02 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 160/424/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Малиш Н.І., Баранник Н.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.03.2025 в адміністративній справі №160/424/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
04.01.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 046850013795 від 28.11.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання в СПТУ № 4 смт Колки Волинської області з 01.09.1978 до 18.07.1981, періоди роботи водієм у Приватному виробничо-комерційному підприємстві «ТАНДЕМ-ЕКСПРЕС» з 05.02.1997 до 10.05.1998 та водієм у КСП «Революціонер» з 01.06.1998 до 29.10.1999;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком та здійснити її нарахування з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку - з 28.08.2023.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що останній звернувся до Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком. За результатами розгляду його заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийнято рішення № 046850013795 від 28.11.2023 яким відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач вважає таке є рішення протиправним, оскільки його страховий стаж становить більше 30 років, що є достатнім для призначення пенсії. Зазначені у рішенні недоліки щодо заповнення трудової книжки та диплому, на думку позивача, не можуть бути підставою для незарахування вказаних у них періодів до його страхового стажу та позбавлення позивача права на пенсійне забезпечення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.03.2025 адміністративний поззов ОСОБА_1 було задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 046850013795 від 28.11.2023 про відмову у призначені пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області:
- зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 05.02.1997 до 10.05.1998, з 01.06.1998 до 29.10.1999;
- повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 22.11.2023 та прийняти рішення у встановленому порядку відповідно до вимог законодавства, з урахуванням наданої судом у цьому рішенні правової оцінки.
У задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати вищезазначене рішення, як незаконне та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що так, як трудова книжка оформлена з порушенням вимог законодавства для підтвердження стажу роботи необхідна уточнююча довідка, яку позивачем надано не було. Відтак, на переконання відповідача, останнім правомірно було не зараховано до страхового стажу позивача спірні періоди.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі ст. 311 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як було встановлено судом першої інстанції, 22.11.2023 позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 046850013795 від 28.11.2023 відмовлено у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
У рішенні зазначено, що згідно з наданими документами страховий стаж позивача становить 25 років 08 місяців 19 днів, тоді як для призначення пенсії за віком у 2023 році після досягнення віку 60 років необхідною є наявність страхового стажу не менше 30 років. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, не зараховано до страхового стажу періоди роботи: з 05.02.1997 до 10.05.1998, оскільки запис про звільнення засвідчено відбитком печатки без коду ЄДРПОУ, з 01.06.1998 до 29.10.1999, оскільки запис про звільнення засвідчено нечітким відбитком печатки (неможливо ідентифікувати назву підприємства), до страхового стажу зараховано згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу (довідка форми ОК-5). Крім того, до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1978 до 18.07.1981, оскільки диплом серії НОМЕР_1 від 18.07.1981 засвідчено відбитком печатки, непридатним для сприйняття змісту.
Не погодившись із рішенням пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач наділений правом на зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 05.02.1997 до 10.05.1998, з 01.06.1998 до 29.10.1999.
Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог нього Закону за даними, що містяться в системі, персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Пенсійний вік, визначений пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" 60 років.
Відповідно до частини 2 та 3 у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років. Частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховуватися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідні положення містить і постанова Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 р., якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Так, у п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» за №637 від 12.08.1993 р. (далі - Порядок №637) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у п. 3 Порядку №637.
Як видно з матеріалів справи, відповідачем не було зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 05.02.1997 до 10.05.1998, оскільки запис про звільнення засвідчено відбитком печатки без коду ЄДРПОУ та з 01.06.1998 до 29.10.1999, оскільки запис про звільнення засвідчено нечітким відбитком печатки (неможливо ідентифікувати назву підприємства).
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Вказані правові висновки також відповідають правовим позиціям Верховного Суду, викладеним в постановах від 09.08.2019 року по справі № 654/890/17 та від 21.02.2018 у справі №687/975/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Враховуючи те, що записи трудової книжки позивача є логічним та відповідають послідовності записам трудової книжки, при цьому відповідачем не надано доказів того, що ці записи зроблені за відсутності законних підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача.
Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 (адміністративне провадження №К/9901/18274/18) зазначив, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення повноти та чіткості даних, що зазначені у його трудовій книжці, що свідчить про безпідставність вищенаведених доводів відповідача.
Щодо відсутності коду ЄДРПОУ на відбитку печатки, якою засвідчено запис про звільнення позивача від 10.05.1998, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
З метою забезпечення єдиного державного обліку підприємств та організацій усіх форм власності 22 січня 1996 року постановою Кабінету Міністрів України № 118 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, який введено в дію з 1 січня 1996 року (далі - Положення №118), згідно з яким Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України - це автоматизована система збору, накопичення та обробки даних про підприємства та організації всіх форм власності, а також їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо).
Відповідно до пункту 3 Положення № 118 до Державного реєстру включаються дані про юридичні особи, а також їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи, що розташовані на території України і провадять свою діяльність на підставі законодавства України.
Згідно з пунктом 15 Положення № 118 у разі включення суб'єкта господарської діяльності до Державного реєстру йому встановлюється ідентифікаційний код і коди класифікаційних ознак. Ідентифікаційний код є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб'єктом протягом усього періоду його існування.
Пунктом 16 Положення № 118 встановлено, що використання ідентифікаційного коду з Державного реєстру є обов'язковим для всіх видів звітних та облікових документів, які використовуються за межами суб'єктів господарської діяльності. Звітні та облікові документи, в яких відсутній ідентифікаційний код з Державного реєстру, вважаються недійсними, їх використання тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.
При цьому, Положенням № 118 Міністерству статистики доручено забезпечити формування бази даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України на основі Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України із збереженням присвоєних суб'єктам господарської діяльності ідентифікаційних кодів.
Водночас, з 1 січня 2004 року набрав чинності Господарський кодекс України відповідно до частини сьомої статті 58 якого встановлювалось, що на печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб'єкта включено до державного реєстру суб'єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.
Отже, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що в період роботи позивача у Приватному виробничо-комерційному підприємстві «ТАНДЕМ-ЕКСПРЕС» з 05.02.1997 до 10.05.1998, у тому числі на момент проставлення у трудовій книжці позивача запису про його звільнення, законодавцем не було встановлено вимогу щодо обов'язкового зазначення на печатках і штампах суб'єктів господарювання відомостей про код ЄДРПОУ.
За таких обставин, пенсійним органом протиправно не було зараховано до страхового стажу позивача період його роботи з 05.02.1997 до 10.05.1998.
Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.03.2025 в адміністративній справі №160/424/24 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя Н.І. Малиш
суддя Н.П. Баранник