694/3280/25
1-кс/694/1163/25
про арешт майна
17.12.2025 року м. Звенигородка
Слідчий суддя Звенигородського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Звенигородка клопотання слідчого СВ Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_4 , погоджене начальником Шполянського відділу Звенигородської окружної прокуратури ОСОБА_5 , про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025250360001285 від 28.10.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України,
встановила:
Слідчий СВ Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_4 звернувся до слідчого судді з даним клопотанням, в якому просить накласти арешт на банківський рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Райфайзен Банк» та належний ОСОБА_6 , на який невідомою особою, шахрайським шляхом були перераховані грошові кошти з банківського рахунку належному ФОП ОСОБА_7 № НОМЕР_2 в загальній сумі 550 000 гривень у вигляді заборони розпоряджатися будь-яким чином цим майном, використовувати його та вчиняти будь-які дії по відчуженню і зміні власників цього майна.
Клопотання обґрунтовано тим, що 27.10.2025 близько 15:50 год невстановлена особа, використовуючи чат-бот в соціальній мережі «Telegram» під приводом працівника банку «Моно банк» невстановленим шахрайським шляхом із використанням електронно-обчислювальної техніки, з рахунку № НОМЕР_2 , що належить потерпілій ОСОБА_7 здійснила переказ грошових коштів 4-ма трансзакціями на загальну суму 1 111 058 гривень на два рахунки «Райфайзен Банк», а саме: на ім'я ОСОБА_8 , її рахунок № НОМЕР_3 в сумах: 31 058 грн., 30 000 грн. та 500 000 грн. та на ім'я ОСОБА_6 , її рахунок № НОМЕР_1 в сумі 550 000 грн.
За даним фактом внесено відомості до ЄРДР за № 12025250360001285 від 28.10.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України.
Під час допиту потерпілої ОСОБА_7 стало відомо, що близько 15.00 год. 27.10.2025 через вимкнення світла не пройшла проплата на Новій пошті, у зв'язку з чим, заявниця в телеграм каналі зайшла у чат-бот «Моно банка» для підтвердження зняття грошових коштів та після чого останній на мобільний телефон було скинуто посилання на менеджера. В подальшому перейшовши за вказаним посиланням, вказала свій номер телефону та після чого з нею зв'язався невідомий чоловік, який представився менеджером банку та продиктував номер заявки, який заявниця ввела в чат-боті. Після чого за вказівкою менеджера зайшла в додаток «Моно банку» та в додатку почали надходити підтвердження, які остання не звертаючи уваги, що вказано в повідомленні здійснювала підтвердження повідомлень, чим надала доступ до своїх рахунків та в подальшому з її рахунків ФОП № НОМЕР_2 та № НОМЕР_4 були зняті грошові кошти 4-ма переказами на загальну суму 1 111 058 гривень на рахунки «Райфайзен Банк» на ім'я ОСОБА_8 рахунок № НОМЕР_3 в сумах: 31 058 грн., 30 000 грн. та 500 000 грн. та на ім'я ОСОБА_6 рахунок з № НОМЕР_1 в сумі 550 000 грн. Після цього потерпіла ОСОБА_7 зателефонувала на гарячу лінію АТ «Райфайзен банк Аваль» з метою блокування вказаних банківських рахунків. Під час шахрайських дій потерпілій ОСОБА_7 невідомою особою завдано матеріальної шкоди на загальну суму 1 111 058 гривень.
Також потерпілою ОСОБА_7 до матеріалів кримінального провадження додано квитанції про переказ грошових коштів по банківському рахунку належному ФОП ОСОБА_7 з № НОМЕР_2 , в ході огляду яких, встановлено, що 27.10.2025 з вищезазначеного банківського рахунку відбувся перерахунок грошових коштів, а саме з рахунку на рахунок ОСОБА_8 № НОМЕР_3 відкритого в АТ «Райфайзен Банк» в сумі: 31 058,00 грн., 30 000,00 грн. та 500 000,00 грн. та на рахунок ОСОБА_6 з № НОМЕР_1 відкритого в АТ «Райфайзен Банк» в сумі 550 000,00 грн.
Без застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді накладення арешту на банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритого в АТ «Райфайзен банк Аваль», належний ОСОБА_6 , не представиться можливим запобігти втраті майна, на яке спрямовано кримінальне правопорушення та втраті речових доказів у кримінальному провадженні.
Враховуючи, що грошові кошти перераховані на банківський рахунок № НОМЕР_1 , відкритий на ім'я ОСОБА_6 , та можуть бути використані як доказ факту чи обставин кримінального правопорушення, на них необхідно накласти арешт.
Прокурора ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав клопотання та просив його задовольнити.
Слідчий СВ Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд клопотання без його участі, просив клопотання задовольнити.
Власник банківського рахунку АТ «Райфайзен Банк» не викликався в судове засідання.
Дослідивши матеріали клопотання, заслухавши прокурора, слідчий суддя приходить до наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 131 КПК України захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна (ч. 2 ст. 131 КПК України).
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використанні як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально-протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.
Згідно з ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
Відповідно до ч. 2 ст. 167 КПК України тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів та грошей.
Відповідно до п. 1, п. 3 ч. 2 ст. 167 КПК України підставою для тимчасового вилучення майна стало те, що усі перераховані вище речі мають значення речових доказів у кримінальному провадженні та постановою слідчого визнані речовим доказом та приєднані до кримінального провадження.
Згідно зі ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення.
Згідно ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 КПК України); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Так, слідчим суддею встановлено, що СВ Звенигородського РВП ГУНП у Черкаській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12025250360001285 від 28.10.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України.
Під час проведення досудового розслідування встановлено, що 27.10.2025 грошові перекази в сумі 550 000 гривень, здійснювались на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий на ім'я ОСОБА_6 , в АТ «Райфайзен банк Аваль».
Необхідність арешту майна зумовлена достатністю підстав вважати, що грошові кошти, які були перераховані на банківський рахунок НОМЕР_1 , можуть бути використані як доказ факту чи обставин кримінального правопорушення, а тому з метою недопущення відчуження майна (зняття, перерахування грошових коштів), чи внесення змін про власника (ів), з метою збереження речових доказів, виникла необхідність у накладенні арешту на вказане майно.
Слідчим СВ Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області доведено, що вказане майно відповідає критеріям визначеним ст. 98 КПК України, та у випадку не накладення арешту на вказане майно, це може призвести до подальшого знищення або до інших наслідків, які можуть перешкоджати досудовому розслідуванню.
З поданого клопотання та доданих до нього матеріалів вбачається, що грошові кошти, які були перераховані потерпілим на вищевказаний рахунок, є речовими доказами, оскільки набуті кримінально протиправним шляхом. Саме з метою збереження речових доказів і було подано зазначене клопотання, що повністю узгоджується з вимогами ст.170 КПК України.
Завданням вказаного арешту у клопотанні зазначено запобігання можливості приховування, перетворення та відчуження вказаних грошових коштів.
Водночас, слідча суддя звертає увагу на те, що в поданому клопотанні, з посиланням на те, що арешт необхідно накласти з метою збереження речових доказів, фактично порушується питання про накладення арешту на розрахунковий банківський рахунок, тобто на всі грошові кошти, які знаходяться на вищевказаному рахунку, незалежно від того, чи мають вони відношення до цього кримінального провадження, що не узгоджується з вимогами чинного кримінального процесуального законодавства.
Отже, на думку слідчого судді, є необхідним в цьому випадку накладення арешту саме на грошові кошти в загальній сумі 550 000 гривень, які, як вказано у клопотанні, перераховані з банківського рахунку належному ФОП ОСОБА_7 № НОМЕР_2 на вищевказаний рахунок, з метою їх збереження, як речових доказів.
Викладене не суперечить положенням ч.10 ст.170 КПК України, за змістом яких, арешт може бути накладений на гроші у будь-який валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти, що знаходяться на банківських рахунках.
Слідча суддя вважає, що накладення арешту на грошові кошти у сумі 550 000 гривень, які знаходяться на вказаному рахунку, забезпечить справедливу рівновагу між суспільним інтересом та правомірною метою, оскільки існує обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються - арешт, та метою, яку прагнуть досягти - збереження речових доказів. На переконання слідчої судді, незастосування вказаного арешту може призвести до негативних для провадження наслідків.
На підставі вищенаведеного слідчий суддя приходить висновку про необхідність часткового задоволення вищевказаного клопотання слідчого - в частині накладення арешту на грошові кошти в розмірі 550 000 гривень, які знаходяться на банківському рахунку НОМЕР_1 , відкритому в АТ «Райфайзен Банк» із забороною проводити видаткові операції по перерахуванню цих грошових коштів із вказаного рахунку.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, слідчим суддею не встановлено.
Підстав сумніватися в співмірності такого обмеження права власності завданням кримінального провадження у слідчого судді не виникає.
За викладених обставин, враховуючи правове обґрунтування клопотання, яке відповідає положенням ст. ст. 170-173 КПК України, приходжу до переконання, що клопотання слідчого СВ Звенигородського РВП ГУНП про накладення арешту на майно підлягає частковому задоволенню з метою збереження речових доказів, задля забезпечення дієвості та об'єктивності розслідування у вказаному кримінальному провадженні, оскільки незастосування арешту може призвести до знищення майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Не накладення арешту та встановлення заборони розпоряджання вказаними грошовими коштами на банківському рахунку може призвести до їх відчуження, а також в подальшому значним чином ускладнить повернення майна до законного власника. Накладення арешту на вищевказане майно, дасть можливість забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
Керуючись статтями 98, 170-173 КПК України, слідчий суддя
ухвалила:
Клопотання слідчого СВ Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_4 , погоджене начальником Шполянського відділу Звенигородської окружної прокуратури ОСОБА_5 , про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025250360001285 від 28.10.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України, задовольнити частково.
Накласти арешт на грошові кошти, які знаходяться на банківському рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім'я ОСОБА_6 в АТ «Райфайзен Банк» (код ЄДРПОУ: 14305909 ), юридична адреса: 01011, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 4-А,в загальній сумі 550 000,00 гривень, заборонивши користування та розпорядження вказаними грошовими коштами в межах завданого збитку (550 000,00 грн).
У задоволенні інших вимог клопотання - відмовити.
Ухвала про накладення арешту може бути оскаржена безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали складено 18.12.2025.
Слідчий суддя ОСОБА_1