18 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 911/1603/24 (911/133/25)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
позивача - Петросян А.С.,
відповідача-1 - не з'явився,
відповідача-2 - не з'явився,
відповідача-3 - не з'явився,
відповідача-4 - Іщенко Г.М.,
відповідача-5 - Іщенко Г.М.,
відповідача-6 - Іщенко Г.М.,
третьої особи - Лазоренко І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Еконафтосервіс" - арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 (колегія суддів у складі: головуючий - Сотніков С.В., Остапенко О.М., Отрюх Б.В.)
та ухвалу Господарського суду Київської області від 29.05.2025 (суддя Янюк О.С.)
у справі №911/1603/24(911/133/25)
за заявою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Еконафтосервіс" арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича
до 1) ОСОБА_1 ; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Кластер Трейд"; 3) ОСОБА_2 ; 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальний парк "Біла Церква 1"; 5) ОСОБА_3 ; 6) ОСОБА_4 ,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Санрайс Логистикс"
про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника
у справі №911/1603/24
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Еконафтосервіс",
Стислий виклад заявлених вимог
1. У провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа №911/1603/24 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Санрайс Логистикс" (далі - ТОВ "Санрайс Логистикс") про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Еконафтосервіс" (далі - ТОВ "Еконафтосервіс") на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою Господарського суду Київської області від 21.10.2024.
2. У січні 2025 року ліквідатор ТОВ "Еконафтосервіс" Демчан Олександр Іванович звернувся із заявою про покладення субсидіарної відповідальності на ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач-1), Товариство з обмеженою відповідальністю "Кластер Трейд" (далі - ТОВ "Кластер Трейд", відповідач-2), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , відповідач-3), Товариство з обмеженою відповідальністю "Індустріальний парк "Біла Церква 1" (далі - ТОВ "ІП "Біла Церква 1", відповідач-4), ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 , відповідач-5) та ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 , відповідач-6) за зобов'язаннями ТОВ "Еконафтосервіс" у зв'язку із доведенням до банкрутства.
3. В обґрунтування заяви ліквідатор зазначає, що банкрут має одного учасника - ОСОБА_1 , який був одночасно і директором товариства, тобто відповідно до ст. 37 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" має повноваження вищого органу товариства та виконував функції органу управління, здійснював вирішальний вплив на господарську діяльність юридичної особи.
4. Заявник зауважує, що у Звіті ліквідатора вказано, що внаслідок виведення коштів у сумі 1259923,50 грн на користь ТОВ "ІП "Біла Церква 1" було завдано збитків реальному кредитору боржника - ТОВ "Санрайс Логистикс", адже перерахування зазначених коштів ТОВ "Санрайс Логистикс", замість їх спрямування на досягнення незрозумілих, окрім як виведення активу на третіх осіб, економічних цілей для боржника, призвело б до продовження ведення ТОВ "Еконафтосервіс" господарської діяльності та, як наслідок, не призвело б до відкриття провадження у даній справі про банкрутство. Задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе шляхом застосування ліквідаційної процедури до боржника та покладення субсидіарної відповідальності згідно з Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
5. 01.06.2023 між ТОВ "ІП "Біла Церква 1" (далі - орендодавець) та ТОВ "Еконафтосервіс" (далі - орендар) укладений договір оренди нерухомого майна №01-06/23 (далі - Договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець зобов'язується передати орендарю в строкове платне користування, а орендар зобов'язується прийняти у порядку, на строк та на умовах, передбачених цим договором частину нежитлової будівлі літ. "А-4", що знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, м. Біла Церква, пр. Незалежності (колишня вулиця Леваневського), 150, площею 279,3 кв.м.
6. 01.08.2023 орендодавцем та орендарем підписана додаткова угода №1 до Договору оренди відповідно до якої збільшено площу орендованого майна до 1308,7 кв.м.
7. 01.08.2023 між ТОВ "ІП "Біла Церква 1" (далі - продавець) та ТОВ "Еконафтосервіс" (далі - покупець) підписаний попередній договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (далі - попередній договір), згідно з п. 1 якого продавець зобов'язується у майбутньому продати покупцю нежитлову будівлю літера "А-4" площею 1403,0 кв.м, що знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, м. Біла Церква, пр. Незалежності (до перейменування вул. Леваневського), 150.
8. На виконання зазначених договорів у період з червня до грудня 2023 року боржник перерахував грошові кошти на користь ТОВ "ІП "Біла Церква 1" у загальному розмірі 1259923,50 грн.
9. За твердженням ТОВ "ІП "Біла Церква 1" Договір оренди з 01.04.2024 та Попередній договір є розірваними у зв'язку з наявністю у боржника заборгованості за орендними та комунальними платежами, а також заборгованістю за платежами по Попередньому договору.
10. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) від 18.12.2024 №110456626217 станом на 25.10.2023 кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "ІП "Біла Церква 1" є ОСОБА_4 , а директором ОСОБА_3
11. 26.09.2023 між ТОВ "Санрайс Логистикс" (постачальник) та ТОВ "Еконафтосервіс" (покупець) укладений договір поставки нафтопродуктів №26-09/2023, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця (поставити), а покупець зобов'язується прийняти у свою власність та оплатити нафтопродукти на умовах, визначених даним договором.
12. На виконання зазначеного договору протягом жовтня - листопада 2023 року покупцем перераховано продавцю 3919600,67 грн.
13. Неоплаченим є товар на загальну суму 900400,30 грн, що підтверджується рішенням суду від 08.05.2024 у справі №911/8/24.
14. Як зазначено у звіті за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності, інвестиційного становища та становища на ринках, складеного арбітражним керуючим Демчаном О.І. 16.12.2024 (далі - Звіт), ТОВ "Еконафтосервіс" поставило на користь ТОВ "Кластер Трейд" паливний мазут на загальну суму 1106914,00 грн.
15. Згідно з випискою по рахунку боржника в АБ "Укргазбанк" ТОВ "Кластер Трейд" перерахувало на користь ТОВ "Еконафтосервіс" 550000,00 грн із призначенням платежу "Оплата за мазут паливний згідно рахунку №16 від 10.11.2023".
16. Відповідно до витягу з ЄДР від 18.12.2024 №4938007355276 станом на 13.11.2023 єдиним засновником, бенефіціарним власником та керівником ТОВ "Кластер Трейд" був ОСОБА_2 .
17. 24.10.2024 ліквідатор направив на адресу ТОВ "ІП "Біла Церква 1" вимогу про повернення безпідставно набутих коштів від 23.10.2024 №02-134/56, в якій вказав, що з огляду на відсутність первинної документації, яка підтверджує реальність укладення між боржником та ТОВ "ІП "Біла Церква 1" договору оренди нежитлової будівлі від 01.06.2023 №01-06/23 та договору купівлі-продажу від 01.08.2023 №937, перераховані боржником на виконання таких договорів кошти у загальному розмірі 350274,00 грн є безпідставно набутими. За таких обставин просить протягом семи днів з дня направлення вимоги перерахувати вказані грошові кошти на ліквідаційний рахунок ТОВ "Еконафтосервіс".
18. 01.11.2024 ліквідатор направив на адресу ТОВ "Кластер Трейд" вимогу про сплату боргу від 31.10.2024 №02-134/62, в якій просив протягом семи днів з дня її направлення перерахувати на ліквідаційний рахунок ТОВ "Еконафтосервіс" 556914,00 грн боргу за поставлений 17.11.2023 товар.
19. Доказів повернення зазначених у вимогах грошових коштів учасниками справи суду не надано.
Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
20. Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.05.2025 заяву ліквідатора ТОВ "Еконафтосервіс" - арбітражного керуючого Демчана О.І. про покладення субсидіарної відповідальності залишено без задоволення.
21. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 ухвалу Господарського суду Київської області від 29.05.2025 залишено без змін.
22. Господарські суди виходили з того, що на час розгляду заяви, ліквідатором не вжито усіх заходів, спрямованих на повернення майна боржника для задоволення вимог кредиторів, а також не досліджено та не доведено у порядку, встановленому ст.ст. 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) наявності причинно-наслідкового зв'язку між їх діями чи бездіяльністю осіб, які підлягають притягненню до субсидіарної відповідальності, та неплатоспроможністю боржника.
23. Господарські суди вказали, що у боржника наявне право вимоги на отримання грошових коштів за поставлений товар від ТОВ "Кластер Трейд" у розмірі 556914,00 грн (дебіторська заборгованість). З метою отримання відповідних коштів, ліквідатор 01.11.2024 направив на адресу ТОВ "Кластер Трейд" вимогу про сплату боргу протягом семи днів шляхом перерахування на ліквідаційний рахунок ТОВ "Еконафтосервіс" 556914,00 грн боргу за поставлений 17.11.2023 товар. Втім, інших заходів, зокрема, стягнення відповідної заборгованості у судовому порядку або виключення її із ліквідаційної маси банкрута (у випадку недоцільності чи неперспективності цього майна або його неліквідності) ліквідатором не вжив.
24. Також господарські суди відхилили доводи ліквідатора про те, що перерахування боржником грошових коштів на користь ТОВ "ІП "Біла Церква 1" у розмірі 1259923,50 грн за Договором оренди та Попереднім договором вчинені з порушенням принципів ведення господарської діяльності, у тому числі принципу добросовісності, принципу досягнення економічної мети ведення діяльності внаслідок чого завдано збитків реальному кредитору, оскільки ліквідатор не звертався з позовами щодо визнання договорів недійсними з підстав їх фраудаторності або спростування майнових дій боржника та повернення грошових коштів до ліквідаційної маси.
Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
25. Ліквідатор ТОВ "Еконафтосервіс" - арбітражний керуючий Демчан О.І. (далі - скаржник) подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2025, ухвалу Господарського суду Київської області від 29.05.2025 та прийняти нове рішення, яким заяву ліквідатора ТОВ "Еконафтосервіс" - арбітражного керуючого Демчана О.І. про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями ТОВ "Еконафтосервіс" у зв'язку з доведенням до банкрутства задовольнити в повному обсязі.
26. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник у касаційній скарзі вказує п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
27. Так, скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду: про те, що особа, яка притягається до субсидіарної відповідальності, повинна довести відсутність своєї вини, які викладені в постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №923/590/18 та від 06.12.2022 у справі №908/802/20; про можливість притягнення до субсидіарної відповідальності особи, за участі якої відбулося відчуження майна боржника, які викладені в постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №916/1272/18; про те, що вступ особи на посаду керівника підприємства-боржника свідчить про усвідомлення можливості настання відповідальності за вчинені дії або бездіяльність, відповідно форма вини та мотив для кваліфікації дій за ст. 61 КУзПБ доказування не потребують, які викладені в постанові Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №910/8137/19(910/21166/21); про те, що невжиття керівником банкрута раціональних управлінських дій є підставою для покладення на такого керівника субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями банкрута, які викладені в постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у справі №910/1864/18; про те, що зменшення активів боржника через відсутність дій по стягненню дебіторської заборгованості або відсутність документів щодо такого стягнення (непередача арбітражному керуючому цих документів) в розумінні ст. 62 КУзПБ є зменшення ліквідаційної маси, які викладені в постанові Верховного Суду від 09.12.2021 у справі №916/313/20; щодо можливості покладення субсидіарної відповідальності на винних осіб без попереднього визнання недійсними (скасування) в судовому порядку таких рішень, правочинів, актів, які викладені в постанові від 08.06.2023 у справі №910/17743/18; про те, що до третіх осіб, які несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника, у зв'язку з доведенням його до банкрутства ч. 2 ст. 61 КУзПБ відносяться будь-які особи, наслідком дій або бездіяльності яких стало банкрутство юридичної особи, які викладені в постанові від 08.06.2023 у справі №910/17743/18.
28. На думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 13, 86, ч. 5 ст. 236 ГПК України, щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів заявника чи їх спростування, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для вирішення справи.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
29. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 та ухвалу Господарського суду Київської області від 29.05.2025 залишити без змін, а у задоволенні касаційної скарги - відмовити.
30. Відзив мотивовано тим, що касаційна скарга ліквідатора є необґрунтованою та такою, що не підтверджена належними доказами. Наголошується на тому, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили відсутність складу правопорушення для застосування ч. 2 ст. 61 КУзПБ та дали належну оцінку доказам відповідно до вимог ГПК України.
31. ОСОБА_1 вважає, що ліквідатор не виконав обов'язок, встановлений ст. 61 КУзПБ, не подав звіт/аналіз фінансово-господарського стану боржника (момент неплатоспроможності, причини, коефіцієнти, збитки, причинно-наслідковий зв'язок). Через це, на думку ОСОБА_1 , твердження про "доведення до банкрутства", "умисел" і "виведення активів" мають характер припущень, а причинно-наслідковий зв'язок між діями керівника і банкрутством не доведений.
32. У відзиві заперечується фіктивність договорів із ТОВ "ІП "Біла Церква 1", оскільки жоден правочин не визнаний недійсним і не оскаржувався, у зв'язку з чим, на думку ОСОБА_1 , діє презумпція правомірності (ст. 204 ЦК України); Договори оренди та Попередній договір купівлі-продажу виконувались (платежі, акти, комунальні витрати), мали господарську мету, а припинення/розірвання пояснюється зупиненням діяльності, а не фіктивністю. Стосовно ТОВ "Кластер Трейд" ОСОБА_1 зауважує, що факт непогашення дебіторської заборгованості потребує окремого стягнення, і сам по собі не доводить неправомірності дій ОСОБА_1 .
33. У відзиві також зазначено, що заява ліквідатора про субсидіарну відповідальність є передчасною, бо він не завершив формування ліквідаційної маси, не довів остаточної недостатності активів та не вжив усіх заходів із повернення майна (в т.ч. судового стягнення дебіторської заборгованості, оскарження правочинів).
34. ТОВ "ІП "Біла Церква 1" у відзиві на касаційну скаргу просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 та ухвалу Господарського суду Київської області від 29.05.2025 залишити без змін, а у задоволенні касаційної скарги - відмовити.
35. У відзиві вказано, що ліквідатор не довів сукупності умов для покладення субсидіарної відповідальності, передбачених ч. 2 ст. 61 КУзПБ, зокрема відсутній належно підтверджений причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідачів та неплатоспроможністю боржника.
36. ТОВ "ІП "Біла Церква 1" зауважує, що фінансові операції за договорами мали реальний господарський характер, здійснювалися на підставі чинних договорів (оренди, попередніх договорів купівлі-продажу), супроводжувалися зустрічним наданням та не є безоплатним або фіктивним виведенням активів.
37. На думку ТОВ "ІП "Біла Церква 1", ліквідатор не вжив усіх необхідних і передбачених законом заходів для формування ліквідаційної маси, зокрема: не ініціював судового стягнення дебіторської заборгованості; не звернувся з позовами про визнання правочинів недійсними; обмежився направленням вимог, що не може вважатися належним виконанням повноважень.
38. У відзиві зазначається, що висновки ліквідатора про "умисне доведення до банкрутства" є декларативними, оскільки ліквідатор не конкретизував: хто саме вчинив протиправні дії; у чому полягає вина кожної з осіб; які управлінські рішення були незаконними або економічно необґрунтованими.
39. ТОВ "ІП "Біла Церква 1" вважає, що посилання скаржника на практику Верховного Суду є нерелевантними, адже наведені постанови ухвалені за відмінних фактичних обставин та не стосуються ситуацій, коли ліквідатор не вичерпав інструменти формування ліквідаційної маси.
40. 18.12.2025 від ТОВ "Санрайс Логистикс" до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення, які за своїм змістом по суті є відзивом на касаційну скаргу, поданими з пропуском строку, встановленим ухвалою Верховного Суду від 25.11.2025 та без клопотання про продовження строку, у зв'язку з чим відповідні додаткові пояснення на підставі приписів ч. 2 ст. 118 ГПК України залишаються без розгляду.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
41. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду заяви ліквідатора банкрута про покладення субсидіарної відповідальності на осіб, які, за доводами ліквідатора, довели товариство до банкрутства.
42. З урахуванням встановлених ст. 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд переглядає судові рішення в межах вимог та доводів касаційної скарги.
43. Нормами Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ЦК України визначено правове регулювання підстав, умов та порядку застосування/притягнення до субсидіарної відповідальності юридичних осіб, яке водночас перебуває у взаємозв'язку з нормами КУзПБ, які встановлюють порядок провадження у справі про банкрутство на стадії кожної судової процедури.
44. Верховний Суд враховує, що 28.02.2025 набрав чинності, а 28.08.2025 введено в дію Закон України №4196-IX "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб", який визначає правові та організаційні засади діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб. Одним із наслідків цього є те, що згідно зі ст. 17 зазначеного Закону з 28.08.2025 втратив чинність ГК України. Однак, оскільки на момент спірних правовідносин та на момент подання заяви і ухвалення рішення суду першої інстанції ГК України був чинним, його норми підлягають застосуванню до спірних правовідносин сторін.
45. Згідно з ч. 1 ст. 215 ГК України у випадках, передбачених законом, суб'єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства. Частиною 3 цієї статті ГК України унормовано, що умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.
46. Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор (а після змін, внесених Законом від 20.03.2023 №2971-IX, право має також кредитор) має право заявити вимоги до третіх осіб, які за законодавством несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
47. Абзацом 2 ч. 2 ст. 61 КУзПБ передбачено, що в разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями.
48. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.
49. Верховний Суд звертає увагу на висновки Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21):
- у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із ч. 1 ст. 1166 ЦК України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії / бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства. Потерпілою особою в такому випадку є банкрут, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру;
- елементами складу правопорушення як умови для застосування субсидіарної відповідальності є об'єкт та суб'єкт правопорушення, а також об'єктивна та суб'єктивна сторони правопорушення;
- щодо об'єкта правопорушення, то ним є ті майнові права боржника та кредиторів, вимоги яких визнані у справі про банкрутство, що порушені у зв'язку з доведенням боржника до банкрутства, та відновлення яких відбувається відшкодуванням шкоди у межах покладення субсидіарної відповідальності за правилами ч. 2 ст. 61 КУзПБ;
- суб'єкт (суб'єкти) правопорушення визначені законом, зокрема ними є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника;
- об'єктивну сторону правопорушення становлять дії/бездіяльність відповідних суб'єктів, прийняття ними рішень, надання вказівок на вчинення дій або на утримання від них, що призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможність боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства;
- щодо змісту правопорушення - він не обмежується вичерпним переліком дій/бездіяльності суб'єктів правопорушення, а їх характер саме як протиправний оцінюється за відповідними правовими та економічними показниками. Зокрема, доведення до банкрутства можуть спричинити дії з відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання послуг за цінами, нижчими за ринкові, здійснення невиправдано ризикових чи невигідних операцій тощо. Неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди боржнику та виявлення її розміру можуть не збігатися у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності юридичною особою в майбутньому (див. також mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц, пункт 66, від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, пункт 7.56). Тобто зміст відповідного делікту становлять умисні і цілеспрямовані дії/бездіяльність, результатом яких є банкрутство юридичної особи та шкода, завдана приватним і суспільним інтересам. За змістом ч. 2 ст. 61 КУзПБ вказані умисні дії/бездіяльність та їх результат узагальнено іменуються доведенням до банкрутства, що і дає назву цьому делікту. При цьому винні особи хоча і не є стороною боргових зобов'язань, але їх поведінка перебуває в причинно-наслідковому зв'язку зі шкодою у вигляді непогашених вимог кредиторів;
- щодо суб'єктивної сторони правопорушення, то її становить ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (вини суб'єкта правопорушення);
- однією з обов'язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою;
- сума вимог кредиторів, яка підлягає погашенню за правилами ст. 64 КУзПБ, однак залишилась непогашеною в процедурі банкрутства за правилами цієї статті через недостатність майна банкрута, і є розміром субсидіарної відповідальності;
- право ліквідатора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об'єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі.
50. Верховний Суд також зазначає, що законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об'єктивну сторону такого правопорушення. За правовими позиціями Верховного Суду такими діями можуть бути, зокрема:
1) вчинення суб'єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;
2) прийняття суб'єктами відповідальності рішення про виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов'язаннях;
3) прийняття суб'єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо. Аналогічні за змістом висновки щодо кола обставин (перелік яких не є вичерпним), які мають братися до уваги під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство сформовано у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/21232/16, від 30.01.2018 у справі №923/862/15, від 05.02.2019 у справі №923/1432/15 та від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 01.10.2020 у справі №914/3120/15, від 12.11.2020 у справі №916/1105/16, а також у постанові від 19.08.2021 у справі №25/62/09.
51. Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 61 КУзПБ, суд оцінює істотність впливу дій (бездіяльності) третіх осіб на становище боржника, перевіряючи наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) цих осіб та фактичною неплатоспроможністю боржника (доведенням його до банкрутства).
52. При оцінці фінансово-господарського стану підприємств, виявленні ознак дій, передбачених ст.ст. 218, 219 і 220 КК України, - приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, а також для своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для здійснення випереджувальних заходів щодо запобігання банкрутству підприємств застосовуються Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджені наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 №14.
53. Згідно з п. 3.2 розділу III Методичних рекомендацій визначення ознак дій з доведення до банкрутства здійснюється за період, що починається за три роки до дати порушення справи про банкрутство, у разі наявності ознак неправомірних дій відповідальних осіб боржника, що призвели до його стійкої фінансової неспроможності, у зв'язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов'язкові платежі.
54. Щодо висновку про наявність ознак доведення до банкрутства боржника колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21) вказав, що відповідний звіт/висновок арбітражного керуючого, яким зафіксоване правопорушення (з доведення до банкрутства) та який складений з урахуванням вимог Методичних рекомендацій, є доказом та підставою для вимог про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, а отже, складовою доказової бази (джерелом) на підтвердження об'єктивної сторони відповідного правопорушення.
55. Водночас у постанові від 22.04.2021 у справі №915/1624/16 Верховний Суд звернув також увагу, що звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений відповідно до Методичних рекомендацій, не становить безумовний доказ доведення боржника до банкрутства, а його наявність (або його недоліки) чи відсутність не є визначальним критерієм притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності, оскільки встановлення підстав для її покладення належить до дискреційних повноважень суду, які здійснюються судом за результатами сукупної оцінки всіх наявних у справі доказів, у тому числі й цього звіту, який є лише одним із засобів доказування.
56. У постанові від 06.12.2022 у справі №908/802/20, на яку посилається скаржник, Верховний Суд зазначив, що банкрутство (неплатоспроможність) не є одномоментним процесом, а суд лише констатує цей стан, до якого призводять дії (бездіяльність) у широкому часовому проміжку.
57. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тож дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
58. Будь-яка господарська операція, дія (бездіяльність) суб'єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення, які мають відповідати інтересам цієї юридичної особи.
59. Очевидно, що ненадання ліквідатору керівниками банкрута первинних фінансових документів боржника за умови істотного розміру заборгованості в структурі активів боржника є бездіяльністю, яка не відповідає інтересам цієї юридичної особи, є недобросовісною, вчинена на шкоду кредиторам банкрута.
60. Тобто бездіяльність органів управління товариства, яка полягає у ненаданні первинних документів ліквідатору, утруднює реалізацію активів боржника, дослідження обставин, що мають відношення до наповнення ліквідаційної маси.
61. Системний аналіз змісту, зокрема, ч. 2 ст. 61 КУзПБ у взаємозв'язку з іншими нормами законодавства дає підстави для висновку, що до третіх осіб, які несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника, у зв'язку з доведенням його до банкрутства відносяться будь-які особи, наслідком дій або бездіяльності яких стало банкрутство юридичної особи.
62. Телеологічний спосіб тлумачення зазначених норм приводить до висновку про те, що таке розуміння поняття третіх осіб як суб'єктів субсидіарної відповідальності відповідає змісту інституту субсидіарної відповідальності осіб, винних у доведенні до банкрутства боржника, метою якого є створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів та недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок, відтак забезпечення стабільності функціонування ринку та фінансової дисципліни.
63. Юридичним механізмом досягнення наведеної мети є притягнення винних осіб у доведенні боржника до банкрутства, які використовували таку особу як прикриття ("вуаль") для досягнення своїх цілей (отримання доходів, матеріальної вигоди, зокрема через зловживання правом тощо), до додаткової (субсидіарної) відповідальності і стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог.
64. Статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.
65. Однак, зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість відповідних осіб довести відсутність своєї вини у банкрутстві боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками.
66. Якщо дії особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника викликають об'єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не викликані використанням нею своїх можливостей, що стосуються визначення дій боржника, як таких, що вчинені на шкоду інтересам боржника та його кредиторів. У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із ч. 2 ст. 74 ГПК України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент. У силу ст. 13 ГПК України особа, що бере участь у справі, яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої своєї поведінки.
67. Відсутність в осіб, які притягуються до субсидіарної відповідальності зацікавленості в наданні документів, що відображають реальний стан справ і дійсний господарський оборот, не повинна знижувати правову захищеність кредиторів під час необґрунтованого порушення їх прав. Тому, якщо ліквідатор/кредитор із посиланням на ті чи інші докази належно обґрунтував наявність підстав для притягнення особи до субсидіарної відповідальності та неможливість погашення вимог кредиторів внаслідок її дій (бездіяльності), на неї переходить тягар спростування цих тверджень, з урахуванням чого вона має довести, чому письмові документи та інші докази ліквідатора/кредитора не можуть бути прийняті на підтвердження його доводів, надавши свої докази і пояснення щодо того, як насправді здійснювалася господарська діяльність (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.12.2021 у справі №916/313/20).
68. Для визначення статусу особи як відповідача по субсидіарній відповідальності за зобов'язаннями боржника суд під час розгляду заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності та з'ясуванні наявності підстав для покладення на цих осіб субсидіарної відповідальності дослідити сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника.
69. Так, в обґрунтування заяви про покладення субсидіарної відповідальності на відповідачів ліквідатор посилався на те, що сукупність дій та бездіяльності осіб, які визначали волю боржника та/або отримали вигоду від його майнових операцій, призвела до зменшення активів ТОВ "Еконафтосервіс", виникнення стійкої неплатоспроможності та недостатності ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів.
70. Зокрема, ліквідатор зазначив, що ОСОБА_1 , будучи одноосібним учасником та керівником боржника, здійснював вирішальний вплив на господарську діяльність ТОВ "Еконафтосервіс", приймав управлінські рішення та визначав напрямки витрачання грошових коштів, у тому числі щодо укладення та виконання правочинів, які, на переконання заявника, не відповідали інтересам боржника та були вчинені без належної економічної мети.
71. Ліквідатор вказує, що у період, коли у боржника вже виникли грошові зобов'язання перед реальним кредитором (ТОВ "Санрайс Логистикс") за договором поставки №26-09/2023 від 26.09.2023, боржник здійснив значні платежі на користь ТОВ "ІП "Біла Церква 1" у загальному розмірі 1259923,50 грн, а в подальшому зазначені правовідносини були розірвані, що, на думку ліквідатора, свідчить про неефективність та ризиковість прийнятих управлінських рішень і призвело до фактичного вибуття частини активів боржника з обороту.
72. Також заявник наголошує, що, з огляду на відсутність у нього (ліквідатора) первинної документації та доказів реального господарського змісту окремих операцій боржника, обґрунтованими є сумніви щодо добросовісності господарського обороту таких операцій, а відтак - щодо наявності підстав для застосування правових наслідків, передбачених ч. 2 ст. 61 КУзПБ.
73. Окремо ліквідатор послався на дебіторську заборгованість ТОВ "Кластер Трейд" у розмірі 556914,00 грн, вказуючи, що її непогашення, а також відсутність реальних результатів щодо повернення коштів до ліквідаційної маси, у поєднанні з відсутністю документів, необхідних для захисту майнових інтересів боржника, свідчить про зменшення ліквідаційної маси та наявність ознак доведення до банкрутства.
74. Крім того, ліквідатор зазначив, що відповідачі 3-6 ( ОСОБА_2 , ТОВ "ІП "Біла Церква 1", ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) є особами, які або безпосередньо отримали майнову вигоду від дій боржника (у вигляді грошових коштів), або контролювали/визначали діяльність юридичної особи - контрагента боржника, що, за доводами ліквідатора, дозволяє розглядати їх як суб'єктів, причетних до дій, які спричинили неплатоспроможність боржника та недостатність його активів.
75. Верховний Суд, перевіряючи доводи касаційної скарги, зазначає, що сам по собі факт здійснення платежів боржником на користь третіх осіб, як і факт наявності дебіторської заборгованості, не утворює автоматично складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 61 КУзПБ, без встановлення причинно-наслідкового зв'язку між конкретними діями/бездіяльністю відповідних осіб та настанням неплатоспроможності боржника, а також без доведення того, що ці дії/бездіяльність перебували поза межами звичайного та добросовісного господарського ризику.
76. Водночас Верховний Суд звертає увагу, що для застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство суд має дослідити не окремі факти, а сукупність обставин, які характеризують поведінку осіб, причетних до управління боржником або отримання вигоди від його майнових операцій, з урахуванням виду діяльності боржника, структури активів і пасивів, моменту виникнення критичної неплатоспроможності, а також реальності та результативності заходів із повернення активів до ліквідаційної маси.
77. Верховний Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 61 КУзПБ субсидіарна відповідальність є додатковим, винятковим способом захисту прав кредиторів, який застосовується за умови доведення сукупності визначених законом обставин, зокрема: наявності вини відповідних осіб у доведенні боржника до банкрутства, існування безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між їхніми діями (бездіяльністю) та неплатоспроможністю боржника, а також недостатності ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів.
78. При цьому Верховний Суд наголошує, що інститут субсидіарної відповідальності не має на меті підміняти собою інші правові механізми, передбачені КУзПБ, зокрема: заходи з формування ліквідаційної маси; стягнення дебіторської заборгованості; оспорення правочинів або спростування майнових дій боржника у порядку ст. 42 КУзПБ.
79. Водночас, доводи касаційної скарги про те, що невжиття заходів зі стягнення дебіторської заборгованості ТОВ "Кластер Трейд" у сумі 556914,00 грн є проявом неправомірної бездіяльності керівника, Верховний Суд оцінює критично з огляду на таке.
80. Так, відповідно до встановлених судами обставин, у ліквідатора на момент звернення із заявою про субсидіарну відповідальність вже були повноваження щодо формування ліквідаційної маси, у тому числі шляхом стягнення дебіторської заборгованості у судовому порядку. Сам факт направлення вимоги (лист-претензія від 31.10.2024 №02-134/62) не свідчить про вичерпність заходів, передбачених КУзПБ для повернення активів боржника.
81. Суд звертає увагу, що при оцінці доводів про причинно-наслідковий зв'язок між діями (бездіяльністю) відповідальних осіб та неплатоспроможністю боржника вирішальним є встановлення моменту виникнення та розвитку критичної неплатоспроможності, а також часу формування кредиторської заборгованості у взаємозв'язку з управлінськими рішеннями боржника. У цій справі матеріали свідчать, зокрема, що господарські операції між ТОВ "Санрайс Логистикс" та ТОВ "Еконафтосервіс" здійснювалися у жовтні-листопаді 2023 року, а факт наявності непогашеної заборгованості банкрута перед ТОВ "Санрайс Логистикс" підтверджено рішенням суду від 08.05.2024 у справі №911/8/24. Водночас провадження у справі про банкрутство ТОВ "Еконафтосервіс" було відкрито ухвалою суду 11.07.2024, тоді як ліквідаційну процедуру введено постановою суду від 21.10.2024.
82. За таких обставин можливість реального та результативного стягнення дебіторської заборгованості фактично перебувала у площині реалізації повноважень саме ліквідатора у ліквідаційній процедурі (а до цього розпорядника майна у процедурі розпорядження майном) і не може бути підставою для перекладення на керівника обов'язку щодо обов'язкового та результативного стягнення дебіторської заборгованості без встановлення моменту стійкої неплатоспроможності та без належного доведення причинно-наслідкового зв'язку між відповідними управлінськими рішеннями і банкрутством боржника. Отже, довід про те, що саме керівник мав "обов'язково" стягнути дебіторську заборгованість до відкриття процедури, без встановлення моменту стійкої неплатоспроможності, не може вважатися доведеним.
83. Верховний Суд наголошує, що сума 556914,00 грн, на яку посилається ліквідатор, не є зобов'язаннями банкрута, а є активом (дебіторською заборгованістю контрагента перед боржником). За своєю правовою природою така сума підлягає включенню до ліквідаційної маси та має бути повернута шляхом застосування способів захисту права, передбачених цивільним та господарським законодавством (у тому числі шляхом судового стягнення), а не шляхом підміни механізму стягнення дебіторської заборгованості притягненням третіх осіб до субсидіарної відповідальності без доведеного складу правопорушення за ч. 2 ст. 61 КУзПБ.
84. Отже, Верховний Суд погоджується з висновком обох судових інстанцій про те, що матеріали справи не містять доказів того, що ліквідатор: звертався до суду з позовом про стягнення такої заборгованості; або у встановленому порядку довів недоцільність чи неможливість її стягнення; або ініціював виключення відповідного активу з ліквідаційної маси.
85. За таких обставин, наявність дебіторської заборгованості як активу боржника виключає можливість компенсації її нестягнення шляхом покладення субсидіарної відповідальності на інших осіб.
86. Щодо доводів ліквідатора про перерахування 1259923,50 грн на користь ТОВ "ІП "Біла Церква 1", Верховний Суд зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що заявником не подано належних і допустимих доказів, які б підтверджували протиправність відповідних правочинів або їх фраудаторний характер, а також не доведено, що саме такі платежі перебували у прямому причинно-наслідковому зв'язку із настанням неплатоспроможності боржника.
87. Доводи касаційної скарги щодо фраудаторності правочинів, за якими здійснювалися перерахування грошових коштів, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
88. Верховний Суд враховує, що у матеріалах справи відсутні судові рішення, якими відповідні правочини або майнові дії боржника були визнані недійсними чи спростовані у порядку, передбаченому законодавством про банкрутство. Водночас сама по собі відсутність таких рішень не означає, що субсидіарна відповідальність за ч. 2 ст. 61 КУзПБ є неможливою, оскільки її застосування зумовлюється доведенням деліктного складу (протиправність поведінки, шкода, причинний зв'язок, вина) та недостатності ліквідаційної маси. Однак у цій справі ліквідатор, посилаючись на фраудаторність/економічну недоцільність окремих операцій, не надав належних і допустимих доказів протиправності таких дій та їх прямого причинно-наслідкового зв'язку з настанням неплатоспроможності, а також не довів, що вичерпав інструменти, спрямовані на формування ліквідаційної маси, зокрема оспорення правочинів або спростування майнових дій боржника. За таких обставин суд не може підміняти передбачені КУзПБ механізми оспорення правочинів оцінкою їх дійсності/фраудаторності опосередковано в межах розгляду заяви про субсидіарну відповідальність, коли сукупність елементів деліктного складу належним чином не доведена.
89. Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що: ліквідатором не доведено, які саме конкретні дії кожного з відповідачів були спрямовані на умисне доведення боржника до банкрутства; не встановлено безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та неплатоспроможністю боржника; не підтверджено недостатності ліквідаційної маси після вжиття всіх передбачених КУзПБ заходів щодо її формування.
90. Верховний Суд вважає, що висновки обох судових інстанцій про те, що матеріали справи не містять належних доказів того, що відповідачі приймали рішення, спрямовані на зменшення активів боржника з метою доведення до банкрутства, або що внаслідок їхніх дій/бездіяльності настала стійка неплатоспроможність боржника, є правильними, оскільки ліквідатор не підтвердив елементи деліктного складу субсидіарної відповідальності.
91. Отже, доводи касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах не спростовують правильності підходу судів попередніх інстанцій у цій справі, оскільки наведені заявником обставини не підтверджують у встановленому порядку ані неправомірності поведінки відповідачів, ані причинно-наслідкового зв'язку між їх поведінкою та банкрутством боржника, ані того, що заявником вичерпано передбачені КУзПБ інструменти формування ліквідаційної маси.
92. Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги в частині посилань на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, та дійшов висновку про нерелевантність зазначених судових рішень до спірних правовідносин у цій справі, оскільки зміст оскаржуваних судових рішень не суперечить висновкам, на які посилається скаржник. Відповідні судові рішення прийняті у кожній окремій справі з урахуванням предмета спору в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин.
93. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Проніна проти України", згідно якого п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
94. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржених судових рішень, як і аргументи про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування таких норм, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
95. Верховний Суд вважає висновок господарських судів попередніх інстанцій у справі обґрунтованим. Господарські суди правильно застосували норми процесуального і матеріального права до цих правовідносин сторін.
96. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
97. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та ухвали суду першої інстанції, - без змін.
Судові витрати
98. У зв'язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Еконафтосервіс" - арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 та ухвалу Господарського суду Київської області від 29.05.2025 у справі №911/1603/24(911/133/25) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Картере
Судді С. Жуков
В. Пєсков