18 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 460/20762/23
адміністративне провадження № К/990/17159/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів - Єресько Л.О.,
Загороднюка А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2024 (головуючий суддя - Курилець А.Р., судді - Мікула О.І., Пліш М.А.)
у справі № 460/20762/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні зі служби;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 235 162, 22 грн.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач указує, що при звільненні відповідач не провів повний розрахунок з позивачем. Зауважує, що судовим рішенням у справі № 460/25304/22 установлено протиправність дій відповідача щодо ненарахування та невиплати належного позивачу грошового забезпечення при звільненні, зобов'язано відповідача виплатити належне позивачу грошове забезпечення. На виконання указаного судового рішення 30.08.2023 відповідач виплатив позивачу належне грошове забезпечення. Оскільки належне позивачу грошове забезпечення не було виплачено відповідачем у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, позивач вважає, що у нього наявне право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні зі служби. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 232 361, 55 грн (сума вказана без утримання обов'язкових платежів та зборів). В решті позовних вимог відмовлено.
4. При ухваленні рішення суд першої інстанції вказав на порушення відповідачем строку виплати належних позивачу при звільненні сум, що є підставою для настання для відповідача відповідальності, визначеної статтею 117 Кодексу законів про працю України. Врахувавши істотність частки складових грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільнення, суд першої інстанції виснував, що за 1632 календарні дні затримки розрахунку при звільненні на користь позивача підлягає стягненню сума відшкодування у розмірі 232 361, 25 грн.
5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2024 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 у справі № 460/20762/23 змінено, зазначивши середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 76 633, 08 грн. У решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 у справі № 460/20762/23 залишено без змін.
6. Апеляційний суд підтримав позицію суду першої інстанції про порушення відповідачем строків розрахунку при звільненні позивача. Проте, на відміну від суду першої інстанції, вважав, що до спірних правовідносин застосуванню підлягає стаття 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, якою середній заробіток за час затримки розрахунку обмежено шістьма місяцями.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
7. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким рішення суду першої інстанції залишити без змін.
8. Підставою касаційного оскарження судового рішення позивач указує пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
9. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.12.2024 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 21.02.2024 у справі № 160/15380/22, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 14.03.2024 у справі № 560/6960/23, від 10.04.2024 у справі № 360/380/23, від 18.04.2024 у справі № 380/4205/23 та ін.
10. Позивач наголошує, що рішення апеляційної інстанції прийнято всупереч висновкам Верховного Суду, не враховано норми статті 117 Кодексу законів про працю України, які діяли до 19.07.2022, натомість враховано приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції чинній з 19.07.2022 та неправомірно здійснено розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише за шість місяців.
11. Як зазначає позивач, спірний період у цій справі охоплює період з 12.03.2019 по 10.11.2023. Тому суд апеляційної інстанції, враховуючи позицію Верховного Суду у вище перелічених постановах, мав би спірний період поділити на 2 періоди: до 19.07.2022 (дати набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», у межах якого строк виплати не обмежується, проте суд може застосувати принцип співмірності і зменшити її розмір, а також після 19.07.2022, у межах якого заробіток стягується не більш як за шість місяців, проте без застосування принципу співмірності.
12. Аналіз змісту касаційної скарги дає підстави для висновку, що на обґрунтування підстав, визначених пунктом 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не встановив обставини, які підлягали обов'язковому встановленню. Такими, за позицією позивача, є обставини того, що рішення суду у справі № 460/25304/22 повністю виконано відповідачем лише 10.11.2023.
Позиція інших учасників справи
13. У відзиві на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить відмовити у задоволенні заявлених скаржником вимог у повному обсязі, постанову апеляційного суду залишити без змін.
Рух касаційної скарги
14. Ухвалою Верховного Суду від 15.05.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
15. Ухвалою Верховного Суду від 16.12.2025 адміністративну справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
16. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.03.2019 № 54 прапорщику ОСОБА_1 , розвіднику-санітару взводу інженерної розвідки групи інженерного забезпечення, звільненого наказом командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади від 04.01.2019 № 3-РС з військової служби у запас згідно пункту 2 підпункту «й» частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» встановлено:
Виплатити премію за період з 01.03.2019 по 11.03.2019 в розмірі 130% від посадового окладу включно;
надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% від окладу грошового утримання за період з 01.03.2019 по 11.03.2019 включно.
Виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2019 рік відповідно до наказу Міністра оборони України від 21.08.2014 № 559.
Вислугу в Збройних Силах: з 17.05.1985 по 29.07.1987, з 18.05.1990 по 01.10.2004 та з 29.03.2001.
Виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, яка надається відповідно до наказу Міністра оборони України від 21.08.2014 № 559.
Зарахувати до оперативного резерву першої черги Військової частини НОМЕР_1 .
17. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19.12.2022 у справі № 460/25304/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинення певних дій задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 12.04.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - грудень 2015 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 12.04.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 із врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та з врахуванням виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 рік. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на дату звільнення з військової служби. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016 - 2017 роки в розмірі місячного грошового забезпечення, з врахуванням щомісячного додаткового виду грошового забезпечення - щомісячної додаткової грошової винагороди, у відповідності до норм Закону України «Про соціальний ї правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», наказу Міністра оборони України «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 11.06.2008 № 260, та без врахування індексації грошового забезпечення. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2018 - 2019 роки з врахуванням індексації грошового забезпечення. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016 - 2017 роки із врахуванням в складі з якої вона обраховується щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 60% місячного грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплаченої суми. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2018 - 2019 роки із врахуванням в складі з якої вона обраховується індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплаченої суми. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», без врахування загальної кількості повних років, без врахування індексації грошового забезпечення. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, із врахуванням в складі з якого вона обраховується загальної кількості повних років, з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, із врахуванням в складі з якого вона обраховується індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинення певних дій відмовлено.
18. На виконання судового рішення у справі № 460/25304/22 відповідач 30.08.2023 здійснив виплату належного позивачу грошового забезпечення.
Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
19. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
20. Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
21. Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
22. Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
23. За правилами статті 117 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
24. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ) текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
25. За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
26. Відповідно до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
27. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
28. Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору керувався приписами статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-ІХ та визначив період, за який відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток у шість місяців.
29. Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
30. Повторимося, що Законом № 2352-ІХ статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції, відповідно до якої у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».
31. Вказана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала законної сили з 19.07.2022.
32. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем ОСОБА_1 з 11.03.2019 (дата виключення позивача із списків особового складу військової частини) належного позивачу грошового забезпечення.
33. Отже період затримки розрахунку при звільненні у цій справі розпочався з 12.03.2019 по 30.08.2023 (остаточний розрахунок з позивачем).
34. Таким чином, період з 12.03.2019 до 18.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ.
35. Проте період з 19.07.2022 до 30.08.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
36. За цих обставин Верховний Суд резюмує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував приписи 117 Кодексу законів про працю України та дійшов передчасного висновку, що на користь позивача підлягає виплаті середній заробіток лише за 6 місяців затримки виплати належних позивачу сум при звільненні.
37. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги позивача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд враховує, що після подання касаційної скарги в цій справі, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, неможливо.
38. Вказаний висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, містився зокрема й у постановах касаційного суду, наведених скаржником на обґрунтування наявності передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підстави касаційного оскарження.
39. За правилами частини третьої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
40. Переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 Кодексу законів про працю України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
41. Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 Кодексу законів про працю України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
42. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 Кодексу законів про працю України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України».
43. При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов'язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
44. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
45. Законом № 2352-IX статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».
46. Отже, частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
47. Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
48. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
49. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
50. За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.
51. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
52. Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
53. Статтю 117 Кодексу законів про працю України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
54. У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:
«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 Кодексу законів про працю України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».
55. В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у згаданій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
56. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
57. Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
58. Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано апеляційним судом зокрема й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат.
59. Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій Верховного Суду підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
60. Установивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій мали присудити позивачу такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
61. Вирішуючи спір, суд першої інстанції слушно вказав на наявність підстав для зменшення розміру середнього заробітку позивача, водночас здійснені судом першої інстанції обчислення не відповідають згаданим висновкам Верховного Суду. Крім того, суд першої інстанції помилково здійснив розрахунок за весь період затримки з 12.03.2019 до 29.08.2023, не врахувавши, що стаття 117 Кодексу законів про працю України зазнала змін.
62. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин статтю 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, чим неправомірно обмежив право позивача на виплату середнього заробітку у шість місяців.
63. Враховуючи наведене, Верховний Суд констатує про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що призвело до неправильного визначення розміру компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
64. Разом із цим, суди попередніх інстанцій не досліджували та не встановлювали обставин у справі щодо розміру добровільно (своєчасно) нарахованих та виплачених при звільненні сум. Крім того, у процесі розгляду справи позивач до суду першої інстанції подавав клопотання про долучення доказів, у яких вказувалося, що на виконання рішення суду у справі № 460/25304/22 відповідач здійснив доплату позивачу грошового забезпечення, указувалося також і про неможливість подання таких доказів на момент подання позову, проте матеріали справи не містять відомостей про врахування/неврахування додатково поданих позивачем доказів.
65. У зв'язку із цим обсяг встановлених у цій справі обставин не дає можливості колегії суддів самостійно здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
66. Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
67. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України).
68. З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: статті 117 Кодексу законів про працю України, що є підставою для їхнього скасування з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
69. Під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови та установити наведені в ній обставини, які входять до предмету доказування у цій справі, надати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Висновки щодо розподілу судових витрат
70. Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
72. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2024 у справі № 460/20762/23 скасувати.
3. Справу № 460/20762/23 направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції - Рівненського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко
Судді Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк