19 грудня 2025 р. № 400/3404/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , ,
до відповідачавійськової частини НОМЕР_1 , ,
провизнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн,
08 квітня 2025 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідвач), в якій позивач просив суд:
визнати протиправними дії відповідача, які полягають у визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим званнями позивача, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14, за період 27.04.2022 по 19.05.2023;
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення (щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 27.04.2022 по 31.12.2022, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704);
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення (щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2023 по 19.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений згідно з додатками 1 і 14 до Постанови № 704;
стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 10000,00 гривень.
07.05.2025 представник позивача подав заяву про зміну позовних вимог, в якій просив суд розглядати такі позовні вимоги:
визнати протиправними дії відповідача, які полягають у визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим званнями позивача, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14, за період 28 .04.2022 по 19.05.2023;
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення (щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 28.04.2022 по 31.12.2022, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений згідно з додатками 1 і 14 до Постанови № 704;
визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням за період з 10.09.2022 по 27.04.2023;
зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу надбавку за вислугу років у розмірі 25 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням за період з 10.09.2022 по 27.04.2023, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.
Також 07.05.2025 подав заяву про збільшення позовних вимог щодо розгляду з разом з позовною заявою таких вимог:
визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням за період з 28.04.2022 по 27.04.2023;
зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу надбавку за вислугу років у розмірі 25 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням за період з 28.04.2022 по 27.04.2023, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.
Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідач протиправно визначав у 2022-2023 роках його посадовий оклад та окладу за військовим (спеціальним) званням з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018, а не з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом відповідно на 1 січня відповідного року відповідно до пункту 4 Постанови № 704. Як наслідок, відповідач виплатив йому не в повному обсязі його грошове забезпечення за вказаний період.
У відзиві на позовну заяву від 02.05.2025 відповідач заперечив проти позову і просив відмовити в його задоволені в повному обсязі. Відзив умотивовано тим, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.
У відповіді на відзив від 07.05.2025 представник позивача навів розрахунки розміру, на його думку, недоплаченого позивачу щомісячного грошового забезпечення за 2022 рік.
Також 07.05.2025 представник позивача подав до Миколаївського окружного адміністративного суду заяви:
про зміну позовних вимог, в якій додатково зазначив, що відповідач протиправно у період з 10.09.2022 по 27.04.2023 не виплачував позивачу надбавку за вислугу років у розмірі 25 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням;
про збільшення позовних вимог, в якій додатково зазначив, що відповідач протиправно у період з 28.04.2022 по 27.04.2023 не виплачував позивачу надбавку за вислугу років у розмірі 25 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ, ЗАЯВИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
11.04.2025 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху та про надання позивачу десятиденного строку для подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивача за період з 19.07.2022 по 19.05.2023, в якій зазначити поважні причини його пропуску, тобто такі, що об'єктивно, незалежно від волі позивача, унеможливили звернення до суду з дотриманням установленого строку, з наданням доказів на підтвердження наявності цих причин.
17.04.2025 представник позивача подав до суду заяву про поновлення строку звернення до суду.
Водночас з позовною заявою позивач подав до суду клопотання про витребування у відповідача доказів.
23.04.2025 ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі № 400/3404/25, вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та витребувано у відповідача докази.
Справа № 400/3404/25 перебувала у провадженні головуючої судді Устинова І.А.
06.05.2025 відповідач подав до Миколаївського окружного адміністративного суду докази, які були в нього витребувані ухвалою від 23.04.2025.
Також 06.05.2025 представник відповідача подав до суду клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
07.05.2025 представник позивача подав до Миколаївського окружного адміністративного суду заяви про зміну позовних вимог і про збільшення позовних вимог.
12.06.2025 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про задоволення клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін і про призначення судового засідання на 15.07.2025.
Відповідно до наказу голови Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.07.2025 № 85-к суддю Устинова І.А. відраховано зі штату Миколаївського окружного адміністративного суду у зв'язку зі звільненням його на підставі рішенням Вищої ради правосуддя від 08.07.2025 № 1419/15-25 у відставку.
Згідно з розпорядженням керівника апарату Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.08.2025 № 182/02-10 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу справи № 400/3404/25» було здійснено повторний автоматизований розподіл цієї справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2025 головуючим суддею для розгляду цієї справи визначено суддю Ярощука В.Г.
01.09.2025 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про прийняття адміністративної справи № 400/3404/25 до свого провадження, про розгляд її спочатку за правилами спрощеного позовного провадження, а також про призначення судового засідання на 30.09.2025.
У зв'язку з технічним збойом в роботі підсистеми відеоконференцзв'язку судове засідання 30.09.2025 не відбулося, що підтверджується Актом від 30.09.2025 про технічний збір в ході фіксування судового засідання.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 відкладено судове засідання в адміністративній справі № 400/3404/25 на 14.10.2025.
У судовому засідання 14.10.2025 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі з викликом сторін та про перехід до розгляду справи у письмовому провадженні (протокол судового засідання в режимі конференції від 14.10.2025 № 5277176).
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Розглянувши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Позивач проходив військову службу у відповідача, зокрема, в період з 27.04.2022 по 19.05.2023, що підтверджується записами у його військовому квитку.
Відповідно до довідки відповідача від 04.05.2025 № 669/Ф з квітня 2022 року по березень 2023 року позивачу не виплачувалась надбавка за вислугу років, а з травня 2023 року - виплачувалась в розмірі 25 відсотків.
15.03.2025 і 28.03.2025 представник позивача направив відповідачу адвокатські запити про надання документів щодо грошового забезпечення позивача.
За твердженням позивача відповідач не надав відповіді на вищенаведені адвокатські запити.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 07.02.2025 № 9-РС позивача зараховано з 07.02.2025 у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до пункту 52 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 31.03.2025 № 92 позивач прибув з 31.03.2025 у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 , час служби в календарному обчислені станом 31.03.2025 становив 04 роки 06 місяців 22 дні.
Вважаючи, що відповідач нараховував і виплачував йому не в повному обсязі грошове забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.
Згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Додатками 1 і 14 до Постанови № 704 встановлено відповідно тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової служби), осіб рядового і начальницького складу, а також схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно з приміткою 1 до додатку 1 і приміткою 1 до додатку 14 Постанови № 704 (у редакціях, що застосовувалася з 01.10.2020 до 19.05.2023) відповідно посадові оклади за розрядами тарифної сітки і оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 Постанови № 704.
Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103) затверджено Зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України. Зокрема, підпунктом 1 пункту 3 цих Змін було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704 шляхом викладення його в новій редакції.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103. Ухвалою Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 826/6453/18 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційної скаргою Міністерства соціальної політики України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18.
Отже, з 29.01.2020 пункт 4 Постанови № 704 був чинним в редакції без врахування змін, що вносились до нього Постановою № 103.
Аналогічний правовий висновок щодо правових наслідків втрати чинності нормативно-правовим актом на підставі рішення суду міститься у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 160/8324/19.
Крім цього, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова № 481), яка набрала чинності 20.05.2023, скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою № 103.
В абзаці третьому підпункту 10.2 пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» зазначено, що скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.
Відтак вказаний підпункт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття, оскільки він був скасований. Таким чином, пункт 4 Постанови № 704 до 19.05.2023 був чинним в редакції без врахування змін, що вносились до нього Постановою № 103.
Відповідно до пункту 4 Постанови № 704 (у редакції, чинній до 19.05.2023) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Тому для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням використовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21.
Поряд з цим, встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Отже, згідно Постанови №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 11.02.2021 у справі № 200/3774/20-а та від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а.
З наведеного слідує, що для проведення перерахунку основного розміру грошового забезпечення військовослужбовців за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно необхідно застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, який установлений законом на 1 січня відповідного року.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що відповідач протиправно у період з 28.04.2022 по 19.05.2023 не нараховував і не виплачував позивачу посадовий оклад та оклад за військовим званням, враховуючи розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року.
Позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.
Що стосується позовних вимог щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу інших видів грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України встановлений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 746/32197 (далі - Порядок № 260).
Відповідно до Порядку № 260 більшість інших видів грошового забезпечення військовослужбовців нараховуються та виплачуються з врахуванням розміру посадового окладу та (або) окладу за військовим званням за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про їх надання, зокрема:
щомісячні основні види грошового забезпечення, у тому числі, надбавка за вислугу років (розділу IV Порядку № 260);
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу (розділ V Порядку № 260), надбавка за особливості проходження служби (розділ VІ), надбавка за кваліфікацію (розділ VІІІ), надбавка за кваліфікаційну категорію військовослужбовцям медичного і фармацевтичного складу (розділ ІХ), надбавка за виконання функцій державного експерта з питань таємниць і фахівців, які залучаються до підготовки рішень і висновків державних експертів з питань таємниць (розділ Х), надбавка військовослужбовцям, які працюють в умовах режимних обмежень (розділ ХІ), надбавка за безперервний стаж на шифрувальній роботі (розділ ХІІ), надбавка за почесні звання (розділ ХІІІ), надбавка за спортивні звання (розділ ХІV), доплата за науковий ступінь та за вчене звання (розділ ХV), премія (розділ ХVI), морська винагорода (розділ ХVІІ) тощо);
одноразові додаткові види грошового забезпечення, у тому числі, грошова допомога для оздоровлення (розділ ХХІІІ Порядку № 260), виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (розділ ХХIV Порядку № 260);
компенсації за всі невикористанні дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки (пункт 6 розділу ХХХІ Порядку № 260);
одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби (пункт 5 розділу ХХХІІ Порядку № 260).
Таким чином, позовні вимоги щодо нарахування та виплати позивачу інших видів грошового забезпечення (матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення тощо) із врахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, які були нараховані та виплачені в період з 28.04.2022 по 19.05.2023 є обґрунтованими.
Щодо надбавки за вислугу років суд встановив таке.
Згідно з додатком 16 до Постанови № 704 і пункту 1 розділу IV Порядку № 260 Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням у таких розмірах: від 1 до 5 років - 25 відсотків.
Відповідно до записів у військовому квитку позивача у період з 25.11.1994 по 12.07.1996 він проходив військову службу.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.04.2022 № 64 позивача зараховано на грошове забезпечення відповідача з 28.04.2022.
Відтак станом на 28.04.2022 (день зарахування позивача до списків особового складу відповідача) вислуга років на військовій службі позивача становила 1 рік 7 місяців, а тому він мав право на отримання надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків
Однак, у період з 28.04.2022 по 27.04.2023 відповідач не виплачував позивачу вказану надбавку, що підтверджується довідкою відповідача від 04.05.2025 № 669/Ф та картками особового рахунку військовослужбовця за 2022 і 2023 роки.
Тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди у зв'язку із протиправними діями відповідача з невиплати позивачу грошового забезпечення у належному розмірі, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17.
Так, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49 мотивувальної частини).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52 мотивувальної частини).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (пункт 56 мотивувальної частини).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
Верховний суд у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (пункт 51 мотивувальної частини).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (пункт 53 мотивувальної частини).
Суд зазначає, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки завдана моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не подав до суду жодних доказів, а суд не встановив, наявності обставин, які свідчили б про те, що внаслідок неправовірних дій відповідача негативні емоції позивача досягли такого рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою
А це зумовлює відсутність правових підстав для стягнення моральної шкоди з відповідача, і, відповідно, задоволення позовних вимог в цій частині.
У позовній заяві позивач заявив також клопотання про застосування судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання відповідача подати до суду звіт про його виконання впродовж 10 календарних днів з дня набрання ним законної сили..
Згідно з частиною першою статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановлення судового контролю є правом суду, а не обов'язком.
Позивач у позовній заяві не зазначив будь-яких обставин, які свідчили б про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду в цій справі.
Розглянувши матеріали справи, суд не встановив підстав для встановлення судового контролю, а тому відповідне клопотання не підлягає задоволенню.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до вимог пунктів 1 і 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і не поніс документально підтверджених судових витрат, пов'язаних з розглядом цієї справи в суді. Тому розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України суд не здійснював.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 139, 241-246, 255, 295, 297, 382 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим званнями ОСОБА_1 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінет Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового i начальницького складу та деяких інших осіб», за період 28.04.2022 по 19.05.2023.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 28.04.2022 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінет Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового i начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
4. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням за період з 28.04.2022 по 27.04.2023.
5. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років у розмірі 25 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням за період з 28.04.2022 по 27.04.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
6. У задоволені решти позовних вимог відмовити.
7. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про встановлення судового контролю.
8. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
9. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
10. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
11. Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
12. Повний текст рішення суду складений 19.12.2025.
Суддя В.Г.Ярощук