Номер провадження: 22-ц/813/5495/25
Справа № 496/4454/24
Головуючий у першій інстанції Пасечник М. Л.
Доповідач Карташов О. Ю.
27.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Карташова О.Ю.
суддів: Лозко Ю.П., Кострицького В.В.
розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України)
апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Ощадбанк» в особі філії - Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк», в інтересах якого діє адвокат Поплавська Олена Вадимівна
на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 01 квітня 2025 року
за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
Короткий зміст вимог
У липні 2024 року АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача 218942,14 грн.
До суду першої інстанції надійшло клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі до припинення перебування його у складі Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які, згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» - державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України спрямовує свою діяльність на забезпечення національної безпеки України від зовнішніх і внутрішніх загроз та є складовою сектору безпеки і оборони України.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 01 квітня 2025 року провадження було зупинене.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що до припинення перебування відповідача на військовій службі за контрактом у 8 ТВУЗ Держспецзв'язку під час дії воєнного стану, суд позбавлений об'єктивної можливості забезпечити повноту реалізації процесуальних прав учасниками процесу, передбачених ЦПК України, що є одним з основоположних принципів цивільного судочинства, відповідач за таких обставин дійсно позбавлений безпосередньо приймати участь у розгляді справи, збирати та надати докази по справі, а тому суд прийшов до висновку, що клопотання відповідача про зупинення провадження у справі є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У поданій апеляційній скарзі АТ «Ощадбанк» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та не враховано матеріали та обставини самої справи, що призвели до постановлення помилкової ухвали.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
Щодо відзиву на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ст. 369 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Зі змісту ст. 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Фактичні обставини справи, встановлені судом, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд
У статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зупиняючи провадження в даній справі, суд першої інстанції вказав, що відповідно до відповіді на запитувану ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 12.02.2025 року інформацію, відповідач ОСОБА_2 проходить військову службу за контрактом у НОМЕР_1 ТВУЗ Держспецзв'язку з 21.11.2007 року. Підрозділи 8 ТВУЗ Держспецзв'язку приймають безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, суд у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України зобов'язаний зупинити провадження.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із таким висновком суду, та вважає доцільним зупинення провадження в даній справі, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої та другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Так, згідно відповіді 8 ТВУЗ Держспецзв'язку, відповідач ОСОБА_2 проходить військову службу за контрактом у НОМЕР_1 ТВУЗ Держспецзв'язку з 21.11.2007 року.
Матеріли справи також містять копію посвідчення офіцера, згідно якого ОСОБА_2 перебуває на військовій службі і Збройних Силах України, копію військового квитка, з якого вбачається звання та посада відповідача. Також в матеріалах справи наявна довідка 8 ТВУЗ Держспецзв'язку про те, що ОСОБА_2 перебуває на військовій службі.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов'язаний зупинити провадження у справі.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.
Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства.
Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.
У цивільному процесі підстави зупинення провадження регламентовані статтями 251 та 252 ЦПК України.
Стаття 251 ЦПК України встановлює обов'язок для суду зупиняти провадження у справі на відміну від статті 252 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов'язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов'язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд.
Отже, процесуальний закон пов'язує необхідність зупинення провадження у справі не з наявністю воєнного стану в Україні, а із фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України).
У пункті 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 (провадження № 14-74цс25) зроблено наступні висновки:
«Отже, під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, судам потрібно виходити з такого:
1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;
2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;
3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні».
Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.
Таким чином, ураховуючи, що з 24 лютого 2022 року в Україні введено правовий режим воєнного стану, внаслідок чого Збройні Сили України як цілісна структура були переведені на організацію і штати воєнного часу, а також беручи до уваги факт проходження відповідачем військової служби в період дії воєнного стану, який є об'єктивною обставиною, що перешкоджає його участі в розгляді справи, ураховуючи позицію відповідача щодо необхідності зупинення провадження з вказаних вище підстав, колегія суддів вважає оскаржувану ухвалу такою, що відповідає вимогам пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що надані відповідачем документи не містять відомостей про те, що військова частина переведена на воєнний стан та відповідач виконує бойові завдання у зоні бойових дій та знаходиться у зоні бонових дій, на час розгляду справи, а не перебуває у зоні постійної дислокації, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з'ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з'єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗC України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них.
Водночас приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не пов'язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту.
З моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм (п.п. 79-81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 (провадження № 14-74цс25).
Посилання скаржника на правові позиції Верховного Суду, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів відхиляє, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 (провадження № 14-74цс25), відступила від висновків Верховного Суду щодо застосування положень пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, сформульованих у постановах колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 753/19628/17, від 29 березня 2023 року у справі № 756/3462/20, від 13 березня 2025 року у справі № 557/1226/23, колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2025 року у справі № 904/4027/22 та колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 квітня 2024 року у справі № 852/2а-1/24 (провадження № А/990/24), у яких вирішувалися питання щодо зупинення провадження у справі за участю сторони, яка була військовослужбовцем.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими вказані вище висновки суду з якими не погоджується скаржник.
Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржником не надано.
Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.
Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення вказаного питання.
За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування ухвали суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).
З огляду на вищезазначені обставини справи в своїй сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала Біляївського районного суду Одеської області від 01 квітня 2025 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, п. 4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 - 384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Ощадбанк» в особі філії - Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк», в інтересах якого діє адвокат Поплавська Олена Вадимівна, залишити без задоволення.
Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 01 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених частиною 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий О.Ю. Карташов
Судді Ю.П. Лозко
В.В. Кострицький