Справа № 320/6857/25 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.
18 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного бюро розслідувань на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного бюро розслідувань про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Київський окружний адміністративним суд рішенням від 30 жовтня 2025 року позов задовольнив. Визнав протиправною бездіяльність Державного бюро розслідувань щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу служби (роботи) в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стажу служби ОСОБА_1 в податковій міліції з 30.08.2007 по 02.04.2021. Зобов'язав Державне бюро розслідувань зарахувати до стажу служби (роботи) ОСОБА_1 в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стаж служби в податковій міліції з 30.08.2007 по 02.04.2021.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Апелянт зазначив, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування закону, вказавши про поширення на спірні правовідносини приписів частини 2 статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» та помилково застосував вказані норми, оскільки відсутні правові підстави для зарахування ОСОБА_1 до стажу служби (роботи) в ДБР, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стажу служби в органах податковій міліції Державної фіскальної служби у період з 30.08.2007 по 02.04.2021. На переконання апелянта у оскаржуваному рішенні судом першої
інстанції, неповно і поверхнево з'ясовано обставини справи, не взято до уваги та не досліджено всіх наявних у справі доказів, невірно застосовано норми матеріального права та практику Верховного Суду, а відтак, в розумінні КАС України це рішення не може вважатись таким, що в повній мірі і всебічно встановлює обставини справи, відповідні їм правовідносини, доводи і аргументи сторін, а тому підлягає перегляду і скасуванню в апеляційному порядку.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що з 30 серпня 2007 року по 02 квітня 2021 року позивач працював в органах податкової міліції Державної фіскальної служби на посадах начальницького складу.
ОСОБА_1 присвоєно звання підполковник - в органах податкової міліції на посаді старшого оперуповноваженого з ОВС другого відділу управління власної безпеки Головного управління ДФС у Київській області.
Наказом ДФС України від 18.03.2021 № 386-о позивача з 02.04.2021 звільнено з посади та податкової міліції ДФС України за підпунктом «г» п.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМУ УРСР від 29.07.1991 року №114.
З 08.04.2021 по теперішній час позивач проходить службу (роботу) в Державному бюро розслідувань на посадах начальницького складу.
17.01.2025 ОСОБА_1 звернувся з рапортом до Державного бюро розслідувань щодо зарахування його стажу служби в податковій міліції з 30.08.2007 по 02.04.2021 до стажу служби (роботи) в Державному бюро розслідувань, який дає право на доплату за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки працівникам Державного бюро розслідувань.
У Протоколі № 1ДСК від 23.01.2025 Комісія зазначила, що відсутні правові підстави для зарахування підполковнику ДБР ОСОБА_1 , старшому оперуповноваженому Головного оперативного управління ДБР до стажу служби період проходження ним служби в органах податкової міліції, а саме з 30 серпня 2007 року по 02 квітня 2021 року.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 07.10.2020 по справі № 826/16143/18, виходив з наявності у позивача права на зарахування до стажу роботи в Державному бюро розслідувань періоди служби в податковій міліції, оскільки відповідно до чинного на час проходження позивачем служби в податковій міліції та виникнення спірних правовідносин законодавства статус осіб, які проходили службу в податковій міліції, прирівнювався до статусу осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ, а відтак в силу пункту 3 частини другої статті 78 Закону № 580-VIII до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначає Закон № 794-VIII.
Згідно статті 1 Закону № 794-VIII державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.
До працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань (ч. 1,2 ст. 14 Закону № 794-VIII).
Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
Порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону № 794-VIII особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон № 580-VIII.
Згідно ч.1 ст. 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки (ч. 1 ст. 78 Закону № 580-VIII).
Частиною 2 статті 78 Закону № 580-VIII передбачено, що до стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони; 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.
Відповідно до пункту 353.1 статті 353 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
Згідно з пунктом 356.1 статті 356 ПК України держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України "Про міліцію" та Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Частиною 4 статті 78 Закону № 580-VIII передбачено, що порядок обчислення вислуги років у поліції встановлює Кабінет Міністрів України.
Приписами пунктів 3-6 частини сьомої Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII зобов'язано Кабінет Міністрів України в місячний строк, крім іншого, прийняти нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, ужити заходів щодо фінансового та матеріально-технічного забезпечення поліції України.
Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей" від 23 грудня 2015 року, який набрав чинності 29 грудня 2015 року, пункт 15 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" доповнено абзацами другим та третім, згідно з якими за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.
Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".
Згідно статті 19 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (далі Закон № 509-XII) податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.
Особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ. Держава гарантує правовий і соціальний захист осіб начальницького складу податкової міліції та членів їх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20 - 23 Закону України "Про міліцію".
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що фактично законодавець поширив дію усіх норм, які врегульовують порядок і умови проходження служби поліцейськими, на працівників податкової міліції. Всі обов'язки, обмеження служби в органах поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби у податковій міліції.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналізуючи повноваження, завдання та функції відповідних органів, Верховний Суд у
постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 826/16143/18, у якій склалися подібні правовідносини, дійшов висновку про те, що і податкова міліція, і відповідні підрозділи поліції здійснюють оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Верховний Суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій щодо тотожності правового статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в органах податкової міліції, вказавши, що визначаючи наявність чи відсутність права на зарахування спірного стажу служби необхідно враховувати не підпорядкування органів державної влади, а суть діяльності особи, функції, які нею виконувались та визначення чинним на момент проходження служби, статусу такої служби.
З наведеного слідує, що служба в органах податкової міліції прирівнюється до служби в органах внутрішніх справ України, оскільки здійснювалась вона в порядку, установленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а відтак, на переконання колегії суддів, має такий же правовий статус і повинна в силу пункту 3 частини 2 статті 78 Закону № 580-VIII зараховуватись до стажу служби в поліції.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 20.10.2022 у справі № 160/11127/20.
Доводи апелянта про те, що служба в податковій міліції відсутня у переліку, визначеному статтею 78 Закону № 580-УІІІ, а тому не може бути зарахована до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки, є необгрунтованими, оскільки чинним на час проходження позивачем служби в служби в органах поліції та виникнення спірних правовідносин законодавством статус осіб, які проходили службу в органах податкової міліції, прирівнювався до статусу осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ, а відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Закону № № 580-VIII до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.
Також колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про те, що порядок проходження служби в Державному бюро розслідувань відмінний від порядку проходження служби поліцейськими та врегульований різними нормативно-правовими актами, що унеможливлює зарахування періодів роботи у податковій міліції, оскільки в силу частини 2 статті 19 Закону № 794-VIII особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.
Враховуючи те, що на службу в Державному бюро розслідувань поширюються соціальні гарантії, передбачені для працівників органів Національної поліції, які, в свою чергу, прирівнюються за правовим статусом до працівників служби податкової міліції, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права для зарахування періодів його роботи у податковій міліції до стажу служби (роботи) в Державному бюро розслідувань.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність бездіяльності Державного бюро розслідувань щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу служби (роботи) в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стажу служби ОСОБА_1 в податковій міліції з 30.08.2007 по 02.04.2021 та зобов'язання зарахувати до стажу служби (роботи) ОСОБА_1 в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стаж служби в податковій міліції з 30.08.2007 по 02.04.2021.
Аналізуючи вищевикладене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання про те, що такі зводяться до переоцінки доказів, оскаржуваного судового рішення та незгоди з ними.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Державного бюро розслідувань - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.О. Сорочко
А.Ю. Коротких