Справа № 759/7099/25 Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/8433/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
11 грудня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 14 квітня 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні №12025100080000865 від 07.03.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України,
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 14 квітня 2025 року задоволено клопотання прокурора Святошинської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_8 про накладення арешту у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100080000865 від 07.03.2025, за ч. 2 ст. 190 КК України.
Накладено арешт на майно, шляхом заборони його відчуження, розпорядження та користування, а саме: на автомобіль чорного кольору, 2012 року випуску, марки «Porsche Cayenne», з державними номерними знаками: НОМЕР_1 , Vin: НОМЕР_2 .
Заборонено перереєстрацію, зняття з обліку або виїзду за межі України транспортного засобу - автомобіля чорного кольору, 2012 року випуску, марки «Porsche Cayenne», з державними номерними знаками: НОМЕР_1 , Vin: НОМЕР_2 .
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що власником вказаного транспортного засобу є ОСОБА_7 , який не був викликаний в судове засідання на розгляд клопотання про арешт майна та якому було відмовлено у ознайомленні з клопотанням та додатками до нього.
Крім того, апелянт зазначає, що слідчим суддею не враховано, що клопотання про арешт майна було подане з пропущенням строку.
Апелянт наголошує на тому, що в оскаржуваній ухвалі не вказано підстав, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна, належного ОСОБА_7 .
Відповідно до вимог ч. 2, 3 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
З урахуванням наведеного, оскільки 14.04.2025 оскаржувану ухвалу постановлено без виклику особи, що подає апеляційну скаргу, копію ухвали представник власника майна отримав 16.10.2025, а з апеляційною скаргою звернувся до суду 21.10.2025, відтак, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Прокурор у судове засідання повторно не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, подав до суду клопотання, в якому просив проводити розгляд справи без його участі.
З урахуванням положень ч. 1 ст. 172, ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд за відсутності прокурора, який без поважних причин не прибув у судове засідання.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, Слідчим відділом Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025100080000865 від 07.03.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
Так, відповідно до клопотання та додатків до нього, 07.03.2025 внесено відомості до ЄРДР про те, що 01.03.2025 приблизно о 13 год. 00 хв. невстановлена слідством особа, перебуваючи на території Святошинського району м. Києва, шахрайським шляхом заволоділа чужим майном, що належить ОСОБА_9 (а.п. 4).
Згідно протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 03.03.2025, ОСОБА_9 повідомив, що 01.03.2025 він виявив, що здійснено перереєстрацію його автомобіля «PorscheCayenne», з державними номерними знаками: НОМЕР_1 без його відому (а.п. 7).
На підтвердження права власності на автомобіль «PorscheCayenne» з державними номерними знаками НОМЕР_1 , ОСОБА_9 надав органу досудового розслідування документи, копії яких долучені до клопотання.
Постановою слідчого відділення розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого відділу Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_10 від 07.03.2025 автомобіль «PorscheCayenne», з державними номерними знаками: НОМЕР_1 визнано речовим доказом (31).
27.03.2025 ОСОБА_9 , який має статус потерпілого у вказаному кримінальному провадженні, звернувся до слідчого із клопотанням про накладення арешту на автомобіль «PorscheCayenne», з державними номерними знаками: НОМЕР_1 (а. п. 30).
07.04.2025 прокурор Святошинської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_8 подав до суду клопотання про накладення арешту у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100080000865 від 07.03.2025, за ч. 2 ст. 190 КК України.
14.04.2025 ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва накладено арешт на майно, шляхом заборони його відчуження, розпорядження та користування, а саме на: автомобіль чорного кольору, 2012 року випуску, марки «Porsche Cayenne», з державними номерними знаками: НОМЕР_1 , Vin: НОМЕР_2 .
Заборонено перереєстрацію, зняття з обліку або виїзду за межі України транспортного засобу - автомобіля чорного кольору, 2012 року випуску, марки «Porsche Cayenne», з державними номерними знаками: НОМЕР_1 , Vin: НОМЕР_2 .
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на вищевказане майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовими доказами у межах кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна може призвести до його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на вищевказаний автомобіль, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
Посилання представника власника майна на невідповідність арештованого автомобіля критеріям речових доказів є безпідставними, оскільки встановлені слідчим суддею фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вилучене майно може містити відомості, які можуть бути використані як докази факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, а отже відповідає ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах власника майна чи інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 14 квітня 2025 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_11
Судді:
ОСОБА_12