19 грудня 2025 рокуСправа № 160/21299/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши у письмовому провадженні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_3 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частина НОМЕР_2 про визнання протиправними дій, визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 р. роз'єднано в самостійні провадження позовні вимоги у справі №160/20741/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Військової частини НОМЕР_3 , відповідача-2: Військової частини НОМЕР_1 , відповідача-3: Військової частина НОМЕР_2 про визнання протиправними дій, визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач-1, ВЧ НОМЕР_2 ), Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-2, ВЧ НОМЕР_1 ) про:
- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 та Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невключенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, роки;
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 перерахувати та виплатити за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців» ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток за весь час затримки виплати - за період з 24.10.2023 по день фактичної виплати грошового забезпечення.
Справі присвоєно єдиний унікальний номер 160/21299/25.
Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду.
Перевіривши матеріали позовної заяви, заяви про поновлення строку звернення до суду, суд дійшов висновку, що аргументи позивача знайшли своє підтвердження з наданих до справи документів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 р. клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення, - задоволено та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду.
Цією ж ухвалою відкрито провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Військової частини НОМЕР_3 , відповідача-2: Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
В ухвалі від 28.07.2025 р. суд встановив відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів.
Відповідачем-1 у встановлений в ухвалі суду строку відзиву на позовну заяву не подано, з клопотанням про продовження строку для подання відзиву ВЧ НОМЕР_3 не зверталася й заяви, клопотання та/або пояснення по суті спору від відповідача-1 до суду також не надійшли.
30.07.2025 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшло від ВЧ НОМЕР_1 клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
В обґрунтування даного клопотання відповідач-2 зазначив, що суть позовних вимог полягає у незгоді ОСОБА_1 з сумами виплат, які йому були нараховані ВЧ НОМЕР_2 при виключенні із складу військової частини у зв'язку із звільненням з військової служби згідно наказу командира ВЧ НОМЕР_2 за №438 від 24.10.2023 р. ВЧ НОМЕР_1 вважає, що позивач пропустив строки звернення до суду в частині вимог щодо грошових виплат у зв'язку із звільненням 24.10.2023 р., виплачених в жовтні 2023 року. Зважаючи на в т.ч. висновок Верховного Суду у постанові від 04.10.2024 р. по справі №200/1643/24 слід прийти до висновку, що строк тримісячний строк звернення до суду слід застосовувати щодо сум остаточного розрахунку при звільненні, й такий тримісячний строк закінчився щодо виплачених позивачу у жовтні 2024 року коштів закінчився 24.01.2024 р., однак ОСОБА_1 з цим позовом звернувся лише 16.07.2025 р., тобто з пропуском строку звернення до суду. При цьому, як зауважив відповідач-2, в клопотанні про поновлення строків позивач не навів жодної причини пропуску строку звернення до суду. ВЧ НОМЕР_1 вважає, що суд безпідставно поновив позивачу строк звернення до суду з цим позовом, формально підійшовши до цього питання, що є процесуальним порушенням.
21.08.2025 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшов від ВЧ НОМЕР_1 відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 р. витребувано від ОСОБА_1 довідку (відомості, інформацію) про використання оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022 рік або відомості щодо нарахування та виплати позивачу при звільненні (переведенні до Військової частини НОМЕР_2 ) за невикористані ним оплачувані відпустки (щорічні та додаткові) за 2022 рік.
Також у цій ухвалі суд витребував від Військової частини НОМЕР_1 :
- довідку (відомості, інформацію) про надання ОСОБА_1 оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022 рік або відомості щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації при звільненні (переведенні до Військової частини НОМЕР_2 ) за невикористані ним оплачувані відпустки (щорічні та додаткові) за 2022 рік;
- інформацію щодо включення або невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022 р. при обчисленні розміру грошової компенсації, нарахованої позивачу при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, роки.
Цією ж ухвалою суд зупинив провадження у справі до надання витребуваних судом доказів.
До суду через систему «Електронний суд» надійшли ВЧ НОМЕР_1 та від представника позивача заяви про виконання ухвали суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 р. провадження по справі поновлено.
Разом з тим, судом після відкриття провадження по справі встановлено, що подана представником ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» позовна заява є такою, що не відповідає вимогам ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 р. позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_3 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - залишена без руху.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали суду позивач виправив відповідні недоліки згідно заяви від 14.10.2025 р. (вх. №54326/15) з додатками.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 р. продовжено розгляд справи №160/21299/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Разом із заявою від 14.10.2025 р. (вх. №54326/15) представником ОСОБА_1 було надано позовну заяву у новій редакції, в якій наведено додаткові обґрунтування позовних вимог щодо допущеної з боку відповідача-1 протиправної бездіяльності, а також змінено обсяг позовних вимог (зменшено).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 р. прийнято до розгляду заяву представника ОСОБА_1 про зміну позовних вимог у справі №160/21299/25 й позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 прийнято до розгляду в наступній редакції:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 та Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невключенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2023 рік;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2023 рік, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. №44;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток за весь час затримки виплати - за період з 24.10.2023 р. по день фактичної виплати грошового забезпечення.
Цією ухвалою суд розпочав розгляд справи спочатку та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідачем-1 у встановлений в ухвалі суду строку відзиву на позовну заяву не подано, з клопотанням про продовження строку для подання відзиву ВЧ НОМЕР_3 не зверталася й заяви, клопотання та/або пояснення по суті спору від відповідача-1 до суду також не надійшли.
17.10.2025 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшов від ВЧ НОМЕР_1 відзив на позовну заяву з додатками, в якому відповідач-2 заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив у задоволенні позову відмовити. При цьому, у відзиві на позовну заяву, відповідач-2 зазначив, що ВЧ НОМЕР_1 не повідомляла позивача щомісячно під час проходження ним військової служби про всі суми, які були нараховані та виплачені останньому.
Станом на 19.12.2025 р. до суду не надійшло від позивача заяв, клопотань пояснень та/або заперечень щодо поданого ВЧ НОМЕР_1 клопотання про залишення позовної заяви без розгляду від 30.07.2025 р. Разом з тим, у позовній заяві в новій редакції, ОСОБА_1 , зокрема, зазначив, що з урахуванням вимог п. 14 розділу І Порядку №260, військовослужбовець має право на виплату грошового забезпечення, право на отримання якого він мав під час служби, у належному розмірі, за весь період проходження військової служби до дати звільнення. А відповідний строк на звернення до суду за захистом такого права (після 19.07.2022 р.), на думку позивача, безальтернативно має обчислюватися з дати одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені за період його служби, у тому числі при звільненні з цієї служби. При цьому, як стверджує позивач, жоден з відповідачів не повідомляв його жодного місяця про загальну суму заробітної плати з розшифровкою за видами виплат й не повідомляв про нараховані та виплачені йому кошти при звільненні та виключенні зі списків особового складу військової частини із зазначенням окремого кожного виду виплати. З огляду на викладене, у прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 , зокрема, просить вважати строки на звернення до суду з позовною заявою непропущеними.
Розглянувши клопотання ВЧ НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду, дослідивши зібрані в матеріалах справи докази та з'ясувавши всі обставини з даного приводу, суд дійшов таких висновків.
Згідно ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
При цьому, як вбачається з аналізу наведених вище приписів статті 122 КАС України, шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами, водночас, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України.
Разом з тим, у зазначених вище положеннях ч. 5 ст. 122 КАС України відсутні норми, які б встановлювали строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Так, до 19.07.2022 р. ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, було встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом із цим, ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, яка була чинною до 19.07.2022 р.) було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, до 19.07.2022 р. право на звернення до суду з позовом щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати не обмежувалось будь-яким строком.
Водночас, зважаючи на те, що у зазначених вище положеннях ст. 122 КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, та наявність таких норм у ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, яка була чинною до 19.07.2022 р.), до цієї дати (до 19.07.2022 р.) до спорів осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, щодо нарахування і виплати (стягнення) належної їм заробітної плати застосовувалися саме норми ч. 2 ст. 233 КЗпП України, тобто звернення до суду з такими позовами не обмежувалося будь-яким строком.
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022 р. (далі - Закон №2352-ІХ), який набрав чинності з 19.07.2022 р., статтю 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті» (ч. 1 ст. 233 КЗпП України).
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116)» (ч. 2 ст. 233 КЗпП України).
Отже, до 19.07.2022 р. КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд доходить висновку про поширення дії ч. 1 ст. 233 КЗпП України (в редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Аналогічний висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 р. у справі №260/3564/22, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 р.
Відтак, починаючи з 19.07.2022 р. обмежено строк звернення до суду з позовами щодо виплати заробітної плати трьома місяцями з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а якщо це стосується виплати заробітної плати та всіх інших сум, що належать працівникові при звільненні, звільненому працівникові трьома місяцями з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
При цьому, пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 р. №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з 12 березня 2020 року постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, в силу приписів пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України строк на звернення до суду з позовами щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати, в тому числі й у відносинах публічної служби, був продовжений до завершення карантину, тобто до 30.06.2023 р.
Поряд з цим, слід зауважити, що у разі якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022 р., підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 р. підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 р. у справі №990/156/23, а також Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, при розгляді справи №460/21394/23 (постанова від 21.03.2025 р.).
Суд дійшов висновку, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду.
Схожий підхід запропонував Верховний Суд, зокрема, у постанові від 26.11.2020 р. у справі №500/2486/19.
У постанові від 21.03.2025 р. по справі № 460/21394/23 Верховний Суд прийшов до висновку, що період спірних правовідносин до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй грошового забезпечення без обмеження будь-яким строком. Зазначив, що спірні правовідносини у період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Також, Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 р. по справі № 460/21394/23 зазначив, що з урахуванням пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України, відлік строку звернення до суду розпочинається з 01 липня 2023 року та має сплинути 30 вересня 2023 року.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 р. по справі №460/21394/23 погодився із висновком апеляційного суду про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З даним адміністративним позовом позивач звернувся до суду 16.07.2025 р.
В ухвалі від 28.07.2025 р. суд поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду з даним позовом.
При вирішенні питання щодо поновлення строку звернення до суду з даним позовом суд виходив з того, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom, заява №4451/70, п. 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria, заява №36760/06, п. 230). Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Тож позиція ЄСПЛ свідчить, що основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Окрім того, у рішенні від 27.06.2000 р. у справі «Ілхан проти Туреччини» ЄСПЛ зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично, не має абсолютного характеру і перевіряючи його виконання слід звернути увагу на обставини справи.
ЄСПЛ також у справі «Корня проти Республіки Молдова» (Cornea v. the Republic of Moldova, заява №22735/07, п.п. 21-26; констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції) зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним й може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», заява №26083/94, пункт 59).
Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а являє собою бар'єр, який перешкоджає особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення у справі «Цалкізіс проти Греції» (Tsalkitzis v. Greece, заява №11801/04, пункт 44).
Так, відповідно до частини 1 та 2 статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
З огляду на викладене, суд вважає доводи заявника щодо безпідставного поновлення позивачу строку звернення до суду з цим позовом - необґрунтованими.
Одночасно із цим, суд зауважує, що заявником не надано доказів ознайомлення позивача з документом, в якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу.
Враховуючи наведене, суд вважає, що заявником не доведено, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду був передчасним.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 р. та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998 р. Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У справі «Іліан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача-2 про залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 240, 241, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду, - відмовити.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Ухвала суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 256 та 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Повний текст ухвали складено та підписано 19.12.2025 р.
Суддя О.М. Неклеса