11 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 160/27078/24
Головуючий суддя І інстанції - Луніна О.С.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач),
суддів: Чередниченка В.Є., Шальєвої В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 в адміністративній справі №160/27078/24 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення НОМЕР_1 прикордонного загону в особі начальника 1-го відіпс впс « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОКПП " ІНФОРМАЦІЯ_2 " старшого лейтенанта ОСОБА_2 №2234 від 30.09.2024 року про відмову у перетині громадянином України - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 30.09.2024 року державного кордону України.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що відмова у перетині кордону становить пряме порушення базових конституційних прав. Вказано, що суд першої інстанції в своєму рішенні не навів жодного наказу чи іншого документа, який би обмежував право позивача на перетин державного кордону як водія, зареєстрованого в інформаційній системі "Шлях".
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, відповідно до ст. 311 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, 30 вересня 2024 року громадянин ОСОБА_1 прибув до міжнародного пункту пропуску "Паланка-Маяки-Удобне" з метою здійснення перетину державного кордону на виїзд з України, надавши на паспортний контроль: трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю від 28.09.2024 року; копію наказу про прийняття на роботу №3к-24; повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту; Квитанцію №2 про реєстрацію повідомлення в ДПС України; посвідчення про приписку до призовної дільниці №22/166 Д-а/3; Витяг з Реєстру (Резерв+); паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Начальником 1-го відіпс впс « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОКПП " ІНФОРМАЦІЯ_2 " старшим лейтенантом ОСОБА_3 прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України №2234 від 30.09.2024 року, яким відмовлено у перетинанні державного кордону України на виїзд з України на підставі «Правил перетинання державного кордону громадянами України», затвердженого постановою КМУ №57 від 27.01.1995.
Не погодившись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.
Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення начальника 1-го відіпс впс “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОКПП " ІНФОРМАЦІЯ_2 " старшого лейтенанта ОСОБА_4 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України №2234 від 30.09.2024 року, яким відмовлено громадянину України ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону України на виїзд з України на підставі “Правил перетинання державного кордону громадянами України», затвердженого постановою КМУ №57 від 27.01.1995 винесене в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначений чинним законодавством.
Суд апеляційної інстанції при перегляді справи в апеляційному порядку виходить з наступного.
За приписами ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
У Рішенні від 14.11.2001 N 15-рп/2001 Конституційний Суд України підкреслив, що вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним та непорушним (стаття 21 Конституції України). Водночас назване право не є абсолютним. Свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України можуть бути обмежені, але тільки законом (стаття 33 Конституції України).
Допустимість обмеження свободи пересування, вільного вибору місця проживання в межах держави та права вільно залишати територію країни визнається і міжнародним правом. Зокрема, стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року закріплює правило, за яким здійснення права на свободу пересування і свободу вибору місця проживання, вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, не може зазнавати жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» № 3857-XII від 21.01.1994.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Втім, зазначені підстави для тимчасового обмеження громадян у виїзді за межі території України функціонують за відсутності особливих правових режимів.
Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, строк дії якого в подальшому продовжувався та діє до сьогоднішнього дня.
Згідно з п. 2 Указу № 64/2022 постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 Указу № 64/2022 передбачено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Таким чином, вказаний правовий режим в силу Закону України «Про правовий режим воєнного стану» є правовою основою запровадження певних обмежень для конституційних прав і свобод громадян з встановленням чітких критеріїв запровадження таких обмежень у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, а також гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII.
Відповідно до ст. Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану як встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, заборону або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан; забороняти громадянам, які перебувають на військовому або спеціальному обліку у Міністерстві оборони України, Службі безпеки України чи Службі зовнішньої розвідки України, змінювати місце проживання (місце перебування) без дозволу військового комісара або керівника відповідного органу Служби безпеки України чи Служби зовнішньої розвідки України; обмежувати проходження альтернативної (невійськової) служби тощо.
Отже, в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану правовий статус громадян, обмеження їх прав та гарантій їх здійснення визначено Законом України «Про правовий режим воєнного стану». Такі обмеження прав у свою чергу характеризуються законністю мети, легітимністю підстав таких обмежень, обсягом прав, які підпадають під такі обмеження, межі, визначені тимчасовим періодом дії особливого режиму воєнного стану.
Зазначене цілком узгоджується з приписами ст. 64 Конституції України, норми якої знайшли своє продовження у правовому регулюванні Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом (строк проведення загальної мобілізації продовжено з 25.05.2022 на 90 діб згідно з Указом Президента № 342/2022 від 17.05.2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 № 2264-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
За змістом статті 3 Закону України від 21 січня 1994 року № 3857-XII «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Той факт, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження до вищевказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 16.11.2023 року по справі № 260/17/23, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
На момент виникнення спірних правовідносин порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (далі - Правила №57).
Відповідно до пункту 2 цих Правил перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну:
1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
2) дипломатичний паспорт;
3) службовий паспорт;
4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий);
5) посвідчення особи моряка;
6) посвідчення члена екіпажу.
У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Так, пунктом 2-1 Правил № 57, встановлені категорії громадян, які у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану мають право перетинати державний кордон.
Пунктом 2-9 Правил № 57 встановлено, що у разі введення в Україні воєнного стану пропуск через державний кордон водіїв транспортних засобів суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом (далі - ліцензіати), здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за умови виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
Інформація про водіїв, зазначених в абзаці першому цього пункту, вноситься до відповідної інформаційної системи, адміністратором якої є Укртрансбезпека, на підставі заявки ліцензіата.
Перетин державного кордону здійснюється особою, зазначеною в абзаці першому цього пункту, лише на транспортному засобі, який є засобом провадження господарської діяльності ліцензіата, повна маса якого становить 3500 кілограмів та більше.
Укртрансбезпека проводить перевірку інформації про транспортний засіб на основі даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, та вносить відповідні дані до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки.
На одному транспортному засобі державний кордон можуть одночасно перетинати:
- два водії на вантажному транспортному засобі ліцензіата;
- три водії на пасажирському транспортному засобі (автобусі) ліцензіата.
Особи, зазначені в абзаці першому цього пункту, можуть безперервно перебувати за кордоном не більше 60 календарних днів з дня перетину державного кордону.
У разі перевищення строків перебування осіб за кордоном, установлених цим пунктом, Укртрансбезпека може припинити доступ відповідного ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки на три місяці.
Рішення про припинення доступу ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки приймається комісією, до складу якої можуть залучатися представники Мінрозвитку та інших органів державної влади.
Рішення про припинення доступу ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки затверджується наказом Голови Укртрансбезпеки.
Наказ про припинення доступу ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки оприлюднюється наступного дня після його видання на офіційному веб-сайті Укртрансбезпеки та надсилається ліцензіату на електронну адресу (у разі наявності), що міститься в ліцензійній справі.
У разі непідтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль".
У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон
Статтею 6 Закону України від 05 листопада 2009 року № 1710-VI «Про прикордонний контроль» (далі також - Закон № 1710-VI) закріплено, що перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.
Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.
Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.
Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.
Тобто уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України під час процедури прикордонного контролю здійснюють лише перевірку документів наданих для перетину державного кордону, як підставу для такого перетину.
Як свідчать встановлені обставини справи, підставою для прийняття спірного рішення та відмови позивачу у перетинанні державного кордону України було не підтвердження останнім мети поїздки.
Так, з матеріалів справи видно, що для підтвердження права на перетин державного кордону позивачем було надано відповідачу трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю від 28.09.2024 року; копію наказу про прийняття на роботу №3к-24; повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту; Квитанцію №2 про реєстрацію повідомлення в ДПС україни; посвідчення про приписку до призовної дільниці №22/166 Д-а/3; Витяг з Реєстру (Резерв+); паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що включення позивача до системи Шлях як водія ліцензіата не є безумовною підставою для виїзду такої особи за кордон і розгляд питань, що пов'язані із в'їздом чи виїздом осіб в Україну чи за її межі є компетенцію Державної прикордонної служби та її службових осіб, в тому числі прийняття рішень про відмову в перетині державного кордону.
Так, під час дії воєнного стану водії транспортних засобів суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом, та інформація про яких (водіїв) міститься у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека («Шлях»), можуть бути пропущені через державний кордон, лише якщо перетин кордону таким водієм здійснюється на транспортному засобі, який є засобом провадження господарської діяльності ліцензіата, повна маса якого становить 3500 кілограмів та більше.
Відповідно до п. 2.13 Правил дорожнього руху, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, транспортні засоби належать до таких категорій:
А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт;
А - мотоцикли, у тому числі з боковим причепом, та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом 50 куб.см і більше або електродвигун потужністю 4 кВт і більше;
В1 - квадро- і трицикли, мотоколяски та інші триколісні (чотириколісні) мототранспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кілограмів;
В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми, состав транспортних засобів з тягачем категорії В та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;
С1 - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів), состав транспортних засобів з тягачем категорії С1 та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;
С - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів), состав транспортних засобів з тягачем категорії С та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;
D1 - призначені для перевезення пасажирів автобуси, у яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, не перевищує 16, состав транспортних засобів з тягачем категорії D1 та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;
D - призначені для перевезення пасажирів автобуси, у яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, більше 16, состав транспортних засобів з тягачем категорії D та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;
ВЕ, С1Е, СЕ, D1E, DE - состави транспортних засобів з тягачем категорії В, С1, С, D1 або D та причепом, повна маса якого перевищує 750 кілограмів;
Т - трамваї та тролейбуси.
Отже, нормами чинного законодавства, чітко визначено категорії водіїв, які можуть бути допущені до керування того чи іншого транспортного засобу в залежності від типу та маси такого транспортного засобу.
Як видно з наявного в матеріалах справи свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, тип 906ВВ35 SPRINTER 314 CDI з реєстраційним номером НОМЕР_5 має повну масу 3500 кг та кількість сидячих місць з місцем водія 9, виданим на ім'я ОСОБА_5 .
Порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами визначено у Положенні про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 №340 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 №511).
Згідно пункту 2 вказаного Положення особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі - посвідчення водія), крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.
Транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення поділяються на категорії, в тому числі:
- Категорія B легкові автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми;
- Категорія С1 - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів);
- Категорія С - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів).
Згідно посвідчення водія серії НОМЕР_6 , виданого на ім'я ОСОБА_1 з категорією В ( термін дії з 28.12.2019 по 30.05.2053 року).
Відповідно до витягу Державної служби України на транспорті №501 від 10.10.2022, ФОП ОСОБА_6 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) має ліцензію з необмеженим строком дії на перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом; дозволений вид робіт - внутрішні перевезення пасажирів легковим автомобілями на замовлення; міжнародні перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення.
Також трудові відносини ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_6 підтверджуються трудовим договором між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю від 28.09.2024 року; наказом про прийняття на роботу №3к-24 та повідомленням про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту; Квитанцію №2 про реєстрацію повідомлення в ДПС України.
Також як не заперечується сторонами у справі до митного контролю ОСОБА_1 був наданий паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 .
Проте з офіційного інтернет-ресурсу Укртрансбезпеки (https://vshlyahu.dsbt.gov.ua/sheet/page/checkApplication) результатом пошуку заявки по відомостям за номером паспорта НОМЕР_3 , який було надано уповноваженій особі відповідача у телекомунікаційній системі «Шлях» є «Заявка відсутня».
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що наведене є самостійною і достатньою підставою для відмови позивачу у перетині державного кордону в умовах воєнного часу.
В свою чергу, позивач, всупереч приписам ч. 1 ст. 77 КАС України не надав суду докази внесення такого до відповідної інформаційної бази Укртрансбезпеки.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що за результатами дослідження повноти та достатності наданих позивачем документів для виїзду за кордон в умовах воєнного стану, уповноважені особи органу Державної прикордонної служби обґрунтовано виходили з того, що їх сукупність не підтверджує право на перетин державного кордону як водія з метою ввезення вантажів гуманітарної допомоги по базі даних системи «Шлях».
При цьому, включення до бази даних «Шлях», адміністратором якої є Укртрансбезпека, не є відповідно до пункту 2-8 Правил №57 безумовною підставою для виїзду за кордон, адже таке рішення приймається виключно посадовими особами державної прикордонної служби в кожному конкретному випадку, на підставі повного пакету поданих документів».
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 18.04.2024 у справі 260/3528/22, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Інші доводи позивача, що вказані в апеляційній скарзі, до уваги колегією суддів не приймаються, тому як не мають правового значення для правильного вирішення справи.
Крім того, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, з огляду на вказані обставини справи, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що рішення начальника 1-го відіпс впс « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОКПП " ІНФОРМАЦІЯ_2 " старшого лейтенанта ОСОБА_4 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України №2234 від 30.09.2024 року, яким відмовлено громадянину України ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону України на виїзд з України на підставі «Правил перетинання державного кордону громадянами України», затвердженого постановою КМУ №57 від 27.01.1995 винесене в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначений чинним законодавством.
Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 в адміністративній справі №160/27078/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 328 КАС України.
Головуючий - суддя С.М. Іванов
суддя В.Є. Чередниченко
суддя В.А. Шальєва