про залишення позову без розгляду
15 грудня 2025 рокусправа № 380/20159/24
зал судових засідань №11
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Петровської А.М.,
представника позивача Яніва М.В.,
представника відповідача Марциняка С.В.,
розглянувши у підготовчому засіданні у місті Львові клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Дослідно-механічний завод “Карпати» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення
у провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Дослідно-механічний завод “Карпати» код ЄДРПОУ 37958251, місцезнаходження: 81652, Львівська область, місто Новий Розділ, вулиця Ходорівська, буд. 4 до Головного управління ДПС у Львівській області код ЄДРПОУ 43968090, місцезнаходження: 79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, у якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 07.11.2023 № 24652/13-01-07-10 в частині застосування пені у сумі 4128565,83грн за порушення встановлених строків розрахунків по імпортному контракту від 21.10.2022 №UA211022, дата здійснення авансованого платежу 17.11.2022 року, імпортний контракт від 21.12.2021 №UA_GYO/21122021, дата здійснення авансованих платежів 18.08.2022, 16.09.2022 та 18.10.2022 року та імпортний контракт від 15.11.2022 №XCMGEAV3221115A, дата здійснення авансованих платежів 01.12.2022 та 19.12.2022 року.
Представник відповідача 05.11.2024 подав до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду без поважних причин. Клопотання обґрунтовано тим, що відповідно до пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України встановлено строк для звернення до суду у разі застосування платником податку досудового порядку оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання, протягом одного місяця від наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження. Рішення ДПС України від 04.01.2023 №138/6/99-00-06-01-02-06 позивач отримав 09.01.2024, а до суду з позовом про скасування згаданого податкового повідомлення-рішення позивач звернувся лише 29.09.2024, тобто з пропуском встановленого строку звернення до суду.
Представник позивача 22.11.2024 подав до суду заперечення на клопотання, у якому просив відмовити у його задоволенні. Заперечення обґрунтовані тим, що строк звернення до суду не пропущений, оскільки предметом розгляду є рішення відповідача, які стосуються нарахування грошових зобов'язань платника податків. Так, різниця природи рішень відповідача щодо нарахування грошових зобов'язань або інші рішення) впливає та зумовлює різницю у підходах щодо встановлення строків звернення до суду про їх оскарження. Тому вважає, що строк оскарження податкових повідомлень-рішень має становити 1095 днів і обчислюється з дня отримання платником податків таких рішення.
24.09.2025 представник відповідача подав до суду додаткові пояснення, у яких зазначив, що у постанові від 16.07.2025 у справі №500/2276/24 Велика Палата Верховного Суду розглянула питання про строки звернення до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень, у якій дійшла висновку, що пункт 56.19 статті 56 Податкового кодексу України є спеціальною нормою стосовно положень Кодексу адміністративного судочинства і підлягає застосуванню у податкових спорах, що стосуються оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань у випадку, коли платник податків попередньо використав адміністративну процедуру оскарження. Ця норма встановлює чіткий строк - один місяць від дня закінчення процедури адміністративного оскарження.
Ухвалою від 25.11.2024 суд залишив позовну заяву без руху.
Ухвалою від 13.01.2025 суд продовжив розгляд справи.
Ухвалою від 02.04.2025 суд зупинив провадження у справі.
Ухвалою від 10.09.2025 суд поновив провадження у справі.
Ухвалою від 03.11.2025 суд залишив позовну заяву без руху, у якій визнав причини пропуску Товариством з обмеженою відповідальністю “Дослідно-механічний завод “Карпати» строку звернення до суду неповажними, та визначив строк для подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску.
13.11.2025 представник позивача подав до суду заву про поновлення процесуального строку.
Ухвалою від 26.11.2025 суд продовжив розгляд справи.
У підготовчому засіданні представник відповідача клопотання про залишення позову без розгляду підтримав, просив позов залишити без розгляду.
У підготовчому засіданні представник позивача проти задоволення клопотання представника відповідача заперечив, просив відмовити у клопотанні представника відповідача.
Суд, вирішуючи клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду та заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. За змістом частини першої статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Правова регламентація поновлення процесуального строку забезпечується, серед іншого, приписами частин першої, третьої та шостої статті 121 КАС України. Вказані норми визначають, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли згаданим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й на природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Суд зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Частина четверта статті 122 КАС України передбачає, що якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об'єктивної можливості особи знати про такі факти.
Частина друга статті 55 Конституції України визначає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку, який в адміністративному судочинстві визначений як строк звернення до суду.
Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Зміст принципу правової визначеності розкрито у ряді рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Інакше кажучи, встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, Європейський суд з прав людини сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Суд, надаючи правову оцінку питанню визначенню моменту, з якого починається перебіг строку звернення до суду, враховує презумпцію знання законодавства (ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається), за змістом якої кожен вважається таким, що знає закони.
Правовою основою згаданої презумпції є обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Вказаний обов'язок закріплений частиною 1 статті 68 Конституції України. Суд наголошує на тому, що обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Як наслідок, у відповідності до наведеної презумпції закони повинен знати кожний. З цього положення випливає загальновідома формула, а саме - незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка детермінована частиною другою статті 68 Конституції України.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Отже, виходячи з положень статей 122 і 123 КАС України, суд повинен перевірити дотримання позивачем строку звернення до суду, чітко встановивши час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав, свобод чи інтересів, а в разі пропуску строку - дати оцінку поважності причин його пропуску та в залежності від з'ясованого відкрити провадження у справі або повернути позовну заяву (на стадії до відкриття провадження) чи залишити її без розгляду (на стадії після відкриття провадження).
Суд у цьому контексті зазначає, що відповідно пункту 56.19 статті 56 Податкового Кодексу України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 згаданої статті.
Суд встановив, що позивач оскаржив в адміністративному порядку спірне податкове повідомлення-рішення. За результатами розгляду скарги ДПС України прийняло рішення від 24.08.2023 №24612/6/99-00-06-01-02-06, яке позивач отримав 29.08.2023, а до суду з позовом про скасування згаданого податкового повідомлення-рішення позивач звернувся лише 27.09.2024.
Суд відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних відносинах.
У постанові від 16.07.2025 у справі №500/2276/24 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що пункт 56.19 статті 56 Податкового кодексу України є спеціальною нормою стосовно положень Кодексу адміністративного судочинства і підлягає застосуванню у податкових спорах, що стосуються оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань у випадку, коли платник податків попередньо використав адміністративну процедуру оскарження. Ця норма встановлює чіткий строк - один місяць від дня закінчення процедури адміністративного оскарження.
Суд також наголосив, що скорочення строку звернення до суду не є порушенням права на доступ до правосуддя, а відповідає принципу правової визначеності.
Метою встановлення процесуальних строків є забезпечення стабільності правовідносин та передбачуваності для обох сторін.
Конституційний Суд України раніше підтвердив, що подібні обмеження не звужують змісту права на судовий захист, а лише встановлюють чіткі часові рамки його реалізації.
Велика Палата також визначила загальну систему строків у податкових спорах. Якщо платник податків не використовував адміністративну процедуру оскарження, строк звернення до суду становить шість місяців, обчислюваних з моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав. Якщо адміністративне оскарження було використане щодо рішень, які не стосуються нарахування грошових зобов'язань (наприклад, блокування податкових накладних чи віднесення платника до переліку ризикових), тоді застосовується тримісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 122 КАС України. Натомість у випадках, коли адміністративне оскарження стосується рішень про визначення грошових зобов'язань, зокрема податкових повідомлень-рішень, діє спеціальний строк - один місяць згідно з пунктом 56.19 статті 56 ПК України.
Посилання на пункт 56.21 Податкового кодексу України не було прийнято судом, оскільки реальної колізії між нормами КАС України та ПК України у цій частині немає: Податковий кодекс як спеціальний акт у сфері податкових правовідносин встановлює спеціальний строк, який має пріоритет над загальною нормою процесуального закону.
Отже, Велика Палата Верховного Суду не відступила від попереднього висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.11.2020 року у справі № 500/2486/19, та підтвердила, що пункт 56.19 статті 56 Податкового кодексу України прямо встановлює строк для звернення до суду у разі застосування платником податку досудового порядку оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання, і цей строк становить один місяць від наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження.
Суд відхиляє аргументи позивача, викладені у заяві по поновлення строку від 13.11.2025 про те, що в процедурі адміністративного оскарження рішення оскаржувалось з інших підстав, ніж ті, які зазначені у позовній заяві, оскільки відмінності у правовому обґрунтуванні підстав скарги та позовної заяви, не є визначальними для початку перебігу строк звернення до суду.
Суд також відхиляє посилання представника позивача на судову практику Вищого адміністративного суду України, позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 27.02.204 у справі №200/155/23, від 03.04.2020 у справі №2540/2576/18, від 11.10.2019 у справі №640/20468/18 та інших, зазначених ним численних постановах за 2019-2022роки, оскільки такі не відповідають останній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду.
Суд критично оцінює аргументи представника позивача про запровадження правового режиму воєнного стану в Україні, про наявність листа ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про визнання форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, оскільки сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду позивачем у встановлені строки, у зв'язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для поновлення таких строків.
Вказана позиція узгоджується із позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі 500/1912/22.
Суд також акцентує увагу на тому, що обставини, наведені у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду існували впродовж визначеного строку звернення до суду, та не відпали на момент подання позивачем позову до суду. Так, позивач скористався можливістю оскаржити рішення відповідача в адміністративному порядку, а також звернувся до суду під час дії правового режиму воєнного стану, що свідчить про те, що позивач мав можливість вчиняти активні дії з метою захисту своїх прав.
Безпідставними також є посилання представника позивача на практику Європейського суду з прав людини, оскільки, по-перше, Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок у конкретній справі, який суд має враховувати під час вирішення процесуального питання у цій справі, а, по-друге, позивач не навів чітких доводів, які б свідчили про необхідність поновлення пропущеного строку звернення до суду саме із врахуванням такої практики.
Суд звертає увагу на те, що зазначені представником позивача обставини, якими обґрунтовується поважність причин пропуску строку звернення до суду мають абстрактний характер та не підтверджуються жодними доказами.
З таких підстав суд висновує, що позивач пропустив строк звернення до суду без поважних причин.
Інших причин, які перешкоджали позивачу своєчасно звернутись до суду, позивач не зазначив.
Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ останній, оцінюючи поважність причин пропуску строку звернення до суду враховує:
1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4)перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи “Бочан проти України», “Смірнова проти України», “Федіна проти України», “Матіка проти Румунії» та інші).
Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа “Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Суд зауважує, що, застосовуючи процедурні правила, варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи “Волчлі проти Франції», “ТОВ Фріда проти України»).
Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Отже, суд, враховуючи пасивний характер поведінки позивача, його юридичну обізнаність, відсутність будь-яких об'єктивних перешкод у своєчасному зверненні до суду з відповідним позовом, тривалість пропущеного строку та недоведеність добросовісності дій позивача, спрямованих на звернення до суду у встановлені законом строки, дійшов висновку, що останній не навів поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом.
З огляду на вказане, підстави, вказані представником позивача у заяві про поновлення строку від 13.11.2025 причини пропуску Товариством з обмеженою відповідальністю “Дослідно-механічний завод “Карпати» строку звернення до суду визнати неповажними.
У зв'язку з цим у клопотанні представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду необхідно відмовити повністю
Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 згаданого Кодексу.
У зв'язку з викладеним, суд висновує, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Дослідно-механічний завод “Карпати» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення необхідно залишити без розгляду.
Керуючись статтями 122,123, 240, 243, 248 КАС України, суд
клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду задовольнити повністю.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Дослідно-механічний завод “Карпати» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення залишити без розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.
Повна ухвала суду складена 18 грудня 2025 року.
Суддя Гулик А.Г.