19 грудня 2025 року
м. Київ
справа №640/8468/20
адміністративне провадження № К/990/83/23
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата):
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів: Білак М. В., Єресько Л. О., Желєзного І. В., Жука А. В., Загороднюка А. Г., Кашпур О. В., Мельник-Томенко Ж. М., Радишевської О. Р., Смоковича М. І., Соколова В. М., Уханенка С. А.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення вихідної допомоги, стягнення коштів за час затримки розрахунку при звільненні, провадження у якій відкрито,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року (головуючий суддя Бужак Н. П., судді: Костюк Л. О., Степанюк А. Г.),
І. Суть спору
У квітні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач, ОГП, Офіс), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ОГП (до перейменування - Генеральної прокуратури України) щодо невиплати при звільненні ОСОБА_1 усіх належних позивачу сум;
- стягнути з ОГП на користь ОСОБА_1 кошти на оплату вихідної допомоги у розмірі 32 920, 37 грн;
- стягнути з ОГП на користь ОСОБА_1 грошові кошти за оплату класного чину у сумі 5 390,00 грн;
- стягнути з ОГП на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 111 776,14 грн за час затримки розрахунку при звільненні з роботи з 25 грудня 2019 року по 10 квітня 2020 року;
- стягнути з ОГП на користь ОСОБА_1 середній заробіток (з розрахунку 1 531,18 грн/день) з 11 квітня 2020 року по день постановлення рішення у справі.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі рішення Другої кадрової комісії від 10 грудня 2019 року № 20 Генеральним прокурором винесено наказ від 21 грудня 2019 року № 2123ц про звільнення ОСОБА_1 з посади. Крім того, зазначеним наказом Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні, проте відповідачем не виплачено вихідної допомоги при звільненні, виплати за класний чин, розмір середнього заробітку. ОСОБА_1 вважає цю бездіяльність Офісу протиправною та такою, що порушує його право на отримання належних виплат.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
У період з 20 липня 2009 року по 24 грудня 2019 року ОСОБА_1 безперервно проходив службу в органах прокуратури України на різних посадах.
На виконання вимог пункту 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ) ОСОБА_1 подав відповідну заяву Генеральному прокурору України про переведення його до ОГП та намір пройти атестацію.
10 грудня 2019 року Другою кадровою комісією прийнято рішення про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.
21 грудня 2019 року наказом Генерального прокурора України № 2123ц звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, Управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24 грудня 2019 року. Цим наказом також зобов'язано Департамент планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.
Уважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу вихідної допомоги при звільненні та виплати за класний чин, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Водночас судами попередніх інстанції встановлено, що, не погоджуючись з рішенням Другої кадрової комісії про неуспішне проходження атестації та наказом Генерального прокурора України від 21 грудня 2019 року № 2123ц, у січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії Генеральної прокуратури України про визнання протиправними та скасування наказу і рішення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (справа № 640/397/20).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року у справі № 640/397/20 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Другої кадрової комісії від 10 грудня 2019 року № 20 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 21 грудня 2019 року № 2123ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, Управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, Генеральної прокуратури України. Поновлено ОСОБА_1 з 25 грудня 2019 року в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, Управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, Генеральної прокуратури України. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Стягнуто з ОГП на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2 166 436,93 грн. Зобов'язано Офіс нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 червня 2021 року по 17 червня 2021 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року у справі № 640/397/20 змінено та викладено абзаци 4, 6, 7 резолютивної частини в такій редакції: «Поновити ОСОБА_1 з 26 грудня 2019 року в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, Управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, Генеральної прокуратури України. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 грудня 2019 року по 17 червня 2021 року в сумі 563 474 грн (п'ятсот шістдесят три тисячі чотириста сімдесят чотири гривні) 24 коп., без врахування обов'язкових відрахувань». В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року залишено без змін.
За результатами касаційного оскарження судових рішень у справі № 640/397/20, постановою Верховного Суду від 01 серпня 2024 року касаційну скаргу ОГП задоволено частково. Змінено мотивувальну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року, з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, викладених у мотивувальній частині цієї постанови. Змінено абзац 4 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року, зміненого постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року, виклавши його в такій редакції: «Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, Управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, Генеральної прокуратури України з 26 грудня 2019 року». В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 640/397/20 залишено без змін.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ОГП щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 . Стягнуто з ОГП на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 32 920 (тридцять дві тисячі дев'ятсот двадцять) грн 37 коп. Стягнуто з ОГП на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки у сумі 234 619 (двісті тридцять чотири тисячі шістсот дев'ятнадцять) грн 64 коп. У решті позовних вимог - відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що частиною п'ятою статті 51 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) та частиною четвертою статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Проте у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення вихідної допомоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Водночас суд уважає, що, враховуючи наявну в матеріалах справи довідку ОГП від 12 березня 2020 року № 22-493зп, середня заробітна плата позивача за два останніх місяці роботи перед звільненням складає 32 920,37 грн (із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 1531,18 грн), а тому саме ця сума підлягає стягненню з Офісу на користь ОСОБА_1 як вихідна допомога.
Крім того, суд першої інстанції констатував, що позовні вимоги у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є похідними вимогами, а тому також підлягають задоволенню. При цьому, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду щодо співмірності, справедливості та пропорційності таких виплат, Окружний адміністративний суд міста Києва уважав, що стягненню на користь позивача підлягає сума у розмірі 234 619,64 грн, що розрахована за такою формулою: 1 038 140, 04 грн (сума середнього заробітку за час затримки розрахунку за весь період вимушеного прогулу, що складає 100 %) х 22,6 % (виплата на виконання рішення суду у відсотковому відношенні).
Щодо позовних вимог в частині стягнення з Офісу на користь ОСОБА_1 коштів за оплату класного чину, суд першої інстанції зазначив, що з набранням чинності Законом № 113-ІХ у прокурорів відсутнє право на отримання надбавки за класний чин як складової заробітної плати, тобто, починаючи із 25 вересня 2019 року, у позивача відсутнє право на нарахування та виплату надбавки за класний чин. Як наслідок, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОГП задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2022 року в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ОГП щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні, стягнення вихідної допомоги та стягнення середнього заробітку за весь час затримки скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог. У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2022 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції вважав, що у цьому випадку відсутні правові підстави для стягнення з ОГП на користь позивача вихідної допомоги при звільненні, оскільки рішенням суду у справі № 640/397/20, що набрало законної сили, ОСОБА_1 з 26 грудня 2019 року поновлено на посаді, тоді як вихідна допомога є разовим платежем та виплачується при остаточному звільненні.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги, то суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для їх задоволення, оскільки вони є похідними. Крім того, Шостий апеляційний адміністративний суд зазначив, що судом у справі № 640/397/20 вже було стягнуто з ОГП на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 грудня 2019 року по 17 червня 2021 року. За позицією суду, оскільки позивача було поновлено на роботі за рішенням суду у справі № 640/397/20, то він має право на отримання заробітної плати або ж, відповідно до статті 236 КЗпП України, виплату середнього заробітку або різниці в заробітній платі за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Натомість, Шостий апеляційний адміністративний суд зауважив, що при звільненні прокурор має право на отримання вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, а тому доводи ОГП про відсутність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні є помилковими й такими, що не відповідають усталеній практиці Верховного Суду стосовно застосування статті 44 КЗпП України у взаємозв'язку з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
Водночас Шостий апеляційний адміністративний суд наголосив, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується, а відповідач в апеляційній скарзі не наводить доводів та міркувань стосовно незаконності судового рішення в цій частині, а тому рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2022 року в частині відмови у задоволенні позову не переглядалося.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
02 січня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 січня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 липня 2025 року справу № 640/8468/20 передано на розгляд судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у подібних правовідносинах та для вирішення питання відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати, а саме: у постановах від 28 грудня 2023 року у справі № 640/3046/21, від 15 червня 2022 року у справі № 280/880/21, від 18 травня 2023 року у справі № 580/3739/22.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Мацедонської В. Е. від 18 грудня 2025 року закінчено підготовку справи № 640/8468/20 до касаційного розгляду і призначено її до розгляду з 19 грудня 2025 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без виклику сторін.
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 грудня 2025 року (з метою приведення у відповідність склад колегії суддів судової палати, які на момент розгляду справи мають повноваження щодо її розгляду) визначено склад суду для розгляду цієї касаційної скарги: Мацедонська В. Е. (головуючий суддя), Білак М. В., Єресько Л. О., Желєзний І. В., Жук А. В., Загороднюк А. Г., Кашпур О. В., Мельник-Томенко Ж. М., Радишевська О. Р., Смокович М. І., Соколов В. М., Уханенко С. А.
V. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
На обґрунтування позиції, ОСОБА_1 вказував на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права - положень статті 44 КЗпП України та пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, а також неврахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постановах Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 823/263/16, від 11 жовтня 2018 року у справі № 823/244/16, від 06 червня 2018 року у справі № 823/254/16 та від 21 січня 2021 року у справі № 260/1890/19.
Також скаржник наголосив, що Верховний Суд у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20 стверджував, що частиною п'ятою статті 51 Закону
№ 1697-VІІ та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, у яких до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Однак у такий перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Скаржник наголошував, що аналогічна правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, а саме: незалежно від наявності наказу органу прокуратури (щодо зміни формулювання причини і підстави звільнення) відповідач повинен був під час звільнення дотримуватися вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, у тому числі і вихідної допомоги.
ОСОБА_1 зауважує, що виплата вихідної допомоги є гарантією, яка забезпечує звільненому працівнику матеріальну підтримку для пошуку іншої роботи, витрати, які відбуваються, мають бути компенсовані грошима.
ОГП подав відзив на касаційну скаргу, у якому, не погоджуючись з доводами скаржника, просив відмовити у її задоволенні, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Офіс уважає, що у цьому випадку відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги при звільненні, оскільки судовим рішенням у іншій справі № 640/397/20, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 поновлено на роботі з 26 грудня 2019 року, тоді як вихідна допомога є разовим платежем і виплачується при остаточному звільненні працівника.
Відповідач посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, та Верховного Суду, висловлену у постановах від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3365/19 та від 30 листопада 2021 року у справі № 640/1552/20, за якою суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Водночас ОГП наголошує, що станом на дату ухвалення судом рішення у цій справі, відповідач не здійснив ОСОБА_1 виплату вихідної допомоги (не провів остаточного розрахунку), а тому, на думку Офісу, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки у цьому випадку така вимога є передчасною.
ОГП наполягає на тому, що у справі № 640/397/20 судовим рішенням, яке набрало законної сили, уже було стягнуто з Офісу на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 грудня 2019 року по 17 червня 2021 року.
Офіс уважає, що вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у справі № 640/397/20 та стягнення вихідної допомоги у справі № 640/8468/20 є взаємовиключними, оскільки їх задоволення матиме наслідком зобов'язання відповідача виплатити подвійну суму середнього заробітку.
VІ. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 4 Закону № 1697-VII установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом № 113-ІХ статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Окрім того, статтею 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).
Згідно з частиною четвертою статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Приписами статті 44 КЗпП України установлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
VІІ. Позиція Верховного Суду
У силу положень частини першої статті 341 КАС України перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Судова палата наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування норм права. Касаційний перегляд у цій справі здійснюється у частині постанови суду апеляційної інстанції, якою було скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, - про відмову у задоволенні позову. Водночас у частині висновків суду апеляційної інстанції про залишення без змін рішення суду першої інстанції Верховний Суд не переглядає.
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
Спір у цій справі виник у зв'язку з ненарахуванням та невиплатою ОГП позивачу вихідної допомоги під час його звільнення (24 грудня 2019 року).
Касаційне провадження відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки суд апеляційної інстанції застосував статтю 44 КЗпП України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постановах Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 823/263/16, від 11 жовтня 2018 року у справі № 823/244/16, від 06 червня 2018 року у справі № 823/254/16, від 21 січня 2021 року у справі № 260/1890/19, від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20 та від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19.
Так, дійсно, у згаданих справах Верховний Суд виснував, що положення Закону № 1697-VIІ є пріоритетними по відношенню до норм КЗпП України, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовано спірних правовідносин або коли про можливість застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі. Ураховуючи, що Законом № 1697-VIІ не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників у зв'язку зі скороченням штатів, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.
Як наслідок, Верховний Суд констатував, що на час звільнення з посади прокурора, останній набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки його звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).
Як убачається з постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року, суд апеляційної інстанції у цій справі не заперечує щодо наявності права у прокурора на виплату вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України та враховує правову позицію Верховного Суду, викладену щодо цього питання.
Натомість, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині, Шостий апеляційний адміністративний суд виходив з того, що позивача було поновлено на посаді на підставі судового рішення у справі № 640/397/20, яке набрало законної сили, і яким було визнано протиправним та скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 .
За позицією суду апеляційної інстанції, у ОСОБА_1 відсутнє право на отримання вихідної допомоги у зв'язку з його поновленням на роботі на підставі відповідного судового рішення, оскільки така виплата є разовим платежем. В іншому випадку, відповідач буде зобов'язаний фактично виплатити подвійну суму середнього заробітку, що не відповідає принципу справедливості. Суд наголосив, що вихідна допомога є разовим платежем та виплачується працівникові при остаточному звільненні, якого у цьому випадку не було.
Ураховуючи зазначене, Судова палата зауважує, що висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, хоч і стосуються предмету позову, проте не є першочерговими для вирішення питання, яке постало перед судом під час касаційного перегляду постанови суду апеляційної інстанції.
Судова палата констатує, що особливість спірних правовідносин полягає у тому, що до постановлення рішення у справі № 640/8468/20 (рішення ухвалено 08 вересня 2022 року) про стягнення вихідної допомоги судом, уже було прийнято рішення, яке набрало законної сили, щодо поновлення позивача на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу (справа № 640/397/20).
Отже, спірним питанням, що постало перед Верховним Судом у межах цього касаційного провадження, є наявність/відсутність підстав для стягнення на користь позивача вихідної допомоги, що мала бути нарахована та виплачена при звільненні, за наявності судового рішення, яке набрало законної сили, про скасування наказу про звільнення. Як наслідок, - наявність/відсутність права особи на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Підставою для передачі справи на розгляд судової палати слугувала наявність неоднакової судової практики Верховного Суду з цього питання та необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати, зокрема:
1) у постановах від 28 грудня 2023 року у справі № 640/3046/21, від 15 червня 2022 року у справі № 280/880/21, від 18 травня 2023 року у справі № 580/3739/22 Верховний Суд дійшов висновку, що у розрізі встановлених обставин справи (наявність рішення суду, що набрало законної сили, яким позивача було поновлено на посаді та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу) є передчасним висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності права у позивача на отримання вихідної допомоги, оскільки за вказаних обставин наявне одночасне застосування стягнення середнього заробітку, як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку.
Підґрунтям такого підходу є правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 05 серпня 2020 року № 686/20491/18, згідно з якою за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку, як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірним з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.
У цьому зв'язку Суд звернув увагу на те, що положення статті 235 КЗпП України установлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
2) у постановах від 08 лютого 2024 року у справі № 520/4500/21 та від 06 березня 2025 року у справі № 640/6370/20 Верховний Суд констатував, що вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою, зазвичай, розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
Отже, право на вихідну допомогу, у визначених законодавством випадках, виникає у працівника в день його звільнення. У день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватися вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованих законодавством коштів, у тому числі і вихідної допомоги.
Відповідаючи на питання, що потребує вирішення судом у цій справі, Судова палата виходить із такого.
Конституцією України (статті 8, 129) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип юридичної визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав.
Єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Слід зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє юридичній визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.
Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення сталості та єдності судової практики.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 Судом було визначено підстави для відступу від правового висновку Верховного Суду, а саме:
- вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість);
- зміни суспільного контексту.
Також Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 15 вересня 2020 року у справі № 5017/1221/2012 вказала, що необхідність відступу має виникати з певних визначених об'єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни в правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.
Повноваження Верховного Суду як суду касаційної інстанції та правила статті 346 КАС України указують на те, що необхідність відступу від раніше сформованого висновку Верховного Суду може бути пов'язана виключно з незгодою з раніше сформованими висновками Верховного Суду щодо правильності застосування судами першої чи апеляційної інстанцій норм права у подібних правовідносинах.
Отже, необхідність відступу від правової позиції Верховного Суду повинна мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
Водночас Судова палата зауважує, що для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об'єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
Повертаючись до спірних правовідносин, убачається, що ОСОБА_1 було звільнено 24 грудня 2019 року на підставі наказу Генерального прокурора України від 21 грудня 2019 року № 2123ц.
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії Генеральної прокуратури України про визнання протиправними та скасування наказу і рішення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (справа № 640/397/20).
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати при звільненні усіх належних позивачу сум (вихідної допомоги, грошові кошти за оплату класного чину), стягнення цих коштів та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (справа № 640/8468/20).
17 червня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва у справі № 640/397/20 постановив рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Зокрема, визнав протиправним та скасував наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року № 2123ц про звільнення ОСОБА_1 , поновив його на рівнозначній посаді з 25 грудня 2019 року, а також стягнув та зобов'язав відповідача нарахувати і виплатити на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2 166 436,93 грн.
Суд першої інстанції допустив до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року змінено в частині дати поновлення позивача на рівнозначній посаді та, відповідно, дати початку періоду, за який має бути нарахований та виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу (замість 25 грудня 2021 року визначено - 26 грудня 2021 року).
У подальшому, за результатами касаційного оскарження судових рішень у справі № 640/397/20, постановою Верховного Суду від 01 серпня 2024 року було змінено мотивувальну та резолютивну частини постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року виключно щодо посади, на якій має бути поновлений ОСОБА_1 (на попередній посаді).
Отже, фактично судове рішення у справі № 640/397/20 набрало законної сили 08 грудня 2021 року.
Окрім того, як убачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, на виконання судового рішення відповідачем у лютому 2022 року на підставі виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2022 року № 640/397/20 Державною казначейською службою України здійснено безспірне списання коштів з рахунку відповідача, а саме: середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу у розмірі 563 474,24 грн.
Водночас рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 640/8468/20 постановлено 08 вересня 2022 року.
Отже, Судова палата звертає увагу на те, що на момент прийняття рішення судом першої інстанції про стягнення на користь позивача вихідної допомоги та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 вже був поновлений на посаді та отримав кошти за час вимушеного прогулу на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, у справі № 640/397/20 (майже за рік до постановлення судом рішення у справі № 640/8468/20).
Судова палата враховує, що у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід, насамперед, визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин, згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій), і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц та ін.). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності, насамперед, змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Указане, на переконання Судової палати, виключає необхідність відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду, які, водночас, стали підставою для передачі справи № 640/8468/20 на розгляд судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, оскільки правовідносини у згаданих справах не є подібними до правовідносин у справі, яка розглядається.
Судова палата зазначає, що висновки Верховного Суду щодо застосування статті 44 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статтей 117 та 235 цього Кодексу, викладені у постановах від 28 грудня 2023 року у справі № 640/3046/21, від 15 червня 2022 року у справі № 280/880/21, від 18 травня 2023 року у справі № 580/3739/22, від 08 лютого 2024 року у справі № 520/4500/21 та від 06 березня 2025 року у справі № 640/6370/20, є універсальними (щодо наявності/відсутності права особи на отримання вихідної допомоги при звільненні, якщо у подальшому така особа була поновлена на посаді на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, а також можливості/неможливості стягнення на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні). Натомість, індивідуальні особливості цієї справи (поновлення позивача на попередній посаді та виплата йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу у порядку негайного виконання судового рішення, прийнятого в іншій справі, до ухвалення судом рішення про стягнення вихідної допомоги), не впливають на можливість їх застосування у справі № 640/8468/20.
Що стосується суті спірних правовідносин (стягнення на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні), Судова палата ураховує таке.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
До «усіх виплат» (заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати) також належить і виплата вихідної допомоги (що є предметом позовних вимог).
Чинним національним законодавством закріплено правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему установлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Водночас вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою, зазвичай, розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
Вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, що виплачуються працівникові при звільненні, оскільки її розмір не пов'язаний з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав.
Основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.
Отже, Судова палата зазначає, що ключовою метою вихідної допомоги (як окремої грошової виплати, що не відноситься до заробітної плати) є компенсування звільненому працівнику відсутності доходу. При цьому, підставою для такої виплати є те, що працівник втратив роботу не з власної волі.
Додатково Судова палата зауважує, що завданням адміністративного судочинства, у силу приписів частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, суть ефективного захисту - це відновлення порушеного права законним способом, який має бути адекватним, справедливим та не порушувати прав третіх осіб чи загальних засад права.
Як уже було зазначено, у порядку негайного виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києві від 17 червня 2021 року у справі № 640/397/20 ОСОБА_1 поновлено на посаді з дати його звільнення (26 грудня 2019 року), тобто на момент прийняття судом першої інстанції рішення у справі, яка розглядається, він не мав статусу «звільненого працівника».
Окрім того, ОСОБА_1 компенсовано відповідачем середній заробіток за весь час його вимушеного прогулу через незаконне звільнення, відповідно до положень трудового законодавства України (стаття 235 КЗпП України), що фактично свідчить про відновлення його права на отримання заробітної плати, яка мала бути виплачена. Отже, у цьому конкретному випадку втрати доходу не відбулося.
Таким чином, Судова палата вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення на користь позивача вихідної допомоги.
Що стосується позовних вимог у частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (невиплати вихідної допомоги), Верховний Суд погоджується з твердженням суду апеляційної інстанції про те, що така вимога є похідною від вимоги про стягнення цієї допомоги, а тому підстави покладення на роботодавця відповідальності за статтею 117 КЗпП України (затримка розрахунку при звільненні) не виникають. Як наслідок, висновки Шостого апеляційного адміністративного суду про відмову у задоволенні позову в цій частині є також правильними.
Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року залишити без змін.
Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді: М. В. Білак
Л. О. Єресько
І. В. Желєзний
А. В. Жук
А. Г. Загороднюк
О. В. Кашпур
Ж. М. Мельник-Томенко
О. Р. Радишевська
М. І. Смокович
В. М. Соколов
С. А. Уханенко