18 грудня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/15646/25
Провадження № 22-ц/820/2639/25
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,
секретар судового засідання Кошельник В.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 листопада 2025 року, суддя Заворотна О.Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна, представник - Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області, про відшкодування моральної шкоди,
встановив:
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Держави Україна в особі ГУНП в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову вказав, що в провадженні дізнавачів ГУНП в Хмельницькій області перебуває кримінальне провадження №12022243460000290 відносно ОСОБА_2 , в якому він є потерпілим.
Надмірна тривалість вказаного кримінального провадження призвела до моральних страждань, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, підривом репутації, що не відповідало ні його волі, ні вільному волевиявленню та спричинило заподіянню моральної шкоди, розмір якої ним оцінено у 20000000 грн.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 листопада 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Мотивуючи своє рішення суд вказав, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження незаконності процесуальних рішень, дій слідчого, чи прокурора під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, чи їх оскарження позивачем в порядку передбаченому КПК України, а також того, що такими діями було заподіяно шкоди його правам та інтересам, в тому числі моральної шкоди, та не надано доказів на підтвердження її розміру.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що оскаржуване рішення побудовано на припущеннях. Судом першої інстанції не враховано судову практику суду касаційної інстанції у даній категорії справ.
У відзиві на апеляційну скаргу ГУНП в Хмельницькій області вказало, що позивачем не доведено обставин щодо заподіяння йому моральної шкоди надмірною тривалістю проведення розслідування у кримінальному провадженні та незаконних дій (бездіяльності) посадових осіб відповідача, які б спричинили позивачу моральних страждань.
В судове засідання учасники справи, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи у передбаченому процесуальним законом порядку, не з'явилися.
Ознайомившись з доводами апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення без задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено, що 06 червня 2022 року внесено відомості до ЄРДР за №12022243460000290 за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Згідно з довідкою Т.в.о. начальника відділу дізнання ГУНП в Хмельницькій області майора поліції О. Котовського про стан досудового розслідування кримінального провадження №12022243460000290 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України: допитаний потерпілий ОСОБА_1 ; надано запит до КНП «ХОЦЕМД та МК ХОР», у відповідь на який отримано копію карти виїзду ЕМД від 06.06.2022 №231; надано запит до УПП в Хмельницькій області, у відповідь на який отримано відеозапис із нагрудних камер працівників поліції, які були присутніми на місці події; оглянуто відеозаписи із нагрудних камер працівників УПП; надано запит до УПО в Хмельницькій області, у відповідь на який отримано відеозапис із нагрудних камер працівників поліції, які були присутні на місці події; оглянуто відеозаписи із нагрудних камер працівників УПО; допитано в якості свідка поліцейських УПО ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; опитано ОСОБА_5 ; проведено слідчий експеримент за участі потерпілого ОСОБА_1 , за результатами проведення якого призначено додаткову судово-медичну експертизу. Здійснювався неодноразовий виклик ОСОБА_1 та ОСОБА_5 для проведення одночасного допиту, однак на неодноразові виклики дізнавач ОСОБА_1 не з'явився у зазначений час та дату для проведення даної слідчої дії, причини своєї не явки не повідомив, за результатами чого були написані відповідні рапорти.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно із статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц зроблено висновок, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення. Право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п'ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2020 року у справі №686/10710/18, від 20 вересня 2021 року у справі №686/8422/20, від 25 жовтня 2021 року у справі №686/27099/20, від 15 листопада 2021 року у справі №686/24617/20.
Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Отже, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди) (постанова Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі №686/27961/19).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №750/1591/18-ц вказано, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2022 року в справі №686/5244/21 (провадження №61-14316 св 21) зазначено, що: правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№2, Philis v. Greece), заява №19773/92).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
У постанові від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 (провадження №12-208гс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Питання щодо відшкодування шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування кримінального провадження, були досліджені у постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі №308/14232/18 (провадження №61-10961св20), від 23 лютого 2022 року у справі №646/5368/19 (провадження №61-15330св21), від 22 травня 2024 року у справі № 757/30529/22 (провадження №61-14820св23).
Статтями 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).
Частиною 1 статті 89 ЦПК України також встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як вбачається з матеріалів даної справи, в межах кримінального провадження №12022243460000290 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, у якому ОСОБА_1 визнано потерпілим, було здійснено ряд слідчих та процесуальних дій.
Разом з тим, для проведення одночасного допиту у даному провадженні на неодноразовий виклик ОСОБА_1 не з'явився, не повідомив причин неявки.
Справа не містить доказів на підтвердження обставин, зазначених позивачем, що дії або бездіяльність посадових осіб відповідача, зокрема, слідчого, дізнавача у кримінальному провадженні, у визначеному КПК України порядку було визнано протиправними чи незаконними.
Установивши, що позивач не довів у встановленому законом порядку наявності протиправних дій чи бездіяльності посадових осіб ГУНП в Хмельницькій області, заподіяння йому моральної шкоди, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 19 грудня 2025 року.
Судді: Р.С. Гринчук
А.М. Костенко
Т.В. Спірідонова