ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"19" грудня 2025 р. справа № 300/7847/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що військовою частиною НОМЕР_1 за період з 2022 по 2025 роки протиправно не включено до складу грошового забезпечення суми додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток. Як наслідок, слід зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату грошової компенсації за 87 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022-2025 роки та за 56 днів невикористаної додаткової відпустки за 2022-2025 роки, як учаснику бойових дій, яка передбачена пунктом 12 статі 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», із урахуванням щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168 та раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що щомісячна додаткова винагорода, передбачена Постановою КМУ №168 є додатковим видом грошового забезпечення, яку Кабінет Міністрів України відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану. Пунктом 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 передбачено, що розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому, одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Таким чином, розрахунок грошової компенсації за 87 днів невикористаної щорічної основної відпустки та за 56 днів невикористаної додаткової відпустки за 2022-2025 роки, як учаснику бойових дій, повинен здійснюватися із урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що Постановою КМУ №168 запроваджена додаткова винагорода, яка носить тимчасовий характер. Вказав, що до складу грошового забезпечення, з якого нараховується грошова допомога на оздоровлення та компенсація за невикористану відпустку, включаються винагороди, які мають постійний характер, а додаткова винагорода, передбачена Постановою КМУ №168, виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим. Як наслідок, відсутні правові підстави для включення до складу грошового забезпечення, з якого повинна бути обрахована компенсація за невикористану відпустку, додаткової винагороди, яка нараховувалася та виплачувалася позивачу відповідно до Постанови КМУ №168. Військова частина НОМЕР_1 при нарахуванні та виплаті позивачу грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168, протиправних дій стосовно позивача не допустила. Просив суд у задоволенні позову відмовити.
Згідно з ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, встановив наступне.
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.08.2025 №235 ОСОБА_1 з 19.08.2025 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Вказаним наказом передбачено виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки, а саме 45 діб за 2022 рік, 15 діб за 2023 рік, 15 діб за 2024 рік, 12 діб за 2025 рік та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку 98 днів за 2019-2025 роки (а.с.7-8).
Згідно з довідкою відповідача №816/484/1/4/177/пс від 22.09.2025 позивачу виплачувалася додаткова винагорода, передбачена Постановою КМУ №168, за період з березня 2022 року по листопад 2023 року (а.с.15).
Як вбачається з довідки військової частини НОМЕР_1 від 23.10.2025 №816/484/1/4/201/пс при обчисленні позивачу розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток відповідачем не враховувалася додаткова винагорода, передбачена Постановою КМУ №168 (а.с.16).
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо невключення до складу грошового забезпечення суми додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168, при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
З фактичних обставин справи вбачається, що спірні правовідносини врегульовано, зокрема Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (надалі Закон №2232-XII) та Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (надалі Закон №2011-XII) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (ч.1 ст.9 Закону №2011-XII).
Згідно з ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За приписами частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» (пункт 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII).
Кабінет Міністрів України 30 серпня 2017 року прийняв Постанову КМУ №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу визначено здійснювати в порядку, що затверджується, зокрема Міністром оборони (стаття 9 Закону № 2011-XII).
Аналогічне положення міститься в пункті 3 Постанови КМУ № 704, згідно з яким виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу визначено здійснювати в порядку, що затверджується, зокрема Міністерством оборони України.
Правила виплати грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовані приписами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджений наказом Міністерства оброни України від 07.06.2018 №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (надалі Порядок №260).
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення, зокрема включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Пунктом 16 розділу І Порядку № 260 передбачено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову КМУ № 168, у пункті 1 якої встановив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
За своєю правовою природою щомісячна додаткова винагорода, запроваджена Постановою КМУ №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану.
Суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 6 розділу ХХХІ Порядку №260 (у редакції від 05.06.2024) розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Надалі, наказом Міністерства оборони України від 15.01.2025 №23, який набрав чинність 25.02.2025, затверджено зміни до Порядку №260, серед яких, зокрема у пункті 6 розділу XXXI Порядку №260 після слів «щомісячних додаткових видів грошового забезпечення» доповнено словами «, крім винагород».
Таким чином, з 25.02.2025 пункт 6 розділу ХХХІ Порядку №260 передбачав, що розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому, одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Як вбачається з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.08.2025 №235 позивачу передбачено виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки, а саме 45 діб за 2022 рік, 15 діб за 2023 рік, 15 діб за 2024 рік, 12 діб за 2025 рік та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку 98 днів за 2019-2025 роки (а.с.7-8).
При цьому, під час обчислення позивачу розміру грошової компенсації за невикористані дні відпустки додаткова винагорода передбачена Постановою КМУ №168 відповідачем не враховувалася.
Вирішуючи питання, чи підлягає включенню додаткова винагорода, передбачена Постановою КМУ № 168, до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, суд зазначає, що за правилами пункту 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 (у редакції від 25.02.2025) до розміру грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки, не включаються винагороди, незалежно від їхнього виду (щомісячні чи одноразові).
Суд констатує, що делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України встановлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що ураховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат для військовослужбовців. Тому, саме положення Порядку № 260 унормували приписи Закону №2011-ХІІ, встановивши пряму норму щодо виключення винагороди із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки.
Таким чином, жодним нормативно-правовим актом не передбачено включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168, запровадженої на період дії воєнного стану, до складу грошового забезпечення, з якого нараховується грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що позивача звільнено з військової служби 19.08.2025, тобто на момент коли пунктом 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 (у редакції від 25.02.2025) встановлено, що до розміру грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки, не включаються винагороди, тому відповідачем правомірно не враховувалася додаткова винагорода передбачена Постановою КМУ №168 під час обчислення позивачу розміру грошової компенсації за невикористані дні відпустки.
Водночас, висновки Верховного Суду, які викладені в постанові від 20.08.2024 по справі № 420/693/23, не є релевантними до спірних правовідносин у даній справі, оскільки Верховний Суд у вказаній постанові застосував пункт 6 розділу ХХХІ Порядку №260 у редакції, яка не містила застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір відповідної компенсації. У той же час, спірні правовідносини, що є предметом дослідження судом у цій справі, стосуються дій відповідача вже в період редакції пункту 6 розділу ХХХІ Порядку №260 від 25.02.2025, яким передбачено, що до розміру грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки, не включаються винагороди, незалежно від їхнього виду.
У підсумку суд вважає, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дій.
Суд також зазначає, що інші наведені позивачем у позовній заяві аргументи, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (від 9 грудня 1994 року №18390/91) вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
У рішенні «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто, мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
У підсумку суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії не підлягає до задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.