Номер провадження: 22-ц/813/287/25
Справа № 515/917/15-ц
Головуючий у першій інстанції Тимошенко С. В.
Доповідач Сегеда С. М.
09.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Громіка Р.Д.,
Комлевої О.С.,
за участю секретаря Чеботар А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у відсутність учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 02 вересня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Тимошенка С.В., у цивільній справі за позовом Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним,
встановив:
28.05.2015 року Акціонерне Товариство Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК»(далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК»)звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ODT 0GA00000015 від 14.03.2008 р. в сумі 1 186 819,08 грн., посилаючись на наступні обставини.
14.03.2008 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК»та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ODT0GA0000000015, за умовами якого АТ КБ «ПРИВАТБАНК»надало ОСОБА_1 кредит в розмірі 30 325,00 доларів США, строком до 14.03.2028 року, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленими кредитним договором.
Внаслідок не виконання умов договору, станом на 06.03.2015 року у ОСОБА_1 мається заборгованість в розмірі 51 848,80 доларів США, з яких 32 699,02 доларів США - заборгованість за кредитом; 2 411,11 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 74,24 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 14 184,71 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи 10,92 доларів США - штраф (фіксована частина) та 2468,47 доларів США - штраф (процентна складова).
Посилаючись на вказані обставини, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просило задовольнити його вимоги.
В свою черг, 23.02.2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до АТ КБ «Приватбанк», в якій просив визнати недійсними: кредитний договір № ODT0GA0000000015 від 14.03.2008 року; іпотечний договір від 14.03.2008 року, укладені між ним та АТ КБ «ПРИВАТБАНК»; додаткову угоду від 12.04.2013 року до вищевказаного кредитного договору; виключити з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором від 14.03.2008 року, а саме: на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 . Зобов'язати АТ КБ «ПРИВАТБАНК»зупинити нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за договором про надання спірного споживчого кредиту посилаючись на наступне.
14.03.2008 року між ним та АТ КБ «ПРИВАТБАНК»був укладений кредитний договір № ODT0GA0000 000015 про отримання кредитних коштів в розмірі 24 950,00 доларів США зі сплатою відсотків 12.59% річних, строк повернення коштів - 14.03.2028 р.
Того ж дня між ним та Банком був укладений іпотечний договір в забезпечення виконання кредитного договору, яким виступає нерухоме майно - квартира АДРЕСА_2 . 12.04.2013 р. також між ним та Банком укладено додаткову угоду до кредитного договору ODT0GA0000000015 щодо збільшення сплати щомісячного платежу.
ОСОБА_1 вважав, що при підписанні договору Банком були порушені його законні права, що полягають в наступному: зміст та умови договору були розроблені безпосередньо відповідальними працівниками банку, а тому він був позбавлений фактичної можливості вносити зміни до змісту кредитного договору, і при його укладенні мав можливість погодитись лише на ті умови, які були запропоновані йому банком щодо істотних умов договору та відсоткової ставки. Відповідачем навмисно не дотримано та грубо порушено встановленні вимоги діючого законодавства України та приписи Національного банку України для укладення кредитного договору, які визначені законом як істотні та є необхідні, зокрема: не надавав йому повної, об'єктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору про на дання споживчого кредиту забезпеченого іпотекою: навмисно приховав та невірно відобразив фактичні дані і відомості, відносно значення реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за кредитом, що обумовлені між сторонами кредитного договору та того розміру абсолютного подорожчання кредиту, які узгодженні між сторонами кредитного правочину в його умовах; у змісті оспорюваного кредитного договору, банк не встановив та не визначив для позичальника умови договору щодо збереження реальної вартості предмету іпотеки.
Також у спірному кредитному договору в першій та другій його частині, які є невід'ємною частиною договору, Додатку № 1 відсутні встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для їх укладення, а саме: відсутні умови надання кредиту, зокрема про можливі наслідки настання валютних ризиків для позичальника; не визначено, не розкрито та є відсутніми обов'язкові умови, щодо основних економічних і правових вимог виникнення іпотечного боргу, шляхом оприлюднення їх у письмовій формі, іще до укладення такого договору; не визначено інфляційного застереження та відсутні належні дані і відомості відносно досягнутої домовленості про розрахунки індексації інфляційних втрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості. Отже укладаючи кредитний договір, він піддався завірянням Банку щодо цілковитої та фактичної відповідності викладеного Банком в змісті кредитного договору даних, відомостей і цифрових показників. І тільки в липні 2015 року йому стало відомо, що відповідач приховав від нього повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів його в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку він сплачував та сплатив би Банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.
Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 02.09.2022 року позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК»були задоволенні.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК»заборгованість за кредитним договором № ODT0GA0000000015 від 14. 03.2008 року у розмірі 51 848,80 доларів США, що за курсом 22,89 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 06.03.2015 року складало 1 186 819,08 грн., а також судовий збір в розмірі 3 654,00 грн.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК»про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним було відмовлено (т.1, а.с.136-139).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 02.09.2022 року, ухвалення нового судового рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити та задовольнити зустрічний позов, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.1, а.с.142-147).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2022 року було визначено склад суду: головуючий суддя Воронцова Л.П., судді: Ігнатенко П.Я., Полікарпова О.М. (т.1, а.с.153).
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2023 року суддя Полікарпова О.М. була замінена на суддю Базіль Л.В. (т.1, а.с.241-242).
В подальшому, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2023 року, суддя Ігнатенко П.Я. була замінена на суддю Бездрабко В.О. (т.2, а.с.8).
У зв'язку із достроковим закінченням відрядження суддя Херсонського апеляційного суду Воронцова Л.П. на підставі рішення Вищої ради правосуддя №567/0/15-23 від 30 травня 2023 року (із змінами відповідно до рішення №572/0/15-23 від 31 травня 2023 року), на підставі пункту 3.9 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, затверджених рішенням зборів суддів Одеського апеляційного суду 28 грудня 2018 року (із змін. та доп.), визначено інший склад суду: головуючий суддя Стахова Н.В., судді Бездрабко В.О., Базіль Л.В. (т.2, а.с.29).
В подальшому, судді Бездрабко В.О. та ОСОБА_2 протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 20.06.2023 року були замінені на суддів Карташова О.Ю. та Коновалову В.А. (т.2, а.с.31).
У зв'язку зі звільненням головуючого у справі судді Стахової Н.В. у відставку на підставі рішення Вищої ради правосуддя № 2518/0/15-24 від 20.08.2024 року, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2024 року було визначено інший склад суду: головуючий суддя Заїкін А.П., судді Карташов О.Ю., Коновалова В.А. (т.2, а.с.94).
В подальшому судді Карташов О.Ю. та ОСОБА_3 були замінені на суддів Погорєлову С.О. та Таварткіладзе О.М. (т.2, а.с.96).
У зв'язку зі звільненням головуючого у справі судді Заїкіна А.А. у відставку на підставі рішення Вищої ради правосуддя № 122/0/15-25 від 28.01.2025 року, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2025 року було визначено інший склад суду: головуючий суддя Сегеда С.М., судді Погорєлова С.О., Таварткіладзе О.М. (т.2, а.с.125).
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2025 року судді Погорєлова С.О., Таварткіладзе О.М. були замінені на постійно діючий склад колегії суддів: Вадовську Л.М., Комлеву О.С. (т.2, а.с.127).
В подальшому, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від12.05.2025 року суддя Вадовська Л.М. була замінена на суддю Громіка Р.Д. (т.2, а.с.137).
Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання (т.2, а.с.149-152).
08.12.2025 року та 09.12.2025 року ОСОБА_1 та 09.12.2025 року представник АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Яковлєва-Ангеловська О.А. звернулися із клопотання про відкладення розгляду справи.
В клопотанні від 08.12.2025 року ОСОБА_1 зазначає, що з 06.11.2025 року був мобілізований і направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .
В клопотанні від 09.12.2025 року ОСОБА_1 посилається на те, що з 20.11.2025 року знаходиться на стаціонарному лікуванні, а тому не може бути присутнім у судовому засіданні 09.12.2025 року. На підтвердження зазначеного заявником було надано довідку № 13/1289 від 20.11.2025 року, видану Клінічним санаторієм «АРКАДІЯ» (т.2, а.с.153-155, 159-162).
В клопотанні про відкладення представник банка посилається на те, що підтримує клопотання ОСОБА_1 та просить відкласти розгляд справи (т.2, а.с.156).
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.
На підставі викладеного, а також враховуючи, що дана справа перебуває в провадженні апеляційного суду тривалий час, а саме більш ніж три роки та неодноразово відкладалась слуханням, а також те, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, колегія суддів вирішила слухати справу на підставі наявних доказів, у відсутність учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами було укладено кредитний договір та внаслідок невиконання умов договору у позичальника виникла заборгованість у відповідному розмірі, яка підлягає стягненню.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що сторонами були дотримані передбачені ст. 207 ЦК України вимоги щодо письмової форми правочину (т.1, а.с.136-139).
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.
За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
За змістом ч.ч.1, 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до положень ст.ст. 610, 611, 625 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник не звільняється від відповідальності у разі неможливості виконання ним грошових зобов'язань.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
З матеріалів справи вбачається, що 14.03.2008 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК»та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ODT0GA0000000015, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 30 325 доларів США, на наступні цілі: 24 950,00 доларів США - на споживчі цілі, а також 5 375,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передбачених п.2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків в розмірі 1,00% на місяць на суму кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,48% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу. Пунктом 8.3 кредитного договору передбачено, що в забезпечення виконання позичальником зобов'язань за договором виступає іпотека квартири, що розташована по АДРЕСА_3 .
Крім того, за змістом п.п.5.1, 5.3 кредитного договору, у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі, який зазначений у п.8.4 Договору за кожний день прострочки. При цьому відсотки за користування кредитом на суму простроченої заборгованості додатково до вищевказаною пені банком не нараховується. Сплата пені здійснюється у гривні. При порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошовий зобов'язань, передбачених кредитним договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банк штраф у розмірі 250 грн. + 5% від суми позову (т.1, а.с.9-11).
14.03.2008 року ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у розмірі 24 950,00 доларів США, що підтверджується касовим ордером № 1 (т.1, а.с.14).
12.04.2013 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до кредитного договору № ODT0GA0000000015 від 14.03.2008 р. (т.1, а.с.13).
Внаслідок невиконання умов договору, у позичальника станом на 06.03.2015 року виникла заборгованість у розмірі 51 848,80 доларів США, з яких 32 699,02 доларів США - заборгованість за кредитом; 2 411,44 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 74,24 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 14 184,71 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, а також штрафи 10,92 доларів США - штраф (фіксована частина) та 2 468,47 доларів США - штраф (процентна складова) (т.1, а.с.4-7).
Крім того, постановою № 62518217 державного виконавця Татарбунарського районного ВДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Пєркової Л.В. було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого напису № 1169 від 22.04.2019 року, виданого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. про звернення стягнення на предмет іпотеки: нерухоме майно - квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (т.1, а.с.128-131).
Проте, постановою державного виконавця Татарбунарського відділу ДВС у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Мотуз І.М. № 62518217 від 11.08.2021 року було повернуто АТ КБ «ПРИВАТБАНК»виконавчий документ на підставі рішення про відмову на реалізацію нерухомого майна - квартири, що розташована за вищевказаною адресою (а.с.126),
Виконавчий документ - виконавчий напис № 1169, виданий приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. про звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно у вигляді кв. АДРЕСА_1 , повернуто стягувачу на підставі рішення виконкому Татарбунарської міської ради про відмову в реалізації зазначеного нерухомого майна, що є предметом іпотеки.
Отже, станом на даний час заборгованість за кредитом позичальником не погашена.
Посилання заявника апеляційної скарги на те, що банком не було надано належних доказів щодо наявної заборгованості за кредитним договором, не заслуговують на увагу, оскільки розрахунок заборгованості за кредитом містять усі необхідні дані, у тому числі, заборгованість за тілом кредиту, пенею, комісією та відсотками.
Крім того, у встановленому законом порядку розрахунок заборгованості позичальником спростовано не було, а також не було надано свого контррозрахунку заборгованості за кредитом.
Апеляційний суд зазначає, що підпис позичальника під договором свідчить про його ознайомлення з усіма його умовами, загальними умовами кредитування, іншою інформацією, надання якої передбачено чинним законодавством України.
Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору; кредитор надав документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту; кредитний договір містить інформацію щодо загальної вартості кредиту та графік погашення кредиту.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, а саме АТ КБ «ПРИВАТБАНК», отримавши від останнього всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.
За таких обставин, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні зустрічного позову з тих підстав, що між сторонами було дотримано усіх передбачених ст. 207 ЦК України вимог щодо письмової форми правочину.
Враховуючи, що правочин вчинено в формі, встановленій законом, та заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 14.03.2008 року перед АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не погашена до теперішнього часу, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність задоволення первісних позовних вимог та про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.
З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення прийнято у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389 - 391 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 02 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 19.12.2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Р.Д. Громік
О.С. Комлева