Справа № 320/22556/25 Головуючий у 1-й інстанції: Василенко Г.Ю.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
16 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Кобаля М.І., Штульман І.В.,
за участю секретаря судового засідання Григор'єва С.О.,
представника позивача адвоката Чорного М.В.,
представника відповідача Познякової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом підприємства об'єднання громадян «КОНКОРДІЯ» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У травні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «КОНКОРДІЯ» (далі - позивач/підприємство «КОНКОРДІЯ») звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - відповідач/апелянт/ГУ ДПС у Київській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18 березня 2025 року:
- № 109950705 форми «В1», яким встановлено завищення бюджетного відшкодування на суму 41 644 309, 00 грн та застосовано штрафну санкцію в розмірі 10 411 077, 25 грн;
- № 109960705 форми «В4», яким встановлено суму завищення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, у розмірі 68 443 467, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на те, що ГУ ДПС у Київській області протиправно винесено податкові повідомлення-рішення від 18 березня 2025 року № 109950705 форми «В1» та № 109960705 форми «В4», якими безпідставно визначено завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 41 644 309 грн та від'ємного значення, що переноситься на наступний звітний період, у сумі 68 443 467 грн. Висновки, викладені в акті перевірки від 25 лютого 2025 року № 11594/10-36-07-05/41813948, не ґрунтуються на належних доказах, суперечать фактичним обставинам і зроблені на підставі припущень про нереальність господарських операцій підприємства, зокрема через формальне віднесення його до категорії ризикових платників податків та посилання контролюючого органу на досудове розслідування у кримінальному провадженні, що не має жодного процесуального зв'язку з діяльністю позивача. Підприємство «КОНКОРДІЯ» є юридичною особою, створеною відповідно до законодавства України, здійснює реальну господарську діяльність із імпорту, обробки, сортування, пакування та реалізації вживаного одягу, взуття та текстильних виробів, у тому числі на умовах експорту. Для провадження діяльності підприємство має трудові ресурси, основні засоби, орендовані виробничі та складські приміщення, транспорт, штат працівників, серед яких більшість становлять особи з інвалідністю, що підтверджується штатними розписами, табелями обліку робочого часу, розрахунковими відомостями на виплату заробітної плати, актами огляду МСЕК тощо. Підприємство діє на підставі дозволу Київської обласної державної адміністрації від 05 квітня 2021 року № 189 на право користування податковими пільгами відповідно до пункту 8 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, яким передбачено застосування нульової ставки ПДВ для підприємств громадських об'єднань осіб з інвалідністю, де чисельність таких осіб становить не менше 50 % від середньооблікової кількості працівників, а фонд оплати їх праці - не менше 25 % витрат на оплату праці. Зазначена пільга була чинною в перевіряємому періоді і підтверджена контролюючими органами, тому застосування нульової ставки є правомірним. Під час здійснення імпортних операцій підприємством оформлювалися належні вантажно-митні декларації, на підставі яких сплачувався ПДВ до державного бюджету. Ці декларації відповідно до пунктів 198.6 та 201.12 Податкового кодексу є документами, що підтверджують право на формування податкового кредиту. Контролюючому органу було надано повний пакет первинних документів, у тому числі договори комісії з українськими контрагентами (ТОВ «МАНАВГАТ», ТОВ «СМІЧОВ», ТОВ «РІТАРІС», ПОГ «ТЕКСТИЛЬ-ТРЕЙД» тощо), звіти комісіонерів, акти приймання-передачі товару, рахунки, накладні, митні декларації, акти наданих послуг. Жодних зауважень до достовірності цих документів у акті перевірки не наведено, натомість зроблено загальний висновок про «ризиковість операцій» без конкретизації фактів. Податковий орган перевищив межі своїх повноважень, здійснюючи оцінку господарської діяльності підприємства не на підставі первинних документів, а на підставі загальної «податкової інформації» та припущень про можливу фіктивність операцій. Такий підхід суперечить принципам законності, визначеним статтею 19 Конституції України та статтями 2, 77, 78, 86 Податкового кодексу України. Крім того, податкові повідомлення-рішення прийняті без належного дослідження доказів та без урахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 03 жовтня 2023 року у справі № 640/16289/22 та від 23 травня 2024 року у справі № 380/5557/22, відповідно до яких митна декларація, оформлена згідно із законодавством і підтверджуюча сплату ПДВ до бюджету, є належною підставою для формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року позов підприємства «КОНКОРДІЯ» задоволено.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 18 березня 2025 року № 109950705 форми «В1» та № 109960705 форми «В4».
Стягнуто на користь підприємства «КОНКОРДІЯ» сплачений судовий збір у розмірі 30 280, 00 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ГУ ДПС у Київській області.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючим органом не доведено нереальність господарських операцій позивача та правомірність висновків, покладених в основу спірних податкових повідомлень-рішень. Позивач є належним чином зареєстрованою юридичною особою, фактично здійснює діяльність з імпорту, обробки та реалізації вживаного одягу, взуття й текстильних виробів, має необхідні матеріальні та трудові ресурси (орендовані/суборендовані приміщення, основні засоби, штат працівників, у т.ч. осіб з інвалідністю), а всі операції відображені у податковому й бухгалтерському обліку на підставі належно оформлених первинних документів - митних декларацій, договорів комісії, актів приймання-передачі товару, актів наданих послуг, товарно-транспортних та видаткових накладних, платіжних документів. Зауважень до змісту й форми цих документів в акті перевірки не наведено, дефектів їх складання відповідач не довів, натомість висновки про ризиковість платника та відсутність реального руху активів ґрунтуються переважно на податковій інформації, рішеннях про відповідність критеріям ризиковості та відомостях про кримінальне провадження, а не на аналізі конкретних господарських операцій і руху товару/коштів по документах. Основним чинником виникнення від'ємного значення з ПДВ у позивача є застосування норми пункту 8 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України (нульова ставка ПДВ для підприємств громадських об'єднань осіб з інвалідністю), якою позивач правомірно користувався на підставі дозволу Київської обласної державної адміністрації; при цьому імпортні операції підтверджені митними деклараціями та сплатою ПДВ до бюджету, що відповідно до статей 198, 200, 201 ПК України та правових висновків Верховного Суду є достатньою підставою для формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування. Оцінюючи докази за правилами статей 2, 77, 90 КАС України та виходячи з презумпції правомірності рішень платника податків і обов'язку податкового органу довести законність своїх нарахувань, суд дійшов висновку, що відповідач побудував свої висновки на припущеннях, неперевірених фактах, формальному статусі «ризикового» платника й самому факті існування кримінального провадження (без вироку та без установлених судом кримінальної юрисдикції конкретних неправомірних дій позивача), що не може бути належною підставою для позбавлення платника податкового кредиту/бюджетного відшкодування. З урахуванням висновку економічної експертизи, яка не підтвердила завищення бюджетного відшкодування та від'ємного значення ПДВ, а також практики Верховного Суду щодо реальності господарських операцій, значення митної декларації та відсутності автоматичного впливу ризиковості чи кримінальних проваджень на податкові наслідки, спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не відповідають критеріям правомірності, закріпленим у частині другій статті 2 КАС України.
В апеляційній скарзі ГУ ДПС у Київській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що суд неправильно застосував положення Податкового кодексу України, не врахував результати документальної перевірки та зробив помилковий висновок про реальність господарських операцій позивача. Під час перевірки встановлено відсутність у підприємства достатніх матеріальних і трудових ресурсів для фактичного виконання задекларованих обсягів робіт та операцій. За даними інформаційно-аналітичних баз позивач не мав у власності основних засобів, складських приміщень і транспортних засобів, а його контрагенти мають ознаки фіктивності та ризиковості. На цій підставі контролюючий орган вважає, що сформовані суми податкового кредиту не підтверджені реальним рухом активів, а відображення операцій у податковому обліку має формальний характер. ГУ ДПС у Київській області посилається на норми пунктів 44.1, 44.2, 198.1, 198.3, 198.6, 200.1 та 200.4 Податкового кодексу України, відповідно до яких право платника на податковий кредит та бюджетне відшкодування виникає лише за наявності фактичного придбання товарів (робіт, послуг) для використання у господарській діяльності та належного документального підтвердження таких операцій. Оскільки під час перевірки не виявлено доказів фактичного переміщення товарів, їх обліку чи оплати, а первинні документи містять недоліки та не відображають реального змісту операцій, податковий орган дійшов висновку, що позивач безпідставно заявив бюджетне відшкодування з ПДВ. Крім того, наголошено на наявності відкритих кримінальних проваджень, в яких досліджується діяльність посадових осіб підприємства «КОНКОРДІЯ» за фактами можливого заволодіння бюджетними коштами через безпідставне формування від'ємного значення ПДВ. Ці дані підтверджують сумнівність господарських операцій і свідчать про відсутність ділової мети у діях платника. Також податковий орган не погоджується з висновком суду про наявність у позивача права на застосування нульової ставки ПДВ відповідно до пункту 8 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, вважаючи, що пільга використана позивачем неправомірно, оскільки господарська діяльність фактично не спрямована на соціальну інтеграцію осіб з інвалідністю, а має ознаки схеми мінімізації податкових зобов'язань.
В додаткових поясненнях підприємство «КОНКОРДІЯ» зазначило, що доводи податкового органу про нереальність господарських операцій зводяться виключно до формального посилання на статус платника як «ризикового», що саме по собі не є і не може бути доказом фіктивності операцій. Підприємство вже оскаржує рішення про віднесення його до переліку ризикових платників у окремому судовому провадженні, а практика Верховного Суду послідовно виходить із того, що включення до такого переліку не свідчить про нереальність усіх здійснених операцій. Процедура ризиковості за постановою Кабінету Міністрів України №1165 має виключно технічний, інформаційний характер і не передбачає оцінки реальності операцій чи первинних документів, а тому не може підміняти собою податкову перевірку. Також підприємство детально обґрунтовує реальність своєї діяльності, посилаючись на наявність працівників (у тому числі осіб з інвалідністю), основних засобів, орендованих та суборендованих приміщень, укладених договорів комісії, фактичне здійснення імпорту товарів, що підтверджується великою кількістю митних декларацій, та правомірне формування податкового кредиту і від'ємного значення з ПДВ. Зазначено, що застосування нульової ставки ПДВ та виникнення від'ємного значення обумовлене спеціальним податковим режимом для підприємств громадських організацій осіб з інвалідністю, право на який підприємство «КОНКОРДІЯ» отримала на підставі відповідного дозволу Київської обласної державної адміністрації, і ці обставини податковим органом фактично не заперечуються.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та їх правову оцінку, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що підприємство «КОНКОРДІЯ» (код ЄДРПОУ 41813948) зареєстроване як юридична особа та перебуває на обліку в ГУ ДПС у Київській області. Основним видом діяльності підприємства є виробництво, імпорт, сортування, пакування, реалізація вживаного одягу, взуття та текстильних виробів, у тому числі на експорт. Підприємство має статус організації громадського об'єднання осіб з інвалідністю і користується пільгою зі сплати ПДВ відповідно до пункту 8 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, що підтверджується дозволом Київської обласної державної адміністрації від 05 квітня 2021 року № 189
На підставі направлення від 12 лютого 2025 року № 1597/10-36-07-05, виданого ГУ ДПС у Київській області та наказу ГУ ДПС у Київській області від 06 лютого 2025 року № 586-п «Про проведення відповідно до підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальної позапланової виїзної перевірки Підприємства об'єднання громадян «КОНКОРДІЯ» (податковий номер 41813948)», на підставі підпункту 191.1.1 пункту 191.1 статті 191, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78, підпункту 69.22 пункту 69, підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства об'єднання громадян «КОНКОРДІЯ» (податковий номер 41813948) щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за грудень 2024 року у податковій декларації з податку на додану вартість від 20 січня 2025 року № 9418729341 від'ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування.
За результатами перевірки складено Акт від 25 лютого 2025 року № 11594/10-36-07-05/41813948, в якому податковим органом зафіксовано порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4, 200.7 Податкового кодексу України, що призвело до безпідставного завищення сум бюджетного відшкодування з ПДВ на 41 644 309, 00 грн (форма «В1») та завищення від'ємного значення з ПДВ, що переноситься на наступний звітний період, на 68 443 467, 00 грн (форма «В4») .
В основу висновків акту контролюючим органом покладено те, що реальність вчинення господарських операцій позивача неможливо підтвердити у зв'язку з прийнятими рішеннями від 05 лютого 2020 року № 18849 та від 15 квітня 2024 року № 9749 про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку, якими встановлено наявність ризикових операцій та надано статус відповідності платника податку критеріям ризиковості платника податку з наступних причин: наявна податкова інформація, яка стала відома у процесі поточної діяльності при реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій, що визначає ризиковість здійснення господарських операцій; постачання товарів/послуг за відсутності необхідних умов та/або обсягу матеріальних ресурсів для виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг в обсягах, відображених у податковій накладній/розрахунку коригування (відсутні відомості про об'єкти оподаткування), відповіло по поданої по контролюючих органів звітності. При цьому встановлено відсутність придбання послуг із оренди об'єктів оподаткування, послуг транспортування, послуг із оренди місць зберігання товарно-матеріальних цінностей та паливно-мастильних матеріалів тощо. Накопичення залишків нереалізованих товарів відбувалося за відсутності (або недостатності) власних чи орендованих складських приміщень, що підтверджується поданою до контролюючих органів звітністю, а також відсутністю придбаних послуг зі зберігання.
З огляду на зазначене податковий орган дійшов висновку, що оскільки реальність господарських операцій позивача не підтверджується, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, задекларований на папері, то подані позивачем податкові накладні не можуть бути підставою для формування податкового кредиту.
Також, підставою для висновку про порушення позивачем положень податкового законодавства стали відомості про проведення досудового розслідування у кримінальному проваджені за № 42020000000002101 від 03 листопада 2020 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 111, частиною третьою статті 212 КК України, в рамках якого встановлено, що позивач протягом 2019-2021 років сформував значний обсяг податкового кредиту за рахунок укладання формальних договорів купівлі-продажу фактично раніше реалізованих товарів з підприємствами імпортної або транзитної груп. Використовуючи власні виробничі потужності здійснено виготовлення продукції (одяг, взуття та сумки, що були у використанні) та реалізовано в адресу не встановлених платників податків, які не є платниками ПДВ. При цьому за наявними даними, фактичної поставки сировини, виробництва нових товарів та їх реалізація не відбувається. Отже позивач використовується організаторами протиправного механізму відшкодування ПДВ з державного бюджету, із залученням інших суб'єктів господарювання із ознаками фіктивності, псевдооперацій поставки товарів підприємствам, які не є платниками ПДВ, а також незаконно отриманої податкової пільги зі сплати ПДВ.
На підставі висновків Акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 18 березня 2025 року:
- № 109950705 форми «В1», яким встановлено завищення бюджетного відшкодування на суму 41 644 309, 00 грн та застосовано штрафну санкцію в розмірі 10 411 077, 25 грн;
- № 109960705 форми «В4», яким встановлено суму завищення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, 68 443 467, 00 грн.
Позивач, не погодившись з прийнятими податковим органом податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду з адміністративним позовом.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов'язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).
Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у випадку, коли платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень. Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.
Таким чином, положеннями ПК України прямо передбачено право контролюючого органу на проведення документальної позапланової перевірки у випадку, коли платником подано декларацію з від'ємним значенням ПДВ або із заявленим до відшкодування податком на додану вартість. Позивач у даній справі не заперечує ані законності підстав, ані правильності процедури проведення відповідної перевірки. Матеріали справи також не містять доказів, які б свідчили про порушення контролюючим органом порядку її здійснення.
Щодо суті встановлених податковим органом порушень, слід зазначити про таке.
Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.
Пунктом 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
Згідно із пунктом 187.8 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.
Датою виникнення податкових зобов'язань за операціями з постачання нерезидентами суб'єктам господарювання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, є дата списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг в оплату послуг або дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг нерезидентом, залежно від того, яка з подій відбулася раніше.
За приписами підпункту «ґ» пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до абзацу 1 пункту 201.12 статті 201 Податкового кодексу України у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.
Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Колегія суддів зазначає, що заявлена до бюджетного відшкодування сума за грудень 2024 року (рядок 20.2.1 податкової декларації) не перевищує показника У, розрахованого відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 Податкового кодексу України на момент отримання контролюючим органом декларації, що підтверджується даними системи електронного адміністрування ПДВ (СЕА ПДВ) та витягом з Електронного кабінету платника. Отже, формальна умова щодо ліміту бюджетного відшкодування дотримана.
Згідно з підпунктом «б» пункту 200.4 статті 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХIV (далі - Закон № 996-ХIV).
За визначенням у статті 1 Закону № 996-ХIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Тобто, первинний документ має дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 996-ХIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
При цьому у статті 1 цього Закону визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Водночас, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи), встановлюється Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року (надалі - Положення № 88).
За вимогами пункту 1.2 Положення № 88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.
Пунктом 2.1 Положення № 88 передбачено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, акти, рахунки, звіти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Як вбачається з матеріалів справи, у процесі господарської діяльності позивачем здійснювався імпорт одягу, який був у користуванні (секонд хенд), його обробка та подальша реалізація (в тому числі на умовах експорту).
Разом із позовною заявою до суду позивачем подано значний масив доказових матеріалів, який оформлено у десяти томах первинних документів (в електронній формі). Подані документи комплексно характеризують господарську діяльність підприємства «КОНКОРДІЯ» та підтверджують його спроможність реально здійснювати операції з імпорту, обробки та реалізації товару. Зокрема, серед них наявні:
- штатні розписи, накази про прийняття на роботу, табелі обліку робочого часу, відомості з нарахування та виплати заробітної плати, що свідчать про фактичне функціонування підприємства, наявність кадрового потенціалу та постійної чисельності працівників;
- списки осіб з інвалідністю, витяги з актів огляду МСЕК, довідки з Державного центру зайнятості, які підтверджують виконання підприємством соціальних гарантій відповідно до законодавства;
- договори оренди та суборенди виробничих, складських і офісних приміщень, а також акти надання послуг, рахунки на оплату, технічні паспорти об'єктів, акти обстеження приміщень, що свідчать про наявність у підприємства матеріально-технічної бази для здійснення діяльності;
- зовнішньоекономічні контракти, договори комісії з контрагентами (ТОВ «МАНАВГАТ», ТОВ «СМІЧОВ», ТОВ «Рітаріс», ПОГ «Текстиль-трейд», ТОВ «ІФАГОР»), додатки до них, звіти комісіонера, акти приймання-передачі товару з комісії, які підтверджують безперервність імпортно-експортних операцій та їх документальне оформлення;
- митні декларації за 2021- 2024 роки, що фіксують фактичне ввезення товарів на митну територію України, сплату митних платежів, у тому числі ПДВ, а також платіжні доручення та банківські виписки, які безпосередньо підтверджують здійснення розрахунків із бюджетом;
- договори поставки, видаткові накладні, акти приймання-передачі товару, договори транспортно-експедиційних послуг, акти надання послуг, акти списання товарів та звіти про реалізацію, які демонструють завершеність господарських циклів - від імпорту товару до його подальшого продажу.
Сукупність зазначених доказів підтверджує, що підприємство «КОНКОРДІЯ» є реально діючим суб'єктом господарювання, який має кадрові, організаційні та технічні ресурси для здійснення задекларованої діяльності, а також належним чином оформлює та обліковує всі господарські операції. Надані матеріали повністю спростовують доводи контролюючого органу про формальний характер діяльності та відсутність у позивача фактичної можливості виконувати відповідні операції.
В свою чергу, протягом 2024 року позивачем здійснено операції з імпорту на митну територію України товару (одягу, взуття, що було у користуванні), що підтверджується вантажно-митними деклараціями: UA209230/2024/009631 від 31 січня 2024 року; UA209230/2024/009161 від 30 січня 2024 року; UA209230/2024/008658 від 29 січня 2024 року; UA209230/2024/008657 від 29 січня 2024 року; UA209230/2024/008246 від 26 січня 2024 року; UA209230/2024/007717 від 25 січня 2024 року; UA209230/2024/007636 від 25 січня 2024 року; UA209230/2024/006678 від 23 січня 2024 року; UA209230/2024/006424 від 22 січня 2024 року; UA209230/2024/006216 від 22 січня 2024 року; UA209230/2024/004787 від 17 січня 2024 року; UA209230/2024/002623 від 10 січня 2024 року; UA209230/2024/002533 від 10 січня 2024 року; UA209230/2024/017647 від 26 лютого 2024 року; UA209230/2024/015580 від 19 лютого 2024 року; UA209230/2024/015687 від 19 лютого 2024 року; UA209230/2024/013552 від 12 лютого 2024 року; UA209230/2024/012797 від 08 лютого 2024 року; UA209230/2024/011864 від 06 лютого 2024 року; UA209230/2024/011862 від 06 лютого 2024 року; UA209230/2024/011589 від 06 лютого 2024 року; UA209230/2024/011314 від 05 лютого 2024 року; UA209230/2024/010708 від 02 лютого 2024 року; UA209230/2024/010372 від 02 лютого 2024 року; UA209230/2024/038808 від 30 квітня 2024 року; UA209230/2024/038382 від 29 квітня 2024 року; UA209230/2024/037782 від 26 квітня 2024 року; UA209230/2024/033847 від 16 квітня 2024 року; UA209230/2024/033394 від 15 квітня 2024 року; UA209230/2024/030266 від 04 квітня 2024 року; UA209230/2024/030087 від 04 квітня 2024 року; UA209230/2024/048770 від 29 травня 2024 року; UA209230/2024/048689 від 28 травня 2024 року; UA209230/2024/048604 від 28 травня 2024 року; UA209230/2024/048102 від 27 травня 2024 року; UA209230/2024/048159 від 27 травня 2024 року; UA209230/2024/046667 від 23 травня 2024 року; UA209230/2024/043382 від 14 травня 2024 року; UA209230/2024/043197 від 13 травня 2024 року; UA209230/2024/042943 від 13 травня 2024 року; UA209230/2024/041582 від 08 травня 2024 року; UA209230/2024/040752 від 06 травня 2024 року; UA209230/2024/040770 від 06 травня 2024 року; UA209230/2024/040764 від 06 травня 2024 року; UA209230/2024/039766 від 02 травня 2024 року; UA209230/2024/039765 від 02 травня 2024 року.
Зазначені митні декларації охоплюють господарські операції, здійснені у межах діяльності підприємства, та безпосередньо пов'язані з формуванням від'ємного значення з податку на додану вартість, заявленого до бюджетного відшкодування у податковій декларації за грудень 2024 року.
Саме за рахунок сум податку на додану вартість, сплачених при митному оформленні товарів за наведеними деклараціями, позивачем сформовано податковий кредит відповідного звітного періоду, який став підставою для визначення суми бюджетного відшкодування, відображеної у рядку 20.2.1 декларації.
Таким чином, між зазначеними митними деклараціями та заявленим до відшкодування податком існує прямий причинно-наслідковий зв'язок, що підтверджує законність формування суми бюджетного відшкодування.
Крім того, позивачем надано митні декларації за попередні періоди (з 2021 по 2023 роки), які підтверджують сталість господарської діяльності підприємства, його присутність на ринку імпорту вживаного одягу та взуття, а також системність здійснення операцій із постачання товарів на митну територію України. Сукупність поданих декларацій свідчить про те, що підприємство «КОНКОРДІЯ» є реальним суб'єктом господарського сектору, який постійно здійснює імпортно-експортні операції, сплачує податки та має необхідну матеріально-технічну базу для провадження відповідного виду діяльності.
Судом першої інстанції встановлено, що митні декларації, які містяться у матеріалах справи, були надані позивачем до перевірки. У свою чергу, контролюючим органом жодних зауважень щодо їх форми та зазначених у них відомостей в Акті перевірки не наведено.
Відсутні також були у відповідача і зауваження до здійснених позивачем митних платежів. Податковим органом перевірялися платіжні документи та щодо їх оформлення чи фінансових показників зауважень в Акті перевірки не зазначено.
За наявності факту ввезення товарів на митну територію України, підтвердження сплати податку на додану вартість до Державного бюджету та належним чином оформленої митної декларації, яка відповідає вимогам законодавства і засвідчує сплату податку, у платника податку виникає законне право на формування податкового кредиту.
У матеріалах справи простежується послідовний причинно-наслідковий зв'язок між ввезенням товару на митну територію України та подальшим документальним оформленням імпорту: кожна митна декларація містить реквізити сплачених митних платежів (у тому числі ПДВ), факт їх зарахування підтверджено банківськими документами, після чого відповідні суми віднесено до податкового кредиту звітного періоду.
При цьому, судом першої інстанції досліджено правовідносини позивача з ТОВ «МАНАВГАТ» (договір № MN-KN-1 від 01 грудня 2021 року), ТОВ «СМІЧОВ» (договір № SMI-KN-2 від 01 листопада 2022 року), ТОВ «Рітаріс» (договір № 6-PIT-KN від 01 травня 2023 року), ПОГ «Текстиль-трейд» (договір № 3 від 02 березня 2020 року), ТОВ «ІФАГОР» (договір № IFKN/11 від 04 листопада 2021 року), а також звіти комісіонера (позивача), додатки до договорів комісії, акти прийому-передачі товару з комісії, договори поставки, договори оренди, договори суборенди, акти прийому-передачі.
За умовами згаданих договорів позивач як комісіонер зобов'язувався за дорученням контрагентів як комітентів здійснювати від свого імені та за рахунок комітента за обумовлену договором винагороду такі дії: придбання у нерезидентів України вживаних одягу, взуття, речей; укладання імпортних зовнішньоекономічних договорів купівлі-продажу товару з нерезидентами України; збереження та транспортування товару відповідно до базису поставки за контрактом; укладення необхідних договорів митного оформлення товару при отриманні та за необхідності виконання всіх необхідних митних платежів. Відповідно до пункту 1.2 договорів товар, що пройшов митне оформлення передається комісіонером комітенту, та є власністю комітента. Відповідно до пункту 3.4 договорів ціною цього договору є вартість наданих комісіонером послуг відповідно до Звітів комісіонера та актів прийому-передачі наданих послуг. Такі господарські операції підтверджуються актами приймання-передачі товару з комісії, додатками до договорів комісії, звітами комісіонера та актами надання послуг.
Твердження відповідача про відсутність зовнішньоекономічних контрактів є безпідставними, оскільки такі договори фактично існують, надані суду та досліджені під час розгляду справи. Їх реквізити відображені у відповідних митних деклараціях, а факт митного оформлення та сплати ПДВ підтверджується належними первинними документами. Митні декларації, оформлені відповідно до вимог законодавства, додатково посвідчують право позивача на податковий кредит і бюджетне відшкодування з імпорту згідно з абзацом першим пункту 201.12 Податкового кодексу України.
Надані у справі звіти комісіонера (позивача) та акти приймання-передачі товару свідчать про завершення виконання договорів комісії, відсутність претензій комітентів до обсягу та якості наданих послуг, а також про оприбуткування й подальшу реалізацію товару.
Ці обставини спростовують доводи апелянта про незавершеність господарських операцій і свідчать про повне виконання позивачем своїх зобов'язань за договорами комісії. Наявність актів приймання-передачі товару та звітів комісіонера (позивача) підтверджує завершеність імпортних операцій, передачу товару комітентам і належне оформлення всіх первинних документів. Відтак право позивача на бюджетне відшкодування не може ставитися у залежність від внутрішніх розрахунків між комітентом і комісіонером, оскільки такі розрахунки не впливають на факт сплати податку при митному оформленні товару.
Судом першої інстанції встановлено, що до звітів комісіонера (позивача) у контролюючого органу зауважень не було як під час перевірки так і під час розгляду справи судом. Відповідачем досліджено Договори, Додатки до договорів, звіти комісіонерів, ВМД.
Придбаний позивачем товар у подальшому був реалізований іншим суб'єктам господарювання, що підтверджується численними договорами та видатковими накладними, копії яких долучені до матеріалів справи. Відповідач вказаного не заперечує.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах податковий кредит позивача сформовано саме за рахунок сум податку на додану вартість, сплачених ним під час митного оформлення товарів, а не за рахунок ПДВ, який міг бути нарахований у вартості послуг.
За приписами пункту 201.12 статті 201 ПК України у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку. Для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається податкова накладна, складена платником за такими операціями та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, податкові зобов'язання за якою включені до податкової декларації відповідного звітного періоду.
Згідно з частиною першою статті 74 Митного кодексу України імпорт (випуск для вільного обігу) - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари після сплати всіх митних платежів, встановлених законами України на імпорт цих товарів, та виконання усіх необхідних митних формальностей випускаються для вільного обігу на митній території України.
Відтак, якщо при ввезенні товарів на митну територію України платником податку сплачено суму податку до бюджету і така сплата підтверджується митними деклараціями, платник податку має право на включення такої суми податку до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду. Таке розуміння норм Податкового кодексу України відповідає характеру і змісту правового регулювання податку на додану вартість та суті його адміністрування, оскільки право на податковий кредит перебуває у прямій залежності саме від факту сплати відповідної суми податку на додану вартість до бюджету. При цьому митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, є належним документом, що посвідчує право на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту за відповідний період, оскільки вона підтверджує фактичну сплату суми податку до відповідного бюджету.
Аналізуючи наведені норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що у цій справі первинним документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства і яка безпосередньо підтверджує сплату такого податку.
Така правова позиція за аналогічних правовідносин викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року № 640/16289/22, від 02 квітня 2024 року справа № 640/21773/22, від 02 квітня 2024 року справа № 320/16177/23, від 09 квітня 2025 року справа № 320/7062/24 та від 30 липня 2025 року у справі № 320/34769/24.
Щодо зауважень, викладених в акті перевірки, про наявність у підприємства «КОНКОРДІЯ» ознак ризиковості та присвоєння йому статусу платника податку, який відповідає критеріям ризиковості, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Єдиним правовим наслідком визнання платника податку «ризиковим» є виникнення у податкового органу права зупинити реєстрацію податкової накладної такого платника ПДВ. Відтак, суд дійшов висновку, що перебування платника в статусі «ризикового» чи позбавлення даного статусу не може беззаперечно свідчити про реальність чи нереальність вчинених таким платником податків господарських операцій. Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях про те, що висновки податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій, які зроблені виключно на підставі аналізу баз даних АІС «Податковий блок» та податкової інформації щодо контрагентів платника податків, є неприйнятними, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу як етапу контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства й аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Так само податкова інформація щодо контрагентів суб'єкта господарювання у ланцюгах постачання носить інформативний характер та не є безперечним свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами як підставами формування бухгалтерського обліку.
Без встановлення у судовому порядку обставин відсутності у контрагентів суб'єкта господарювання основних засобів, трудових ресурсів тощо, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій з огляду на зазначені обставини носять лише характер припущень.
У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 810/3790/17 Верховний Суд вказав, що стверджуючи про порушення контрагентами податкового законодавства, контролюючий орган повинен був провести зустрічні звірки з метою документального підтвердження спірних господарських відносин, а також підтвердження виду, обсягу, характеру операцій та повноти розрахунків, для з'ясування їх реальності та правомірності відображення в обліку платника податків.
Водночас висновки відповідача ґрунтуються на даних податкової інформації щодо контрагентів без проведення зустрічних звірок, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце в періоді, який перевірявся, що не може підтверджувати відсутність фактичного виконання договорів, за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.
Натомість позивач надав усі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів та досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку.
Посилання апелянта на факт існування кримінального провадження, фігурантом якого є позивач, є безпідставними, оскільки сам по собі факт внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань не є доказом вчинення позивачем будь-яких неправомірних дій у межах спірних правовідносин.
Відповідно до статей 62 Конституції України та 17 Кримінального процесуального кодексу України особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено у встановленому законом порядку і підтверджено обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.
На момент розгляду цієї справи жодного обвинувального вироку суду чи іншого судового рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами у відповідному кримінальному провадженні не ухвалено, вина посадових осіб підприємства «КОНКОРДІЯ» не доведена.
Відтак, відомості досудового розслідування 5-річної давності не можуть достеменно підтверджувати нереальність господарських операцій чи свідчити про неправомірність дій платника податків.
Аналогічний підхід неодноразово висловлював Верховний Суд у свої постановах, зокрема, у постанові від 15 лютого 2023 року у справі №803/1810/16 викладено висновок про те, що сам факт порушення кримінальної справи або навіть наявність обвинувального вироку щодо посадових осіб контрагентів не може бути безумовним доказом фіктивності господарських операцій, якщо такі операції підтверджені належними первинними документами.
Крім того, у постанові від 12 жовтня 2022 у справі № 520/2388/2020 Верховний Суд наголосив, що вирок або ухвала суду в кримінальному провадженні не створюють преюдиції для адміністративного суду, якщо у вироку не встановлено конкретних фактів, що стосуються самого платника. Такі рішення підлягають оцінці в сукупності з усіма іншими доказами - первинними документами, актами виконаних робіт, договорами, митними деклараціями тощо.
Колегія суддів також враховує висновок судово-економічної експертизи від 03 липня 2025 року № 03-07-2025, згідно з яким за результатами аналізу акту перевірки, податкових декларацій та первинних документів не підтверджено висновки контролюючого органу щодо завищення сум бюджетного відшкодування та від'ємного значення з ПДВ. Даний висновок відповідачем не спростовано.
Позиція апелянта про фіктивність діяльності позивача, заснована лише на факті досудового розслідування, є припущенням, яке не підтверджене жодними належними доказами.
Наведені в апеляційній скарзі міркування про штучне формування від'ємного значення з ПДВ та відсутність ділової мети є виключно гіпотетичними й не підтверджені документально.
Натомість матеріали справи свідчать, що імпортований товар (вживаний одяг і взуття) фактично ввозився на митну територію України, оприбутковувався на склад, оброблявся та реалізовувався іншим суб'єктам господарювання, у тому числі за зовнішньоекономічними контрактами.
Така послідовність дій відповідає звичайній господарській діяльності підприємства, спрямованій на отримання прибутку, і повністю спростовує доводи апелянта про відсутність економічного змісту операцій.
Апеляційна скарга фактично дублює висновки, викладені в акті перевірки, та запереченнях на позов і не спростовує мотивів рішення суду першої інстанції.
Апелянт обмежився загальними посиланнями на неправомірність формування податкового кредиту та завищення суми бюджетного відшкодування, проте не навів конкретних доводів, які б заперечили встановлені судом першої інстанції обставини щодо реальності господарських операцій, наявності митних декларацій, сплати ПДВ до бюджету та відповідності дій позивача вимогам податкового законодавства.
З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що право позивача на формування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2024 року підтверджене належними доказами.
Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Кобаль М.І.
Штульман І.В.
Повний текст постанови виготовлено 17.12.2025.