17 грудня 2025 р.Справа № 615/2763/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Валківського районного суду Харківської області від 30.10.2025, головуючий суддя І інстанції: Левченко А.М., вул. Дідоренко, 44, м. Валки, Валківський, Харківська, 63002, по справі №615/2763/25
за позовом ОСОБА_1
до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення направлено на розгляд до Київського районного суду м. Полтави,
ОСОБА_1 звернувся до Валківського районного суду Харківської області з адміністративним позовом до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, у якому просив скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення №ПНС/ХК/9739/АА024715-ПНС/ХК/23733/АА024715/П/ПТ/ПС від 22.10.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за порушення ст. 188-6 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Ухвалою Валківського районного суду Харківської області від 30.10.2025 адміністративну справу передано на розгляд до Київського районного суду м.Полтави.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Валківського районного суду Харківської області від 30.10.2025, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції законодавства, а саме: Кодексу адміністративного судочинства України, та на невідповідність висновкам суду обставинам справи.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст. 308 КАС України та керуючись ст. 229 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Приймаючи спірну ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення надійшла до Валківського районного суду Харківської області, до територіальної юрисдикції якого не належить територія м.Харкова, де зареєстрований позивач, та м.Полтави, де знаходиться відповідач.
Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно п. 4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано її з дотриманням правил підсудності.
За ч. 1 статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.
Згідно ч. 2статті 26 Кодексу адміністративного судочинства України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Отже, норми Кодексу адміністративного судочинства України передбачають декілька видів територіальної підсудності, в тому числі: загальну (залежно від місця проживання чи місцезнаходження відповідача) та альтернативну (за вибором позивача).
Предметом позову є скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, інші позовні вимоги зобов'язального характеру є похідними.
Таким чином, застосуванню підлягають положення частини 1 статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України (територіальна підсудність справи за вибором позивача).
За п. 2 частини 1 статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Згідно частини п'ятої, шостої статті 29 КАС України питання про передачу адміністративної справи розглядається судом у порядку письмового провадження або, за ініціативою суду, в судовому засіданні. Питання про передачу адміністративної справи, крім випадку, визначеного пунктами 4 - 6 частини першої цієї статті, суд вирішує ухвалою. Ухвалу про передачу адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого може бути оскаржено.
За ст. 30 КАС України адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 29 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження адміністративним судом, до якого вона надіслана. Спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.
Згідно ч. 8 ст. 29 КАС України передача адміністративної справи з одного суду до іншого на підставі відповідної ухвали, яка підлягає оскарженню, здійснюється не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що зі змісту позовної заяви та відповіді №1950020 від 30.10.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до відповіді №1950043 від 30.10.2025 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження відповідача є Полтавська область, м. Полтава, вул. Матвійчука Юліана, 119.
Колегія суддів зазначає, що для застосування положень ч.1 ст.25 КАС України, яка визначає підсудність справи за вибором позивача, необхідною умовою є саме наявність зареєстрованого місця проживання чи перебування позивача. При цьому місце проживання чи перебування фізичної особи має бути зареєстрованим у встановленому законом порядку.
Наведеною нормою не передбачено можливості звернення до суду з позовом за фактичним місцем проживання позивача, не зареєстрованим у встановленому законом порядку.
Подібні правові висновки про те, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється лише з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи були підтримані і Верховним Судом у постанові від 24.06.2024 по справі № 554/7669/21. Зокрема, досліджуючи спірне питання щодо визначення підсудності за фактичним місцем проживання або перебування позивача, відмінним від зареєстрованого, Верховний Суд у наведеній вище справі вказав, що результат аналізу змісту вказаних норм дозволяє зробити висновок, що особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором.
Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.
Таким чином положення процесуального законодавства імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом. Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.
З огляду на викладене, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.
Підсумовуючи Верховний Суд зазначив, що в нормах процесуального Кодексу передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.
Отже, незважаючи на те, що у згаданій справі Верховним Судом надавалась оцінка визначення підсудності справи за правилами ЦПК України, проте такі правові висновки є релевантними й до обставин цієї справи, позаяк процесуальні норми ЦПК та КАС в правилах визначення підсудності справ саме за зареєстрованим місцем проживання (перебування) позивача є ідентичними.
Судом першої інстанції не враховано, що використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня в залежності від сімейних обставин або місця проходження служби, відрядження на певні території для проходження служби.
Слід також зазначити, що позивач є внутрішньо-переміщеною особою.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та мас право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Разом з тим, у постанові від 29.07.2019 у справі № 409/2636/17 Верховний Суд вказав на те, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно також враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», згідно ст. 5 якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у ст. 1 цього Закону.
Згідно даних довідки про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи від 04.09.2024 № 6306-7002108805 зареєстроване місце проживання/перебування позивача значиться за адресою: АДРЕСА_2 , а фактичне місце проживання/перебування значиться за адресою: АДРЕСА_3 .
З огляду на зазначені обставини та вимоги Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", позивач звернувся з позовом до належного суду, оскільки зареєстроване її місце перебування, як внутрішньо переміщеної особи територіально відноситься до юрисдикції Валківського районного суду Харківської області.
З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про доцільність передачі цієї справи за підсудністю до Київського районного суду м.Полтави.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції ухвала прийнята передчасно з порушенням норм процесуального права, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, внаслідок чого ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Згідно ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 270-272, 286, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Валківського районного суду Харківської області від 30.10.2025 по справі №615/2763/25 скасувати.
Справу №615/2763/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк