18 грудня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 681/662/25
Провадження № 22-ц/820/2638/25
Хмельницький апеляційний суд
в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,
секретар судового засідання Кошельник В.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 04 листопада 2025 року, суддя Горгулько Н.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про повернення безпідставно набутого майна,
встановив:
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , про стягнення 100000 грн.
В обґрунтування позову зазначила, що 27.05.2024 вона помилково здійснила переказ коштів для ОСОБА_2 в розмірі 100000 грн., при цьому між нею та відповідачем жодних цивільно-правових, господарських, фінансових зобов'язань не існувало.
12.05.2025 вона звернулася з письмовою претензією до ОСОБА_2 , в якій просила повернути безпідставно набуті кошти, однак відповіді не отримала.
Позивач зазначила, що реквізити банківського рахунку, на який нею було помилково здійснено переказ, були надані їй представником ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , з метою сплати нею боргу ОСОБА_3 за борговою розпискою. Банківські реквізити ОСОБА_5 надіслала їй через мобільний застосунок «Viber», очевидно, помилково, у зв'язку з чим грошові кошти були отримані ОСОБА_2 безпідставно.
Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 04.11.2025 в задоволенні позову відмовлено.
У мотивувальній частині рішення суд вказав на суперечливість та недобросовісність поведінки ОСОБА_1 відносно вимог до ОСОБА_2 про повернення коштів, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування скарги позивач вказала, що висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи.
Судом не враховано, що перерахунок коштів було здійснено нею помилково.
Сам по собі факт видачі нею довіреності на ім'я ОСОБА_6 не представництво її інтересів відносно розпорядження майном, не дає підстав для висновку, що остання діяла в інтересах позивача.
Вона звернулася до відповідача з претензією через рік після переказу коштів, оскільки вважала, що кошти будуть передані ОСОБА_3 .
Учасники справи в суд не з'явилися, про судове засідання були повідомлені у відповідності з вимогами ЦПК України.
Перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення без задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено, що відповідно до даних дублікату чеку від 17.04.2025, ОСОБА_1 27.05.2024 здійснила переказ власних коштів на рахунок НОМЕР_1 , в сумі 100000 грн., отримувач ОСОБА_2 (а.с. 5).
У претензії від 12.05.2025, яку ОСОБА_1 надіслала ОСОБА_2 поштовим відправленням, позивач просила відповідача повернути їй грошові кошти в розмірі 100000 грн., перераховані останній 27.05.2024 (а.с. 6-7).
За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 09.07.2025 ОСОБА_2 є керівником, засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «ВСВ Транс Логістик» (а.с. 33-34).
Як вбачається зі змісту копії договору позики №1 від 28.03.2024, ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 158000 грн., які остання зобов'язалася повернути в строк до 31.12.2024, та/або протягом 5 днів після отримання коштів по страховому випадку (а.с. 48).
У довіреності від 06.04.2024 ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_7 передати в оренду (найм) або позичку, зняти з обліку, перереєструвати, обміняти чи продати за ціну і на умовах на свій розсуд належний їй транспортний засіб (а.с. 51).
17.03.2025 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано судовий наказ за заявою ОСОБА_3 про стягнення і фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на його користь заборгованості за договором позики №1 від 28.03.2024, у розмірі 158000 грн.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.04.2025 заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу задоволено. Судовий наказ №607/4879/25, виданий 17.03.2025 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики №1 від 28.03.2024 у розмірі 158000 грн. скасовано (а.с. 8).
У вказаній ухвалі суду зазначено, що ОСОБА_1 подала до суду заяву про скасування судового наказу, виданого 17.03.2025 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість заявлених стягувачем вимог, зазначивши, що сума заборгованості за договором позики №1 від 28.03.2024 не відповідає дійсності. Вказала, що у неї існували боргові зобов'язання перед ОСОБА_3 по відшкодуванню майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, яка мала місце 26.03.2024. Майнову шкоду в розмірі 158000 грн. нею було повністю відшкодовано трьома платежами, 27-29.05.2024 на рахунки, вказані стягувачем, а саме 100000 грн. на ім'я ОСОБА_2 , 50000 грн. на ім'я ОСОБА_8 та 8000 грн. на ім'я ОСОБА_9 .
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15.09.2025, яке не набрало законної сили, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнуто заборгованість за договором позики в розмірі 158000 грн. (а.с.79-80).
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19), в якій вказано, що «…водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17 (провадження №61-22315сво18) зазначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).
Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають поверненню безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04.08.2021 у справі №185/446/18 (провадження №61-434 св 20), від 11.01.2023 у справі №548/741/21 (провадження №61-1022 св 22).
Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04.08.2021 у справі №185/446/18 та від 11.01.2023 у справі №548/741/21.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_2 кошти в сумі 100000 грн. із зазначенням призначення платежу «переказ власних коштів», достовірно знаючи, що між нею та відповідачем відсутні зобов'язання.
Враховуючи, що ОСОБА_1 добровільно сплатила 100000 грн. ОСОБА_2 за відсутності жодних зобов'язань, звернулася до відповідача з претензією щодо повернення помилково перерахованих коштів лише через рік після здійснення платежу, колегія суддів вважає, що поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків) та недобросовісною, отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
Вказане узгоджується з постановою Верховного Суду від 17.04.2024 у справі №127/12240/22.
Посилання позивача на ту обставину, що вона здійснила перерахунок помилково, внаслідок невірного зазначення представником ОСОБА_3 ОСОБА_7 банківських реквізитів колегія суддів відхиляє, оскільки, як вбачається зі змісту довіреності від 06.04.2024, ОСОБА_7 було уповноважено ОСОБА_1 на здійснення дій з належним їй автомобілем. Доказів того, що ОСОБА_5 діяла в інтересах ОСОБА_3 матеріали справи не містять.
В той же час, позивач в суді не заперечила тієї обставини, що свідомо перерахувала спірні кошти саме ОСОБА_2 , хоча заборгованість мала перед ОСОБА_3 і саме йому мала б сплатити 100000 грн.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 04 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 19 грудня 2025 року.
Судді: Р.С. Гринчук
А.М. Костенко
Т.В. Спірідонова