17 грудня 2025 р.Справа № 520/30624/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2025, головуючий суддя І інстанції: Пасечнік О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/30624/24
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач, заявник) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій просила суд встановити судовий контроль за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у справі №520/30624/24 та зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) подати до суду першої інстанції письмовий звіт про виконання вказаного рішення суду.
В обґрунтування вказаної заяви наполягала на неповному виконанні відповідачем рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у справі №520/30624/24, оскільки при виготовленні ІНФОРМАЦІЯ_3 оновленої довідки від 21.03.2025 року №ФХ-124618/4269/с про розмір грошового забезпечення позивача за нормами чинними станом на 01.01.2023, додаткові види грошового забезпечення (надбавка за особливості проходження служби та премія) пораховані відповідачем за прожитковим мінімумом 2018 року, що, на переконання заявника, свідчить про невиконання вказаного рішення суду в повному обсязі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2025 по справі № 520/30624/24 у задоволенні заяви представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі №520/30624/24 відмовлено.
Позивач, не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, через свого представника, подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2025 у справі № 520/30624/24, прийняти постанову, якою задовольнити заяву позивача про встановлення судового контролю по даній справі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач вказує, що підставою звернення до суду із заявою про встановлення судового контролю слугувало те, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у справі №520/30624/24, відповідачем виготовлено довідку від 21.03.2025 №ФХ-124618/4269/с на ім'я померлого годувальника позивача про розмір грошового забезпечення за нормами чинними на 01.01.2023, в якій додаткові види грошового забезпечення (надбавка за особливості проходження служби та премія) були арифметично невірно обраховані, всупереч вказаному судовому рішенню, яким чітко зобов'язано: «підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 станом на 01.01.2023». Наведені дії відповідача, за твердженням апелянта, не відповідають положенням Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам №260 та Постанови №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та змісту рішення суду. Відтак, позивач вважає обґрунтованою заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.
Наголошує, що питання обчислення щомісячних додаткових видів грошового забезпечення виходячи із прожиткового мінімуму станом на 2023 рік та питання неналежного виконання рішення суду по справі №520/30624/24 не становить окремого предмету розгляду, а повинно вирішуватись в рамках провадження справи щодо встановлення судового контролю.
Просила врахувати правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15, від 03.04.2019 у справі № 820/4261/18, від 27.12.2019 у справі № 580/988/19, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в ухвалах від 20.06.2018 р. у справі № 800/592/17 та від 05.07.2018 р. у справі № 206/3911/17, в яких зазначено про можливість установлення судового контролю вже після ухвалення рішення у справі, оскільки підставою є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи.
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 по справі №520/30624/24 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_4 , які полягають у відмові ОСОБА_1 підготувати та надати до ГУ ПФУ в Харківській області оновлену довідку про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023 для перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2023.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 підготувати та надати до ГУ ПФУ в Харківській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 станом на 01.01.2023 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262- ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт та з обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, для здійснення обчислення та перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2023.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_4 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Відмовляючи у задоволенні заяви позивача, поданої в порядку ст. 382 КАС України, суд першої інстанції зазначив, що предметом позову в даній справі є правомірність дій відповідача щодо відмови у наданні позивачу довідки про грошове забезпечення для перерахунку пенсії станом на 01.01.2023 та зобов'язання видачі такої довідки. При цьому, суд в рішенні від 17.02.2025 у даній справі, не обтяжував відповідача обов'язком вказати у довідці для перерахунку пенсії конкретний відсотковий розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення тощо. Вказане, за висновком суду першої інстанції, свідчить, що між сторонами виник новий спір, який стосується складових виготовленої на виконання судового рішення довідки для перерахунку пенсії.
При цьому суд зазначив, що у випадку незгоди позивача із отриманою довідкою про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023, останній не позбавлений права на звернення до суду із відповідним позовом у встановленому законодавством порядку.
У зв'язку з чим, суд дійшов висновку про відсутність підстав стверджувати про невиконання відповідачем судового рішення у цій справі, що у свою чергу, виключає можливість застосування заходів судового контролю за його виконанням.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
Приписами статті 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
На виконання приписів статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Обов'язковість судових рішень, що набрали законної сили, для їх виконання на всій території України передбачена також приписами Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зауважує, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
В абзаці третьому пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також, Конституційний Суд України у рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі Шмалько проти України, заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
Метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у від 30 червня 2009 року №16-рп/2009).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
На підставі аналізу ст.ст. 3, 8, ч.ч. 1, 2 ст. 55, ч.ч. 1 та 2 ст. 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
У справі Сорінг проти Об'єднаного Королівства від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст. 129-1 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст. 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. Обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Колегією суддів встановлено, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2025, якими частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії набрало законної сили 20.03.2025.
З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 КАС України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, згідно з положеннями частин 1 та 2 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу (частина 8 статті 382 КАС України).
Крім того, відповідно до частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, приписами статей 382, 383 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення; накладення штрафу, визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Колегія суддів зауважує, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Як було встановлено в суді першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, відповідачем, на виконання вимог рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2025, було виготовлено оновлену довідку від 21.03.2025 №ФХ-124618/4269/с про розмір грошового забезпечення померлого годувальника позивача - ОСОБА_2 .
Водночас, обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, позивач зазначає, що при складанні вказаної довідки відповідач неправильно визначив розмір окремих складових грошового забезпечення, зокрема надбавки за особливості проходження служби та премії, застосувавши показник прожиткового мінімуму станом на 2018 рік замість показника станом на 2023 рік, як це передбачено рішенням суду від 17.02.2025.
Наведене, на переконання позивача, свідчить про фактичне невиконання ІНФОРМАЦІЯ_3 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 по справі №520/30624/24.
Тобто, по суті ОСОБА_1 заперечує проти відсоткового розміру двох складових грошового забезпечення її померлого годувальника.
Разом з цим, колегія суддів наголошує, що зобов'язальна частина рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 не містить жодної вимоги до відповідача стосовно необхідності застосування при виготовленні оновленої довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 станом на 01.01.2023 конкретних розмірів складових грошового забезпечення, оскільки, в межах розгляду вказаної справи вирішувалось питання правомірніості дій відповідача щодо відмови у наданні позивачу довідки про грошове забезпечення для перерахунку пенсії станом на 01.01.2023 та зобов'язання видачі такої довідки.
Тобто, спору в частині визначення розміру основних та додаткових видів грошового забезпечення та премії, які відповідачу слід вказувати в оновленій довідці, не існувало.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що в межах спірних правовідносин предметом судового контролю може бути виключно питання належного виконання відповідачем обов'язку щодо видачі позивачу оновленої довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023 відповідно до рішення суду від 17.02.2025. Натомість доводи щодо правильності визначення відповідачем конкретних розмірів складових грошового забезпечення, у тому числі надбавки за особливості проходження служби та премії, а також застосованих при цьому розрахункових показників, виходять за межі предмета судового контролю у цій справі та можуть бути предметом самостійного судового оскарження в порядку окремого позову.
Посилання апелянта на правові позиції Верховного Суду та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у наведених постановах від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15, від 03.04.2019 у справі № 820/4261/18, від 27.12.2019 у справі № 580/988/19 та ухвалах від 20.06.2018 р. у справі № 800/592/17 та від 05.07.2018 р. у справі № 206/3911/17, не впливають на вирішення даної справи, оскільки в них визначено можливість встановлення судового контролю за наявності факту невиконання судового рішення, чого в даному випадку судом не встановлено.
За встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 520/30624/24.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 272, 286, 308, 310, 315, 316 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року по справі № 520/30624/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк
Повний текст постанови складено 19.12.2025 року