Справа № 308/17007/25
18 грудня 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді - Данко В.Й.,
за участю:
секретаря судового засідання - Ткаченко Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Ужгороді в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання одного з непрацездатних батьків
до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшла позовна заява від ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 (далі - відповідачка-1), ОСОБА_3 РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 (далі - відповідачка-2), у якій позивач просить суд:
-вирішити позов щодо стягнення з відповідачки-1 на користь позивача аліментів на утримання одного з непрацездатних батьків в розмірі 1 000 грн. щомісячно;
-вирішити позов щодо стягнення з відповідачки-2 на користь позивача аліментів на утримання одного з непрацездатних батьків в розмірі 1 000 грн. щомісячно.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачка-1 та відповідачка-2 є доньками позивача, які повинні нести обов'язок по утриманню непрацездатного батька.
02.12.2025 до суду від відповідачки-1 надійшов відзив, у якому вона проти позову заперечила. Відзив обґрунтований тим, що передумови для стягнення аліментів на утримання позивача в силу ст. 202 Сімейного кодексу України відсутні.
05.12.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Відповідачка-2 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалася, що відповідно до ч. 2 ст. 191 ЦПК України не перешкоджає розгляду та вирішенню справи по суті за наявними матеріалами.
У судове засідання позивач не з'явився, належним чином повідомлений про час, дату і місце його проведення, клопотання про відкладення не подав, у матеріалах справи наявна заява позивача про розгляд його позову за його відсутності.
У судове засідання відповідачка-1 не з'явилася, належним чином повідомлена про час, дату і місце його проведення, клопотання про відкладення не заявляла, подала заяву про розгляд справи без участі.
У судове засідання відповідачка-2 не з'явилася, належним чином повідомлена про час, дату і місце його проведення, клопотання про відкладення не заявляла, подала заяву про розгляд справи без участі, у якій підтримала мотиви відзиву відповідачки-1 та просила розгляд справи проводити за її відсутності.
Ухвалою від 19.11.2025 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Відповідачка-1 та відповідачка-2 є доньками позивача, що підтверджується сукупністю таких доказів - копіями свідоцтв про народження №310019 від 09.10.1995 та № НОМЕР_4 від 07.06.2023, копією свідоцтва про шлюб № НОМЕР_5 від 16.03.2023 та копією свідоцтва про шлюб № НОМЕР_6 від 21.01.2023.
Згідно з пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 09.08.2023 позивач значиться отримувачем пенсії по інвалідності 2 групи, загальне захворювання.
Виходячи з наявності підстав для стягнення аліментів на утримання на утримання одного з непрацездатних батьків, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позов слід залишити без задоволення, зважаючи на таке.
Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Згідно з роз'ясненнями пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (стаття 202 СК України), не є абсолютним.
Так, відповідно до постанови об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №212/1055/18-ц тлумачення ст. 202 СК України свідчить, що обов'язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов'язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов'язок повнолітніх дітей не пов'язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.
Отже, сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов'язку надання їм утримання стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.
Критерієм призначення аліментів є те, що отримувані батьками пенсія, інший дохід не забезпечують їхніх потреб на харчування, лікування, на придбання одягу, ліків. Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків.
Суд з'ясував, що позивач значиться отримувачем пенсії по інвалідності 2 групи, загальне захворювання, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 09.08.2023.
Разом із тим, позивач не надав жодних доказів на підтвердження фактичного розміру отримуваних пенсійних виплат, чим не підтвердив що у нього недостатньо коштів для забезпечення нормального функціонування організму, а також для придбання продуктів харчування, оплати комунальних послуг, придбання ліків тощо.
Крім того, у поданій позовній заяві та відповіді на відзив позивач стверджує про наявність інших, поряд із пенсією, фінансових надходжень. Понад це, у поданих заявах по суті спору позивач зазначає про те, що не потребує матеріальної допомоги від інших фізичних осіб.
Таким чином, не доведення належними та допустимими доказами факту потреби у матеріальній допомозі виключає можливість застосування ч. 1 ст. 202 СК України та покладення на відповідачів обов'язку утримувати свого батька.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Підсумовуючи викладене в сукупності, суд доходить висновку про те, що в задоволенні позову слід відмовити у зв'язку з його необґрунтованістю.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому з огляду на залишення позову без задоволення судові витрати слід віднести за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 13, 81, 141, 263-265, 279 ЦПК України, суд
у задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відомості про учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;
відповідачка-1: ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;
відповідачка-2: ОСОБА_3 РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя В.Й. Данко