про відвід (самовідвід) судді
19 грудня 2025 року м. Київ № 320/62254/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панова Г.В., розглянувши заяву судді Панової Г.В. про самовідвід за матеріалами адміністративної справи за позовом ОСОБА_1
до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вінницької області
про визнання протиправним та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вінницької області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Кваліфікаційного - дисциплінарної комісії адвокатури Вінницької області від 21 листопада 2025 року відносно адвоката ОСОБА_1 . Також позивач у прохальній частині позовної заяви просить суд залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Вищу кваліфікаційну комісію суддів України та визначає вказаний орган у вступній частині позову як третю особу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями адміністративна справа № 320/62254/25 передана на розгляд головуючому судді Пановій Г.В.
19.12.2025 головуючий суддя Панова Г.В. подала заяву про самовідвід.
В обґрунтування вказаної заяви суддя зазначила про те, що позивачем у справі є ОСОБА_1 - член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а третьою особою визначена Вища кваліфікаційна комісія суддів України.
Предметом спору є рішення Кваліфікаційного - дисциплінарної комісії адвокатури Вінницької області від 21 листопада 2025 року відносно адвоката Сабодаша Р.Б.
При цьому в описовій частині спірного рішення наведені обставини, які стали підставою для його прийняття та стосуються здійснення ОСОБА_1 як членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України повноважень під час дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання.
Водночас, суддя Київського окружного адміністративного суду Панова Г.В. не завершила процедуру кваліфікаційного оцінювання судді та подавала позовні заяви, апеляційні та касаційні скарги до судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та до Європейського суду з прав людини, в яких відповідачем було визначено як Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, так і її члена щодо оскаржень рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, визнання протиправними дій, встановлення відсутності повноважень.
Відповідно до статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Зважаючи на викладене, на переконання головуючого судді Панової Г.В., враховуючи ту обставину, що суддею не завершено процедуру кваліфікаційного оцінювання та продовження проходження процедури кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді, наявність судових спорів, вказані обставини можуть призвести до виникнення як у сторін цієї справи, так і у стороннього спостерігача сумнівів в об'єктивності та неупередженості складу суду під час розгляду справи № 320/62254/25.
Таким чином, за наведених обставин суддя Панова Г.В. вважає, що вона не може брати участь у розгляді справи № 320/62254/25, з метою недопущення будь-яких сумнівів щодо об'єктивності та неупередженості судді під час розгляду цієї справи.
Згідно пунктом 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Відповідно до частини першої статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності підстав, зазначених у статтях 36 - 38 цього Кодексу, суддя зобов'язаний заявити самовідвід.
Частиною першою статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює право на справедливий судовий розгляд. Кожна людина при визначенні її громадських прав та обов'язків або при висуненні проти неї будь-якого обвинувачення, має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Щодо безсторонності Європейський суд з прав людини висуває дві вимоги: по-перше, бути суб'єктивно вільним від упередженості чи зацікавленості у результаті розгляду справи, по-друге, бути об'єктивно безстороннім - тобто суд повинен гарантувати виключення будь-якого обґрунтованого сумніву стосовно його безсторонності. Щоб задовольнити ці вимоги, суд повинен відповідати суб'єктивному і об'єктивному тесту: безсторонність для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися суб'єктивним тестом, тобто на підставі особистого переконання окремого судді в даній справі, і за об'єктивним тестом, тобто з'ясування, чи має суддя гарантії, достатні для виключення будь-якого законного сумніву стосовно його безсторонності.
Статтею 2 Закону України 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також «ЄСПЛ») є обов'язковими для виконання Україною. Вказаний Закон прямо закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частина 1 статті 6 Конвенції містить вимоги щодо неупередженості суду. Так, ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому (рішення у справах «Piersac vs Belgium», «Grieves vs UK»). Крім того, згідно принципу, який є стабільним та викладеним в Рішенні ЄСПЛ у справі «Le Comte, Van Leuveni De Meyere vs Belgium», суд має бути неупередженим і безстороннім.
У даному контексті можна провести розмежування між суб'єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу. Таким чином, на основі вищезазначеного, слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб'єктивний та об'єктивний аспект.
Щодо суб'єктивної складової даного поняття, то у справі «Хаушильд проти Данії» зазначається, що ЄСПЛ потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з'являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з'являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об'єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. При цьому враховується думка сторін, однак вирішальними є результати об'єктивної перевірки.
Стосовно об'єктивної неупередженості у справі «Фей проти Австрії» ЄСПЛ вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об'єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві, повинні апріорно викликати в учасників процесу.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини при вирішенні того, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» («Wettstein v. Switzerland»), п. 44; та рішення у справі «Ферантелі та Сантанжело проти Італії» («Ferrantelli and Santangelo v. Italy»), від 7 серпня 1996 року, п. 58).
З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, «правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться» (рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії» («De Cubber v. Belgium»), від 26 жовтня 1984 року, п. 26).
Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (вищевказане рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» («Wettstein v. Switzerland») та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» («Castillo Algar v. Spain»), від 28 жовтня 1998 року, п. 45).
В той же час, реалізація принципу верховенства права, визначеного статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України є неможливою без забезпеченої можливості доступу особи до незалежного, неупередженого суду, провадження в якому відповідає вимогам справедливого судового розгляду.
Приписами пункту 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року (Схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року №2006/23) визначено, що об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи також в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Отже, з метою забезпечення повного, об'єктивного, неупередженого розгляду і вирішення справи № 320/62254/25 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення та з метою недопущення у будь-кого сумнівів щодо об'єктивності та неупередженості судді Панової Г.В. під час розгляду справи № 320/62254/25, суд дійшов висновку, що заява судді про самовідвід є вмотивованою, а відтак підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення відводу (самовідводу) судді, який розглядає справу одноособово, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді іншим суддею, який визначається в порядку, встановленому ч. 1 ст. 31 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 39, 40, 41, 243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Заяву судді Панової Г.В. про самовідвід у справі № 320/62254/25 задовольнити.
2. Матеріали адміністративної справи № 320/62254/25 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вінницької області передати для визначення іншого складу суду Київського окружного адміністративного суду згідно з вимогами статей 31 та 18 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Панова Г. В.