Постанова від 18.11.2025 по справі 368/1863/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №368/1863/23 Головуючий у І інстанції - Кириченко В.І.

апеляційне провадження №22-ц/824/12054/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 26 березня 2025 року та на додаткове рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 29 квітня 2025 року

у справі за позовом Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство «Адміністрація річкових портів» про усунення перешкод у розпорядженні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно

установив:

Прокурор Обухівської окружної прокуратури Київської області діючи в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України звернувся до Кагарлицького районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ДП «Адміністрація річкових портів» про усунення перешкод у розпорядженні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, мотивуючи свої вимоги тим, що у державній власності перебуває гідротехнічна споруда - причал №1 інв. №24724 площею 1149,1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Власником вказаної гідроспоруди є Міністерство інфраструктури України (на даний час - Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України), що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 2641623232120, довідкою ДП «Адміністрація річкових портів» №01/01-849 від 21 вересня 2022 року, а також Витягом з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна №10-15-2993 від 15 лютого 2022 року.

Балансоутримувачем вказаної гідроспоруди є ДП «Адміністрація річкових портів», яке володіє цим майном на праві господарського відання.

З'ясовано, що у 2021 році на замовлення ДП «Адміністрація річкових портів» проведено технічну інвентаризацію вказаного об'єкта нерухомого майна.

Листом від 05 липня 2023 року №01/05-736 ДП «Адміністрація річкових портів» повідомило, що між ТОВ «БАРДЕ КОМПАНІ» та ДП «Адміністрація річкових портів» укладено договір №01/1-710 від 11 жовтня 2022 року про надання послуг стоянки плавзасобів на причал №1 інв. №24724.

У подальшому, до ДП «Адміністрація річкових портів» листом №1-05/23 від 01 травня 2023 року звернулось ТОВ «БАРДЕ КОМПАНІ» з інформацією про те, що директор Товариства виявив на причалі №1 плавзасіб типу «Дебаркадер» без реєстраційних знаків та назви, власником якого виявився ОСОБА_2 .

Опрацюванням даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно установлено, що за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на вищевказану гідротехнічну споруду внутрішніх водних шляхів (причал) без достатніх правових підстав, а саме: на підставі договору купівлі-продажу від 05 липня 2002 року №2319, укладеного із ЗАТ «Стайки», незважаючи на те, що спірне нерухоме майно не було предметом вказаного договору.

Зокрема з'ясовано, що державним реєстратором Глевахівської сільської ради Київської області Кияницею Н.М. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відомості про право приватної власності ОСОБА_2 на об'єкт нерухомого майна - Виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами із реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 2460185732120, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , про що прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 60478222 від 21 вересня 2021 року.

Складовими частинами вказаного об'єкта нерухомого майна, згідно відомостей Реєстру, визначені: Трансформаторна підстанція літ. «Б» загальною площею 64.5 кв.м, Адміністративна будівля літ. «В» загальною площею 48,2 кв.м, Тамбур літ. в, Причал літ. «І».

У свою чергу, підставою для реєстрації права власності за ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно став договір купівлі-продажу від 05 липня 2002 року №2319, укладений між ЗАТ «Стайки» (продавець) та СПД ОСОБА_2 (покупець), згідно якого продавець продав, а покупець купив цілісний майновий комплекс, який є власністю ЗАТ «Стайки», що розташований в АДРЕСА_1 (п. 1 Договору).

Предметом вказаного Договору (п. 2) визначено цілісний майновий комплекс загальною нежилою площею 507,6 кв.м, до складу якого входять нежилі приміщення: А - слісарня-майстерня нежилою площею 82,2 кв.м, Б - трансформатор нежилою площею 64,5 кв.м, В - адміністративний будинок нежилою площею 48,2 кв.м, Г - столова нежилою площею 211,7 кв.м, Д - гараж нежилою площею 91,6 кв.м.

Вказаний Договір підписаний сторонами, нотаріально посвідчений та складений в трьох примірниках, один з яких зберігається в справах Ржищівської держнотконтори, інші - видані сторонам (п. 8 Договору).

Будь-яких інших правовстановлюючих документів, на підставі яких здійснено державну реєстрацію причалу в складі об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2460185732120 Державний реєстр речових прав на нерухоме майно не містить.

Таким чином текст вищевказаного договору засвідчує, що спірна гідротехнічна споруда - причал не був предметом договору купівлі-продажу від 05 липня 2002 року №2319, відповідно не відчужувався на користь СПД ОСОБА_2 , а державна реєстрація права приватної власності на останній здійснена на підставі документа, що не є правовстановлюючим для мети реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тому відповідна реєстрація прав є незаконною.

Згодом право власності на частку Виробничого будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 2460185732120, до складу якого безпідставно включено спірний причал, внаслідок смерті ОСОБА_2 перейшло до його дружини - ОСОБА_1 як частка у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, у зв'язку з чим ПН КМНО Рильською Л.С. видано свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя (колишнього подружжя) від 25 травня 2023 року №543.

Право власності на іншу частку вказаного об'єкта нерухомого майна перейшло до сина ОСОБА_2 - гр. США ОСОБА_3 , який відмовився від своєї частки на користь ОСОБА_1 , у зв'язку з чим ПН КМНО Рильською Л.С. ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину від 25 травня 2023 року №544.

Таким чином, єдиним власником об'єкта нерухомого майна - Виробничого будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 2460185732120 на даний час є ОСОБА_1 , що підтверджується актуальними відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Проведеним 30 жовтня 2023 року за участі представників ДП «Адміністрація річкових портів» (як балансоутримувача, який на праві господарського відання володіє спірним державним майном) оглядом місця події у кримінальному провадженні №42023112340000267 від 13 жовтня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, що розпочате за фактом службової недбалості в діях державного реєстратора Глевахівської сільської ради Київської області під час реєстрації права приватної власності на спірну гідротехнічну споруду, а саме огляду гідротехнічної споруди - причал №1 інв. №24724, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , установлено, що вказаний залізобетонний причал має довжину 110 метрів та ширину 10 метрів, має 4 швартові пристрої.

З північної сторони частково огороджений.

Під час огляду охоронець, який знаходився на огородженій частині території повідомив, що ним фактично здійснюється охорона усієї гідротехнічної споруди - причалу, який за його словами, належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Таким чином, під час огляду місця події достеменно підтверджено факти, викладені у листі ДП «Адміністрація річкових портів» від 05 липня 2023 року №01/05-736 стосовно того, що на об'єкт нерухомого майна, який перебуває у власності держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України - причал №1 інв. №24724, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 2641623232120 одночасно зареєстровано право приватної власності за ОСОБА_1 як на складову частину Виробничого будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 2460185732120 під назвою Причал літ. «І», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, вказані об'єкти нерухомого майна з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 2641623232120 та причал літ «І» з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 2460185732120 є однією і тією ж гідротехнічною спорудою.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, документами, які стали підставою для державної реєстрації 16 вересня 2021 року права власності ОСОБА_2 на Виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, зазначено виключно договір купівлі-продажу від 05 липня 2002 року №2319, незважаючи на те, що спірний причал не був включений до складу придбаного цілісного майнового комплексу.

При цьому, серед документів, що стали підставою для реєстрації об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2460185732120, які містяться в матеріалах Реєстраційної справи Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відсутні будь-які підтверджуючі документи стосовно того, що спірний причал належав раніше на праві власності ЗАТ «Стайки».

Із долучених до Реєстраційної справи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно копій Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №6329047 від 26 січня 2005 року та Довідки №2044 від 22 липня 2021 року, виданої КП КОР «Південне БТІ» неможливо встановити, які складові частини нерухомого майна увійшли до складу цілісного майнового комплексу, відчуженого ЗАТ «Стайки» на користь ОСОБА_2 .

Також, в матеріалах Реєстраційної справи Державного реєстру речових прав на нерухоме майно містяться видані ТОВ «Проекттехсервісгруп» довідка №184/21 від 05 вересня 2021 року про показники об'єкта нерухомого майна та технічний паспорт виробничого будинку станом на 05 вересня 2021 року, а також витяг з Реєстру будівельної діяльності від 14 вересня 2021 року №TI01:2471-7191-6746-0410, де причал літ. «І» зазначено як об'єкт благоустрою.

При цьому, жодних відомостей про параметри та характеристики вказаного об'єкта у зазначених документах не наведено.

Тобто, у даному випадку жодних документів, які б достовірно підтверджували факт правомірного набуття права власності як ЗАТ «Стайки», так і ОСОБА_2 на спірний причал до здійснення ним державної реєстрації прав у складі об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2460185732120, заявником не надано, у тому числі такі відсутні і в архівній складовій Реєстру.

Більше того, КП КОР «Київське обласне бюро технічної інвентаризації» з листом від 28 вересня 2023 року №136 надано копію реєстраційної справи ЗАТ «Стайки», опрацюванням якої установлено, що спірна гідротехнічна споруда - причал, ніколи не перебувала у власності вказаного товариства.

Реєстрація права приватної власності на спірну гідротехнічну споруду - причал №1, обмежує як право власності держави на неї, так і права інших фізичних та юридичних осіб щодо належного її використання для підходу, швартування, стоянки та обслуговування суден, посадки і висадки пасажирів, здійснення вантажних операцій тощо.

Державним реєстратором під час здійснення 16 вересня 2021 року державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно проігноровано той факт, що причал не входив до складу цілісного майнового комплексу, який відчужувався згідно договору купівлі-продажу від 05 липня 2002 року №2319 ЗАТ «Стайки» на користь СПД ОСОБА_2 , та за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів на вказане нерухоме майно прийняв рішення про державну реєстрацію права приватної власності на останнє, безпідставно включивши його в склад цілісного майнового комплексу з реєстраційним номером об'єкта нерухового майна 2460185732120.

Також, нездійснення державної реєстрації прав держави на спірне майно до 05 жовтня 2022 року, не свідчить про відсутність такого права на це майно у держави в особі Міністерства інфраструктури України (на даний час - Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України), оскільки на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової їх реєстрації.

Враховуючи відсутність будь-яких договірних відносин між позивачем (як уповноваженим державою органом) та відповідачем з приводу відчуження спірного нерухомого майна, а також будь-яких інших рішень уповноважених державою органів про передачу спірного майна у власність відповідача чи будь-якої іншої особи, даний об'єкт нерухомого майна не вибував з володіння їх власника - держави, а державна реєстрація права приватної власності ОСОБА_2 на цей об'єкт здійснена за відсутності передбачених законом підстав та відповідних правовстановлюючих документів чи документів, на підставі яких могло виникнути таке право.

При цьому у силу принципу Nemo plus iures transferre potest quam ipse habet («Ніхто не може передати більше прав, ніж має сам»), у даному випадку не виникає право власності й у майбутніх набувачів спірного нерухомого майна, у тому числі ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 .

З огляду на відсутність в дійсності у спадкодавця права власності на спірне нерухоме майно - причал літ. «І», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , чи причал №1, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 як спадкоємець після смерті ОСОБА_2 не могла отримати спірний об'єкт нерухомого майна у спадщину, а тому видані останній свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя (колишнього подружжя) від 25 травня 2023 року №543 та про право на спадщину від 25 травня 2023 року №544 в частині права власності на спірний причал є як такими, що порушують публічний порядок та суперечать інтересам держави, а отже є нікчемними.

А враховуючи що єдиним володільцем спірного об'єкта - причалу в складі Виробничого будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 2460185732120 на даний час є ОСОБА_1 , яка успадкувала спірне майно на підставі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя (колишнього подружжя) від 25 травня 2023 року №543 та свідоцтва про право на спадщину від 25 травня 2023 року №544, які є нікчемними в цій частині, то відновлення порушених інтересів держави можливе шляхом усунення перешкоди у здійсненні нею в особі уповноваженого органу управління спірним державним майном, а саме Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України, права користування та розпорядження вищевказаним державним майном - спірною гідротехнічною спорудою - причалом №1 інв. №24724 площею 1149,1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на гідротехнічну споруду - Причал літ. «І», що є складовою. частиною об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2460185732120, яким зареєстровано право приватної власності останньої на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Просив усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України права користування та розпоряджання державним майном - гідротехнічною спорудою «причал №1» інв. №24724 площею 1149,1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на гідротехнічну споруду - Причал літ. «І», що є складовою частиною об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2460185732120, яким зареєстровано право приватної власності на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , та на користь Київської обласної прокуратури стягнути 5368 грн. у відшкодування сплаченого судового збору.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 26 березня 2025 року, позовні вимоги задоволено.

Усунуто перешкоди у здійсненні державою в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України права користування та розпоряджання державним майном - гідротехнічною спорудою «причал №1» інв. №24724 площею 1149,1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на гідротехнічну споруду - Причал літ. «І», що є складовою частиною об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2460185732120, яким зареєстровано право приватної власності на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури 5368 грн. у відшкодування сплаченого судового збору.

Додатковим рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 29 квітня 2025 року, частково задоволено заяву ДП «Адміністрація річкових портів» про стягнення витрат на правничу допомогу та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ДП «Адміністрація річкових портів 16000 грн. у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись з основним та додатковим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила їх в апеляційному порядку, оскільки вважає рішення незаконними та необґрунтованими, ухваленими з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги на основне рішення районного суду зазначила, що вона є законним власником та добросовісним набувачем цілісного майнового комплексу (виробничого будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входить Причал літ. І.

28 липня 1995 року - між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області та товариством членів трудового колективу Стайківського цегельного заводу Державного міжнародного аеропорту «Бориспіль» було укладено договір купівлі-продажу №6/25 МП-ДВ від 28 липня 1995 року, відповідно до умов якого покупець придбав цілісний майновий комплекс.

29 вересня 1995 року - цілісний майновий комплекс за відповідним актом приймання-передачі був переданий у приватну власність.

03 листопада 1995 року - розпорядженням Кагарлицької районної ради народних депутатів №346 було вирішено перереєструвати Стайківський цегельний завод Державного міжнародного аеропорту «Бориспіль» в закрите акціонерне товариство «Стайки».

30 листопада 1995 року - Кагарлицькою районною радою народних депутатів було видане свідоцтво №23243863 про державну реєстрацію ЗАТ «Стайки».

05 липня 2002 року - між ЗАТ «Стайки» та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 05 липня 2022 року №2319, у складі якого останньому був переданий і Причал літ. І.

ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_2 помер.

25 травня 2023 року - Апелянт отримала свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс, до складу якого входив Причал літ. І.

В подальшому, Апелянт зареєструвала за собою право власності на успадкований від чоловіка цілісний майновий комплекс, складовою частиною якого є Причал літ. І.

Зазначає, що ОСОБА_4 у складі цілісного майнового комплексу був переданий у приватну власність 29 вересня 1995 року, з огляду на що процедура реалізації регулювалася редакцією ЗУ «Про приватизацію державного майна» від 30 березня 1995 року, яка не містила жодних обмежень щодо приватизації гідротехнічних споруд, зокрема і причалів.

Суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норму матеріального права, передбачену ЗУ «Про приватизацію державного майна» в редакції від 19 лютого 1997 року, оскільки станом на момент приватизації цілісного майнового комплексу законодавство не передбачало жодних обмежень щодо приватизації причалів у складі цілісних майнових комплексів.

Звертає увагу на те, що жодних заборон на передачу цілісного майнового комплексу не існувало, зважаючи на що Фонд державного майна України цілком правомірно передав його у приватну власність разом з причалом.

Відтак, ЗАТ «Стайки» абсолютно правомірно набуло у приватну власність цілісний майновий комплекс, у складі якого містився Причал літ. І, який в подальшому продало ОСОБА_2 .

Так, ОСОБА_2 придбав цілісний майновий комплекс, у складі якого був Причал літ. І у ЗАТ «Стайки» 05 липня 2002 року.

Та обставина, що у складі цілісного майнового комплексу був наявний причал, підтверджується:

-Актом приймання-передачі майна до договору купівлі-продажу, укладеного між ЗАТ «Стайки» та ОСОБА_2 , відповідно до якого продавець передав, а покупець - прийняв, серед іншого, бетонний причал, який входив до складу цілісного майнового комплексу та перебував в незадовільному стані.

- Довідкою ТОВ «ПРОЕКТТЕХСЕРВІСГРУП» про показники об'єкта нерухомого майна №184/21, відповідно до якої у складі цілісного майнового комплексу наявний бетонний причал I.

Суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку відносно того, що у складі цілісного майнового комплексу нібито не існувало Причалу літ. І, оскільки відомостей про нього немає в реєстраційній справі №256 від 2001 року.

Таке твердження суду першої інстанції, викладене в оскаржуваному рішенні, є помилковим, зважаючи на те, що чинне законодавство, станом на момент проведення технічної інвентаризації, не містило вимог щодо проведення технічної інвентаризації причалів, а тим паче причалів, які перебували в незадовільному стані.

Обстежити Причал літ. І, що перебував у незадовільному технічному стані та не мав конструктивних елементів, передбачених Інструкцією, не видавалося можливим, з огляду на що відомості про нього були відсутні в інвентаризаційній справі.

Більше того, в силу закону Причал літ. І не підлягав технічній інвентаризації взагалі, оскільки таких вимог Інструкція не містить.

Таким чином, ОСОБА_2 придбав Причал літ. І у складі цілісного майнового комплексу та є його добросовісним набувачем.

При цьому, у разі, якщо б Причал літ. І не перебував у складі цілісного майнового комплексу, коли він був у власності ЗАТ «Стайки», він мав би бути збудований пізніше самовільно самим ОСОБА_2 і в такому випадку держава взагалі б не мала до нього жодного відношення.

Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_2 добросовісно придбав цілісний майновий комплекс, у складі якого був Причал літ. І, сплативши за нього кошти, він був добросовісним набувачем майна, яке передав у спадок Апелянту, чого не врахував суд першої інстанції.

Суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність у Апелянта статусу добросовісного набувача, внаслідок чого не здійснив належну оцінку пропорційності втручання держави в її право на мирне володіння майном, та відповідно неправильно застосував норми матеріального права, задовольняючи позов Прокурора.

Зазначає, що обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор стверджує про наявність у держави в особі Міністерства інфраструктури України порушеного права, яке полягає у неможливості користуватися та розпоряджатися причалом, який на думку Прокурора належить державі.

Однак, Прокурор помилково ототожнює належний державі Причал №1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з Причалом літ. І, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який входить до складу цілісного майнового комплексу, належного Апелянту.

При оцінці обставин щодо наявності чи відсутності у держави порушеного права, вважає за необхідне врахувати, що Причал №1 та Причал літ. І є окремими, індивідуально визначеними об'єктами, а також те, що Причал №1 та Причал літ І мають відмінні адреси та координати розташування.

Крім цього, право власності на Причал літ. І було зареєстроване за Апелянтом у вересні 2021 року, тобто на рік раніше, ніж було зареєстроване право власності Мінінфоструктури на Причал №1 (у вересні 2022 року).

При цьому, Прокурор не надав суду жодних належних доказів на підтвердження тієї обставини, що станом на момент реєстрації права власності на Причал літ. І за Апелянтом, держава в особі Мінінфраструктури була власником Причалу №1.

У відповідь на лист Прокурора, Мінінфраструктури надало відповідь №13200/16/10-23 від 11 серпня 2023 року, в якій зазначило, що 29 вересня 2022 року було зареєстровано право власності держави в особі Міністерства інфраструктури України на причал №1 інв. №24724 за адресою: АДРЕСА_1 , а також 05 жовтня 2022 року зареєстровано право господарського відання в особі ДП «Адміністрація річкових портів» на причал №1 інв. №24724 за адресою: АДРЕСА_1 . На даний час правовий статус вказаного майна не змінено.

Тобто, Прокурор стверджує, що факт державної реєстрації права власності на Причал літ. І за Апелянтом, нібито порушує право власності держави на інший об'єкт - Причал №1 за іншою адресою, яке було зареєстроване значно пізніше, ніж право власності Апелянта.

Докази, на яких ґрунтуються вимоги Прокурора, жодним чином не підтверджують, що Мінінфраструктури набуло право власності на Причал №1 до того, як Апелянт зареєструвала з собою право власності на Причал літ. І.

Натомість, матеріали справи містять докази, які підтверджують повну хронологію переходу права власності на Причал літ. І у складі цілісного майнового комплексу ще з моменту його приватизація, а в подальшому (у 2002 році) придбання його чоловіком Апелянта.

Крім того, матеріали справи містять беззаперечні докази на підтвердження тієї обставини, що Причал №1 та Причал літ. І - це два різні об'єкти з різними адресами та координатами розташування.

За таких обставин, Прокурор не обґрунтував факту наявності у держави порушеного права власності.

Зазначає, що у справі, яка переглядається, Апелянт є власником зовсім іншого об'єкта, а державна реєстрації права власності на Причал літ. І за Апелянтом жодним чином не порушує право власності держави на Причал №1.

Також звертає увагу на те, що Обраний Прокурором спосіб захисту є неефективним, оскільки виконати рішення суду першої інстанції технічно неможливо, з огляду на що воно не забезпечить відновлення порушених, на думку Прокурора, прав держави.

Та обставина, що держава не є власником Причалу літ. І свідчить, про те, що ефективним способом захисту був би віндикаційний, а не негаторний позов.

Враховуючи ту обставину, що речове право на цілісний майновий комплекс було зареєстроване під єдиним номером, припинення речового права на конкретну його складову частину - Причал літ. І., без поділу цілісного майнового комплексу (про що Прокурор не просив суд) не видається можливим.

У справі, яка переглядається, рішення суду першої інстанції не передбачає поділу цілісного майнового комплексу із виділом з нього Причалу літ. І.

Прокурор не заявляв вимоги про поділ цілісного майнового комплексу/виділ з його складу Причалу літ. І.

За таких обставин, присвоєння Причалу літ. І. окремого реєстраційного номера об'єкта нерухомого майна, відкриття щодо нього окремого розділу в ДРРП та подальше закриття такого розділу у зв'язку із скасуванням державної реєстрації права власності на підставі судового рішення не видається можливим.

Окрім іншого, звертає увагу на те, що обраний Прокурором спосіб захисту є неефективним та таким, що не відповідає усталеному підходу Верховного Суду щодо розмежування негаторного та віндикаційного позовів.

Так, Апелянт є законним власником Причалу літ. І, який був набутий її чоловіком за відплатним договором ще в 2002 році у складі цілісного майнового комплексу та в подальшому перейшов до Апелянта у спадок.

Державний реєстр речових прав містить чинний запис про державну реєстрацію права власності на Причал літ. І за Апелянтом (рішення про державну реєстрацію прав №60478222 від 21 вересня 2021 року).

Разом з цим, право власності на Причал №1, який Прокурор ототожнює з Причалом літ. І, було зареєстроване за Міністерством Інфраструктури України на один рік пізніше, ніж Причал літ. І за Апелянтом. А саме 29 вересня 2022 року.

В контексті доводів Прокурора відносно того, що Причал літ. І, належний Апелянту, є власністю держави, з метою оцінки ефективності обраного Прокурором способу захисту, просила врахувати, що Апелянт є законним власником та добросовісним набувачем Причалу літ. І, який входить до складу належного їй цілісного майнового комплексу; право власності Апелянта на Причал літ. І зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; держава не лише юридично, але й фактично не володіє Причалом літ. І, про що свідчить факт належності Апелянту на праві власності цілісного майнового комплексу, до складу якого входить Причал літ. І, а також твердження Прокурора про те, що біля Причалу літ. І багато років пришвартоване судно типу Дебаркадер.

Тобто Прокурор представляє державу (на думку Прокурора неволодіючого власника), яка пред'являє до володіючого (фактично та юридично) власника позов, спрямований на усунення перешкод в користуванні майном, шляхом скасування державної реєстрації права власності Апелянта.

У справі, яка переглядається, право власності на Причал літ. І зареєстроване за Апелянтом, держава не володіє Причалом літ. І ані юридично, ані фактично, Прокурор стверджує, що нібито Причал літ. І був незаконно приватизований (тобто вибув з власності держави поза її волею), з огляду на що Прокурор мав подати віндикаційний позов про витребування майна з володіння Апелянта (яке Прокурор вважає незаконним).

Натомість, Прокурор звернувся до суду з негаторним позовом, який в даному випадку не є ефективним способом захисту та не призведе до відновлення порушених прав держави.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Просила, скасувати рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 26 березня 2025 року та ухвалити по справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги на додаткове рішення районного суду зазначила, що представник третьої особи обґрунтовує наявність підстав для задоволення вимог про розподіл судових витрат, серед іншого, наступними доказами, які були долучені до заяви про ухвалення додаткового рішення:

- договором від 06 січня 2019року;

- додатковою угодою від 02 лютого 2024 року;

- актом прийому - передачі наданих послуг від 07 лютого 2024 року №0702/01 за судове засідання від 07 лютого 2024 року;

- актом прийому - передачі наданих послуг до рахунку від 13 березня 2024 року №00128 за судове засідання від 04 березня 2024 року;

- актом прийому - передачі наданих послуг від 03 квітня 2024 року №0304/04 за судове засідання від 01 квітня 2024 року;

- актом прийому - передачі наданих послуг від 23 вересня 2024 року №2309/02 за судове засідання від 12 вересня 2024 року;

- актом прийому-передачі наданих послуг від 23 грудня 2024 року №2312/01 за судові засідання від 07 жовтня 2024 року, від 07 листопада 2024 року, від 29 листопада 2024 року, від 23 грудня 2024 року;

- рахунком від 07 лютого 2024 року №00115;

- рахунком від 13 березня 2024 року №00128;

- рахунком від 03 квітня 2024 року №00145;

- рахунком від 23 вересня 2024 року №00206;

- рахунком від 23 грудня 2024 року №00218;

- рахунком від 28 березня 2025 року №00224;

- платіжною інструкцією від 14 лютого 2024 року№8077;

- платіжною інструкцією від 18 березня 2024 року №8189;

- платіжною інструкцією від 05 квітня 2024 року №8274;

- платіжною інструкцією від 23 вересня 2024 року №8881; платіжною інструкцією від 26 грудня 2024 року №9187.

Всі вищезазначені докази виникли набагато раніше, ніж відбулися судові дебати у справі та могли бути подані до судових дебатів, однак представник третьої особи цього не зробив.

Усталена практика Верховного Суду свідчить про те, що учасник справи, який подає заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, зобов'язаний подати докази на підтвердження таких витрат до судових дебатів.

Після судових дебатів такі докази можуть бути подані лише у тому випадку, якщо не буди подані до судових дебатів з поважних причин та за умови обґрунтування в заяві поважності таких причин.

Зазначає, що в заяві про ухвалення додаткового рішення взагалі не наводиться обґрунтування поважності причин, з яких докази, що долучаються до цієї заяви, не могли бути подані до судових дебатів у справі. Представник третьої особи лише стверджує про те, що докази виникли протягом розгляду справи судом.

Вважає, що подана представником третьої особи заява про ухвалення додаткового рішення не підлягала задоволенню, оскільки представник третьої особи не мав поважної причини, з якої не зміг подати докази на підтвердження розміру судових витрат до судових дебатів у справі, а також те, що представник третьої особи в заяві не навів жодного обґрунтування поважності причин, з яких не надав докази на підтвердження розміру судових витрат до судових дебатів у справі, а тільки зазначив про те, що ці докази виникли протягом розгляду справи судом.

Також вважає заявлений представником розмір витрат на професійну правничу допомогу необґрунтованим, оскільки представник третьої особи, сам стверджував, що пояснення третьої особи складалися не ним, останній тільки брав участь в судових засіданнях у справі з готовою правовою позицією, яку просто підтримував, щоразу висловлюючи ідентичні репліки.

Підсумовуючи наведене, зазначила, що у справі, яка переглядається, третя особа не заявила в першій заяві по суті спору попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат. При цьому, адвокат вводить суд в оману, обґрунтовуючи таку відсутність розрахунку в поясненні третьої особи; не подала наявні у неї докази до судових дебатів без жодної поважної причини; пропустила строк на подання доказів, не обґрунтувавши поважності причини такого неподання.

Просила скасувати додаткове рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 29 квітня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про розподіл судових витрат.

На вказану апеляційну скаргу, ДП «Адміністрація річкових портів» подало відзиви.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на основне рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 березня 2025 року, зазначило наступне.

Щодо доводів апелянта про законність набуття права власності на спірний причал, зазначило, що скаржник стверджує, що у складі майна проданого ЗАТ «Стайки» СПД ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 05 липня 2002 року №2319, нібито наявний Причал літ. 1.

Як встановлено судом першої інстанції, державним реєстратором Глевахівської сільської ради Київської області Кияницею Н.М. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 21 вересня 2021 рокувнесено відомості про право приватної власності ОСОБА_2 на об'єкт нерухомого майна -Виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами із реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 2460185732120 (з відкриттям розділу про реєстрацію цього ОНМ 16 вересня 2021 року), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , складовими частинами якого визначені: Трансформаторна підстанція літ. «Б» загальною площею 64,5 кв.м, Адміністративна будівля літ. «В» загальною площею 48,2 кв.м, Тамбур літ. в, Причал літ. «І».

На підставі досліджених доказів судом встановлено, що жодних документів, які б достовірно підтверджували факт правомірного набуття права власності як ЗАТ «Стайки», так і ОСОБА_2 на спірний причал до здійснення ним державної реєстрації прав у складі об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2460185732120, Реєстр не містить.

Так, підставою для реєстрації права власності за ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно став виключно договір купівлі-продажу від 05 липня 2002 року, укладений між ЗАТ «Стайки» (продавець) та СПД ОСОБА_2 (покупець) згідно якого продавець продав, а покупець купив цілісний майновий комплекс, який є власністю ЗАТ «Стайки», що розташований в АДРЕСА_1 .

Згідно п. 1 договору купівлі- продажу від 05 липня 2002 року, ЗАТ «Стайки» є власником наведеного у п.2 договору майна на підставі договору купівлі-продажу від 28 липня 1995 року №6/25-МП/ДВ державного майнаСтайківського цегляного заводу державного Міжнародного аеропорту «Бориспіль», відповідно до якого, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області продало товариству покупців членів трудового колективу Стайківського цегляного заводу Державного міжнародного аеропорту «Бориспіль» державне майно цілісного майнового комплексу Стайківського цегляного заводу Державного Міжнародного аеропорту «Бориспіль», який знаходиться за адресою Київська обл., Кагарлицький р-н., с. Стайки.

Пунктом 1.2. Договору №6/25-МП/ДВ від 28 липня 1995 року передбачено підписання сторонами Договору Акту прийому-передачі державного майна цілісного майнового комплексу Стайківського цегельного заводу Державного-міжнародного аеропорту «Бориспіль» від 29 вересня 1995 року, відповідно до якого Покупець прийняв державне майно цілісного майнового комплексу Стайківського цегельного заводу згідно відомостей інвентаризації та бухгалтерського звіту за станом на 01 вересня 1995 року.

Відповідно до дослідженого судом витягу з приватизаційної справи Стайківсько гоцегельного заводу аеропорту «Бориспіль», до відомості розрахунку вартості будівель, споруд і передавальних пристроїв за станом на 01 вересня 1994 року, на балансі Стайківського цегельного заводу Державного Міжнародного аеропорту «Бориспіль» перебували: цехова контора цегляного заводу, приміщення трансформаторної підстанції, криниця, сарай для сушки цегли.

Гідротехнічна споруда Причал №1 інв. 24724 не входила у цілісний майновий комплекс Стайківського цегляного заводу Державного Міжнародного аеропорту «Бориспіль».

У пункті 2 договору купівлі-продажу від 05 липня 2002 року наведено вичерпний перелік майна, що увійшов до складу ЦМК: загальною площею 507,6 кв.м, до складу якого входять нежилі приміщення: А - слюсарня-майстерня площею 92,2 кв.м, Б - трансформатор площею 64,5 кв.м, В - адміністративний будинок площею 48,2 кв.м, Г - столова площею 211,7 кв.м, Д - гараж площею 91,0 кв.м.

Перелік нерухомого майна, який є предметом договору купівлі-продажу від 05 липня 2002 року не містить інформації про продаж чи купівлю такого об'єкта нерухомого майна як «причал» безвідносно до наявності у назві «№1» чи літери «І».

Судом встановлено, що будь-яких інших правовстановлюючих документів, на підставі яких здійснено державну реєстрацію в ДРРП об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2460185732120, складовим елементом якого визначено спірний причал, матеріали реєстраційної справи в Державному реєстрі прав не містять.

Щодо посилання скаржника на «Акт приймання-передачі майна до договору купівлі-продажу, укладеного між ЗАТ «Стайки» та ОСОБА_2 », зазначило, що:

По-перше, акт не містить жодної інформації на виконання якого саме правочину його складено (посилання на договір купівлі-продажу від 05 липня 2002 року відсутнє).

По-друге, вказаний акт прийому передачі не містить обов'язкових реквізитів документу, зокрема місця складання та дати складання (підписання);

По-третє, предметом договору купівлі-продажу від 05 липня 2002 року є наступні об'єкти:

А - слюсарня-майстерня площею 92,2 кв.м.;

Б - трансформатор площею 64,5 кв.м.;

В - адміністративний будинок площею 48,2 кв.м.;

Г - столова площею 211,7 кв.м.;

Д - гараж площею 91,0 кв.м.

Сума площ вказаних об'єктів складає 507,6 кв.м. і відповідає загальній сумі площ, зазначеній в п. 2 договору купівлі-продажу від 05 липня 2002 року.

Отже, «Акт приймання-передачі майна до договору купівлі-продажу, укладеного між ЗАТ «Стайки» та ОСОБА_2 » не є належним і допустимим доказом законності набуття права власності на спірний причал.

Враховуючи зміст обсягу майна переданого Фондом за договором купівлі-продажу №6/25-МП/ДВ від 28 липня 1995 року, ЗАТ «Стайки» не могло передати ОСОБА_2 у власність спірний причал, оскільки само не мало права на вказаний об'єкт.

Як наслідок, Відповідачка, не могла набути у власність спірний об'єкт від ОСОБА_2 .

Щодо посилання скаржника на довідку ТОВ «Проекттехсервісгруп» №184/21 від 05 вересня 2021 року, зазначило, що судом було надано належну оцінку вказаному доказу та зазначено наступне:

«Також, в матеріалах Реєстраційної справи Державного реєстру речових прав на нерухоме майно містяться видані ТОВ «Проекттехсервісгруп» довідка №184/21 від 05 вересня 2021 року про показники об'єкта нерухомого майна та технічний паспорт виробничого будинку станом на 05 вересня 2021 року, а також витяг з Реєстру будівельної діяльності від 14 вересня 2021 року №TI01:2471-7191- 6746-0410, де причал літ. «І» зазначено як об'єкт благоустрою.

Окрім зазначеного, судом враховано, що згідно наданої КП КОР «Київське обласне бюро технічної інвентаризації» у складі листа від 28 вересня 2023 року №136 копії наданої реєстраційної справи ЗАТ «Стайки», спірна гідротехнічна споруда - причал, ніколи не перебувала у власності вказаного товариства.

Отже, висновки суду, що жодних документів, які б достовірно підтверджували факт правомірного набуття права власності як ЗАТ «Стайки», так і ОСОБА_2 і в подальшому Позивачкою у цій справі є обґрунтованими і документально підтверджені.

Щодо законності та можливості приватизації спірного майна, зазначило, що створене у процесі приватизації шляхом перетворення державного підприємства, Стайківський цегляний завод аеропорту «Бориспіль» набув у власність лише те державне майно, яке передане йому у власність Фондом.

Як встановлено судом, згідно матеріалів приватизаційної справи гідротехнічна споруда «причал №1» інв. 24724 не входила у цілісний майновий комплекс Стайківського цегляного заводу Державного Міжнародного аеропорту «Бориспіль», який Регіональним відділенням Фонду державного майна України відповідно до ЗУ «Про приватизацію майна державних підприємств» від 04 березня 1992 року продано на підставі договору купівлі- продажу №6/25-МП/ДВ від 28 липня 1995 року.

Щодо тотожності Причалу №1 та Причалу літ. І, зазначило, що скаржник стверджував, що Причал №1 та Причал літ. І нібито є різними об'єктами і перебувають на відстані приблизно 1,5 один від одного.

Посилається на відомості, зазначені у технічному паспорті реєстраційний номер: TI01:5779-9422-8413-4035, складеному 17 лютого 2022 року, що наявний двовимірний код на веб-сайті e-construction.gov.ua відображається місцезнаходження гідротехнічної споруди - Причалу № 1, яке знаходиться нижче на півтора кілометри за течією річки Дніпро об'єкту, належного позивачці.

Однак, Підприємство зазначило, що двовимірний матричний штрих-код не є єдиним і тим більше самостійним носієм інформації про об'єкт нерухомого майна, створюється виключно у випадку присвоєння ідентифікатора об'єкта будівництва (закінченого будівництвом об'єкта).

Ідентифікатор об'єкта будівництва або закінченого будівництвом об'єкта не зазначався у інвентаризаційній справі, матеріалах технічної інвентаризації та технічному паспорті об'єкта незавершеного будівництва, закінченого будівництвом об'єкта та його частин до 30 листопада 2021 року.

Технічний паспорт гідротехнічної споруди Причал №1 був складений за результатами технічної інвентаризації проведеної станом на 04 серпня 2021 року.

Відповідно до Витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічну інвентаризацію Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (реєстраційний номер документу: ТІ01:5779-9422-8413-4035) в рядку «Ідентифікатор об'єкта будівництва та закінченого будівництвом об'єкта» зазначено «Не присвоювався».

Вищенаведене підтверджують наявні в матеріалах цієї справи, досліджені судом, докази.

ТОВ «АКРОПРОМ», розробник технічного паспорту TI01:5779-9422-8413-4035, листом №2412/5//2024 повідомило, що на дату технічної інвентаризації і складання документів, ідентифікатор об'єкта будівництва (закінченого будівництвом об'єкта) на Гідротехнічну споруду Причал №1 за адресою: АДРЕСА_1 (інвентаризаційна справа №2412) програмними засобами Реєстру будівельної діяльності електронної системи не присвоювався.

Ідентифікація місця розташування Гідротехнічної споруди Причал №1 за адресою: АДРЕСА_1 (інвентаризаційна справа №2412) здійснюється за координатами (початку і кінця), зазначеними в Схемі розташування будівель та споруд Технічного паспорту виготовленого станом на 04 серпня 2021 року.

Згідно схеми розташування будівель та споруд Технічного паспорту виготовленого станом на 04 серпня 2021 року:

Координати початку споруди:

50.095077, 30.905895

Координати кінця споруди:

50.094168, 30.906723.

З огляду на відсутність ідентифікатору об'єкта будівництва (закінченого будівництвом об'єкта), саме за вказаними координатами визначається (ідентифікується) місце розташування Гідротехнічної споруди Причал №1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Окрім вищенаведеного, судом досліджувались матеріали оглядом місця події у кримінальному провадженні №42023112340000267 від 13 жовтня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, що розпочате за фактом службової недбалості в діях державного реєстратора Глевахівської сільської ради Київської області під час реєстрації права приватної власності на спірну гідротехнічну споруду, за участі представників балансоутримувача спірного державного майна на праві господарського відання ДП «Адміністрація річкових портів», а саме огляду 30 жовтня 2023 року гідротехнічної споруди причалу №1 інв. №24724, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого встановлено, що залізобетонний причал має довжину 110 метрів та ширину 10 метрів, має 4 швартові пристрої; з північної сторони частково огороджений; на огородженій частині території під час здійснення указаної процесуальної дії знаходився охоронець ОСОБА_5 , який повідомив, що ним фактично здійснюється охорона усієї гідротехнічної споруди - причалу, який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Серед іншого, судом було досліджено докази, зокрема графічні зображення на карті місцезнаходження місяця огляду і наявні в протоколі огляду координати місця огляду.

Так, координати спірного об'єкту, згідно Схеми розташування будівель та споруд Технічного паспорту виготовленого станом на 04 серпня 2021 року (Координати початку споруди: 50.095077, 30.905895, Координати кінця споруди: 50.094168, 30.906723) та координат, визначених в протоколі огляду гідротехнічної споруди від 30 жовтня 2023 року (50.0345069 30.9061592), наявні у вигляді відомостей веб сервісу Google Maps.

Щодо права власності на об'єкт, зазначило, що 04 жовтня 2022 року зареєстровано право власності держави в особі Міністерства інфраструктури України на причал №1 інв. №24724 за адресою: АДРЕСА_1.

07 жовтня 2022 року зареєстровано право господарського відання в особі ДП «Адміністрація річкових портів» на причал №1 інв. №24724 за адресою: АДРЕСА_1 . На даний час правовий статус вказаного майна не змінено.

Гідротехнічна споруда - причал №1 інв. №24724 площею 1149,1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 був побудована за часів колишнього СРСР, на підтвердження чого, серед іншого, є архівний примірник «КАРТА КАНЕВСКОГО ВОДОХРАНИЛИЩА» «Экз. №872» від 1982 року на якому позначений вказаний об'єкт.

Вищевказані докази, а також документи, зокрема витяг з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна №10-15-2993 від 15 лютого 2022 року, що стали підставою державної реєстрації прав Міністерства та ДП «АРП» були повно і всебічно досліджені судом.

В ході розгляду справи Апелянт не надав жодного належного і допустимого доказу того, в який саме спосіб і на підставі якого документу підтверджується передача Фондом у власність суб'єктам, які нібито в подальшому передали права на спірний об'єкт спадкодавцеві Позивачки.

Водночас, матеріалами справи доводиться, що спірний об'єкт нерухомого майна - причал №1, перебував і продовжує перебувати у державній власності, ніколи не відчужувався на користь будь-яких інших фізичних та юридичних осіб, і не міг бути відчужений останніми на користь третіх осіб.

У свою чергу, наявність зареєстрованого права приватної власності на об'єкт нерухомості державної власності перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню цим державним майном.

Просило, відмовити ОСОБА_1 у задоволенні апеляційної скарги на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 26 березня 2025 року, а вказане рішення залишити без змін.

Зазначило також, що попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу адвоката, що планує понести ДП «Адміністрація річкових портів» у зв'язку із розглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції складає 4000 грн., що складається із забезпечення адвокатом представництва Третьої особи у двох судових засіданнях суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 квітня 2025 року, зазначило, що докази несення витрат Третьої особи було подано в межах строку, встановленого ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Так, До заяви Третьої особи від 31 березня 2025 року додані наступні докази щодо її надсилання сторонам у справі та до суду:

- квитанція №3063301, дата, час доставки: 31 березня 2025 року 23:56 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету МІНІСТЕРСТВА РОЗВИТКУ ГРОМАД ТА ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ в ЄСІТС;

- квитанція №3063302, дата, час доставки: 31 березня 2025 року 23:56 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ПРОКУРАТУРИ в ЄСІТС;

- квитанція №3063303, дата, час доставки: 31 березня 2025 року 23:56 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету ОСОБА_6 в ЄСІТС (представник ВІДПОВІДАЧКИ);

- реєстраційна картка вхідного документу №2737/25-Вх, з якої вбачається наступне:

«Атрибути документу Вихідний номер: б/н, Вихідна дата: 31 березня 2025 року».

Щодо попереднього розрахунку судових витрат, зазначило, що Апелянт стверджує, що Третя особа на момент подання пояснень по суті спору вже мала представника.

Однак, зазначене спростовується тим, що перша заява по суті спору, а саме пояснення Третьої особи були подані саме 22 січня 2024 року (вхідний номер суду №575/24-Вх), за підписом керівника ДП «Адміністрація річкових портів».

Зазначена заява не містить посилань на «Копія адвокатського запиту адвоката Сербулова О.В. від 07 лютого 2024 року до ТОВ «АКРОПРОМ» Копія відповіді ТОВ «АКРОПРОМ» від 22 лютого 2024 року на адвокатський запит адвоката Сербулова О.В.», вказані документи не долучались до першої заяви по суті спору, як про це стверджує Апелянт.

Повноваження адвокату на представництво інтересів Третьої особи у справі Кагарлицького районного суду Київської області №368/1863/23 було надано 02 лютого 2024 року на підтвердження чого в матеріалах цієї справи наявна копія додаткової угоди.

Після отримання повноважень, адвокат в інтересах Третьої особи звернувся із адвокатським запитом від 07 лютого 2024 року до ТОВ «АКРОПРОМ».

Після отримання відповіді ТОВ «АКРОПРОМ» від 22 лютого 2024 року, копії вказаних документів були подані до суду у складі пояснення Третьої особи від 23 лютого 2024 року (вхідний номер суду №1591/24-Вх).

Отже, станом на момент подання до суду першої заява по суті спору від 22 січня 2024 року, Третя особа не мала уповноваженого адвоката на ведення в суді справи №368/1863/23.

Щодо обґрунтованості заявленого розміру судових витрат, зазначило, що апелянт стверджує, що розмір витрат на професійну правничу допомогу Третьої особи є необґрунтованим, оскільки адвокат «тільки брав участь в судових засіданнях у справі з готовою правовою позицією, яку просто підтримував, щоразу висловлюючи ідентичні репліки».

Разом з тим, матеріали цієї справи не містять клопотання Відповідачки про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката.

Представником Відповідачки 22 квітня 2025 року було подано заяву, прохальна частина якої не містить прохання щодо зменшення судових витрат та/або відмови третій особі у їх задоволенні.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу ґрунтується на договорі про надання правової (правничої) допомоги з адвокатом Сербуловим О.В. б.н. від 06 січня 2019 року та додатковій угоді від 02 лютого 2024 року, згідно якого, розмір гонорару адвоката за участь в судовому засіданні у справі Кагарлицького районного суду Київської області №368/1863/23 в режимі відеоконференції в суді першої та, або апеляційної інстанції складає 2000 грн. за кожне судове засідання.

Жодних витрат, не передбачених умовами договору з адвокатом і які не ґрунтуються на ньому, до розрахунку витрат, які підлягають відшкодуванню за рахунок Відповідачки включено не було.

Адвокат забезпечував судове представництво Третьої особи, серед іншого, приймав активну участь у всіх без виключення судових засіданнях призначених судом, надавав розгорнуті пояснення під час встановлення судом обставин цієї справи та обґрунтовано заперечував заяви і клопотання Відповідача, що серед іншого підтверджується протоколами судових засідань, технічним записом судового засідання.

Отже, Відповідачкою не доведено необґрунтованість та/або неспівмірність судових витрат на професійну правничу допомогу, вказаних у заяві Третьої особи.

Звертає увагу на те, що наведеним у відзиві на апеляційну скаргу, підтверджене наявними в матеріалах справи доказами спростовуються доводи апеляційної скарги Відповідачки, оскільки неподання Третьою особою попереднього розрахунку розміру судових у складі першої заяви по суті спору обумовлено відсутністю на момент подання вказаної заяви уповноваженого адвоката на ведення цієї справи у суді. При цьому, неподання попереднього розрахунку не є безумовною підставою для відмови стороні у відшкодуванні судових витрат за рахунок іншої сторони; представник Третьої особи до закінчення судових дебатів заявив про несення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката та намір подати відповідні докази після ухвалення судового рішення; докази на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу були подані суду протягом п'ятиденного строку з моменту ухвалення рішення у цій справі.

Також зазначило, що ДП «Адміністрація річкових портів» є третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача, підтримувало позовні вимоги, оскільки позовні вимоги задоволені судом повністю, судові витрати обґрунтовано судом стягнуто з Відповідачки.

Просило відмовити ОСОБА_1 у задоволенні апеляційної скарги на додаткове рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 29 квітня 2025 року, а вказане судове рішення залишити без змін.

Зазначило також, що ДП «Адміністрація річкових портів» отримує професійну правничу допомогу у цій справі згідно додаткової угоди від 02 лютого 2024 року до договору про надання правової (правничої) допомоги з Адвокатом Сербуловим О.В. б.н. від 06 січня 2019 року, яким визначено порядок розрахунку і умови сплати гонорару Адвокату.

А тому, попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу адвоката, що планує понести ДП «Адміністрація річкових портів» у зв'язку із розглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції складає 4000 грн., що складається із забезпечення адвокатом представництва Третьої особи у двох судових засіданнях суду апеляційної інстанції.

В свою чергу, відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 26 березня 2025 року подала і Обухівська окружна прокуратура.

В обґрунтування відзиву зазначила, що не заперечуючи загалом проти обставин та факту набуття відповідачем права власності на цілісний майновий комплекс ЗАТ «Стайки» варто врахувати, що спірний Причал літ. «І» ніколи не був у його складі, як і будь-який інший причал з будь-якою іншою назвою, у тому числі Причал №1.

Як встановлено судом першої інстанції, державним реєстратором Глевахівської сільської ради Київської області Кияницею Н.М. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 21 вересня 2021 рокувнесено відомості про право приватної власності ОСОБА_2 на об'єкт нерухомого майна - Виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами із реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 2460185732120 (з відкриттям розділу про реєстрацію цього ОНМ 16 вересня 2021 року), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , складовими частинами якого визначені: Трансформаторна підстанція літ. «Б» загальною площею 64,5 кв.м, Адміністративна будівля літ. «В» загальною площею 48,2 кв.м, Тамбур літ. в, Причал літ. «І».

Правовою підставою для реєстрації права власності за ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно став виключно договір купівлі-продажу від 05 липня 2002 року №2319, укладений між ЗАТ «Стайки» (продавець) та СПД ОСОБА_2 (покупець), згідно якого продавець продав, а покупець купив цілісний майновий комплекс, який є власністю ЗАТ «Стайки», що розташований в АДРЕСА_1 , загальною площею 507,6 кв.м, до складу якого входять нежилі приміщення: А - слюсарня-майстерня площею 82,2 кв.м, Б - трансформатор площею 64,5 кв.м, В -адміністративний будинок площею 48,2 кв.м, Г - столова площею 211,7 кв.м, Д - гараж площею 91,6 кв.м.

Судом підтверджено, що указаний перелік нерухомого майна, який є предметом договору купівлі-продажу від 05 липня 2002 року №2319, достовірно не містить інформації про продаж чи купівлю такого об'єкта нерухомого майна як «причал».

Отже, аналіз тексту вищевказаного договору засвідчує, що будь-яка гідротехнічна споруда з назвою «причал», у тому числі спірна, не була предметом договору купівлі-продажу від 05 липня 2002 року №2319, відповідно ніколи не відчужувалася на користь СПД ОСОБА_2 , що безумовно вказує на те, що державна реєстрація права приватної власності на таку гідротехнічну споруду здійснена на підставі документа, що відповідно до вимог ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не є правовстановлюючим, відтак є незаконною.

Будь-яких інших правовстановлюючих документів, на підставі яких здійснено державну реєстрацію в ДРРП об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2460185732120, складовим елементом якого визначено спірний причал, матеріали реєстраційної справи в ДРРП не містять.

При цьому на підставі ретельного дослідження усіх матеріалів справи в їх сукупності судом констатовано, що спірний причал ніколи не перебував у складі придбаного ОСОБА_2 у ЗАТ «Стайки» цілісного майнового комплексу, оскільки не виявлено жодних підтверджуючих документів стосовно того, що спірний причал взагалі належав раніше на праві власності ЗАТ «Стайки».

Зокрема, долучені до Реєстраційної справи у ДРРП копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №6329047 від 26 січня 2005 року та виданої КП КОР «Південне БТІ» довідки №2044 від 22 липня 2021 року не містять жодного посилання на підтвердження факту існування причалу в переліку складових частин нерухомого майна, що увійшло до складу цілісного майнового комплексу ЗАТ «Стайки», відчуженого згодом на користь ОСОБА_2 .

Більше того, в долучених до Реєстраційної справи в ДРРП довідці про показники об'єкта нерухомого майна та технічний паспорт виробничого будинку станом на 05 вересня 2021 року, виданої ТОВ «Проекттехсервісгруп» від 05 вересня 2021 року №184/21, а також витязі з Реєстру будівельної діяльності від 14 вересня 2021 року №TI01:2471-7191-6746-0410, причал літ. «І» зазначено як об'єкт благоустрою без зазначення будь-яких відомостей про його технічні параметри та характеристики, зокрема, його довжини, ширини, площі, матеріалу, з якого його зроблено.

Аналіз копій матеріалів інвентаризаційної справи №256 нерухомого майна ЗАТ «Стайки», у яке в ході приватизації шляхом викупу державного майна цілісного майнового комплексу заводу членами трудового колективу на підставі договору купівлі-продажу від 28 липня 1995 року №6/25-МП/ДВ згідно з розпорядженням Кагарлицької районної ради народних депутатів від 03 листопада 1995 року №346 перереєстровано Стайківський цегельний завод Державного міжнародного аеропорту «Бориспіль», підтверджується, що до складу цілісного майнового комплексу заводу будь-якої споруди під назвою «причал» не входило, спірна гідротехнічна споруда - «причал» ніколи не перебувала у власності вказаного товариства (дані Журналу зовнішніх обмірів, Експлікації внутрішніх площ, Планів та інших документів, які містяться у справі).

Таким чином, як вірно установлено судом першої інстанції жодних документів, які б достовірно підтверджували факт вибуття із власності держави та правомірного набуття права власності як ЗАТ «Стайки», так і ОСОБА_2 на спірний причал до здійснення державної реєстрації в ДРРП об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2460185732120, у складі якого безпідставно відображено й спірний причал, відповідачем не надано, у тому числі такі відомості відсутні і в архіві органів державної реєстрації, що діяли до 2013 року, і в архівній складовій ДРРП.

Стосовно тверджень апелянта про законність приватизації ЗАТ «Стайки» спірного причалу у складі цілісного майнового комплексу, прокуратура зазначила, що за правилами цивільного законодавства Української РСР, що діяло в період приватизації Стайківського цегельного заводу Державного міжнародного аеропорту «Бориспіль» та правовідносин щодо відчуження ЗАТ «Стайки» приватизованого цілісного майнового комплексу заводу на користь СПД ОСОБА_2 , предметом договору купівлі-продажу може бути виключно майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.

Однак, враховуючи доведеність факту відсутності у ЗАТ «Стайки» будь-яких прав на спірний причал, відчуження його на користь СПД ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 05 липня 2002 року №2319 є неможливим, у тому числі у силу принципу Nemo plus iures transferre potest quam ipse habet («Ніхто не може передати більше прав, ніж має сам»), й не підтверджується жодним належним, допустимим чи будь-яким іншим достовірним доказом.

З огляду на вказане, реєстрація права приватної власності ОСОБА_2 на спірну гідротехнічну споруду як складового елемента цілісного майнового комплексу з реєстраційним номером об'єкта нерухового майна 2460185732120 здійснена за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів, обмежує як право власності держави на неї, так і права інших фізичних та юридичних осіб щодо належного її використання для підходу, швартування, стоянки та обслуговування суден, посадки і висадки пасажирів, здійснення вантажних операцій тощо.

Щодо тверджень про недоведеність факту набуття державою права власності на спірний причал, а також стосовно нетотожності державного причалу №1 та належного відповідачу причалу літ. І, прокуратура зазначила, що звертаючись до суду з вищевказаною позовною заявою, прокурором чітко обґрунтовано підстави та обставини порушення інтересів держави в особі уповноваженого органу управління спірним майном - Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (на даний час - Міністерство розвитку громад та територій України).

На підтвердження факту належності державі спірної гідротехнічної споруди внутрішніх водних шляхів - причалу №1 надано витяг з ДРРП щодо об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2641623232120, довідку ДП «Адміністрація річкових портів» №01/01-849 від 21 вересня 2022 року, а також витяг з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна №10-15-2993 від 15 лютого 2022 року.

Нездійснення державної реєстрації прав держави на спірне майно до 05 жовтня 2022 року, не свідчить про відсутність такого права на це майно у держави в особі відповідного уповноваженого органу управління державним майном, оскільки на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової їх реєстрації.

Враховуючи відсутність будь-яких договірних відносин між позивачем (як уповноваженим державою органом на управління спірним державним майном) та відповідачем з приводу приватизації чи іншого відчуження у приватну власність спірного причалу, а також будь-яких інших рішень уповноважених державою органів про приватизацію чи передачу спірного майна у власність відповідача чи будь-якої іншої особи, даний об'єкт нерухомого майна вочевидь ніколи не вибував із володіння його дійсного власника - держави, а державна реєстрація права приватної власності ОСОБА_2 на цей об'єкт здійснена за відсутності передбачених законом підстав та відповідних правовстановлюючих документів, на підставі яких таке право могло виникнути у законний спосіб.

Отже, у даному випадку у силу принципу Nemo plus iures transferre potest quam ipse habet («Ніхто не може передати більше прав, ніж має сам») відсутні докази виникнення права власності на спірне нерухоме майно й у майбутніх його набувачів після смерті ОСОБА_2 , у тому числі ОСОБА_1 .

Щодо доводів апелянта про нетотожність обох причалів - причалу №1 інв. № 24724 та причалу літ. І, то вони спростовуються проведеним 30 жовтня 2023 року оглядом місця події у кримінальному провадженні №42023112340000267 від 13 жовтня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, що розпочате за фактом службової недбалості в діях державного реєстратора Глевахівської сільської ради Київської області під час реєстрації права приватної власності на спірну гідротехнічну споруду, за участі представників балансоутримувача спірного державного майна на праві господарського відання ДП «Адміністрація річкових портів», а саме огляду гідротехнічної споруди причалу №1інв. №24724, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Під час огляду установлено, що вказаний залізобетонний причал має довжину 110 метрів та ширину 10 метрів, має 4 швартові пристрої; з північної сторони частково огороджений; на огородженій частині території під час здійснення указаної процесуальної дії знаходився охоронець ОСОБА_5 , який повідомив, що ним фактично здійснюється охорона усієї гідротехнічної споруди - причалу, який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

При цьому, відмінність адрес причалу №1 та причалу літ. І, яка полягає виключно в номері будинку по АДРЕСА_1 жодним чином не свідчить про нетотожність цих двох об'єктів, як і не змінює правову природу такого майна та дійсного його місця розташування на місцевості.

Натомість, указане надало додаткову можливість здійснити неправомірну реєстрацію права приватної власності на державне майно - причал, безпідставно включивши його до складу придбаного у ЗАТ «Стайки» виробничого будинку за відсутності для цього достатніх правових підстав.

Крім того, факт тотожності причалу №1 та причалу літ. І підтверджено показами старости села Стайки Обухівського району Київської області ОСОБА_7 , який був допитаний як свідок у кримінальному провадженні №42023112340000267 від 13 жовтня 2023 року та повідомив, що на території села Стайки знаходяться дві гідротехнічні споруди внутрішніх водних шляхів - причальні стінки.

Перша - розташована в північній частині села по руслу річки Дніпро та тривалий час перебувала у користуванні ОСОБА_2 , а друга - розташована південніше по руслу річки Дніпро.

В матеріалах цієї цивільної справи також мітиться витяг з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна від 15 лютого 2022 року №10-15-2993, згідно якого в с. Стайки Обухівського району Київської області у власності держави перебуває два причали.

Актуальними відомостями, які містяться у відкритому доступі в мережі інтернет на інтернет-ресурсі «Карти Google» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 також підтверджується розташування на території села Стайки на земельних ділянках, які межують з урізом води річки Дніпро, лише двох причалів, що розміщені по обидва краї АДРЕСА_2 .

Твердження відповідача про порушення вимог кримінального процесуального закону під час здійсненого 30 жовтня 2023 року огляду володіння ОСОБА_1 без її добровільної згоди, напряму підтверджують факт тотожності державного причалу №1 інв. №24724 та приватного причалу літ. І

Звертає увагу, що дійсно 30 жовтня 2023 року у рамках досудового розслідування кримінального провадження №42023112340000267 від 13 жовтня 2023 року здійснено огляд гідротехнічної споруди - причалу №1 інв. №24724 державної власності, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 2641623232120, уповноваженим органом управління яким виступає на цей час Міністерство розвитку громад, територій України, а його балансоутримувачем - ДП «Адміністрація річкових портів».

Вказаний огляд проводився з дозволу та за участі представника балансоутримувача державного майна - ДП «Адміністрація річкових портів», який на праві господарського відання володіє вказаним державним майном.

Огляд проводився з публічно доступної місцевості, яка не містить жодних обмежувальних знаків.

При цьому, жоден із учасників вказаної слідчої дії не заходив на розташовану поруч огороджену металевою сіткою територію, на якій розміщено виробничий будинок та інші господарські споруди, належні на праві власності ОСОБА_1 .

Зауважує, що кримінальним процесуальним законом не встановлені жодні обмеження щодо проведення огляду публічно доступних місць.

Під час проведення вказаного огляду слідчим виконано вимоги ч. 4 ст. 237 КПК України, яка передбачає, що особи, у присутності яких здійснюється огляд, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу огляду.

На виконання цих вимог процесуального закону до протоколу огляду внесені відомості, надані добровільно охоронцем ОСОБА_5 , який на той час перебував на огородженій території та вказав на належність оглянутого причалу ОСОБА_1 .

За таких обставин, твердження представника відповідача про те, що 30 жовтня 2023 року проводився огляд майна саме ОСОБА_1 без її добровільної згоди, додатково вказують на тотожність державного причалу №1 інв. №24724 та зареєстрованого з 25 травня 2023 року за нею на праві приватної власності причалу літ.І.

Щодо тверджень апелянта про обрання прокурором неналежного способу захисту інтересів держави, прокуратура у відзиві зазначила, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним.

Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

З огляду на викладені обставини справи, спірний об'єкт нерухомого майна - причал №1, перебував і продовжує перебувати у державній власності, ніколи не відчужувався на користь будь-яких інших фізичних та юридичних осіб, і не міг бути відчужений останніми на користь третіх осіб.

Щодо доводів про непропорційність втручання у право апелянта на мирне володіння власним майном, прокуратура зазначає, що з огляду на характер спірних правовідносин не вбачається невідповідності заходу втручання держави у право володіння та користування відповідача щодо спірного причалу критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

У даній справі наявність «інтересу держави» полягає у порушенні її законного права як дійсного власника спірного майна у зв'язку із реєстрацією права приватної власності на той самий об'єкт нерухомості, що є імперативно обмеженим в цивільному обороті, неможливістю за викладених обставин здійснювати функції з його володіння, належного використання та розпорядження таким державним майном, тобто управління належним державі майном.

З урахуванням наведеного, Обухівська окружна прокуратура просила, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 26 березня 2025 року залишити без змін.

Також, відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 26 березня 2025 року подало і Міністерство розвитку громад та територій.

В обґрунтування відзиву зазначило, що sз наявних у матеріалах справи документів вбачається, що власником нерухомого майна: гідротехнічної споруди - причалу №1 інв. №24724 площею 1149,1 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,є держава в особі Мінрозвитку (колишня назва - Мінінфраструктури), переданого на праві господарського відання ДП «АРП».

Згідно інформації із Інвентаризаційного опису основних засобів на 01 вересня 1994 року Стайківського цегельного заводу Державного міжнародного аеропорту «Бориспіль», визначено перелік майна, яке планується включити до приватизації шляхом викупу об'єктів цього державного підприємства.

Відповідно до Договору купівлі-продажу №6/25-МП/ДВ від 28 липня 1995 року державного майна Стайківського цегляного заводу Державного міжнародного аеропорту «Бориспіль» Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області (орган приватизації, Продавець) продало товариству покупців членів трудового колективу Стайківського цегляного заводу Державного міжнародного аеропорту «Бориспіль» державне майно цілісного майнового комплексу Стайківського ЦЗ ДМА «Бориспіль».

Згідно умов пункту 1.1 Договору, майно підприємства включає в себе всі його активи й пасиви, інвентар, обладнання, устаткування та інше майно згідно з актом інвентаризації.

Пунктами 1.2, 3.1, 3.2. Договору передбачено передачу об'єкта приватизації Актом прийому-передачі, який підписується сторонами.

Отже, згідно умов вказаного Договору, на підставі Акту прийому-передачі державного майна цілісного майнового комплексу Стайківського ЦЗ ДМА «Бориспіль» від 29 вересня 1995 року, Продавцем передано, а Покупцем прийнято державне майно цілісного майнового комплексу Стайківського ЦЗ ДМА «Бориспіль» згідно відомостей інвентаризації та бухгалтерського звіту за станом на 01 вересня 1994 року (з урахуванням індексації на 01 вересня 1995 року).

Проте, відповідно до відомостей розрахунку вартості будівель, споруд і передавальних пристроїв за станом на 01 вересня 1994 року, що містяться у приватизаційній справі Стайківського ЦЗ ДМА «Бориспіль» (витяг наявний в матеріалах справи), на балансі Стайківського ЦЗ ДМА «Бориспіль» перебували: цехова контора цегляного заводу, приміщення трансформаторної підстанції, криниця, сарай для сушки цегли.

Однак, матеріали приватизаційної справи не містять інформації про гідротехнічну споруду - Причал №1 інв. №24724, а отже така споруда не входила та не могла входити у цілісний майновий комплекс Стайківського ЦЗ ДМА«Бориспіль», не могла бути включена до статутного фонду ЗАТ «Стайки».

З огляду на відсутність документів, якими б було підтверджено належність набуття ЗАТ «Стайки» спірного майна у спосіб, встановлений законодавством України, ЗАТ «Стайки» не мало законних прав на відчуження Об'єкту на користь ОСОБА_2 .

У матеріалах справи наявний витяг з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна, доданий до листа Фонду державного майна України від 15 лютого 2022 року №10-15-2993, який містить інформацію, що об'єкт нерухомого майна причал №1, загальною площею 1149,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , реєстровий номер майна: 33404067.271.ЛКУОРМ432,код та назва майна відповідно до класифікатора державного майна: 2151.2 Портові споруди річкові, інвентарний номер майна: 24724, є державним майном, органом управління якого є Міністерство, балансоутримувачем є ДП «АРП».

Також, в матеріалах справи наявний витяг з Державного реєстру речових прав та нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19 грудня 2023 року №3590943910, стосовно об'єктів нерухомого майна за реєстровим номером 2641623232120 з якого вбачається, що підставою для державної реєстрації є, у тому числі, витяг з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна, серія та номер: 10-15-2993, виданий 15 лютого 2022 року Фондом державного майна України, тобто ДП «АРП» надано визначені законодавством документи для реєстрації права власності за Державою Україна в особі Міністерства на об'єкт нерухомого майна: причал №1, загальною площею 1149,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, відповідно до підпункту 5.2.2 пункту 5.2 наявного в матеріалах справи Статуту ДП «АРП» вживає заходи щодо запобігання протиправного використання та відчуження державного майна, що належить йому на праві господарського відання.

Судом першої інстанції досліджено також звернення ДП «АРП» до Київської обласної прокуратури листом від 05 липня 2023 року №01/05-736 з повідомленням про виявлення інформації щодо того, що на державне майно - гідротехнічна споруда причал №1 інв. №24724 за адресою АДРЕСА_1 , безпідставно відчужено та протиправно здійснено реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно речове право - право приватної власності, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №2460185732120, що включала в себе причал літ. «І» за ОСОБА_2 .

У витязі з Реєстру досудових розслідувань від 19 грудня 2023 року міститься інформація про реєстрацію 13 жовтня 2023 року кримінального провадження №42023112340000267 про можливе вчинення кримінального правопорушення за ст. 367 ч. 1 КК України, яке виявлено за результатами опрацювання матеріалів, зібраних у порядку статті 23 ЗУ «Про прокуратуру» та у якому встановлено, що внаслідок службової недбалості державного реєстратора Глевахівської сільської ради Київської області до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відомості про право приватної власності ОСОБА_2 на об'єкт нерухомого майна - Виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2460185732120), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , до складової частини такого будинку включено Причал літ. «І», незважаючи на те, що вказана гідротехнічна споруда не може бути складовою будинку, не може перебувати у приватній власності, а перебуває у державній власності, що підтверджується відповідними відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також вищеозначеним витягом з Єдиного реєстру об'єктів державної власності.

При цьому, органами прокуратури було встановлено, що за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на вищевказану гідротехнічну споруду внутрішніх водних шляхів (причал) без достатніх правових підстав, а саме: на підставі договору купівлі-продажу від 05 липня 2023 року №2319, укладеного із ЗАТ «Стайки», не зважаючи на те, що спірне нерухоме майно не було предметом вказаного договору.

Зокрема судом першої інстанції надано повноцінну оцінку діям державного реєстратора Глевахівської сільської ради Київської області Кияниці Н.М. щодо внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право приватної власності ОСОБА_2 на об'єкт нерухомого майна - Виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами із реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 2460185732120, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , про що прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 60478222 від 21 вересня 2021 року.

Причал літ. «І» згідно з такими відомостями визначено як складову частину виробничого будинку.

У свою чергу, підставою для реєстрації права власності за ОСОБА_2 на спірне майно став договір купівлі-продажу від 05 липня 2002 року №2319, укладений між ЗАТ «Стайки (продавець) та СПД ОСОБА_2 (покупець), згідно якого продавець продав, а покупець купив цілісний майновий комплекс, який є власністю ЗАТ «Стайки», що розташований в АДРЕСА_1 (п. 1 Договору).

Водночас, предметом вказаного Договору (п. 2) визначено цілісний майновий комплекс загальною нежитловою площею 507,6кв.м., до складу якого входять нежилі приміщення: А - слісарня-майстерня нежилою площею 82,2 кв.м., Б - трансформатор нежилою площею 64,5кв.м., В - адміністративний будинок нежилою площею 48,2 кв.м., Г - столова нежилою площею 211,7 кв.м., Д - гараж нежилою площею 91,6 кв.м.

Таким чином, суд дійшов вірних висновків узагальнено про те, що вказаним договором засвідчено, що спірна гідротехнічна споруда - причал, не був предметом договору купівлі-продажу від 05 липня 2002 року №2319, відповідно не відчужувався на користь суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 , а державна реєстрація права приватної власності на останній здійснена на підставі документа, що не є правовстановлюючим для проведення реєстраційних дій щодо спірного майна.

Отже, законним та логічним є висновок щодо обґрунтованості позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні державою в особі Мінрозвитку права користування та розпоряджання державним майном - гідротехнічною спорудою «причал №1» інв. №24724 площею 1149,1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на гідротехнічну споруду - Причал літ. «І», адже така реєстрація проведена незаконно, не є підтвердженням права приватної власності на державне майно, а саме майно з державної власності не вибувало.

Судом було встановлено відсутність законних підстав набуття права власності в апелянтом на гідротехнічну споруду «причал №1» інв. №24724 площею 1149,1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Звертає увагу також на те, що причал №1 (інв. №24724) площею 1149,1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 є об'єктом критичної інфраструктури, який не підлягає приватизації та вибуттю із державної власності у будь-який спосіб, з огляду на що., рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, твердження апелянта, викладені в апеляційній скарзі є суперечливими, безпідставними, а вимоги скарги такими, що задоволенню не підлягають.

Просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 26 березня 2025 року, а вказане рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що у державній власності перебуває гідротехнічна споруда - причал №1 інв. №24724 площею 1149,1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У 2021 році на замовлення ДП «Адміністрація річкових портів» проведено технічну інвентаризацію вказаного об'єкта нерухомого майна.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно установлено, що за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на вищевказану гідротехнічну споруду внутрішніх водних шляхів (причал) без достатніх правових підстав, а саме: на підставі договору купівлі-продажу від 05 липня 2002 року №2319, укладеного із ЗАТ «Стайки», незважаючи на те, що спірне нерухоме майно не було предметом вказаного договору.

Державним реєстратором Глевахівської сільської ради Київської області Кияницею Н.М. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відомості про право приватної власності ОСОБА_2 на об'єкт нерухомого майна - Виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами із реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 2460185732120, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , про що прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 60478222 від 21 вересня 2021 року.

Підставою для реєстрації права власності за ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно став договір купівлі-продажу від 05 липня 2002 року №2319, укладений між ЗАТ «Стайки» (продавець) та СПД ОСОБА_2 (покупець), згідно якого продавець продав, а покупець купив цілісний майновий комплекс, який є власністю ЗАТ «Стайки», що розташований в АДРЕСА_1 (п. 1 Договору).

Текст вищевказаного договору засвідчує, що спірна гідротехнічна споруда - причал не був предметом договору купівлі-продажу від 05 липня 2002 року №2319, відповідно не відчужувався на користь СПД ОСОБА_2 , а державна реєстрація права приватної власності на останній здійснена на підставі документа, що не є правовстановлюючим для мети реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тому відповідна реєстрація прав є незаконною.

З північної сторони частково огороджений.

Таким чином, під час огляду місця події підтверджено факти, викладені у листі ДП «Адміністрація річкових портів» від 05 липня 2023 року №01/05-736 стосовно того, що на об'єкт нерухомого майна, який перебуває у власності держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України - причал №1 інв. №24724, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 2641623232120 одночасно зареєстровано право приватної власності за ОСОБА_1 як на складову частину Виробничого будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 2460185732120 під назвою Причал літ. «І», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

КП КОР «Київське обласне бюро технічної інвентаризації» з листом від 28 вересня 2023 року №136 надано копію реєстраційної справи ЗАТ «Стайки» з якої вбачається, що спірна гідротехнічна споруда - причал, ніколи не перебувала у власності вказаного товариства.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що СПД ОСОБА_2 і відповідач ОСОБА_1 не є добросовісними набувачами спірного майна так як майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що вказані набувачі повинні були знати так як приватизація причальних гідротехнічних споруд внутрішніх водних шляхів стала можливою тільки з набуттям чинності ЗУ «Про внутрішній водний транспорт» 01 січня 2022 року, яким внесено зміни до статті 4 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна», якою передбачено, можливість приватизації річкових причальних споруд.

Вказані особи мали реальну можливість ознайомитись з вказаними нормативними актами і самою річковою причальною спорудою.

Заперечення представників відповідача , що причал №1 та об'єкт благоустрою - Причал І знаходяться за різними адресами суперечать поясненням представників відповідача, що спірне майно набуто законно в порядку приватизації трудовим колективом і про приватизацію майна трудовим колективом зазначає прокурор в позові, але вказує, що спірне майно не ввійшло в перелік цілісного майнового комплексу.

Єдиним володільцем спірного об'єкта - причалу в складі Виробничого будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 2460185732120 на даний час є ОСОБА_1 , яка успадкувала спірне майно на підставі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя (колишнього подружжя) від 25 травня 2023 року №543 та свідоцтва про право на спадщину від 25 травня 2023 року №544, які є нікчемними в цій частині, то відновлення порушених інтересів держави можливе шляхом усунення перешкоди у здійсненні нею в особі уповноваженого органу управління спірним державним майном, а саме Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України, права користування та розпорядження вищевказаним державним майном - спірною гідротехнічною спорудою - причалом №1 інв. №24724 площею 1149,1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на гідротехнічну споруду - Причал літ. «І», що є складовою частиною об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2460185732120, яким зареєстровано право приватної власності останньої на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги прокурора у даному спорі спрямовані на усунення перешкод у здійсненні Мінінфраструктури прав користування та розпорядження спірним нерухомим майном державної власності, на яке на цей час існує подвійна державна реєстрація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме як на причал №1 інв. №24724, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2641623232120) державної форми власності та як на складову частину Виробничого будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2460185732120) під назвою Причал літ. «І», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , приватної форми власності.

За таких обставин, наслідком задоволення таких позовних вимог стане не «збагачення» позивача, а виключно відновлення його порушених прав.

З висновками, викладеними у оскаржуваному рішенні погоджується і колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства, з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Статтею 1 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що його дія поширюється на відносини, які виникають у сфері реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень цих прав.

Державна реєстрація речових прав на об'єкт незавершеного будівництва та їх обтяжень проводиться у порядку, визначеному цим Законом, з урахуванням особливостей правового статусу такого об'єкта.

Згідно із ч. 8 ст. 18 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Відповідно до ч. 1ст. 27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі:

1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;

2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;

5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;

6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката;

7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;

9) судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації;

13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

13-1) договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об'єктом довірчої власності;

13-2) актів приймання-передачі нерухомого майна неплатоспроможного банку перехідному банку, що створюється відповідно до статті 42 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;

14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 2 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 в редакції від 02 липня 2021 року, яка діяла на момент прийняття спірного рішення про державну реєстрацію закінчений будівництвом об'єкт - закінчений будівництвом об'єкт, який після прийняття об'єкта в експлуатацію є самостійним об'єктом нерухомого майна.

Відповідно до п. 40 Порядку державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком.

У 1992 році Верховною Радою України Постановою «Про Державну програму приватизації майна державних підприємств» від 07 липня 1992 року було затверджено перелік підприємств та об'єктів, що не підлягають приватизації в 1992 році.

31 грудня 1992 року Кабінетом Міністрів України Декретом №26-92 «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається» було затверджено Перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація яких не допускається.

Вказані нормативно-правові акти визначали, що не підлягають приватизації портові споруди.

Відповідно до Правил технічної експлуатації портових споруд, затверджених Міністерством річкового флоту РФРСР 29 листопада 1973 року, введені в дію на території України наказом Головного управління річкового флоту при Раді Міністрів УРСР від 31 травня 1976 року №189, портові споруди: гідротехнічні та берегові.

До портових споруд відносяться причальні споруди, загороджувальні та берегоукріплювальні споруди, портові склади, пасажирські та службово-виробничі будівлі, підкранові шляхи, автодороги, площадки відкритого зберігання вантажів, акваторії, рейди, мережі зливової каналізації.

Таким чином, поняття «портові споруди» є більш широким та включає у себе в тому числі «гідротехнічні споруди».

Законом України «Про приватизацію державного майна» від 04 березня 1992 року №2163-ХІІ в редакції з 19 лютого 1997 року до об'єктів, що мають загальнодержавне значення та не підлягали приватизації було віднесено акваторії портів, причали всіх категорій і призначень, причальні у портах і гідрографічні споруди, набережні причалів, захисні споруди та системи сигналізації, портові системи інженерної інфраструктури та споруди зв'язку, енерговодопостачання та водовідведення, автомобільні дороги та залізничні колії (до першого розгалуження за межами території порту), навчальний та гідрографічний флот, майнові комплекси судноплавних інспекцій.

Таким чином, суб'єкти господарювання недержавної форми власності не можуть мати у власності гідротехнічні споруди, які побудовані до приватизаційних процесів в державі.

Приватизація причальних гідротехнічних споруд внутрішніх водних шляхів стала можливою з набуттям чинності ЗУ «Про внутрішній водний транспорт» 01 січня 2022 року, яким внесено зміни до статті 4 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна», якою передбачено, можливість приватизації річкових причальних споруд.

Закон України «Про господарські товариства» визначав, що товариство є власником:

- майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність;

- продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності;

- одержаних доходів;

- іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Стаття 13 ЗУ «Про господарські товариства» передбачала, що вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Вклад, оцінений у карбованцях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді.

Таким чином, майно, яке передавалось державою до статного фонду акціонерного товариства, було вкладом держави.

Акціонерне товариство, створене у процесі приватизації шляхом перетворення державного підприємства, набуло у власність лише те державне майно, яке передане йому як вклад у статутний фонд.

Відповідно до наказів Фонду державного майна України від 25 листопада 2003 року №2097, 12 січня 2017 року №17 документом, який визначає перелік об'єктів, які включені до статутного фонду (капіталу) при приватизації державних підприємств є перелік об'єктів нерухомого майна, переданого у власність відкритому акціонерному товариству, форма якого затверджена відповідним наказом.

Перелік затверджується державним органом приватизації на підставі поданих акціонерним товариством (його правонаступником, іншими визначеними суб'єктами) документів.

Отже, до статутного фонду акціонерного товариства, створеного у процесі приватизації, включені виключно ті об'єкти нерухомого майна, які вказані у переліку, що затверджений органом приватизації.

Пункт 9 листа Вищого арбітражного суду України від 31 січня 2001 року №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом» визначив правовий статус державного майна, «що ж до права державної власності, то незалежно від того, на балансі якого підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності».

Таким чином, майно (об'єкти), яке не передане у статутний фонд акціонерного товариства, створеного в процесі приватизації, а саме:

- майно, яке не підлягало приватизації;

- майно, щодо якого не було проведено оцінку згідно з встановленою законодавством методикою;

- майно, щодо якого було прийнято рішення про його не включення до статутного фонду акціонерного товариства, у т.ч. т.зв. об'єкти соціально-побутового призначення;

- майно, яке не було належним чином обліковане під час проведення інвентаризації при приватизації державного підприємства, належить державі незалежно від того, на балансі якого підприємства воно обліковується чи взагалі не обліковується.

Відповідно до п. 3 наказу Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19 травня 1999 року №908/68, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24 червня 1999 року за №414/3707 встановити, що забезпечення реалізації Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 року №1703 «Про Концепцію розподілу між центральними і місцевими органами виконавчої влади повноважень з управління об'єктами державної власності та заходи щодо її реалізації» здійснюють державні органи приватизації (центральний апарат та регіональні відділення Фонду державного майна України) (згідно з чинним законодавством).

Згідно п. 4.1. Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19 травня 1999 року №908/68, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24 червня 1999 року за №414/3707 Регіональні відділення Фонду державного майна України організовують контроль за утриманням, зберіганням та використанням державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, та звітують про стан управління майном відповідно до встановленого законодавством порядку.

Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про Фонд державного майна України» від 09 грудня 2011 року, Фонд державного майна України проводить інвентаризацію, оцінку цілісних (єдиних) майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, що передаються в оренду Фондом державного майна України, а також нерухомого майна та майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств, утворених у процесі приватизації (корпоратизації), або виступає її замовником, укладає договори на проведення оцінки зазначеного майна та затверджує акти оцінки (висновки про вартість майна); приймає рішення про подальше використання державного майна (крім матеріальних носіїв секретної інформації), що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації.

Закон України «Про внутрішній водний транспорт» від 03 грудня 2020 року, який набрав чинності 01 січня 2021 року, визначає, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту здійснює визначені законодавством повноваження з питань управління об'єктами інфраструктури внутрішнього водного транспорту державної форми власності.

Таким чином, до набуття чинності ЗУ «Про внутрішній водний транспорт» управління гідротехнічними спорудами, які не увійшли до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації мав здійснювати Фонд державного майна України, крім випадків, коли окремі об'єкти були передані до сфери управління інших органів.

Після набрання чинності ЗУ «Про внутрішній водний транспорт» органом управління державними гідротехнічними спорудами є Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України.

Такі обставини та факти вказують на те, що оформлений у приватну власність причал не може бути складовою частиною виробничого будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, а в дійсності є гідротехнічною спорудою внутрішніх водних шляхів, яка до того ж, перебуває в державній власності.

З огляду на вказане, реєстрація права приватної власності на спірну гідротехнічну споруду - причал № 1, обмежує як право власності держави на неї, так і права інших фізичних та юридичних осіб щодо належного її використання для підходу, швартування, стоянки та обслуговування суден, посадки і висадки пасажирів, здійснення вантажних операцій тощо.

Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

А в ст. 255 ЦК УРСР встановлено, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Згідно із ст. 145 ЦК УРСР, якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник праві витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.

В справі яка переглядається, державним реєстратором під час здійснення 16 вересня 2021 року державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно проігноровано той факт, що причал не входив до складу цілісного майнового комплексу, який відчужувався згідно договору купівлі-продажу від 05 липня 2002 року №2319 ЗАТ «Стайки» на користь СПД ОСОБА_2 , та за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів на вказане нерухоме майно прийняв рішення про державну реєстрацію права приватної власності на останнє, безпідставно включивши його в склад цілісного майнового комплексу з реєстраційним номером об'єкта нерухового майна 2460185732120.

Згідно зі ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Стаття 334 ЦК України визначає момент набуття права власності за договором, зокрема, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Разом з тим, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Суть державної реєстрації прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.

У п. 59 постанови Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі №911/30/22 зроблено висновок про те, що факт існування реєстрації права власності на майно за особою на підставі документів, які не підтверджують існування у неї відповідного речового права, суперечить самій суті державної реєстрації прав, позаяк правопорядок не може визнавати і підтверджувати право власності, якого не існує.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються правовий режим власності.

Законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

У відповідності до норми ч. 3 ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на момент внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно від 16 вересня 2021 року про право власності ОСОБА_2 на спірне майно) речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

Таким чином, нездійснення державної реєстрації прав держави на спірне майно до 05 жовтня 2022 року, не свідчить про відсутність такого права на це майно у держави в особі Міністерства інфраструктури України (на даний час - Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України), оскільки на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової їх реєстрації.

Статтею 326 ЦК України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України, саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно із ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 3 ЦК України закріплено загальні засади цивільного законодавства, якими є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Зі змісту ст.ст. 12, 13 ЦК України випливає, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.

Особа може відмовитися від свого майнового права.

Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства.

Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.

Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 погодилась з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №577/5321/17 про те, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.

Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

Однак, цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочинами, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності Українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

При цьому при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразова звертала увагу й на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом, а також відзначила, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. (Аналогічні висновки викладені також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №463/5896/14-ц (п. 72)).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з огляду на відсутність в дійсності у спадкодавця права власності на спірне нерухоме майно - причал літ. «І», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , чи причал №1, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 як спадкоємець після смерті ОСОБА_2 не могла отримати спірний об'єкт нерухомого майна у спадщину, а тому видані останній свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя (колишнього подружжя) від 25 травня 2023 року №543 та про право на спадщину від 25 травня 2023 року №544 в частині права власності на спірний причал є як такими, що порушують публічний порядок та суперечать інтересам держави, а отже є нікчемними.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

За змістом ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З огляду на викладене, вбачається, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ст. 22 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Статтею 24 вказаного Закону визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяження.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону.

У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України.

Розглядаючи справи про скасування державної реєстрації прав, суд фактично вирішує спір про право, оскільки скасування такої реєстрації безпосередньо пов'язано з підставою її проведення, з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право, так як сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набутого певною особою права власності.

Під час розгляду справ цієї категорії суд надає оцінку всім обставинам, які мали місце при здійсненні реєстрації права, а саме:

а) неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цих відомостей);

б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому

в) в цієї особи відсутнє право власності, а отже

г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини).

Суд, задовольняючи позов, зокрема, про скасування державної реєстрації прав, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

Тобто, задоволення вимоги про скасування державної реєстрації права власності призводить до відновлення порушених прав особи (дійсного власника), оскільки суд вирішує спір про право, наявний між сторонами.

Отже, такий спір щодо законності державної реєстрації речового права на нерухоме майно пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна.

Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

При цьому Велика Палата Верховного суду у постанові від 21 грудня 2022 року у справі №914/2350/18 (914/608/20) виснувала, що «з урахуванням конкретних обставин справи та положень аб.аб. 2 та 3 ч. 3 ст. 26 Закону № 1952-IV задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами).

Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове права позивача на спірне майно, чим опосередковується відновлення становища, яке існувало до порушення, що відповідає способу захисту, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України, та є ефективним способом захисту порушених прав держави.

У справі яка переглядається, наявні порушення інтересів держави та підстав для їх представництва прокурором.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 5 ЗУ «Про внутрішній водний транспорт», центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту, здійснює визначені законодавством повноваження з питань управління об'єктами інфраструктури внутрішнього водного транспорту державної форми власності.

Пунктами 11, 18, 30, 38 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про управління об'єктами державної власності» передбачено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань ведуть облік об'єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів; у випадках передбачених законодавством погоджують або приймають рішення про передачу об'єктів державної власності, у тому числі, до сфери управління інших органів; виконують інші передбачені законодавством функції з управління об'єктами державної власності.

Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України (Мінінфраструктури) є центральним органом виконавчої влади, головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, серед іншого, державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України (п. 1 Положення про Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 року №460).

Згідно з п. 55 цього Положення Мінінфраструктури виконує відповідно до законодавства функції з управління об'єктами державної власності, тобто уповноважене державою на виконання функцій власника та органу управління спірним нерухомим майном, на яке поза волею держави незаконно зареєстровано право власності та яке використовується на цей час всупереч існуючих законодавчих обмежень.

Як зазначено вище, право власності на державне майно - гідротехнічну спорудою - причал №1 інв. №24724 площею 1149,1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за Мінінфраструктури.

Частиною 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно із ст.ст. 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно із ст. 28 ЗУ «Про центральні органи виконавчої влади», міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Враховуючи, що органом, уповноваженим державою на здійснення функцій держави у спірних правовідносинах, визначено Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, яке в силу положень ст.ст. 2, 318, 326 ЦК України, ст.ст. 1, 4, 6 ЗУ «Про управління об'єктами державної власності», ст. 28 ЗУ «Про центральні органи виконавчої влади» та інших нормативно-правових актів уповноважене управляти державним майном, яке перебуває у його власності, саме це Міністерство й наділене повноваженнями звертатись до суду за виявленим у цьому спорі фактом порушення майнових прав держави, чого останнім не зроблено.

У зв'язку з викладеним, уповноваженим органом, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, є Мінінфраструктури.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, на органи прокуратури України покладено функції у тому числі щодо представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 ЗУ «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно ст. 56 ЦПК України визначено право прокурора в позовній заяві самостійно визначати, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовувати необхідність захисту інтересів держави, а також зазначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі №3-рп/99 від 08 квітня 1999 року, прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99, поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Одночасно у відповідності до вищевказаного рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 в основі поняття «інтереси держави» завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств, з часткою державної власності в статутному фонді.

Проте, держава, може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

При цьому, нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17 та від 28 листопада 2018 року у справі №914/2612/17.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення володіння в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення (рішення Європейського суду з прав людини рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року).

У даній справі наявність «інтересу держави» полягає у порушенні прав власності держави, яка є дійсним власником спірного майна у зв'язку із реєстрацією права приватної власності на той самий об'єкт нерухомості, неможливість здійснювати функції з управління, належного використання та розпорядження таким державним майном.

Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, загалом перевіряє доводи про те, що втручання в право власності відбулося у зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зважаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05 липня 2001 року, «Аркуріта інші проти Італії» від 05 липня 2001 року, «Ріела проти Італії» від 04 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06 листопада 2008 року).

Таким чином, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини забезпечено врахування принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява є підставою для порушення справи в суді.

Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2019 року у справі №925/20/18, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

У відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі №5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі №915/478/18, постанова від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц).

Поряд з викладеним, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі №903/129/18 зазначено, що за подібних обставин необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства й відповідача, що відповідає принципу, закріпленому у Конституції України, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

З метою захисту інтересів держави прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежним чином.

У даному випадку у зв'язку з нездійсненням захисту інтересів держави, прокурор звертається до суду в інтересах Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України.

Варто зазначити, що позивач, як уповноважений суб'єкт владних повноважень, за наявності факту порушення інтересів держави, не звертався до суду за їх захистом.

Більше того, останній, надаючи інформацію на запит прокурора у порядку ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», жодної інформації щодо намірів та компетенції самостійного вирішення у позасудовому або судовому порядку порушених питань з метою усунення допущених порушень інтересів, не надав (лист Мінінфраструктури №13200/16/10-23 від 11 серпня 2023 року).

Враховуючи викладене, зазначені дії Мінінфраструктури як органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах, свідчать про неналежне здійснення своїх повноважень щодо захисту інтересів держави, а саме невжиття представницьких заходів для скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності на спірне нерухоме майно та ефективного захисту інтересів держави у цих правовідносинах.

Так, у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі №910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган.

При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Відповідну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 18 квітня 2019 року у справі №906/506/18, від 11 квітня 2019 року у справі №904/583/18, від 13 лютого 2019 року у справі №914/225/18, від 21 травня 2019 року у справі №921/31/18.

Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

При цьому бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло і з власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», і, якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові.

Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Окрім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року (справа №806/1000/17), від 10 травня 2018 року (справа №910/18283/17), від 17 жовтня 2018 року (справа №910/11919/17) не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Обухівською окружною прокуратурою у повній мірі виконано вимоги, передбачені ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, направленим повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманими від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Таким чином, керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області звертається з даним позовом до суду на захист інтересів держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, в порядку ч. 3 ст. 56 ЦПК України, ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» у зв'язку з нездійсненням Мінінфраструктури захисту інтересів держави у суді, як суб'єктом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Про пред'явлення цього позову до суду Обухівською окружною прокуратурою повідомлено Мінінфраструктури листом від 18 грудня 2023 року за №56-13950вих-23 про здійснення представництва інтересів держави в суді.

Отже, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов законної та обґрунтованої позиції, задовольняючи позовні вимоги, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відновлення порушених інтересів держави можливе шляхом усунення перешкоди у здійсненні нею в особі уповноваженого органу управління спірним державним майном, а саме Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України, права користування та розпорядження державним майном - спірною гідротехнічною спорудою - причалом №1 інв. №24724 площею 1149,1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на гідротехнічну споруду - Причал літ. «І», що є складовою частиною об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2460185732120, яким зареєстровано право приватної власності останньої на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який вона успадкувала на підставі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя (колишнього подружжя) від 25 травня 2023 року №543 та свідоцтва про право на спадщину від 25 травня 2023 року №544, які в свою чергу є нікчемними.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду, повторюють доводи відзиву на позовну заяву.

При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв'язку, та з урахуванням доведеності позовних вимог прокурора, ухвалено обґрунтоване рішення про їх задоволення.

Вірним є і висновок суду першої інстанції, викладений у додатковому рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 29 квітня 2025 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ДП «Адміністрація річкових портів» 16000 грн. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Так, при розгляді заяви ДП «Адміністрація річкових портів» судом було встановлено, що рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 26 березня 2025 року позов Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ДП «Адміністрація річкових портів» про усунення перешкод у розпорядженні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно - задоволено та вирішено усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України права користування та розпоряджання державним майном - гідротехнічною спорудою «причал №1» інв. №24724 площею 1149,1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на гідротехнічну споруду - Причал літ. «I», що є частиною об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2460185732120, якимзареєстровано право приватної власності на виробничий будинок з господарськими (допоміжними)будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, ДП «Адміністрація річкових портів» отримує професійну правничу допомогу у цій справі згідно додаткової угоди від 02 лютого 2024 року до договору про надання правової (правничої) допомоги з Адвокатом Сербуловим О.В. б/н від 06 січня 2019 року, яким визначено порядок розрахунку і умови сплати гонорару Адвокату.

Відповідно до п. 1.32 Договору (в редакції додаткової угоди від 02 лютого 2024 року) адвокат приймає на себе доручення Клієнта надати професійну правничу допомогу (юридичні послуги), представництво у справі №368/1863/23 Кагарлицького районного суду Київської області, в суді першої та апеляційної інстанції, а саме, складає, підписує та подає всі необхідні процесуальні документи (в тому числі заяви по суті справи), забезпечує представництво інтересів Клієнта в судовому засіданні.

Відповідно до п. 6.3.2 Договору (в редакції додаткової угоди від 02 лютого 2024 року) розмір гонорару Адвоката за участь в судовому засіданні у справі Кагарлицького районного суду Київської області №368/1863/23 в режимі відеоконференції в суді першої та, або апеляційної інстанції складає 2000 грн. за кожне судове засідання.

За наслідками розгляду цієї справи в суді першої інстанції Третя особа понесла витрати в сумі 24000 грн., що підтверджується наступним:

договором від 06 січня 2019 року;

додатковою угодою від 02 лютого 2024 року;

актом прийому - передачі наданих послуг від 07 лютого 2024 року №0702/01 за судове засідання від 07 лютого 2024 року;

актом прийому - передачі наданих послуг до рахунку від 13 березня 2024 року 00128 за судове засідання від 04 березня 2024 року;

актом прийому - передачі наданих послуг від 03 квітня 2024 року №0304/04 за судове засідання від 01 квітня 2024 року;

актом прийому - передачі наданих послуг від 23 вересня 2024 року №2309/02 за судове засідання від 12 вересня 2024 року;

актом прийому - передачі наданих послуг від 23 грудня 2024 року 2312/01 за судові засідання від 07 жовтня 2024 року, від 07 листопада 2024 року, від 29 листопада 2024 року, від 23 грудня 2024 року;

актом прийому - передачі наданих послуг від 28 березня 2025 року №2803/01 за судові засідання від 23 січня 2025 року, від 27 лютого 2025 року, від 10 березня 2025 року, від 26 березня 2025 року;

рахунком від 07 лютого 2024 року №00115;

рахунком від 13 березня 2024 року №00128;

рахунком від 03 квітня 2024 року №00145;

рахунком від 23 вересня 2024 року № НОМЕР_1 ;

рахунком від 23 грудня 2024 року №00218;

рахунком від 28 березня 2025 року №00224;

платіжною інструкцією від 14 лютого 2024 року №8077;

платіжною інструкцією від 18 березня 2024 року №8189;

платіжною інструкцією від 05 квітня 2024 року №8274;

платіжною інструкцією від 23 вересня 2024 року №8881;

платіжною інструкцією від 26 грудня 2024 року №9187.

Доказами надання професійної правничої допомоги адвокатом є протоколи судових засідань в яких відображено представництво адвокатом інтересів Третьої особи в судових засіданнях.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції врахував складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для третьої особи, яка не заявляла самостійних вимог та дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу з 24000 грн до 16000.

З висновками викладеними у додатковому судовому рішенні погоджується і колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 та ст.137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1. розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2. розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частиною 1 статті 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», визначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Пунктом 1 ч.2 ст.137 ЦПК України передбачено, що до витрат на професійну правничу допомогу відносяться: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; компенсації витрат адвоката.

Відповідно до 4. ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховним Судом у постановах від 08 березня 2023 року в справі №755/7694/20, від 22 листопада 2023 року у справі №757/31792/20 зазначено наступне.

«Частиною другою статті 134 ЦПК України передбачено право суду відмовити стороні у відшкодуванні витрат на правничу допомогу в разі неподання цією стороною попереднього розрахунку суми судових витрат.

Проте сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Реалізація судом цього права в кожному конкретному випадку залежить від встановлених обставин справи, а також інших чинників, зокрема внаслідок доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.».

Відповідно до ч. 1 ст. 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21, відповідно до якого: «аналіз положень статті 244 ГПК України та статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення.

Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги.

Також, додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за спеціальною заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури.

Так, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судовихдебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 1 ст. 246 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що докази на підтвердження загального розміру витрат на професійну правничу допомогу (договір, рахунки, акти, платіжні інструкції) не були в наявності в третьої особи і не могли бути подані до судових дебатів у справі, що підтверджується актом прийому - передачі наданих послуг від 28 березня 2025 року №2803/01 за судові засідання від 23 січня 2025 року, від 27 лютого 2025 року, від 10 березня 2025 року, від 26 березня 2025 року і рахунком від 28 березня 2025 року №00224, які були видані після оголошення вступної та резолютивної частини рішення суду в справі.

В заяві про ухвалення додаткового рішення наводились обґрунтування поважності причин, з яких докази, що долучалися до вказаної заяви, не могли бути подані до судових дебатів у справі так як зазначено про те, що докази були складені (створені) протягом розгляду справи судом.

У постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі №285/5547/21 зроблено висновок про те, що: «у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі.

У разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат».

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з ч. 1 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до ч. 9 ст. 83 ЦПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи.

Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

З аналізу вищенаведених норм права чітко вбачається, що:

По-перше, заява про ухвалення додаткового рішення мала бути подана представником третьої особи протягом 5 днів після ухвалення судового рішення, тобто до 31 березня 2025 року.

По-друге, одночасно з поданням доказів, долучених до заяви про ухвалення додаткового рішення, або до їх подання, представник третьої особи мав надіслати ці докази іншим учасникам справи.

Представник третьої особи подав до суду заяву та докази 31 березня 2025 року, тобто без пропущенням процесуального строку, передбаченого ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Так, на самій заяві міститься дата її формування в системі Електронний суд (31 березня 2025 року).

Система Електронний суд передбачає можливість одночасного подання заяви та доказів до суду та їх направлення іншим учасникам справи, про що формуються відповідні квитанції.

Зі змісту квитанцій про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС 31 березня 2025 року в 23 год.56 хв., долучених до заяви про ухвалення додаткового рішення, вбачається, що представник третьої особи надіслав заяву та докази учасникам справи та подав її до суду першої інстанції 31 березня 2025 року.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого суди, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, мають, серед іншого, оцінювати необхідність таких витрат.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1. складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2. часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3. обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4. ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У справі, яка переглядається встановлено, що поведінка відповідача у справі полягала у повному запереченні позовних вимог і невизнанні обставин справи, заявлені клопотань та відводів суду.

Відтак, витрати ДП «Адміністрація річкових портів» на професійну правничу допомогу є необхідними та неминучими, пов'язаними з розглядом справи, її складністю.

Адвокат забезпечував судове представництво третьої особи, серед іншого, приймав активну участь у судових засіданнях суду першої інстанції, надавав пояснення під час встановлення судом обставин справи та заперечував проти доводів та клопотань відповідача.

Разом з тим, оскільки представник третьої особи, який стверджував, що пояснення третьої особи складалися не ним, а він тільки брав участь у судових засіданнях у справі з готовою правовою позицією, яку тільки підтримував, щоразу висловлюючи ідентичні репліки, суд з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт, а також обсягом наданих послуг, правомірно зменшив розмір витрат на правничу допомогу, з 24000 грн до 16000 грн.

З урахуванням вищевикладеного, рішення суду першої інстанції, а також додаткове рішення суду першої інстанції, підлягають залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Окрім цього, подаючи відзив на апеляційну скаргу, представник ДП «Адміністрація річкових портів» зазначив, що у зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн., що складається із забезпечення адвокатом представництва третьої особи у двох судових засіданнях суду апеляційної інстанції.

Враховуючи вищезазначені норми матеріального права, наведену позицію Верховного Суду, щодо питання відшкодування витрат на правничу допомогу, а також те, що по справі було проведено 2 судові засідання, на якому сторони надавали свої пояснення та 1 засідання, на якому було проголошено вступну та резолютивну частини постанови суду апеляційної інстанції, з ОСОБА_1 на користь ДП «Адміністрація річкових портів» підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 4000 грн, заявлені представником третьої особи у відзиві на апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 26 березня 2025 року та додаткове рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 29 квітня 2025 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Державного підприємства «Адміністрація річкових портів» (код ЄДРПОУ 33404067) витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 18 грудня 2025 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба

Попередній документ

132725064

Наступний документ

132725066

Інформація про рішення:

№ рішення:	132725065
№ справи:	368/1863/23
Дата рішення:	18.11.2025
Дата публікації:	23.12.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Київський апеляційний суд
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про державну власність; щодо усунення перешкод у користуванні майном

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	(30.07.2024)
Результат розгляду:	Відмовлено у відкритті, кас. скарга необгрунтована
Дата надходження:	11.07.2024
Предмет позову:	про усунення перешкод у розпорядженні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно

Розклад засідань:

Минулі засідання (15)

17.01.2024 11:30	Кагарлицький районний суд Київської області
07.02.2024 13:00	Кагарлицький районний суд Київської області
04.03.2024 10:30	Кагарлицький районний суд Київської області
01.04.2024 12:00	Кагарлицький районний суд Київської області
12.09.2024 10:00	Кагарлицький районний суд Київської області
07.10.2024 14:15	Кагарлицький районний суд Київської області
07.11.2024 14:15	Кагарлицький районний суд Київської області
29.11.2024 00:00	Кагарлицький районний суд Київської області
29.11.2024 11:40	Кагарлицький районний суд Київської області
23.12.2024 11:00	Кагарлицький районний суд Київської області
23.01.2025 11:00	Кагарлицький районний суд Київської області
27.02.2025 10:00	Кагарлицький районний суд Київської області
10.03.2025 14:30	Кагарлицький районний суд Київської області
26.03.2025 16:00	Кагарлицький районний суд Київської області
29.04.2025 11:30	Кагарлицький районний суд Київської області