синтаксично виокремлено як «інші військовослужбовці»), і яким при звільненні відпустка надається (чи замість якої вони можуть отримати грошову компенсацію) з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Водночас, ця кратність, якщо зважити на синтаксичну побудову норми абзацу третього пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260, стосується обчислення грошового забезпечення/грошової компенсації щодо відпусток військовослужбовців у рік звільнення. Іншими словами, застосування кратності при обчисленні грошового забезпечення/грошової компенсації щодо всіх днів невикористаної щорічної відпустки (основної і додаткової) військовослужбовців у зв'язку зі звільненням зі служби - тим паче незалежно від підстав їх звільнення - не передбачено і це суперечило б (наведеним вище) положенням Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо надання відпусток військовослужбовцям.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі №420/139/21, від 27 квітня 2023 року у справі № 420/15524/21, від 28 квітня 2023 року у справі № 280/7318/20.

Повертаючись до обставин цієї справи нагадаємо, що позивача, як з'ясували суди першої і апеляційної інстанцій, звільнили з військової служби у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів (підп. «г» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ) згідно з наказом від 10 вересня 2020 року № 449. За наказом відповідача від 10 вересня 2020 року позивачеві мають виплатити грошову компенсацію за дні невикористаних щорічних основних та додаткових відпусток відповідно до довідки начальника відділу роботи з кадрами військової прокуратури Південного регіону України.

Суди також установили, що станом на 10 вересня 2020 року календарна вислуга років позивача становила 24 роки 1 місяць 15 днів.

Разом з тим, Судом з'ясовано, що відповідно до розрахункового листа за 2020 рік у 2020 році позивач отримав грошове забезпечення за період відпустки у 2020 році та грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, тобто без застосування (до усіх цих днів) кратності 3,8 дні (зважаючи, що вислуга позивача становить 24 роки 1 місяць 15 днів). З уваги на наведені мотиви, колегія суддів уважає, що для цього й не було підстав, адже позивач звільнений з військової служби «у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів» і грошову компенсацію йому нарахували (принаймні з цього приводу спору немає) за усі дні невикористаних щорічних відпусток, у тому числі й у році звільнення (якщо такі були), а тому суди обґрунтовано виходили з того, що положення абзаців 2, 4 пункту 3 розділу ХХХІ Порядку №260 щодо виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення з розрахунку 3,8 календарних днів на позивача у спірних правовідносинах не поширюються.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення вимог позивача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період відпустки та компенсації відпустки згідно з пунктом 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пунктом 3 Розділу XXXI Порядку № 260.

Щодо аргументів позивача про урахування правових висновків щодо застосування статті 7 КАС України, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року у справі №260/3564/22, колегія суддів зазначає таке.

В контексті урахування правових висновків щодо застосування статті 7 КАС України аргументи позивача зводяться до того, що рішенням Конституційного Суду України № 8-р/2023 від 13 вересня 2023 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (щодо винагороди прокурора як гарантії його незалежності), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) друге речення абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ у частині, яка визначала, що оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

З підстав наведеного позивач просить урахувати правові висновки щодо застосування статті 7 КАС України, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року у справі № 260/3564/22 та не застосовувати під час вирішення цієї справи друге речення абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, у частині, яка визначала, що оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, оскільки ці положення є такими, що не відповідають Конституції України (визнані неконституційними).

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Виключенням із указаного цього правила може бути надання нормі права зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (стаття 58 Конституції України; Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99).

Конституційний Суд України Рішенням від 13 вересня 2023 року за №8-р(II)/2023 визначив, що друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX, визнане неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 13 вересня 2023 року (пункт 2 резолютивної частини).

Верховний Суд зазначає, що Рішення Конституційного Суду від 13 вересня 2023 року №8-р(II)/2023 діє на перспективу та не поширюється на спірні правовідносини у цій справі, оскільки останні виникли та припинилися до ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Подібна правова позиція викладено в постанові Верховного Суду від 20 березня 2025 року у справі № 420/10861/21.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин 1-3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини 1 статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Статтею 352 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2023 року зупинено виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року.

Відповідно до частини третьої статті 375 КАС України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що за результатами розгляду касаційних скарг Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що дії відповідача щодо встановлення і виплати позивачу у спірному періоді надбавки за вислугу років відповідно до Постанови № 1090 є протиправними та, як наслідок, підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату різниці між фактично отриманою надбавкою за вислугу років та належною надбавкою за вислугу років за період з 04 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для поновлення виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року в цій частині.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 352, 355, 356, 359, 375 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону задовольнити частково.

Постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2016 рік та зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між отриманою грошовою допомогою на оздоровлення за 2016 рік та належною грошовою допомогою на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення згідно положень статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» скасувати та в цій частині залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року.

Постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року в частині задоволення позовних вимог про визнання бездіяльності щодо ненарахування та невиплати військовою прокуратурою Південного регіону України ОСОБА_1 за період з 04 липня 2016 року по 10 вересня 2020 року надбавки за виконання обов'язків на адміністративній посаді у розмірі 1,20 посадового окладу прокурора регіональної прокуратури, передбачену у статті 81 Закону України «Про прокуратуру», та зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , надбавку за виконання обов'язків на адміністративній посаді у розмірі 1,20 посадового окладу прокурора регіональної прокуратури згідно положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» скасувати та в цій частині позовних вимог залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про:

визнання бездіяльності військової прокуратури Південного регіону України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» та з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 1-223/2018 (2840/18), за період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року та зобов'язання Спеціалізованої прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону провести нарахування та виплату ОСОБА_1 неотриманих грошових коштів, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» та з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 1-223/2018 (2840/18), за період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року;

визнання бездіяльності військової прокуратури Південного регіону України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 8 календарних років служби з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 1-223/2018 (2840/18), за період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року та зобов'язання Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону здійснити перерахунок одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 8 календарних років служби з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 1-223/2018 (2840/18), за період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року;

визнання бездіяльності військової прокуратури Південного регіону України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у загальній кількості 136 днів з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» та з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 1-223/2018 (2840/18), за період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року та зобов'язання Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону здійснити перерахунок грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у загальній кількості 136 днів з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 1-223/2018 (2840/18), за період з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року.

Ухвалити у цій частині нову постанову, якою відмовити у задоволенні вищезазначених позовних вимог.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про:

визнання протиправною бездіяльності військової прокуратури Південного регіону України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 10 вересня 2020 року окладу за військове звання із розрахунку 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, помноженого на тарифний коефіцієнт 0,84, згідно Примітки до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

зобов'язання Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , різницю між отриманим окладом за військове звання за період з 29 січня 2020 року по 10 вересня 2020 року та окладом за військове звання із розрахунку 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, помноженого на тарифний коефіцієнт 0,84 (з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2018 року 1563,66 гривень, з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року 1752,66 гривень, з 01 січня 2020 року по 10 вересня 2020 року 1983,66 гривень), згідно Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

Ухвалити у цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової прокуратури Південного регіону України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 10 вересня 2020 року окладу за військове звання із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, помноженого на тарифний коефіцієнт згідно Примітки до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , різницю між отриманим окладом за військове звання за період з 29 січня 2020 року по 10 вересня 2020 року та окладом за військове звання із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, помноженого на тарифний коефіцієнт згідно Примітки до Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Визнати протиправною бездіяльність військової прокуратури Південного регіону України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 8 календарних років служби, грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки з урахуванням розміру окладу за військовим званням.

Зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 8 календарних років служби, грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки з урахуванням розміру посадового окладу за військовим званням.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі №420/12942/20 в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату різниці між фактично отриманою надбавкою за вислугу років та належною надбавкою за вислугу років за період з 04 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.Е. Мацедонська

Судді М.В. Білак

І.В. Желєзний

Попередній документ

132767783

Наступний документ

132767785

Інформація про рішення:

№ рішення:	132767784
№ справи:	420/12942/20
Дата рішення:	19.12.2025
Дата публікації:	22.12.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (19.05.2021)
Дата надходження:	01.03.2021
Предмет позову:	зобов'язання вчинити певні дії