Провадження № 11-кп/803/3738/25 Справа № 211/2918/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
18 грудня 2025 року м. Кривий Ріг
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_7 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 листопада 2025 року, якою продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025052260000004 від 01 січня 2025 року, -
У провадженні Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025052260000004 від 01 січня 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України.
У межах зазначеного кримінального провадження судом першої інстанції за клопотанням прокурора було розглянуто питання щодо доцільності продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 .
Судом першої інстанції досліджено обставини, передбачені ст. ст. 177, 178 КПК України, зважено доводи клопотання прокурора, з якими суд погодився, у зв'язку з чим постановлено ухвалу про продовження щодо ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на шістдесят днів - до 24 січня 2026 року включно, з одночасним визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто в сумі 151 400 гривень.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, захисник - адвокат ОСОБА_7 , діючи в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нову, якою змінити обвинуваченому запобіжний захід на більш м'який, не пов'язаний із триманням під вартою.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги захисник адвокат ОСОБА_7 зазначає, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, оскільки, на його думку, прокурором не доведено наявність реальних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які б обґрунтовували необхідність подальшого тримання обвинуваченого під вартою.
Захисник вказує, що обвинувачений ОСОБА_8 тривалий час утримується під вартою, при цьому ризики, на які посилається сторона обвинувачення, мають формальний характер та з плином часу втратили свою актуальність. На переконання сторони захисту, суд першої інстанції, задовольняючи клопотання прокурора, фактично обмежився посиланням на тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення та можливу суворість покарання, не навівши конкретних обставин, які б свідчили про реальність ризиків переховування від суду чи незаконного впливу на учасників кримінального провадження.
У апеляційній скарзі також зазначається, що обвинувачений є військовослужбовцем, має міцні соціальні зв'язки, позитивно характеризується та не має наміру ухилятися від суду. Захисник посилається на листи та клопотання командування військової частини щодо готовності прийняти ОСОБА_8 для продовження проходження військової служби та забезпечити його прибуття за кожною вимогою суду чи сторони обвинувачення, що, на думку захисту, виключає ризик переховування.
Крім того, захисник звертає увагу на те, що потерпілі у кримінальному провадженні були допитані судом, а один із потерпілих не заперечував проти звільнення обвинуваченого з-під варти, у зв'язку з чим ризик незаконного впливу на потерпілих або свідків, на переконання сторони захисту, є відсутнім.
Окремо в апеляційній скарзі порушується питання щодо визначеного судом першої інстанції розміру застави, який, на думку захисника, є завідомо непомірним для обвинуваченого з урахуванням його майнового стану та фактичного перебування під вартою з січня 2025 року. Захисник вважає, що встановлений розмір застави позбавляє обвинуваченого реальної альтернативи триманню під вартою.
Посилаючись на положення КПК України та практику Європейського суду з прав людини, захисник стверджує, що суд першої інстанції не дослідив належним чином можливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, зокрема домашнього арешту на території військової частини, та безпідставно відмовив у задоволенні відповідного клопотання сторони захисту.
Заслухавши доповідь судді доповідача, захисника - адвоката ОСОБА_7 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду доходить такого висновку.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно зі ст. 2 КПК України, завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За положеннями ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті (ч. 2 ст. 177 КПК України).
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі й обставини, зазначені у ст. 178 КПК України.
Згідно із ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
У рішенні від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» Європейський суд з прав людини дав визначення «обґрунтованій підозрі», згідно з яким цей термін означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, те, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином. І вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 , суд першої інстанції встановив наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення проти безпеки дорожнього руху, вчиненого в стані алкогольного сп'яніння, наслідком якого стало заподіяння тяжких наслідків, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років.
Перевіряючи доводи сторони обвинувачення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризику переховування обвинуваченого від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності з урахуванням тяжкості інкримінованого злочину та можливого покарання, а також ризику незаконного впливу на потерпілих та свідків, які на момент розгляду клопотання ще не були допитані судом у повному обсязі.
При цьому суд першої інстанції, всупереч доводам апеляційної скарги, не обмежився формальним посиланням на тяжкість обвинувачення, а оцінив сукупність обставин, передбачених ст. 178 КПК України, зокрема дані про особу обвинуваченого, характер та обставини інкримінованого кримінального правопорушення, його суспільну небезпечність, а також стадію судового розгляду.
Доводи захисту про можливість усунення вказаних ризиків шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, зокрема домашнього арешту на території військової частини, були предметом перевірки суду першої інстанції, однак обґрунтовано відхилені з огляду на те, що перебування обвинуваченого поза умовами ізоляції не усуває в повній мірі ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, з урахуванням характеру інкримінованого злочину та його наслідків.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на даному етапі кримінального провадження відсутні достатні стримуючі фактори, які б гарантували належну процесуальну поведінку обвинуваченого у разі застосування запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, при постановленні ухвали про застосування або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті.
Визначаючи розмір застави, суд першої інстанції діяв у відповідності до вимог ч. 4 ст. 182 КПК України, врахувавши обставини кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, його майновий стан, а також наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Розмір застави визначено в межах, встановлених п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, щодо осіб, обвинувачених у вчиненні тяжкого злочину.
Колегія суддів бере до уваги правові позиції Європейського суду з прав людини, викладені, зокрема, у рішенні у справі «Істоміна проти України» від 13 січня 2022 року (заява № 23312/15), відповідно до яких розмір застави має визначатися з урахуванням особи обвинуваченого, його майнового стану та перспективи втрати застави як стримуючого чинника, а не виключно з огляду на тяжкість обвинувачення. Аналогічні підходи відображені у рішеннях ЄСПЛ у справах «Гафа проти Мальти» (Gafа v. Malta) та «Хрістова проти Болгарії» (Hristova v. Bulgaria).
Разом із тим, як наголошено ЄСПЛ у рішенні у справі «Мангурас проти Іспанії» від 20 листопада 2010 року, перспектива втрати застави може бути достатнім стримуючим засобом для забезпечення належної процесуальної поведінки особи та недопущення перешкоджання кримінальному провадженню.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно застосував норми кримінального процесуального закону, ухвала є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності зроблених судом першої інстанції висновків та не містять підстав для її скасування чи зміни.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -
апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_7 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 листопада 2025 року, якою продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025052260000004 від 01 січня 2025 року, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді