Справа № 640/444/21 Суддя (судді) першої інстанції: Лелюк О.П.
10 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Парінов А.Б.
за участі:
секретар с/з Кващук Т.А.
пр-к позивача Гнидка М.В.
пр-к відповідача Кульга О.Ю.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Діпробудмашина» на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Діпробудмашина» до Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про визнання протиправними та скасування рішень,-
ПАТ «Діпробудмашина» звернулося з позовом до Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати припис №241/П від 06 серпня 2020 року та постанову №35-20 від 23 грудня 2020 року «Про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини» Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Позов обґрунтовано тим, що вимоги Закону України «Про охорону культурної спадщини», порушення норм якого встановлено відповідачем, розповсюджуються виключно на об'єкти культурної спадщини. Натомість, будівля по вул. Прорізна, 8 в м. Києві, щодо якої складено оскаржуваний припис та постанову, не належить до об'єкту культурної спадщини, не знаходиться як пам'ятка або об'єкт культурної спадщини на обліку, не занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік. Крім цього, на думку позивача, відповідачем порушено і вимоги Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», а тому оскаржувані припис та постанова є незаконними.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апелянт мотивує свої вимоги тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 01 вересня 2025 року.
Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19 листопада 2025 року.
18 листопада 2025 року від представника позивача надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи.
Протокольною ухвалою від 19 листопада 2025 року колегією суддів Шостого апеляційного адміністративного суду розгляд апеляційної скарги позивача відкладено до 10 грудня 2025 року.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні повністю заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ПАТ «Діпробудмашина» є власником нежитлового будинку, що знаходиться по вул. Прорізна, 8 в м. Києві, та який, згідно змісту листа Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 15.09.2020 року №066-3305, як пам'ятка або об'єкт культурної спадщини не перебуває.
Водночас під час вжиття представником Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) охоронних заходів шляхом проведення візуального огляду вказаного об'єкту було встановлено факт проведення будівельних робіт, замовником яких є Приватне акціонерне товариство «Діпробудмашина», з демонтажу частини конструкцій будинку №8 по вул. Прорізна у м. Києві, зокрема, демонтовано перекриття горища, частина декоративного оздоблення та дах об'єкта. Крім того, на фасаді влаштовано отвори, у які встановлено поперечні металеві балки.
За результатом перевірки системи електронного документообігу Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) виявлено, що станом на 06.08.2020 року науково-проектна та/або проектна документація щодо проведення вищевказаних робіт на пам'ятці на погодження до Департаменту не надходила, дозвіл на проведення відповідних робіт не надавався.
У зв'язку з цим Департаментом охорони культурної спадщини винесено припис №241/П від 06.08.2020 року, яким Департамент з метою захисту та збереження пам'ятки вимагав від Приватного акціонерного товариства «Діпробудмашина»: з моменту отримання припису припинити будь-які роботи за адресою вул. Прорізна, 8; в триденний строк з дня отримання цього припису надати на розгляд до Департаменту науково-проектну та/або проектну документацію на проведення робіт за адресою: вул. Прорізна, 8.
Вказаний припис направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення на адресу Приватного акціонерного товариства «Діпробудмашина»: м. Київ, вул. Лейпцизька, 15, який отримано адресатом 10.08.2020 року.
18.12.2020 року Департаментом охорони культурної спадщини складено акт №40-20 про вчинення правопорушення, у якому вказано про не виконання Приватним акціонерним товариством «Діпробудмашина» вказаного вище припису та про порушення останнім частини другої та третьої статті 24, абзацу другого частини першої статті 26, частини другої статті 30, частини четвертої статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Зазначений акт направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення на адресу Приватного акціонерного товариства «Діпробудмашина»: м. Київ, вул. Лейпцизька, 15, який отримано адресатом 23.12.2020 року.
23.12.2020 року Департаментом охорони культурної спадщини винесено постанову №35-20 «Про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини», якою на підставі абзацу першого частини першої статті 44 Закону України «Про охорону культурної спадщини» вирішено накласти на Приватне акціонерне товариство «Діпробудмашина» фінансові санкції:
- за проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам'ятці, її території, охоронюваній археологічній території, охороним зонам, історичним ареалам населених місць у розмірі - 85000,00 грн.
- за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання, реставрації, реабілітації пам'ятки у розмірі - 85000,00 грн.
- за невиконання припису органів охорони культурної спадщини - 1700,00 грн.
Загалом фінансові санкції на суму 171700,00 грн.
Указану постанову направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення на адресу Приватного акціонерного товариства «Діпробудмашина»: м. Київ, вул. Лейпцизька, 15, яку отримано адресатом 28.12.2020 року.
Не погоджуючись із приписом №241/П від 06.08.2020 року та постановою №35-20 від 23.12.2020 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 року №1805-III (далі - Закон №1805-III у редакції, на час виникнення спірних відносин).
Згідно абз. 1 ст. 22 Закону №1805-III пам'ятки, їхні частини, пов'язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця.
Статтею 24 Закону №1805-III визначено утримання та використання пам'яток.
Частиною 2 та 3 ст. 24 Закону №1805-IIIпередбачено, що використання пам'ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує як найменших змін і доповнень пам'ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо.
Режими використання пам'яток встановлює: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини щодо пам'яток національного значення; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації щодо пам'яток місцевого значення.
Забороняється змінювати призначення пам'ятки, її частин та елементів, робити написи, позначки на ній, на її території та в її охоронній зоні без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 26 Закону №1805-III консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам'яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації.
Частинами першою та другою статті 30 Закону №1805-III визначено, що органи охорони культурної спадщини зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини.
Приписи органів охорони культурної спадщини є обов'язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.
Відповідно до ч. 4 ст. 32 Закону №1805-III на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
Повноваження органів охорони культурної спадщини наведені у статті 6 Закону №1805-III, у пунктах 9 та 13 частини першої якої вказано, що до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить погодження відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт, реалізація яких може позначитися на стані пам'яток місцевого значення, їх територій і зон охорони; надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках місцевого значення (крім пам'яток археології), їхніх територіях та в зонах охорони, на щойно виявлених об'єктах культурної спадщини, реєстрація дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок.
Згідно ч. 1 ст. 6-1 Закону №1805-III дозволи, погодження і висновки, передбачені цим Законом, надаються органами охорони культурної спадщини безоплатно.
Статтею 44 Закону №1805-III передбачена відповідальність юридичних осіб за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.
Зокрема, згідно приписів ч. 1 ст. 44 Закону №1805-III відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, такі фінансові санкції:
- за проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам'ятці, її території, охоронюваній археологічній території, охоронним зонам, історичним ареалам населених місць, - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання, реставрації, реабілітації пам'яток, у тому числі тих вимог, що передбачені охоронними договорами, умисне доведення їх до стану руйнації - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- за невиконання припису органів охорони культурної спадщини - у розмірі від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Так, матеріали справи свідчать, що належний позивачу на праві власності нежитловий будинок по вул. Прорізна, 8 в м. Києві, щодо якого позивачем проведені будівельні роботи з демонтажу частини конструкцій, як пам'ятка або об'єкт культурної спадщини не перебуває.
У той же час, колегія суддів враховує, що вказаний будинок розташовується в центральному історичному ареалі міста Києва, знаходиться в зоні регулювання забудови першої категорії (відповідно до діючого Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804; розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979 "Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 №920 "Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві", в межах: території буферної зони об'єкта всесвітньої спадини ЮНЕСКО "Київ: Собор Святої Софії і прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська лавра" (наказ Міністерства культури, молоді та спорту України від 31.01.2020 №412), на території пам'ятки містобудування місцевого значення "вулиця Хрещатик, початок ХVІІІ ст. - 50-60 рр. XX ст.", охоронний №927-Кв (наказ Міністерства культури України від 14.08.2013 №757) - охороняється законодавством України у сфері охорони культурної спадщини.
Окрім того, в притул до нежитлового будинку по вул. Прорізна, 8 в м. Києві розташовується будинок за адресою вул. Прорізна, 10, який наказом Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 25.06.2011 №10/38-11 (перезатвердженний наказом Департамету від 27.12.2019 №109) включено до Переліку об'єктів культурної спадщини м. Києва.
Отже, з установлених судом обставин слідує, що на об'єкт по вул. Прорізна, 8 в м. Києві розповсюджуються норми Закону №1805-III.
Таким чином, судом першої інстанції правильно відхилено доводи позивача про неправомірність застосування відповідачем норм Закону №1805-III у спірній ситуації.
Разом з тим, встановлено, що під час вжиття Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) охоронних заходів було виявлено факт проведення будівельних робіт, замовником яких є позивач, з демонтажу частини конструкцій будинку №8 по вул. Прорізній у м. Києві, зокрема, демонтовано перекриття горища, частина декоративного оздоблення та дах об'єкта, на фасаді влаштовано отвори, у які встановлено поперечні металеві балки. При цьому відповідачем встановлено, що науково-проектна та/або проектна документація щодо проведення вищевказаних робіт на пам'ятці на погодження до Департаменту не надходила, дозвіл на проведення відповідних робіт не надавався.
Так, позивачем не заперечується факту проведення ним будівельних робіт будинку АДРЕСА_1 без погодження з Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проектної документації на будівництво та без дозволу вказаного Департаменту на проведення відповідних робіт.
Отже, з установлених судом обставин слідує, що відповідач обґрунтовано дійшов висновку про наявність ознак порушення позивачем частини другої та третьої статті 24, абзацу другого частини першої статті 26, частини другої статті 30, частини четвертої статті 32 Закону №1805-III.
У зв'язку з цим та з огляду на невиконання позивачем вимог припису щодо припинення будівельних робіт по вул. Прорізна, 8 у м. Києві та щодо надання у визначений приписом строк на розгляд до Департаменту науково-проектної та/або проектної документації на проведення робіт за указаною адресою, відповідач правомірно притягнув позивача до відповідальності шляхом накладення фінансових санкцій на підставі частини першої статті 44 Закону №1805-III.
Таким чином, оскаржувані позивачем припис №241/П від 06.08.2020 року та постанова №35-20 від 23.12.2020 року є законними і скасуванню не підлягають.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при прийнятті оскаржуваних позивачем рішень відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також, колегія суддів враховує, що припис №241/П від 06.08.2020 року фактично вичерпав свою дію, адже будівельні роботи, припинити які вимагав відповідач, станом на час розгляду судом цієї справи позивачем були завершені.
Разом з тим, щодо доводів позивача, про отримання ним в Державній інспекції архітектури та містобудування України 28.12.2021 року Дозволу на виконання будівельних робіт за № ІУ013211228301 на реконструкцію об'єкта будівництва: «Реконструкція нежилого будинку - адмінбудинку (літ. А) у межах його фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_1 » та розроблення проектної документації, що пройшла відповідну експертизу (позитивну) в ТОВ «Експерт Проект Груп», а також про отримання у Державній інспекції архітектури та містобудування України 15.07.2024 року Сертифікату №ІУ123240702271, який засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта до проектної документації та підтверджує його готовність до експлуатації на Об'єкт: «Реконструкція нежилого будинку - адмінбудинку(літ. А) у межах його фундаментів у плані за адресою: м. Київ, вулиця Прорізна (Шевченківський р-н), б. 8», то такі суд першої інстанції обґрунтовано відхилив, оскільки вказані обставини мали місце після виникнення спірних у цій справі відносин.
Стосовно доводів про те, що об'єкт по вул. Прорізна, 8 в м. Києві не знаходиться у межах центрального історичного ареалу міста Києва, не розташований на території пам'ятки містобудівного місцевого значення «Вулиця Хрещатик», не знаходиться у архітектурній охоронній зоні, а відповідач не має повноважень на видачу припису щодо порушення режиму використання буферної зони об'єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, колегія суддів зазначає наступне.
Так, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.01.2023 по справі №640/8728/21 дійшла висновку, що межі історичного ареалу міста Києва були закріплені на нормативному рівні згідно з історико-містобудівним опорним планом міста Києва, який входить до складу "Генерального плану міста Києва" та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року".
Верховний Суд у постанові від 21.03.2023 у справі №640/16819/21 зазначив, що Генеральний план міста Києва до 2020 року є нормативно-правовим актом, який офіційно оприлюднено, а історико-архітектурні опорні плани, у яких визначено межі історичних ареалів, є науково-проектною документацією, яка розробляється у складі генеральних планів історичних населених місць, є основою для проектних рішень у генеральних планах та детальних планах територій історичних населених місць. Проекти реконструкції забудови та території історичних ареалів населених пунктів базуються на матеріалах історико-архітектурних опорних планів як науково-проектної документації з визначенням меж та режимів використання зон охорони пам'яток культурної спадщини.
Розробляючи, приймаючи та затверджуючи Генеральний план міста Києва, Київська міська рада діяла як представницький орган місцевого самоврядування (такий статус визначено частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») та представляла територіальну громаду, здійснювала закріплені за нею повноваження щодо планування території міста від імені громади та в її інтересах, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини.
Оскільки Генеральний план міста Києва є нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування з питань планування території населеного пункту, він є обов'язковим для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території, як це встановлено частиною першою статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
При цьому, та обставина, що межі історичного ареалу міста Києва не були затверджені у порядку, передбаченому статтею 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини", не означає, що цей ареал не існує взагалі і що на цю територію не поширюються вимоги законодавства щодо охорони історико-культурної спадщини і встановлені містобудівною документацією планувальні обмеження.
Наразі, колегія суддів зазначає, що межі історичних ареалів міста Києва, визначені в графічних матеріалах «Історико-містобудівний опорний план міста Києва», що є складовою Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, який затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 307/1804, є чинними. При проектуванні нового будівництва обов'язково мають бути дотримані вимоги та обмеження, що передбачені в Історико-архітектурному та історико-містобудівному опорних планах, які є складовою Генерального плану.
Розташування об'єкта у м. Києві по вулиці Прорізна,8 в межах архітектурної охоронної зони підтверджується розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 №920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві», а розташування указаного об'єкта на території пам'ятки містобудування місцевого значення «Вулиця Хрещатик» підтверджується наказом Міністерства культури України від 14.08.2013 №757, яким занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення пам'ятки містобудування «Вулиця Хрещатик, початок XVIII ст. - 50- 60-ті роки XX ст.», охоронний № 927-Кв, та наказом Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради від 30.11.2020 №63 «Про визначення меж та встановлення режимів використання зон охорони пам'ятки містобудування місцевого значення «Вулиця Хрещатик» (охор. № 927-Кв) м. Київ, вул. Хрещатик (непарний бік - Печерський р-н, парний бік - Шевченківський р-н)», яким затверджено межі та режими використання зон охорони пам'ятки містобудування місцевого значення «Вулиця Хрещатик» (охор. № 927-Кв).
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що розташування об'єкта у м. Києві по вулиці Прорізна, 8 в архітектурній охоронній зоні та на території пам'ятки містобудування місцевого значення «Вулиця Хрещатик» зумовлює здійснення Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради в силу вимог статті 6 Закону №1805-III та Положення про Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07.03.2018 № 381 (зі змінами відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.05.2020 №771), охоронних заходів щодо заборони проведення будь-яких робіт на пам'ятках місцевого значення.
Стосовно тверджень, що відповідачем порушено вимоги Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», а тому оскаржувані припис та постанова є незаконними.
Наразі, колегією суддів враховується, що преамбулою Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначено, що цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).
Так, за визначенням статті 1 вказаного Закону державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, норми Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» підлягають застосуванню до правовідносин, що виникають у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням суб'єктами господарської діяльності вимог законодавства у відповідній сфері; предметом регулювання цього закону є повноваження органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб, межі та порядок реалізації цих повноважень.
Згідно з преамбулою Закону України «Про охорону культурної спадщини» цей Закон регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Тобто, під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади повинні керуватися у своїй діяльності приписами спеціального закону, а саме Закону України «Про охорону культурної спадщини», зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об'єкта культурної спадщини.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №826/12524/18, від 28 листопада 2019 року у справі №826/2440/18.
При цьому, колегія суддів враховує, що в постанові від 16 березня 2020 року у справі №826/6522/15 Верховний Суд також виклав висновок, відповідно до якого під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади керуються у своїй діяльності приписами спеціального закону, а саме Закону України «Про охорону культурної спадщини», зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об'єкта культурної спадщини. З огляду на це Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції, що під час огляду пам'ятки архітектури відповідачем виконувалися повноваження щодо дотримання законодавства про охорону культурної спадщини та вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання пам'ятки, здійснювався огляд пам'ятки архітектури та перевірка належного утримання та використання пам'ятки архітектури, а не проводилася перевірка господарської діяльності позивача.
Таким чином, Закон України «Про охорону культурної спадщини» у даних спірних правовідносинах є спеціальним нормативно - правовим актом, а положення Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», на які посилається позивач, застосуванню не підлягають.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно приписів ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Діпробудмашина» залишити без задоволення.
Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: В.Ю. Ключкович
А.Б. Парінов
(повний текст постанови складено 18.12.2025р.)