Номер провадження: 33/813/2091/25
Справа № 522/22379/24
Головуючий у першій інстанції Осіік Д. В.
Доповідач Котелевський Р. І.
16.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Котелевського Р.І., розглянувши апеляційну скаргу захисника Одеського Р.М. на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 22.09.2025 року, якою:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Молдови, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП,
встановив:
Оскарженою постановою ОСОБА_2 визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та на нього накладене адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік, та стягнуто судовий збір 605,60 грн.
Згідно з оскарженою постановою, 30.11.2024 року, о 20:58 год., водій ОСОБА_2 , керував автомобілем «Renault», номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Балківській 4А у м. Одесі, з явними ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук та неприродна блідість. Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законодавством порядку водій відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР України.
Не погоджуючись із постановою, захисник Одеський Р.М. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість постанови, просить скасувати постанову та закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП щодо ОСОБА_3 на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, захисник посилається на такі доводи:
-для притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП поліцейський мав зафіксувати на службову відеокамеру безпосередньо рух транспортного засобу, зупинення самим поліцейським транспортного засобу під час руху, та перебування конкретної особи за кермом і виключно за таких обставин вважається, що особа керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння;
-у порушення ст.35 ЗУ «Про національну поліцію» транспортний засіб, яким нібито керував ОСОБА_2 був зупинений безпідставно (незважаючи на те, що доказів керування ОСОБА_2 транспортним засобом немає, а саме на відеозаписі не вбачається керування ОСОБА_2 транспортним засобом);
-з відеозапису вбачається, що ОСОБА_2 добровільно проходив огляд на стан алкогольного сп'яніння;
- ОСОБА_2 є громадянином іншої держави, йому не було роз'яснено його право на перекладача та адвоката. Під час спілкування із поліцейськими ОСОБА_2 тривалий час намагався зателефонувати адвокату, однак своїми діями поліцейські не дають йому скористатись його правом, враховуючи, що він не є затриманою особою;
- ОСОБА_2 не було роз'яснено наслідки відмови від проходження медичного дослідження, а саме вилучення водійського посвідчення з подальшим можливим позбавленням судом права керування автомобілем на певний строк. У зв'язку із тим, що ОСОБА_2 не має юридичної освіти, він не знає наслідки відмови від проходження огляду в Україні;
-допущено порушення принципу змагальності та рівності сторін. Суд першої інстанції не врахував, ту обставину, що без перекладача ОСОБА_2 був позбавлений можливості ефективно реалізувати право на захист, давати пояснення, ставити запитання свідкам, користуватися юридичною допомогою;
-судом надано неналежну оцінку доказам, оскільки суд поклав в основу оскарженої постанови протокол та акт огляду, складені без належного перекладу та без забезпечення прав особи, тому ці докази є недопустимими;
- ОСОБА_4 не було повідомлено на зрозумілій йому мові, яким чином він буде доставлений до медичного закладу, якого медичного закладу та для чого.
До початку апеляційного розгляду, захисник ОСОБА_5 подав клопотання, в якому просить закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП щодо ОСОБА_3 на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ст.38 КУпАП.
Судовий розгляд в апеляційному суді проведено за відсутністю ОСОБА_3 та його захисника Одеського Р.М., які будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. При цьому, захисник Одеський Р.М. у клопотанні просить здійснювати апеляційний розгляд буз участі ОСОБА_3 та його захисника.
Суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого рішення, судом створені всі можливі та необхідні умови для реалізації права учасників провадження на доступ до правосуддя.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
У своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та долучені докази; перевіривши наведені в апеляційній скарзі та в клопотанні про закриття провадження по справі на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП доводи; суд дійшов висновку про таке.
Щодо клопотання захисника Одеського Р.М. про закриття провадження на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ст.38 КУпАП, апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно ч.6 ст.38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених ст.130 КУпАП, може бути накладено протягом одного року з дня його вчинення.
Відповідно до приписів п.7 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст.38 КУпАП.
Згідно ст.284 КУпАП при наявності обставин, передбачених ст.247 КУпАП виноситься постанова про закриття провадження.
Як вбачається з матеріалів справи, протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР №185843 щодо ОСОБА_3 за ч.1 ст.130 КУпАП, складено 30.11.2024 року, у зв'язку із порушенням останнім цього ж дня вимог п.2.5 Правил дорожнього руху України.
11.12.2024 року матеріали справи за вищевказаним протоколом надійшли для розгляду до місцевого суду.
22.09.2025 року постановою Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_3 визнано винуватим у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та на нього накладене адміністративне стягнення.
У подальшому, захисником Одеським Р.М. подано апеляційну скаргу на вищевказану постанову, з апеляційною вимогою про скасування постанови та закриття провадження, у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
До початку апеляційного розгляду, захисник Одеський Р.М., не зважаючи на вимоги апеляційної скарги щодо закриття провадження у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, подав клопотання про закриття провадження по нереабілітуючим підставам, а саме на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку із закінченням на момент розгляду в апеляційному суді справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст.38 КУпАП.
Тобто, ОСОБА_2 та його захисник вважають за можливе в даній справі про адміністративне правопорушення застосувати аналогію з Кримінальним Кодексом України та Кримінальним процесуальним Кодексом України, зокрема застосувати процесуальні наслідки закінчення строків давності (як в кримінальному провадженні) та звільнити ОСОБА_3 від відповідальності, з урахуванням закінчення на момент апеляційного розгляду строків давності, а також з урахуванням того, що матеріали справи не містять даних про ухилення останнього від суду та скоєння ним нових правопорушень.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи клопотання, апеляційний суд вважає, що підстав для закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення, визначених п.7 ч.1 ст.247 та ст.38 КУпАП на стадії апеляційного розгляду справи не вбачається, оскільки на момент судового розгляду справи судом першої інстанції, а саме 22.09.2025 року, не спливли визначені ч.6 ст.38 КУпАП строки накладення адміністративного стягнення.
Велика Палата Верховного Суду в п.20 Постанови від 30.08.2023 року (справа №208/712/19, провадження №13-47зво22) вказала, що за практикою ЄСПЛ провадження у справі про адміністративне правопорушення за статтею 130 КУпАП, з огляду на суворість передбачених санкцією цієї статті стягнень у виді штрафу і позбавлення права керування транспортними засобами, їх каральну і профілактичну мету, у розумінні Конвенції вважається «кримінальним» (рішення у справах: «Езтюрк проти Німеччини» (Oztыrk v. Germany) від 21 лютого 1984 року, заява № 8544/79; «Шмауцер проти Австрії» (Schmautzer v.Austria) від 23 жовтня 1995 року, заява №15523/89; «Маліга проти Франції» (Malige v. France) від 23 вересня 1998 року, заява № 27812/95; «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine) від 6 вересня 2005 року, заява № 61406/00).
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду в п.21 вказаної постанови зазначила, що згідно з законодавством України керування транспортним засобом у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння є адміністративним правопорушенням. Відтак процедура розгляду відповідних судових справ належить до сфери регулювання не Кримінального процесуального кодексу України, а КУпАП.
Таким чином, Великою Палатою Верховного Суду надано правовий висновок про те, що справи про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП належать до сфери регулювання саме КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу, що КУпАП не передбачено можливості закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення, у зв'язку із закінченням на момент апеляційного розгляду строків давності.
Обмеження строків давності притягнення до адміністративної відповідальності обумовлено цілями і задачами законодавства про адміністративну відповідальність і дискреційними повноваженнями законодавця з визначення меж публічного переслідування за скоєння правопорушень.
При цьому, правила перебігу строків давності притягнення до адміністративної відповідальності та наслідків їх спливу, мають універсальне значення для всіх випадків перегляду судових рішень у справах про адміністративні правопорушення.
Встановлення тривалості строків давності, які відносяться до компетенції законодавця, залежить від особливостей провадження у справах про адміністративні правопорушення і суспільної безпеки, складності їх виявлення та інших властивостей.
Апеляційний суд звертає увагу, що строк давності не тільки забезпечує правову визначеність та остаточність судового рішення, попередження порушень прав осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності, але й надає право порушнику уникнути переслідування або притягнення до суду за закінченням певного строку після скоєння правопорушення, в даному випадку - притягнення до адміністративної відповідальності за закінченням строку давності, який передбачений ч.6 ст.38 КУпАП.
Необхідно зауважити, що строки накладення адміністративних стягнень в Україні за КУпАП є досить короткими. При цьому, судова практика свідчить про те, що такий короткий строк, в багатьох випадках, призводить до поширення в суспільстві небезпечного відчуття безкарності за вчинені порушення. З іншого боку, строки притягнення до відповідальності не повинні бути занадто тривалими, оскільки це порушуватиме принцип правової визначеності і змушуватиме певних осіб невизначено довгий період перебувати у стані суб'єкта, який притягається до відповідальності.
Також апеляційний суд звертає увагу, що ст.38 КУпАП передбачає певний строк, протягом якого може бути накладене на особу адміністративне стягнення, тобто у разі закінчення встановленого цією нормою закону строку, на особу не може бути накладене саме адміністративне стягнення.
При цьому, слід звернути увагу, що законом окремо регулюються строки притягнення громадян до адміністративної відповідності за ст. 130 КУпАП, яка як відомо, має більшу суспільну небезпеку ніж інші правопорушення (один рік).
Такий строк визначений законодавцем враховуючи меншу суспільну небезпеку при порівнянні більш суспільно небезпечних кримінальних правопорушень.
Стаття 38 КУпАП регулює накладення стягнень, але не визначає правило чи стосується таке стягнення всього часу існування рішення до його перегляду, чи потрібно керуватись загальними правилами набрання законної сили рішенням суду та презумпцію невинуватості.
У цьому контексті вочевидь постає питання в часі накладення та виконання судового рішення.
Якщо виходити із загальної презумпції, що особа вважається невинуватої допоки її вину не буде доведено у встановленому законом порядку, то можливо побачити, що така вина встановлювалась і доводилась під час судового розгляду в суді першої інстанції. В подальшому мова іде лише про перегляд судового рішення в порядку апеляційного провадження.
У порівняні з Кримінальним Законом можливо побачити, що ст. 49 КК України, яка регулює питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, таке звільнення можливо до дня набрання вироком суду законної сили. Тобто закон визначає крайню межу такого питання настанням певної події - набрання законної сили рішення суду, яким особа визнана винуватою та засуджена.
Даючи оцінку, питанню строку накладення стягнення ми потрапляємо в орбіту права на тлумачення закону, яке як відомо можливо за двома принципово різними підходами. Якщо ми починаємо тлумачення за точним змістом закону, то застосовуючи норму звертаємо увагу більше на букви і слова, які формують речення та певні образи нормативного застосування в межах таких речень. При такому підході, можливо справді дійти думки, що загальні норми пов'язані з презумпцією невинуватості та набранням законної сили рішенням суду можуть бути частиною норми закону (ст. 38 КУпАП), яка не висловлена законодавцем але мається на увазі, як загальне правило з теорії права.
Якщо ж тлумачення відбувається за духом і змістом закону, вочевидь ми намагаємось зрозуміти яку саме мету переслідував законодавець втілюючи у життя таку норму.
Завданням КУпАП як відомо (серед іншого) є охорона прав і свобод громадян, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Тобто законодавець хоче встановити не тільки порядок у державі, але й зробити це таким чином, щоб кожний у випадку порушення встановлених правил поніс свою міру відповідальності, оскільки без такої концепції втрачається сенс будь якого закону, що охороняє права і свободи громадян.
На переконання апеляційного суду, встановлюючи правила охорони суспільних відносин, законодавець завжди намагається зберегти баланс між суспільним інтересом і правами окремої людини. Для цього активно використовуються доктринальні та теоретичні підходи за допомогою яких в нормах законів описуються обмеження, заборони та права.
Однак, на думку апеляційного суду, вирішальним моментом при оцінці норми є не абстрактний зміст закону, не справедливість на папері і моральність на словах, а те, як це право об'єктивується в житті, як воно виконується і проводиться насправді до виконання.
Слід звернути увагу, що встановлюючи правило застосування адміністративного стягнення у певні строки, законодавець вже поставив людину у досить сприятливе становище. Визнаючи такий вид правопорушень менш небезпечним ніж кримінальні, законодавець показує, що людина не повинна страждати і потерпати від переслідування більше ніж розумний строк (у даному випадку, відповідно до положень КУпАП, від трьох місяців до одного року).
Разом з тим, законодавець вочевидь не мав на увазі у певних випадках (наприклад складності справи чи процесуальна не сумлінність особи, яка притягається до відповідальності), надавати можливість особам ухилятись від адміністративної відповідальності, шляхом закриття проваджень за спливом строків, у випадках, коли розгляд такої справи затягнувся у суді першої інстанції.
Така думка випливає в тому числі з тлумачення ч. 2 ст. 38 КУпАП, яка визначає строк накладення стягнення - саме з дня вчинення, до дня такого накладення стягнення. Відповідна гранична межа пов'язується тільки з фактом накладення стягнення і не має формули для такої норми у вигляді: «до дня набрання рішенням суду законної сили», що регламентовано Кримінальним Законом.
На переконання апеляційного суду, очевидно у такий спосіб законодавець мав на меті менш небезпечні правопорушення забезпечити дієвим механізмом реалізації його у життя.
Таким чином, приймаючи рішення за клопотанням сторони захисту, апеляційний суд вважає тлумачення норми ст. 38 КУпАП за її буквальним змістом помилковим, і таким, що не відповідає духу закону та його змісту.
З урахуванням наведених обставин, апеляційний суд вважає, що з урахуванням того факту, що в даній справі, станом на день винесення постанови місцевим судом щодо ОСОБА_3 , визначені ч.6 ст.38 КУпАП строки не минули, у суду відсутні підстави для закриття провадження по справі на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП на стадії апеляційного провадження, за умови, якщо суд апеляційної інстанції визнає рішення місцевого суду законним та обґрунтованим.
Що стосується доводів сторони захисту про незаконність та необґрунтованість оскарженої постанови, апеляційним судом встановлено наступне.
Відповідно до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП, суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст. 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до вимог ч.1 ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд приходить до висновку, що постанова місцевого суду є обґрунтованою та такою, що постановлена з дотриманням вимог КУпАП, за результатами повного та всебічного дослідження доказів.
Так, згідно з протоколом серії ЕПР №185843 від 30.11.2024 року, 30.11.2024 року, о 20:58 год., водій ОСОБА_2 , керував автомобілем «Renault Master», номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Балківській 4А у м. Одесі, з явними ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук та неприродна блідість. Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законодавством порядку відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР України.
До протоколу працівниками поліції долучено: направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану наркотичного сп'яніння від 30.11.2024 року; відео з портативних відеореєстраторів 471024, 474526, 475772, 471849; довідку від 30.11.2024 року відповідно до якої ОСОБА_2 протягом року не піддавався адміністративному стягненню за ст.130 КУпАП (а.с.3, 4, 6).
Протокол про адміністративне правопорушення ОСОБА_2 підписав без будь-яких зауважень чи застережень.
Факт вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджується:відеозаписами обставин події (а.с.44) та протоколом про адміністративне правопорушення (а.с.1).
Апеляційний суд вважає, що зібрані у справі докази в їх сукупності відповідають критерію належності, допустимості та достатності для висновку про наявність у діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
З метою повного, всебічного та об'єктивного встановлення обставин справи апеляційним судом переглянуті відеозаписи, отримані з УПП в Одеській області на запит місцевого суду, з яких просліджується чітка послідовність подій, які відбувались 30.11.2024 року (а.с.44).
Зокрема, на відеозаписах зафіксовано знаходження ОСОБА_3 за кермом автомобіля «Renault», номерний знак НОМЕР_1 , та факт його відмови від проходження на вимогу поліцейського огляду на стан наркотичного сп'яніння в медичному закладі.
При цьому, з відеозаписів вбачається, що працівниками поліції ОСОБА_4 повідомлено про встановлення в нього ознак наркотичного сп'яніння, зокрема неприродну блідість обличчя.
Відеозаписи беззаперечно підтверджують, що працівниками поліції водію ОСОБА_2 неодноразово пропонувалося пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння, але останній спочатку ніби формально погодився прослідувати до медичного закладу для проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, однак приїхавши до медичної установи, поспілкувавшись по телефону, ОСОБА_2 все ж таки відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння. При цьому, працівником поліції роз'яснено ОСОБА_4 , що у разі його відмови від проходження огляду відносно нього буде складено протокол за відмову від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, на що останній погодився та підтвердив, що відмовляється проходити огляд в медичному закладі.
Із відеозапису також вбачається, що працівниками поліції ОСОБА_2 були роз'яснені його права, передбачені ст.268 КУпАП, зокрема заявляти клопотання, право на правову допомогу, користуватися послугами адвоката чи іншого фахівця у галузі права, а також роз'яснені положення ст.63 Конституції України.
При цьому, спочатку ОСОБА_2 вказував, що ніби має приїхати адвокат, однак фактично адвокат чи інший фахівець у галузі права не з'явився.
Таким чином, слід констатувати, що на відеозаписах зафіксована чітка послідовність подій, які відбувались 30.11.2024 року, під час складення відносно ОСОБА_2 протоколу про адміністративне правопорушення, які беззаперечно підтверджують відомості викладені в протоколі та вину правопорушника.
Дій, які б вказували на порушення поліцейськими порядку або Інструкції на стадії складання протоколу про адміністративне правопорушення, під час апеляційного розгляду не встановлено.
Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_2 добровільно пройшов огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки з використанням приладу «Драгер», не спростовує факту його відмови від проходження огляду на вимогу працівника поліції на стан наркотичного сп'яніння в медичному закладі.
Оскільки в апеляційній скарзі захисник фактично не заперечує того факту, що на відеозаписі зафіксовано події, які відбувались 30.11.2024 року, зокрема спілкування ОСОБА_3 із працівниками патрульної поліції з приводу його зупинки, складання протоколу та його відмова від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку в медичному закладі, суд вважає, що об'єктивних даних зафіксованих на відеозаписах цілком достатньо для підтвердження факту вказаних в протоколі обставин, та не вбачає підстав для визнання відеозапису неналежним та недопустимим доказом, то даний доказ, з огляду на приписи ст.251 КУпАП, є належним та допустимим.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що долучений до матеріалів справи відеозапис, беззаперечно та поза розумним сумнівом підтверджує відомості викладені в протоколі та доводить вину правопорушника.
При цьому апеляційний суд враховує, що підстави та порядок виявлення у водіїв транспортних засобів, в тому числі наркотичного сп'яніння, передбачені ст.266 КУпАП та Інструкцією «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженою наказом МВС України, МОЗ України від 09 листопада 2015 року №1452/735 (далі - Інструкція №1452).
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 , він був складений за відмову від проходження останнім від огляду на стан наркотичного сп'яніння, що підтверджується відеозаписом та стороною захисту не спростовується.
Апеляційний суд звертає увагу, що диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність як за керування транспортним засобом в стані наркотичного сп'яніння, так і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння.
Відповідно до п.2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Апеляційний суд наголошує, що відмова особи від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння сама по собі містить склад адміністративного правопорушення, за яке передбачена адміністративна відповідальність. При цьому, незгода водія з діями працівників поліції щодо вказаних обставин не має значення, оскільки такі дії є особистим волевиявленням особи, що не бажає пройти огляд. Тому, враховуючи те, що ОСОБА_4 було запропоновано пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння в медичному закладі, на що останній відмовився, слід дійти висновку про наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Доводи сторони захисту стосовно того, що матеріалами справи не доведено виконання ОСОБА_2 функцій водія, зокрема керування ним транспортним засобом «Renault», номерний знак НОМЕР_1 , апеляційний суд визнає неспроможними та такими, що спростовуються доказами по справі.
Апеляційний суд звертає увагу, що Правила дорожнього руху України не містять визначення терміну «керування транспортним засобом».
Однак, таке визначення було наведено в п.27 Пленуму ВСУ від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі.
У цій справі доводи сторони захисту стосовно недоведеності виконання ОСОБА_2 функцій водія та керування ним транспортним засобом за викладених в протоколі обставин, спростовуються відеозаписами нагрудних камер працівників патрульної поліції, з яких вбачається, що ОСОБА_2 перебуває за кермом вказаного транспортного засобу, на вимогу працівника поліції як водій автомобіля надав документи. Під час спілкування із працівниками поліції з приводу проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння та складання протоколу, ОСОБА_2 не заперечував факту керування ним автомобілем та його зупинки.
Таким чином, обставини зафіксовані на відеозаписах поза розумним сумнівом підтверджують доведеність факту керування ОСОБА_2 автомобілем, за викладених в протоколі про адміністративне правопорушення обставин.
Доводи захисника про не забезпечення ОСОБА_2 перекладачем, оскільки він є громадянином Молдови, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки ОСОБА_2 не просив працівників поліції забезпечити участь перекладача, не вказував про те, що не розуміє мови та вимог працівників поліції. Більш того, відеозаписи з портативних камер працівників поліції підтверджують той факт, що ОСОБА_2 вільно спілкувався із працівниками поліції та чітко розумів обставини справи.
Доводи сторони захисту стосовно того, що працівники поліції не надавали можливості ОСОБА_4 скористатись правом на захист, зокрема викликати адвоката, апеляційний суд визнає безпідставними, оскільки вони спростовуються відеозаписами.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що зібрані у справі докази в їх сукупності відповідають критерію належності, допустимості та достатності для висновку про наявність у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, зокрема у відмові від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння, що є порушенням вимог п.2.5 Правил дорожнього руху України.
Накладаючи адміністративне стягнення, суд першої інстанції дотримався загальних правил накладення стягнення за адміністративне правопорушення, передбачених ст.33 КУпАП, врахувавши характер та обставини вчиненого правопорушення, особу правопорушника та обставини.
Крім того слід зазначити, що у рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2017 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодилися нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки.
Інших істотних та переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції в оскарженій постанові про доведеність вини ОСОБА_3 та були підставою для її скасування або зміни, апелянтом не наведено, та під час апеляційного розгляду не встановлено.
За викладених обставин, апеляційний суд визнає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та вважає, що вина ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, повністю доведена, а тому оскаржена постанова є законною, обґрунтованою та вмотивованою.
Апеляційним судом не встановлено порушень норм матеріального чи процесуального права при розгляді справи в суді першої інстанції, що свідчить про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскарженої постанови.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,
постановив:
Клопотання захисника Одеського Р.М. про закриття провадження стосовно ОСОБА_1 на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу захисника Одеського Р.М. - залишити без задоволення.
Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 22.09.2025 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,визнаний винуватим за ч.1 ст.130 КУпАП - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення й оскарженню не підлягає.
Суддя
Одеського апеляційного суду Р.І. Котелевський