15 грудня 2025 року Київ справа №320/6810/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді головуючої Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 25.11.2022 №80111300016765 про відмову в оформлені (видачі) посвідки на тимчасове проживання;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області оформити і видати ОСОБА_1 посвідку на тимчасове проживання в Україні на підставі ч. 14 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
20.03.2023 протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею у справі було визначено Балаклицького А.І.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.03.2023 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників.
20.10.2024 протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею у справі було визначено Горобцову Я.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 справу прийнято до провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю рішення суб'єкта владних повноважень, оскільки позивачем було подано всі документи, що передбаченні чинним законодавством, які містять правдиві відомості щодо його місця проживання та перебування.
У наданому суду відзиві відповідач вказав, що перевіркою працівниками Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісїї ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області встановлено факт подання позивачем завідомо неправдивих відомостей при звернені за оформленням/обміном посвідки на тимчасове проживання, які стали підставою для відмови в оформленні та видачі посвідки на тимчасове проживання в Україні.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (Картка платника податків НОМЕР_1 ) є громадянкою російської федерації.
01 грудня 2020 між позивачем та громадянином України - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 було зареєстровано шлюб, про що Дарницьким районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) 01.12.2020 складено відповідний актовий запис №1880 та видано свідоцтво про шлюб Серія НОМЕР_2 .
Крім того, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач народила дитину - ОСОБА_3 , про що 05.11.2021 Дарницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) складено відповідний актовий запис №2330 (Свідоцтво про народження Серія НОМЕР_3 від 05.11.2021)
У зв'язку із укладенням шлюбу з громадянином України - ОСОБА_2 отримала посвідку на тимчасове проживання в Україні. Остання така посвідка була видана їй 29.11.2021 строком до 26.11.2022 (запис №19970916-08806).
Позивач особисто звернулася з заявою до Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м. Києві та Київській області з метою продовження строку дії (обміну) посвідки на тимчасове проживання на підставі ч. 14 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», додавши до вказаної заяви паспорт громадянина російської федерації, свідоцтво про шлюб, довідку про реєстрацію місця проживання, дійсний поліс медичного страхування, посвідка про тимчасове проживання № НОМЕР_4 від 29.11.2021, орган видачі 8011, дата закінчення строку дії до 26.11.2022, картку платника податків ОСОБА_4 , свідоцтво про народження дитини ОСОБА_3 , довідка про реєстрацію особи ( ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 - сина) громадянином України.
Однак, 25.11.2022 Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м. Києві та Київській області було прийнято Рішення від 25.11.2022 №80111300016765 про відмову в оформлені (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 9 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу вимог частини 2 статті 2 КАС України адміністративний суд в порядку судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень повинен дослідити, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, розсудливо, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, пропорційно тощо.
Отже, адміністративні суди мають з'ясувати, чи були дії відповідача здійснені в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням установленої процедури, а також, чи було його рішення прийнято на законних підставах.
Частиною 1 статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон №3773-VI) визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
У пункті 18 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VI визначено, що посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Відповідно до частини 14 статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
Згідно з частиною 14 статті 5 Закону № 3773-VI підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування. Якщо шлюб між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства було укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право».
Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 322 від 25 квітня 2018 року (далі - Порядок № 322).
Пунктом 21 Порядку № 322 передбачено, що працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32, 33 і 39 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.
У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб'єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.
Відповідно до пункту 61 Порядку № 322 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли: 1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на постійне проживання (крім випадків обміну посвідки), посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення; 2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в'їзду; 3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію; 4) встановлено належність особи до громадянства України; 5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання; 6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17-19 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки; 7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи іноземець або особа без громадянства вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином; 8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований чи не відповідає встановленому зразку, чи належить іншій особі, чи строк його дії закінчився; 9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів; 10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну; 11) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
Наведене в сукупності свідчить, що контролюючий орган має право на підставі проведеної перевірки та після встановленого факту подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів відмовити в оформленні або видачі посвідки.
З матеріалів справи встановлено, що позивач було подано усі визначені Порядок № 322 документи, а адресою проживання зазначено: АДРЕСА_1 .
Оскаржуваним Рішенням ЦМУ ДМС відмовлено позивачу в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 9 пункту 61 Порядку № 322, яке обґрунтоване, як вбачається з відзиву, встановленням факту відсутності позивача за вказаною нею адресою, оскільки двері до будинку ніхто не відчинив, працівниками Управління надано фото позивача мешканцям сусідніх будинків, на що останні повідомили, що він в будинку по АДРЕСА_1 позивач не проживає.
Разом із тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що посадовими особами відповідача дійсно здійснювались телефонні дзвінки на номер позивача з метою встановлення його місця перебування/проживання, а також відсутні будь-які письмові пояснення осіб, які засвідчили факт не проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження вказаних в спірному рішенні обставин.
Окрім того, підставою для прийняття оскаржуваного рішення міграційним органом зазначено лише посилання на підпункт 9 пункту 61 Порядку № 322.
При цьому, з диспозиції вказаної норми вбачається, що територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю в оформленні (видачі) посвідки, якщо встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів.
Тобто, підпункт 9 пункту 61 Порядку № 322 передбачає дві самостійні підстави для відмови у видачі посвідки.
Однак, вказавши підставою для відмови у видачі посвідки встановлення факту подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів, відповідачем не наведено в оскаржуваному рішенні конкретної підстави для прийняття спірного рішення.
Загальне посилання відповідача у рішенні на положення підпункт 9 пункту 61 Порядку №322 не свідчить про обґрунтованість такого рішення, оскільки ставить заявника у стан правової невизначеності щодо підстав відмови у видачі посвідки на тимчасове проживання, що є неприпустимим.
Відсутність позивача за адресою місця проживання на час здійснення перевірки не створює факт подання іноземцем завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів, з урахуванням того, що така інформація зазначена в інших поданих позивачем документах та могла бути перевірена у співставленні з іншими джерелами інформації, наявними у розпорядженні підрозділу ДМС.
При цьому, зі змісту наявних в матеріалах справи документів неможливо встановити, в який саме час здійснювався виїзд перевіряючих за адресою місця проживання позивача, як і не зазначено даних мешканця, який був опитаний.
В оскаржуваному рішенні відсутня також мотивація, в чому полягає завідомість неправдивих відомостей або підроблених документів.
Таким чином, матеріали справи не містять належних доказів щодо підтвердження факту подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів.
Згідно наявних матеріалів справи, місцем проживання позивача дійсно є АДРЕСА_1 .
Відповідачем жодних доказів на підтвердження обставин, які могли б бути розцінені судом як свідоме подання позивачем очевидних для нього неправдивих відомостей або фальшивих документів, також не надано.
Отже, вказане свідчить про протиправність та наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про відмову позивачу в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання.
Щодо решт позовних вимог суд зазначає таке.
Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, визначено поняття дискреційних повноважень, відповідно до якого під такими повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Натомість, відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. А тому, враховуючи наведене вище обґрунтування протиправності відмови відповідача, оформленої оскаржуваним рішенням, у відмові позивачу в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання, безперечно правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, який передбачає прийняття рішення про надання такого дозволу.
Таким чином суд уповноважений, у випадку визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
За вказаних обставин, в контексті наведеного вище, суд вважає, що для прийняття рішення про оформлення (видачу) позивачу посвідки на тимчасове проживання останньою виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення у даному випадку не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13 січня 2011 року (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Таким чином, в даному випадку задоволення позовної вимоги саме шляхом зобов'язання відповідача оформити і видати ОСОБА_1 посвідку на тимчасове проживання в Україні на підставі ч. 14 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» буде вважатись дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений. А тому саме вказаним шляхом підлягає задоволенню друга позовна вимога позивача.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені нею судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 073, 60 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
Адміністративний позов - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 25.11.2022 №80111300016765 про відмову в оформлені (видачі) посвідки на тимчасове проживання.
Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А, код ЄДРПОУ: 42552598) оформити і видати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) посвідку на тимчасове проживання в Україні на підставі частини 14 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А, код ЄДРПОУ: 42552598) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені останньою судові витрати у розмірі 1 073, 60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.