Номер провадження: 22-ц/813/6178/25
Справа № 509/1561/24
Головуючий у першій інстанції Панасенко Є. М.
Доповідач Сегеда С. М.
09.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Громіка Р.Д.,
Комлевої О.С.,
за участю:
секретаря ЧеботарА.Г.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 травня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування, в особі Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі в її вихованні,
встановив:
14.03.2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування, в особі Київської районної адміністрації Одеської міської ради (далі-Київської РА ОМР) про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі в її вихованні.
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області у справі №509/2360/22 від 17.07.2023 року з ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягуються аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 2 000,00 грн. щомісячно, починаючи здати звернення до суду 01.07.2022 року до досягнення дитиною повноліття.
В серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до органу опіки та піклування Київської РА ОМР із заявою про визначення порядку участі батька у вихованні дитини та встановлення графіку побачень. ОСОБА_1 неодноразово звертався до правоохоронних органів з повідомленням про те, що позивачка не надає йому можливості спілкуватись із дитиною та чинить перешкоди у такому спілкуванні.
31.01.2024 року Київською РА ОМР було складено висновок щодо визначення способів участі ОСОБА_1 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до якого було визначено порядок та спосіб участі у вихованні та спілкуванні позивача із сином, шляхом систематичних побачень з дитиною:
- кожної суботи та неділі місяця з 15.00 години по 18.00 години у присутності матері дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак, відповідачка відмовляться добровільно виконувати рекомендований Київською РА ОМР порядок та графік зустрічей позивача із сином, що додатково підтверджується зверненнями позивача за цим фактом до органів поліції.
Посилаючись на те, що наразі, між сторонами не досягнуто порозуміння щодо порядку спілкування батька з сином, позивач просив задовольнити його вимоги, зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні і дитиною ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 та встановити наступний порядок його спілкування з сином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :
- визначити способи участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом встановлення систематичних побачень за наступним графіком:
- перші та треті вихідні кожного місяця з суботи 11.00 години до неділі 1 1.00 години, без присутності матері дитини ОСОБА_2 за місцем проживання ОСОБА_1 , при цьому, обов'язок щодо забирання дитини за місцем проживання ОСОБА_2 та послідуючого повернення ОСОБА_2 покласти на ОСОБА_1 ;
- один раз на рік в літній період часу на 10 діб без присутності матері дитини ОСОБА_2 за місцем проживання ОСОБА_1 , при цьому, обов'язок щодо забирання дитини за місцем проживання ОСОБА_2 та послідуючого повернення ОСОБА_2 покласти на ОСОБА_1 ;
- кожен непарний день народження дитини, Новий рік, Різдво Христове, Великдень, без присутності матері дитини ОСОБА_2 , за місцем проживання ОСОБА_1 , при цьому, обов'язок щодо забирання дитини за місцем проживання ОСОБА_2 та послідуючого повернення ОСОБА_2 покласти на ОСОБА_1 ;
- безперервний мобільний та інтернет зв'язок ОСОБА_1 з ОСОБА_3 .
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 12.05.2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволенні частково.
Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Встановлено ОСОБА_1 способи участі у вихованні дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та спілкуванні з ним шляхом встановлення систематичних побачень за наступним графіком:
- перші та треті вихідні кожного місяця з суботи 11.00 години до неділі 11.00 години, без присутності матері дитини ОСОБА_2 , за місцем проживання ОСОБА_1 , при цьому, обов'язок щодо забирання дитини за місцем проживання ОСОБА_2 та послідуючого повернення ОСОБА_2 покласти на ОСОБА_1 ;
- один раз на рік в літній період часу на 10 діб без присутності матері дитини ОСОБА_2 , за місцем проживання ОСОБА_1 , при цьому, обов'язок щодо забирання дитини за місцем проживання ОСОБА_2 та послідуючого повернення ОСОБА_2 покласти на ОСОБА_1 ;
- кожні непарні дні народження дитини, та в непарні роки на свята: Новий рік, Різдво Христове, Великдень, без присутності матері дитини ОСОБА_2 , за місцем проживання ОСОБА_1 , при цьому, обов'язок щодо забирання дитини за місцем проживання ОСОБА_2 та послідуючого повернення дитини ОСОБА_2 покласти на ОСОБА_1 ,
- зобов'язано ОСОБА_2 забезпечити спілкування (контакт) дитини з батьком на його прохання шляхом відеозв'язку, телефонного зв'язку, зокрема, але не виключно, з використанням соціальних мереж (Теlegram, Viber, WatsАрр) та/або програм Zооm, Skуре, щодня (без урахування днів перебування дитини з батьком) в період часу з 18 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв., протягом 20-ти хвилин.
В задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн. (т.1, а.с.246-256).
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12.05.2025 року, ухвалення нового судового рішення яким відмовити у позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.2, а.с.32-36).
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 просить оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на її необгрунтованість (т.2, а.с.54-58).
Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, за участю позивача ОСОБА_1 , у відсутність інших учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання (т.2, а.с.83-85).
Представник Органу опіки та піклування просили в заяві, надісланій до суду апеляційної інстанції 09.12.2025 року проводити розгляд справи за їх відсутності та врахувати поданий раніше висновок, який вони підтримують (т.2, а.с.86, 87).
Крім того, колегією суддів враховано те, що розгляд справи в суді апеляційної інстанції призначався три рази, починаючи з 11.07.2025 року (т.2, а.с.61), тобто неодноразово відкладався, однак сторона апелянтів жодного разу на з'явились до суду апеляційної інстанції для участі в судовому засіданні. Колегією суддів також враховано, що розгляд справи в суді першої інстанції також неодноразово відлкладався (7 разів) за заявами представника відповідача ОСОБА_2 , а також її необгрунтоване клопотання про зупинення провадження у справі, яка ухвалою суду першої інстанції від 02 квітня 2025 року було залишено без задоволення (т.1, а.с.237-238).
У зв'язку з цим, колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.
Крім того, відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч.1 ст.6 Конвенції, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує на тому, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, колегія суддів вирішила слухати справу за участю позивача ОСОБА_1 , на підставі наявних доказів, та у відсутність інших учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, відзив на неї (т.2, а.с.54-58), колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що право батька на спілкування із дитиною є його незаперечним правом, а спілкування дитини з батьком відповідає її інтересам. Батько, який проживає окремо від своєї дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. Встановлення стосунків та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей із батьком.
При цьому суд виходив із того, що відповідач не надала, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що спілкування батька з дитиною, що є предметом спору у цій справі, порушує інтереси дитини та дії позивача негативно впливають на психологічне та фізичне здоров'я сина.
З такими висновками суду повністю погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.
Так, як вбачається з матеріалів справи, за зверненням позивача ОСОБА_1 , 31.01.2024 року Київською РА ОМР було складено висновок щодо визначення способів участі позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , згідно якого було визначено порядок та спосіб участі у вихованні та спілкуванні позивача із сином шляхом систематичних побачень з дитиною:
- кожної суботи та неділі місяця з 15.00 години по 18.00 години у присутності матері дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Однак, між сторонами не досягнуто порозуміння щодо порядку спілкування батька з малолітнім сином, що змусило позивача ОСОБА_1 звертатись із відповідними заявами до органів поліції (т.1, а.с.35, 37).
Доводи позивача ОСОБА_1 про те, що з 2023 року він не мав можливості бачитися зі своїм сином, матеріалами справи не спростовані, у зв'язку з чим останній був змушений звернутися до суду з даним позовом, оскільки фактично позбавлений можливості виконувати свої батьківські обов'язки.
Ухвалюючи судове рішення, суд правильно зазначив, що за змістом ст.5 Конституції України, ч.ч.2, 3 ст. 5 СК України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Суд також правильно зазначив, що п.п. 1,2 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Частиною 1 ст. 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
За змістом ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Більше того, згідно зі ст. 141 СК України, яка кореспондується із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
За змістом ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини, що також зазначено в ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства».
Суд правильно зазначив, що відповідно до ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Крім того, ст. 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
В свою чергу, згідно ст. 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання.
За змістом ст. 159 СК України якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце, час і порядок їхнього спілкування.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних й світових історичних і культурних цінностей, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства.
Батько, який проживає окремо від своєї дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. Водночас відновлення стосунків та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком перебуває у площині належного виконання обома батьками своїх обов'язків з виховання дитини.
За змістом ч.ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Аналіз наведеної норми права свідчить про те, що висновок органу опіки та піклування щодо розв'язання спору є дорадчим документом та не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов'язків для суб'єктів відповідних правовідносин і не має обов'язкового характеру.
Подібний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року, справа № 742/710/19.
Суд правильно виходив із того, що у § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Тобто, визначаючи спосіб участі батька у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди мають враховувати принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип забезпечення найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю переважають інтереси батьків. При встановленні способу спілкування суд має дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.
Висновок щодо детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 196/1202/19 (провадження № 61-5501св22), від 26 червня 2023 року у справі № 753/5374/22 (провадження № 61-2097св23).
Зазначене пов'язано з тим, що у більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей.
Визначаючи відповідний спосіб участі у вихованні та спілкуванні позивача з сином, урахувавши конкретні обставини цієї справи, наявність конфліктних відносин між сторонами, суд першої інстанції не погодився із висновком Служби у справах дітей ОМР, оскільки передбачений у ньому порядок побачень з дитиною обмежує права позивача.
Так, згідно з вищевказаним висновком, зустрічі між батьком і дитиною мають відбуватися лише щосуботи та щонеділі з 15:00 до 18:00, причому виключно у присутності матері, що в даному випадку фактично унеможливлює повноцінне виконання позивачем своїх батьківських прав та обов'язків.
Дійшовши такого висновку, суд першої інстанції, врахувавши практику ЄСПЛ та Верховного Суду, зазначені в його постановах: від 28 січня 2019 року по справі № 619/3051/17; від 11 грудня 2019 року по справі № 753/15487/18, правильно вказав, що при наявності конфлікту між батьками, зустрічі одного з батьків з дитиною доцільно проводити без присутності другого з батьків, особисті конфліктні відносини між сторонами не повинні порушувати інтереси дітей, спричиняти на них негативний вплив.
В даному випадку суд правильно виходив із того, що обставин, які вказували б на те, що дитині буде шкодити спілкування з батьком і спільний відпочинок з ним без присутності матері, не встановлено. Присутність матері при зустрічах дитини з батьком лише сприятиме продовженню конфлікту батьків дитини (сторін у справі) й унеможливить належне спілкування батька з дитиною.
З підстав викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що визначення саме такого способу участі позивача у спілкуванні та вихованні сина є таким, що відповідатиме його якнайкращим інтересам, та за сумлінного відношення батька до виконання свого обов'язку буде достатнім для забезпечення участі батька у процесі виховання дитини.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 19.12.2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Р.Д. Громік
О.С. Комлева