Провадження № 22-ц/803/10111/25 Справа № 185/3244/25 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М. М. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
17 грудня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
за участю секретаря судового засідання - Волкової К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди,-
У березні позивач звернувся з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди .
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 (далі - позивач) з 20 липня 1981 року по 15 червня 1983 року; з 29 серпня 1983 року по 23 вересня 1984 року; з 16 червня 1986 року по 04 травня 1995 року працював у різних структурних підрозділах на різних посадах у Приватному акціонерному товаристві «ДТЕК Павлоградвугілля». 04 травня 1995 року його було звільнено. За час роботи на підприємстві відповідача з позивачем сталися нещасні випадки на виробництві, що підтверджується актом №51 про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 19.05.1982р., актом №77 про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 11.06.1990р., актом №58 про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 26.08.1993р., актом №128 про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 29.09.1983р. згідно виписки із акту огляду ЛТЕК від 29 лютого 1992 року позивачу первинно визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 20%по трудовому каліцтву згідно акту №51 та акту №77. Згідно виписки із акту огляду ЛТЕК від 03 березня 1994 року до довідки серії 2-18 АБ №060439 позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності сукупно на рівні 60% по трудовим каліцтвам, з яким повторно: 15%- згідно акту №77, 5%- згідно акту №51, первинно- 40% згідно акту № 58. Згідно виписки із акту огляду ЛТЕК від 29 березня 1995 року до довідки серії 2-18 АБ №049845 (копія додається) позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності сукупно на рівні 80% по трудовим каліцтвам, з яким повторно: 25%- згідно акту №77, 5%- згідно акту №51, 20%- згідно акту № 58, первинно- 30% згідно акту №128. Згідно виписки із акту огляду ЛТЕК від 24 березня 1999 року до довідки серії ДНА-01 №123854 (копія додається) позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності сукупно на рівні 80% по трудовим каліцтвам, з яким повторно: 25%- згідно акту №77, 5%- згідно акту №51, 20%- згідно акту № 58, 30%- згідно акту №128. Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 07 квітня 2008 року серії ДНА-02 №024778 позивачу повторно безстроково визначено ступінь втрати професійної працездатності сукупно на рівні 70% по трудовим каліцтвам. Згідно виписки із акту огляду МСЕК від 07 квітня 2008 року до довідки серії ДНА-02 №024778 (копія додається) позивачу повторно безстроково визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 70% по трудовим каліцтвам, з яким: 5%- згідно акту №51, 65% сукупно- згідно акту №128, акту №77, акту №58. Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 07 квітня 2008 року серії МСЕ-ДНА-01 №616637 позивачу повторно безстроково встановлено другу групу інвалідності по трудовим каліцтвам. Позивач вважає, що за таких обставин зі сторони відповідача йому має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана ушкодженням здоров'я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило отримання ним травм.
Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь, в якості відшкодування моральної шкоди у зв'язку з нещасними випадками на виробництві, суму грошових коштів у розмірі 245 000,00 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської від 18 серпня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач тривалий час працював у відповідача, що підтверджується копією трудової книжки позивача, яка міститься в матеріалах справи.
Позивачем надано суду акт №51 нещасного випадку на виробництві від 19.05.1982, з якого вбачається, що йому було встановлено діагноз травматична ампутація нігтьової фаланги пальця правої руки.
Відповідно до акту №77 нещасного випадку на виробництві від 11.06.1990 позивачу встановлено діагноз внаслідок нещасного випадку: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку.
Відповідно до акту № 58 про нещасний випадок на виробництві від 26.08.1993 внаслідок нещасного випадку на виробництві позивачу встановлено наступний діагноз забій хребта, посттравматична люмбалгія. Також з акту вбачається, що позивач порушив законодавство про охорону праці.
Відповідно до акту № 128 про нещасний випадок на виробництві від 29.09.1983 внаслідок нещасного випадку на виробництві позивачу встановлено наступний діагноз забій поперекового відділу хребта.
У зв'язку із заподіянням шкоди здоров'ю позивач пройшов огляд ЛТЕК за результатами якого 24 березня 1999 року позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності сукупно на рівні 80% по трудовим каліцтвам, з яким повторно: 25%- згідно акту №77, 5%- згідно акту №51, 20%- згідно акту № 58, 30%- згідно акту №128.
Згідно з довідкою Медико-соціальної експертної комісії від 07 квітня 2008 року позивачу повторно безстроково визначено ступінь втрати професійної працездатності сукупно на рівні 70% по трудовим каліцтвам та 07 квітня 2008 року встановлено другу групу інвалідності повторно безстроково.
01 серпня 1994 року ОСОБА_1 звернувся до директора шахти «Степна» із заявою про виплату грошових коштів за моральну шкоду.
Наказом №1128 від 30 серпня 1994 року у зв'язку з нещасними випадками на виробництві від 25.01.1993 року, 11.06.1990, 18.05.1982 року, було встановлено виплату позивачу у вигляді відшкодування моральної шкоди в розмірі 7200000 крб.
Відповідно до довідки ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», ОСОБА_1 було нараховано відшкодування моральної шкоди у сумі 7 200 000 крб. разом із щомісячним відшкодуванням шкоди у розмірі 2 697 390,00 та виплачено у серпні 1994 року.
З наданої табуляграми за серпень 1994 року вбачаються виплати по коду класифікації 410, що означає виплату відшкодування шкоди завданої підприємством, в тому числі моральної шкоди 7 200 000 та 2 697 390,00 крб.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення позову, оскільки позивачу нараховано, на підставі наказу від 30 серпня 1994 року, та виплачено суму грошових коштів в рахунок відшкодування за спричинення моральної шкоди.
Однак, колегія суддів не може в повній мірі погодитись з висновками суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 3 Конституцією України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частина 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно з частинами першою та п'ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
В п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно з пунктом 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Так, згідно виписки із акту огляду ЛТЕК від 03 березня 1994 року до довідки серії 2-18 АБ №060439 позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності сукупно на рівні 60% по трудовим каліцтвам, з яким повторно: 15%- згідно акту №77, 5%- згідно акту №51, первинно- 40% згідно акту № 58.
Наказом №1128 від 30 серпня 1994 року у зв'язку з нещасними випадками на виробництві від 25.01.1993 року, 11.06.1990, 18.05.1982 року, було встановлено виплату позивачу у вигляді відшкодування моральної шкоди в розмірі 7200000 крб.
Відповідно до довідки ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», ОСОБА_1 було нараховано відшкодування моральної шкоди у сумі 7 200 000 крб. разом із щомісячним відшкодуванням шкоди у розмірі 2 697 390,00 та виплачено у серпні 1994 року.
З наданої табуляграми за серпень 1994 року вбачаються виплати по коду класифікації 410, що означає виплату відшкодування шкоди завданої підприємством, в тому числі моральної шкоди 7 200 000 та 2 697 390,00 крб.
Тобто, на момент виплати грошових коштів на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я йому було встановлено 60 % втрати працездатності.
Однак, згідно з довідкою Медико-соціальної експертної комісії від 07 квітня 2008 року позивачу повторно безстроково визначено ступінь втрати професійної працездатності сукупно на рівні 70% по трудовим каліцтвам та 07 квітня 2008 року встановлено другу групу інвалідності повторно безстроково.
Таким чином, судом першої інстанції не прийнято до уваги той факт, що на момент видачі наказу від 30 серпня 1994 року позивачу було встановлено ІІІ група інвалідності та 60 % втрати працездатності, а в подальшому згідно виписки МСЕК від 07 квітня 2008 року позивачу повторно безстроково визначено ступінь втрати професійної працездатності сукупно на рівні 70% по трудовим каліцтвам та встановлено ІІ групу інвалідності.
Тому, враховуючи погіршення стану здоров'я позивача, ступінь втрати професійної працездатності, який збільшився на 10% та наразі становить - 70%, необхідністю вжиття додаткових зусиль для організації свого життя у зв'язку зі ушкодженням здоров'я та втратою працездатності, а також з урахуванням вимог справедливості, співмірності та розумності, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у достатньому та необхідному розмірі - 20 000,00 грн.
Визначений розмір не призведе до збагачення позивача та не поставить відповідача у скрутне матеріальне становище.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» внесено зміни до п.п. 164.2.14а статті 164 ПК України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року).
Вказаним законом, зокрема, підпункт «а» підпункту 164.2.14 доповнено словами: «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».
Таким чином, згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішенням, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, зокрема, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що до внесення змін до п.п.164.2.14а статті 164 ПК України на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку також не включалися суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Таким чином, як податковим законодавством, чинним до внесення змін ( 23 травня 2020 року), так і чинним податковим законодавством суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди, завданої життю та здоров'ю, не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Правовий висновок про те, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються суми на відшкодування шкоди, завданої платнику податку внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю, викладено також у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 227/130/14-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 264/5681/17.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Крім того, колегія суддів зазначає, що за текстом Закону Україну «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», зокрема, підпункту «а» підпункту 164.2.14 (внесеного 23 травня 2020 року) поняття моральної шкоди не поділено на категорії осіб, оскільки визначено тільки її загальне поняття, суми якого можуть бути стягнуті з різних підстав. Обмеження розміру моральної шкоди для платників податку, на користь яких за рішенням суду стягнуто суму моральної шкоди, спричинену внаслідок заподіяння шкоди їх життю та здоров'ю, погіршує конституційні права та законні інтереси таких осіб, що в певній частині нівелює рішення суду, щодо захисту таких прав.
Разом з тим, правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податків, зборів чи інших обов'язкових платежів знаходяться у площині публічних (податкових) відносин, а тому суд при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України не вирішує питання про податки, збори чи інші обов'язкові платежі.
Зазначені висновки містяться також у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі №235/3143/24 (провадження №61-14246св24).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України.
Щодо судових витрат колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, а за результатами апеляційного перегляду справи апеляційну скаргу було задоволено частково, рішення суду було скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, тому з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заявив та апеляційної скарги в розмірі 2 664,64 грн.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2025 року - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я суму грошових коштів у розмірі 20 000,00 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір в розмірі 2 664,64 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 17 грудня 2025 року.
Головуючий:
Судді: