Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22-4123 за 2006р. Головуючий у 1 інстанції:
Дубина Л.А. Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
11 липня 2006 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі
головуючого Кочеткової І.В.,
суддів Гончара О.С., Мануйлова Ю.С.,
при секретарі Ткаченко М.О., розглянула у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 16 травня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відшкодування моральної шкоди і за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою і відшкодування моральної шкоди,
Установила:
У липні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищеназваним позовом.
Зазначав, що з 1954 року являється власником жилого будинку АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці 835 кв.м.
На суміжній земельній ділянці розташований жилий будинок НОМЕР_1, який належить відповідачу.
У лютому 2004 року відповідач самовільно переніс паркан, який визначав межі земельних ділянок, поставив на межі металевий гараж, збудував самовільну будівлю.
Посилаючись на порушення свого права землекористувача, просив зобов'язати відповідача знести самовільні будівлі, відновити межу, встановити на ній паркан і відшкодувати моральну шкоду.
Заперечуючи проти позову, у березні 2005 року ОСОБА_2 пред'явив зустрічний позов до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою і відшкодування моральної шкоди.
Посилаючись на те, що позивач самовільно захопив частину його земельної ділянки, просив відновити землекористування відповідно до документів про землевідвід, зобов'язати ОСОБА_1 знести самовільні будівлі, споруджені на межі, відшкодувати моральну шкоду.
Рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 16 травня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 залишені без задоволення.
В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення його позову ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального права.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, колегія дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. При ухваленні рішення суд приймає рішення щодо наявності фактів, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються, наявність інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи.
Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами з 2004 року виник спір з приводу суміжного землекористування, за вирішенням якого вони звертались до узгоджувальної комісії і до суду (а.с 12).
Відмовляючи сторонам у задоволенні позовів, суд на порушення вимог ст.213 ЦПК України фактично не вирішив спір з приводу суміжного землекористування.
Встановивши, що розмір земельних ділянок, що знаходяться у фактичному користуванні сторін і їх границі не відповідають розмірам і границям, зазначеним в планах земельних ділянок, суд на порушення вимог ст.ст. 10,11, 60,212 ЦПК України не з'ясував причини цих розбіжностей, не перевірив доводи сторін про самовільне будівництво на межі будівель і споруд, які завдають шкоди їх житловим будинкам, і не вирішив питання про їх усунення і відновлення межі.
Відмовляючи сторонам у задоволенні позовів, суд першої інстанції виходив з того, що вони не довели свої позовні вимоги, за домоволодінням відповідача не закріплена земельна ділянка в установленому законом порядку, а тому зробити висновок про дотримання сторонами порядку користування суміжними земельними ділянками не можливо. Вирішення питання про встановлення норми земельної ділянки віднесено до компетенції землевпорядних організацій і органів місцевого самоврядування.
Проте такі висновки суду не ґрунтуються на вимогах закону і суперечать матеріалам справи, оскільки відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають у державі. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється згідно зі ст. 152 ч. З ЗК. Відповідно до ст. 158 ЗК суди розглядають справи у спорах про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян - заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Ці спори підлягають судовому розгляду незалежно від того, розглядалися вони попередньо органом місцевого самоврядування або органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів чи ні. Рішення цих органів із такого спору не може бути підставою для відмови в прийнятті заяви чи для закриття провадження в порушеній справі.
Як вбачається із матеріалів справи, і позивач, і відповідач просили суд, в тому числі, про відновлення межі.
За змістом ст. 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно -кадастрової документації.
У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.
У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.
Відповідно до протоколу узгоджувальної комісії Ленінської районної адміністрації від 28 травня 2004 року сторонам було запропоновано порядок вирішення земельного конфлікту (а.с. 12).
Судом не з'ясовано, чи погоджуються сторони з вирішенням земельного спору в порядку, запропонованому узгоджувальною комісією, чи затверджувалось це рішення в установленому законом порядку відповідною Радою.
По справі проведена судово-технічна експертиза, проте на її вирішення судом не ставились питання про відповідність фактичного порядку землекористування даним земельно-кадастрової документації і про можливість відновлення меж у відповідності з цими даними.
Враховуючи, що питання про визначення меж вирішується за обов'язковою участю органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, зазначені органи до участі у справі судом першої інстанції не залучались, ухвалене по справі судове рішення не вирішило земельний спір по суті, тому рішення суду не можна визнати законним і обґрунтованим, воно підлягає скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до того ж суду в іншому складі суду.
При новому розгляді справи суду необхідно звернути увагу на викладене, вжити усі передбачені законом заходи до всебічного, повного і об'єктивного з'ясування фактичних обставин справи, прав і обов'язків сторін, уточнити позовні вимоги сторін, обговорити питання про призначення судово - технічної експертизи для визначення відповідності фактичного землекористування даним земельно-кадастрової документації, і в залежності від установленого вирішити спір.
Керуючись ст.ст.307, 311 ЦПК України, судова колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 16 травня 2005 року в цій справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до того ж суду в іншому складі суду.
Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення. На неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий
Судді