?
15 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/13055/23
суддів Краснова Є. В., Мачульського Г. М., Рогач Л. І.
Верховний Суд у складі колегії суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду (далі - судова палата), перевіривши наявність підстав щодо прийняття для розгляду судовою палатою справи за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКТС" (далі - ТОВ "ВКТС") на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 у справі за позовом ТОВ "ВКТС" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") про зобов'язання вчинити дії, вирішив повернути справу відповідній колегії суддів для розгляду.
Не можемо погодитися з ухваленим судовою палатою рішенням, виходячи з таких міркувань.
Ключовим аргументом, яким судова палата мотивувала повернення справи стало те, що колегія суддів не обґрунтувала мотиви необхідності відступу від правової позиції та висновків, викладених судовою палатою у справі № 910/3992/23.
При цьому судова палата виходила з того, що відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
В такий спосіб, визнання протиправним та нечинним наказу Міністерства інфраструктури України від 30.11.2021 № 647 "Про затвердження Порядку проведення комплексу діагностичних, ремонтних та реєстраційних операцій, спрямованих на продовження строку експлуатації вантажних вагонів (крім вантажних вагонів підприємств технологічного залізничного транспорту, що призначені для переміщення вантажів у виробничих цілях в межах території таких підприємств), установленого виробником, строків продовження експлуатації таких вагонів" (далі - наказ № 647) створює правові наслідки наперед з 28.10.2025, та з цього часу його норми не підлягають застосуванню та не змінюють правового регулювання відносин, які виникли до цього.
Таким чином, за висновком судової палати, як на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі, так і на момент розгляду судами першої та апеляційної інстанцій, а також відкриття касаційного провадження їх нормативно-правове регулювання було аналогічним, не змінювалось та повністю відповідало застосуванню норм права, яке було застосовано Верховним Судом у справі № 910/3992/23.
Частиною першою статті 302 ГПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.
Отже, умовами (підставами) передачі справи на розгляд судової палати, як і умовами (підставами) здійснення судовою палатою розгляду такої справи, є:
1) наявність висновку щодо застосування конкретної(их) норми (норм) права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати;
2) такий висновок має бути зроблений у подібних правовідносинах.
Крім того, для відступу або уточнення правової позиції колегія суддів повинна посилатися на постанову (постанови) Касаційного господарського суду:
а) в якій(их) викладено висновок щодо застосування норми права з посиланням на конкретну норму матеріального та / або процесуального права;
б) відповідний висновок має бути зроблений у іншій справі зі спору, що виник у подібних правовідносинах;
в) висновок повинен бути зроблений в постанові (постановах) Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.
З огляду на це судова палата, насамперед, мала з'ясувати, чи містить постанова Верховного Суду від 12.09.2024 у справі № 910/3992/23 відповідні висновки щодо застосування норм права, від яких пропонувалося відступити, а також чи є правовідносини у справі, що переглядається, та у справі № 910/3992/23 подібними.
Оцінка ж переконливості та вагомості доводів колегії суддів щодо необхідності зміни судової практики шляхом відступу від висновків в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати становить предмет розгляду справи по суті, а тому не може здійснюватися на стадії вирішення питання про прийняття справи до розгляду палатою.
Повертаючи цю справу для розгляду колегії суддів через неналежну мотивацію необхідності відступу, судова палата фактично здійснила попередній розгляд правової проблеми по суті без проведення судового засідання, підміняючи кінцевий результат розгляду (відмову у відступі від висновку) процесуальною дією повернення. Такий підхід нівелює саму суть інституту забезпечення єдності судової практики, оскільки залишає не вирішеною правову колізію, яку виявила колегія суддів, та змушує суд розглядати справу всупереч власному внутрішньому переконанню щодо правильності застосування норм права.
Що стосується посилання судової палати на те, що Велика Палата Верховного Суду ухвалами від 04.06.2025 та від 03.09.2025 повернула справу № 910/13055/23 відповідній колегії Верховного Суду для розгляду з огляду на відсутність підстав для її передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то частина шоста статті 303 ГПК України прямо передбачає, що якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала.
Системний аналіз положень ГПК України свідчить про те, що повноваження повертати справу колегії суддів з мотивів необґрунтованості підстав для її передачі є виключною прерогативою Великої Палати Верховного Суду. Натомість регламентація діяльності судової палати не містить аналогічної норми, яка б дозволяла їй оцінювати змістовну наповненість ухвали про передачу на етапі прийняття.
Застосування судовою палатою повноважень, притаманних виключно Великій Палаті, за аналогією є неприпустимим, оскільки порушує принцип законності (стаття 19 Конституції України). Отже, судова палата не має права обмежувати прийняття справ до провадження, посилаючись на недостатню якість мотивування для відступу від висновків, викладених у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі цієї палати, та має прийняти до розгляду справу, передану колегією суддів, з дотриманням формальних вимог статті 302 ГПК України.
Щодо важливості прийняття цієї справи судовою палатою
У цій справі перед Верховним Судом постало питання щодо застосування та необхідності виконання суб'єктами господарювання нормативно-правового акта у період до набрання законної сили судовими рішення у справі № 640/4396/22, згідно з якими визнано протиправним та нечинним наказ № 647.
Частина друга статті 265 КАС України, згідно з якою нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, не регулює питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним (пункт 84 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Разом з цим, частинами першою-третьою статті 11 ГПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права; суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші (крім Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Судова палата у постанові від 28.04.2020 у справі № 904/164/19 вказала, що не відповідатиме вимогам частин першої-третьої статті 11 ГПК України застосування нормативно-правового акта, який не відповідає принципу верховенства права (є протиправним), прийнятий суб'єктом владних повноважень поза межами його повноважень та всупереч встановленому законом порядку, що вже встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили.
До аналогічних висновків дійшов і Касаційний адміністративний суд у постановах від 04.12.2018 у справі № 816/52/17, від 04.12.2018 у справі № П/811/658/16, від 03.06.2019 у справі № 817/622/16, підсумувавши, що до суб'єкта господарювання не може застосовуватися нормативно-правовий акт, який на момент його застосування уповноваженим суб'єктом владних повноважень вже визнано судом незаконним.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що покладення на суб'єктів господарювання обов'язку виконати наказ № 647 не відповідатиме вимогам статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки такий наказ не відповідає вимозі законності (що встановлено судовими рішеннями у справі № 640/4396/22), дотримання якої є однією з обов'язкових умов допустимого втручання у право на мирне володіння майном.
Висновок Верховного Суду, викладений у справі № 910/3992/23, від якого мала намір відступити колегія суддів у справі № 910/13055/23, ґрунтувався на застосуванні до спірних правовідносин Порядку, затвердженого наказом № 647.
Вважаємо, що судова палата мала прийняти цю справу до розгляду та надати відповідні висновки, про те, чи підлягає застосуванню при вирішенні господарського спору нормативно-правовий акт, незаконність якого вже встановлена судом в адміністративній справі, що має істотне значення для забезпечення єдності судової практики.
Повернувши справу колегії суддів, судова палата без жодних підстав відмовилася розглядати аргументи колегії на відступ від висновків про необхідність застосування незаконного нормативно-правового акту, створивши бар'єр для застосування передбаченого ГПК України механізму для відступу від існуючих правових висновків.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя Л. І. Рогач