Справа № 754/11319/24 Головуючий у І інстанції Зотько Т.А.
Провадження №22-ц/824/13395/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
10 грудня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Приходька К.П.,
за участі секретаря Спис Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , законного представника ОСОБА_3 , поданою в їх інтересах адвокатом Пановою Іриною Юріївною та за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної державної адміністрації в м. Києві, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» про визначення порядку користування квартирою та зустрічним позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної державної адміністрації в м. Києві, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» про визначення порядку користування квартирою,
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , в особі свого представника - адвоката Панової І.Ю., звернулись до Деснянського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної державної адміністрації в м. Києві, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» про визначення порядку користування квартирою.
Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що 09 березня 1988 року Виконавчим комітетом Дніпровської районної Ради народних депутатів м. Києва, було видано ОСОБА_5 Ордер на житлове приміщення № 12352 серія Б, квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Ордер виданий на основі рішення Виконкому Дніпровської районної Ради народних депутатів від 8 лютого 1988 року № 92/3.
Квартира за вказаною адресою не приватизована.
За вказаною адресою зареєстровані такі особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (інтереси якої представляє ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 .
Фактично з зареєстрованих осіб, в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 проживають: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Також в цій же квартирі фактично проживає ОСОБА_2 , мати ОСОБА_1 та неповнолітньої ОСОБА_3 .
Відповідач ОСОБА_4 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 не проживає з 2008 року. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з народження завжди проживали у квартирі за вищевказаною адресою разом зі своїми батьками: батьком - ОСОБА_7 та матір'ю ОСОБА_2 .
ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після його смерті, дід та баба - відповідачі у справі почали тиснути на онуків та невістку, щоб ті виїжджали з квартири, також намагалися всіляко їх зняти з реєстрації в цій квартирі, вчиняють психологічне насильство, відносини з приводу користування спірною квартирою та оплати за неї комунальних послуг між позивачами та відповідачами ще більше погіршились, що змусило ОСОБА_2 звертатися в різні органи за захистом прав дітей, про що засвідчують ряд її заяв та відповідей на ці заяви. Квартира за адресою: АДРЕСА_1 для позивачів є єдиним житлом, вони проживають в ній з народження. Жодної домовленості з приводу визначення порядку користування квартирою з відповідачами досягти не можливо. Тому у позивачів у зв'язку із вищевказаними обставинами виникла необхідність визначити порядок користування спірною квартирою через суд.
Згідно із заявою про зміну предмету позову від 02.10.2024 позивачі за первісним позовом просили суд встановити конкретний порядок користування жилим приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 між співкористувачами, виділити у користування: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 окрему житлову кімнату площею 9,9 кв.м. та пов'язану із нею лоджію 3,7 кв.м.; ОСОБА_3 окрему житлову кімнату площею 14,8 кв.м. та пов'язану із нею лоджію 3,7 кв.м.; ОСОБА_1 та ОСОБА_4 окрему житлову кімнату площею 16,9 кв.м.; залишити місця загального користування квартири у загальному користуванні користувачів квартири та стягнути з відповідачів судові витрати.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 15.08.2024 року вказану цивільну справу було прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в підготовчому засіданні.
Відповідачі скористалися своїм правом на звернення до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної державної адміністрації в м. Києві, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» про визначення порядку користування квартирою.
Згідно вимог зустрічної позовної заяви просили суд встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_2 та виділити в користування ОСОБА_5 та ОСОБА_6 кімнату житловою площею 14,8 кв.м.; ОСОБА_3 кімнату житловою площею 9,9 кв.м.; ОСОБА_4 та ОСОБА_1 кімнату житловою площею 16,8 кв.м. Решту приміщень залишити у спільному користуванні сторін.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2025року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник позивачів за первісним позовом - адвокат Панова І.Ю. звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги за первісною позовною заявою задовольнити повністю.
В доводах апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що суд першої інстанції не врахував фактичні обставини справи, які підтверджують наявність спору про право. Суд не взяв до уваги обставини, які підтверджують фактичне користування квартирою, яке склалось між сторонами по справі, погіршення особистих відносин з питань користування квартирою, оплати комунальних послуг та приватизації житла.
Представник відповідача ОСОБА_6 - адвокат Бордуноква Н.О. у відзиві на апеляційну скаргу представника позивачів наводить заперечення щодо доводів скарги та зазначає, що запропонований позивачами у первісному позові порядок користування квартирою суттєво обмежить права інших користувачів квартири. Звертає також увагу на те, що при вирішенні спірного питання інтереси ОСОБА_2 не мають бути враховані, оскільки вона проживає у спірній квартирі без жодної правової підстави.
Вказує, що між сторонами дійсно існує конфліктна ситуація, що в більшості викликана діями самих позивачів, які намагаються створити обставини, щоб унеможливити проживання відповідачів у спірній квартирі.
З апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції звернувся також відповідач ОСОБА_4 , посилаючись на необґрунтованість рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову, просить в цій частині рішення скасувати та задовольнити вимоги зустрічного позову в повному обсязі. В частині відмови в задоволенні первісного позову, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Звертає увагу суду на те, що він є користувачем спірної квартири, однак позивачі створили такі умови, за яких він не має можливості проживати в квартирі зі своєю родиною. Крім того, він не давав згоди на вселення до квартири ОСОБА_2 , тому вона користується приміщеннями квартири без належних на це підстав.
Представник позивачів - адвокат Панова І.Ю. подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_4 , просить відмовити в її задоволенні.
Просила суд врахувати, що житлову кімнату площею 14,8 кв.м. протягом 23 років займала сім'я ОСОБА_7 (батько позивачів за первісним позовом), ОСОБА_2 та їх діти: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . В цій кімнаті для ОСОБА_3 облаштовано письмовий стіл для навчання, там вона має в своєму розпорядженні принтер. Інтернет, проведений до вказаної кімнати, не використовується відповідачами, оплату за інтернет на сьогодні здійснює ОСОБА_1 .
ОСОБА_3 є неповнолітньою особою та не може проживати одна, у неї є законний представник - її мати, ОСОБА_2 , яка має проживати разом із донькою.
У судовому засіданні ОСОБА_2 та представник позивачів - адвокат Панова І.Ю. підтримали подану ними апеляційну скаргу, просили її задовольнити, а в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_4 просили відмовити.
ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та їх представник - адвокат Бордунова Н.О. в судовому засіданні заперечували проти апеляційної скарги, поданої позивачами за первісним позовом, підтримали скаргу ОСОБА_4 , просили її задовольнити та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов, в задоволенні первісного позову відмовити.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг та заперечення, викладені у відзивах, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_4 та часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 09 березня 1988 року Виконавчим комітетом Дніпровської районної Ради народних депутатів м. Києва, було видано ОСОБА_5 на сім'ю з чотирьох осіб: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 на житлове приміщення № 12352 серія Б, квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Ордер виданий на основі рішення Виконкому Дніпровської районної Ради народних депутатів від 8 лютого 1988 року № 92/3. (а.с.76-77).
Згідно з актом від 05.06.2024 року, який засвідчив начальник ЖЕД № 313, ОСОБА_4 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 не проживає з 2008 року, що підтверджують ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .
Відповідно до копії свідоцтва про шлюб, 04.11.2005 року ОСОБА_7 уклав шлюб з ОСОБА_2 (а.с.20), у них народились діти ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується відповідними копіями свідоцтв про народження (а.с. 18-19)
Спірна квартира має загальну площу - 72,3 кв.м., житлова площа - 41,84 кв.м. Квартира має три житлових кімнати: 1 кімната - 16,9 кв.м., 2 кімната - 9,9 кв.м., 3 кімната - 14,8 кв.м., коридор - 11,1 кв.м.; ванна кімната - 2,4 кв.м.; туалет - 1 кв.м.; кухня - 8,8 кв.м.; дві лоджії - 3,7 кв.м. (а.с.83).
На день звернення до суду з вказаним позовом, у спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , що підтверджується Довідками про реєстрацію місця проживання особи, які містяться у матеріалах справи.
Також в спірній квартирі фактично проживає ОСОБА_2 , мати ОСОБА_1 та неповнолітньої ОСОБА_3 , що підтверджують сусіди: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 в Акті від 08.04.2024 року, який засвідчив начальник ЖЕД № 313 ОСОБА_13 (а.с.21, т.1) та не заперечують інші учасники справи.
Посилаючись на те, що між сторонами у добровільному порядку не досягнуто згоди, щодо користування спірною квартирою, позивачі та відповідачі просили встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_3 .
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог за первісним та зустрічним позовами, суд першої інстанції виходив із того, що порядок користування спірною квартирою встановлений між сторонами самостійно, за спільним погодженням та використовується для такого їх проживання протягом тривалого часу. Саме відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за власною ініціативою зайняли для свого проживання найменшу кімнату та визначили порядок користування іншими кімнатами, таким чином між сторонами тривалий час встановлений наступний порядок користування квартирою: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживають в кімнаті площею 9,9 кв.м., ОСОБА_3 разом з матір'ю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , проживали в кімнаті 14,8 кв.м., а з 2020 року ОСОБА_1 , за пропозицією ОСОБА_6 та за згодою інших мешканців житлового приміщення, проживає в кімнаті 16,9 кв.м. Періодично в спірній квартирі у кімнаті 16,8 кв.м. проживає відповідач ОСОБА_4 , за яким відповідачі визнають та зберігають право на користування спірною квартирою. Доказів того, що будь-кому зі сторін чиняться перешкоди у користуванні займаними ними приміщеннями, чи вирішується питання про виселення із займаного приміщення будь-кого з мешканців спірної квартири, сторонами суду не надано. Враховуючи вказані обставини, місцевий суд дійшов висновку, що підстав для встановлення порядку користування квартирою у спосіб, визначений в первісному та зустрічному позовах, є недоцільним та неможливим, оскільки в такому разі, руйнація усталеного способу співжиття сторін, на думку суду, призведе до більш негативних наслідків, та потягне за собою виникнення між сторонами ще більш напружених відносин, ворожнечі та судової тяганини.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується, оскільки вони не відповідають встановленим по справі обставинам, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та не призводять до вирішення спірного питання між сторонами справи.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
За положеннями статті 1 ЖК України, конституційне право на житло забезпечується розвитком і охороною житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєного житла, наданням громадянам за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги.
Згідно із статтею 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення.
Відповідно до статті 63 ЖК України предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.
Не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі (частина перша статті 48), частина кімнати або кімната, зв'язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо).
Частиною першою статті 48 ЖК України передбачено, що жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України.
Статтею 47 ЖК України встановлена норма жилої площі 13,65 кв. м. на одну особу.
Пункт 53 «Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР», затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470, передбачає, що жиле приміщення надається громадянам у межах 13,65 кв. м. жилої площі на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті. Рівень середньої забезпеченості громадян жилою площею в населеному пункті визначається і періодично переглядається виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських рад народних депутатів спільно з радами профспілок виходячи з даних статистичної звітності.
Згідно з постановою виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів та Президії Київської міської ради профспілок від 15 липня 1985 року № 582 «Про порядок застосування у м. Києві Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень в Українській РСР» (з подальшими змінами) жилі приміщення у м. Києві надаються громадянам у межах 13,65 кв. м. жилої площі, але не більше однієї кімнати на одну особу і не менш як 9 кв. м. жилої площі. Громадяни визнаються такими, що потребують поліпшення житлових умов, якщо вони мають площу до 7,5 кв. м, включно на кожного члена сім'ї.
У справі, яка переглядається, встановлено, що спірна квартира, в якій зареєстровано п'ять осіб ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , має три кімнати, житловими площами 9,9 кв.м., 14,8 кв.м., 16,9 кв.м.
Усіма учасниками справи не заперечується тієї обставини, що раніше, до смерті ОСОБА_7 , між усіма співмешканцями склався певний порядок користування спірною квартирою: ОСОБА_5 (дідусь) та ОСОБА_6 (бабуся) займали найменшу кімнату площею 9,9 кв.м., сім'я ОСОБА_7 (син) разом із своєю дружиною ОСОБА_2 (не зареєстрована в цій квартирі) та дітьми: ОСОБА_14 та ОСОБА_15 займали кімнату площею 14,8 кв.м., а ОСОБА_4 (син) займав кімнату площею 16,9 кв.м.
Проте, згодом змінились фактичні обставини, які безпосередньо впливають на порядок користування вказаною квартирою.
Так, ОСОБА_1 досяг повноліття ІНФОРМАЦІЯ_4 та на час звернення до суду з даним позовом займає у квартирі житлову кімнату площею 16,9 кв.м.
ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і після його смерті житлову кімнату площею 14,8 кв.м. займає ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає в ній разом із матір'ю ОСОБА_2 (у спірній квартирі не зареєстрована).
З пояснень сторін та матеріалів справи вбачається, що фактичної спірними є кімната площею 14,8 кв.м., яку позивачі за первісним поділом просять виділити в користування одній особі - ОСОБА_3 , а також кімната площею 9,9 кв.м., яку за вимогами первісного позову слід виділити ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Однак, на думку колегії суддів апеляційного суду, порядок користування, запропонований позивачами за первісним позовом, є неприйнятним, оскільки обмежує житлові права відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Так, у кімнаті площею 9,9 кв.м. на вказаних відповідачів припадатиме по 4,95 кв.м. на одного, що свідчить про явну диспропорцію у кількості проживаючих по відношенню до площі займаного приміщення.
Такий порядок можна було визнати справедливим по відношенню до інших проживаючих, допоки кімнатою площею 14,8 кв.м. користувалось троє зареєстрованих осіб: ОСОБА_7 з двома дітьми (по 4,93 кв.м. припадало на кожного).
Однак на даний час, після смерті ОСОБА_7 , такий порядок користування спірною квартирою не збалансовує права усіх проживаючих та має бути змінений з метою дотримання житлових прав відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Апеляційний суд вважає за необхідне також зазначити, що при визначенні порядку користування спірною квартирою не можуть бути враховані права ОСОБА_2 , оскільки вона проживає в даній квартирі виключно як мати неповнолітньої доньки, інших правових підстав для її проживання у спірній квартирі не має.
Відтак, оскільки право користування спірною квартирою мають п'ять осіб, при визначенні порядку користування нею мають бути враховані інтереси кожного наймача.
Право наймача та осіб, які постійно проживають разом з ним, на визначення порядку користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду передбачено у частині четвертій статті 816 ЦК України, яка не містить будь-яких обмежень реалізації цього права, і більше того, не пов'язує із певними межами. Тому з урахуванням правила про пріоритетність норм ЦК України над нормами інших законів, застосуванню підлягає частина четверта статті 816 ЦК України.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 816 ЦК України у договорі найму житла мають бути вказані особи, які проживатимуть разом із наймачем. Ці особи набувають рівних з наймачем прав та обов'язків щодо володіння та користування житлом. Порядок володіння та користування житлом наймачем та особами, які постійно проживають разом з ним, визначається за домовленістю між ними, а у разі спору - встановлюється за рішенням суду.
Тлумачення частини четвертої статті 816 ЦК України дає підстави для висновку, що первинне значення у врегулюванні відносин щодо порядку користування жилим приміщенням має домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування жилим приміщенням, такий порядок користування може встановити суд.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про встановлення порядку користування спірним житловим приміщенням, суд першої інстанції не врахував наявність між квартиронаймачами та особами, які проживають разом із ними, спору щодо користування наданою їм у встановленому законом порядку у найм квартирою, відсутність можливості у сторін досягти домовленості щодо порядку користування спільним житлом, у зв'язку із чим не вирішив спір по суті, дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для вирішення вимог про визначення порядку користування житловим приміщенням.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є подружжям, не заперечують проти проживання в окремій кімнаті площею 14,8 кв.м. з лоджією, ОСОБА_5 має важкі хронічні захворювання, що підтверджується наданою медичною документацією, у зв'язку із чим доцільним є виділення їм у користування вказаної кімнати.
ОСОБА_3 , з урахуванням її статі та віку, слід виділити кімнату площею 9,9 кв.м., а у спільне користування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 - кімнату площею 16,8 кв.м.
Доводи апеляційної скарги позивачів за первісним позовом про те, що кімната площею 14,8 кв.м. повинна залишитись у користуванні ОСОБА_3 з матір'ю з тих підстав, що там розташовані їх речі, меблі, необхідні ОСОБА_16 для навчання, не можуть бути взяті до уваги, оскільки доказів на підтвердження того, що такі меблі, речі та все необхідне для проживання ОСОБА_3 , не може бути розташоване в кімнаті площею 9,9 кв.м., суду надано не було. Щодо необхідності проживання разом із матір'ю, суд враховує, що ОСОБА_3 виповнилось 17 років, в матеріалах справи відсутні докази, підтверджуючі, що вона за станом здоров'я потребує постійного догляду з боку матері.
Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, враховуючи обставини справи, колегія суддів, вирішуючи питання визначення порядку користування квартирою загальною житловою площею 41,6 кв.м., яка має три окремі житлові кімнати, у якій можуть проживати повнолітні особи однієї статі або подружжя, наявність технічної можливості експлуатувати кожну кімнату відокремлено, вважає правильним виділити в користування:
- ОСОБА_5 та ОСОБА_6 кімнату житловою площею 14, 8 кв.м. (з лоджією);
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , кімнату житловою площею 9,9 кв.м. (з лоджією);
- ОСОБА_4 та ОСОБА_1 кімнату житловою площею 16, 9 кв.м.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи зазначене, колегія доходить висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , законного представника ОСОБА_3 , підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з ухваленням нового рішення по суті заявлених позовних вимог за первісним та зустрічними позовами.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , законного представника ОСОБА_3 , поданою в їх інтересах адвокатом Пановою Іриною Юріївною, задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
РішенняДеснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2025року - скасувати та ухвалити по справі нове рішення.
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної державної адміністрації в м. Києві, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» про визначення порядку користування квартирою задовольнити частково.
Зустрічний позов ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної державної адміністрації в м. Києві, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» про визначення порядку користування квартирою - задовольнити.
Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_3 та виділити в користування:
- ОСОБА_5 та ОСОБА_6 кімнату житловою площею 14, 8 кв.м.;
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , кімнату житловою площею 9,9 кв.м.;
- ОСОБА_4 та ОСОБА_1 кімнату житловою площею 16, 9 кв.м.
Решту приміщень квартири залишити в загальному користуванні.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 15 грудня 2025 року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді : С.А. Голуб
К.П. Приходько