15 грудня 2025 року Київ справа №640/1984/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення вихідної допомоги, -
встановив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) до Офісу Генерального прокурора (далі також - відповідач), в якому просить суд:
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв'язку зі звільненням у розмірі 56 387, 73 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.02.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
На підставі вимог Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» дану справу передано для розгляду до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.09.2024 прийнято справу до провадження та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що бездіяльність щодо невиплати позивачу вихідної допомоги під час звільнення порушує вимоги чинного законодавства, оскільки ані Законом України «Про прокуратуру», ані Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів, у тому числі у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, або в разі неуспішного проходження атестації, а тому до спірних правовідносин за вказаних обставин підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України, що не заборонено спеціальним законодавством, проте проігноровано відповідачем.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує на правомірності своєї поведінки у межах спірних правовідносин.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив таке.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 №1110ц, з 18.10.2019 позивача звільнено з посади заступника начальника управління забезпечення охорони державної таємниці Генеральної прокуратури України та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Цим же наказом Департамент планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України зобов'язано провести остаточний розрахунок та виплатити позивачу усі належні виплати при звільнені.
Сторонами не заперечується, що на день звільнення позивачу не було виплачено вихідну допомогу при звільненні, яка передбачена статтею 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді визначені статтею 51 Закону України «Про прокуратуру».
Пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор звільняється з посади у разі: ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» установлено, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови настання однієї з таких підстав, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.
За приписами статті 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Суд звертає увагу на те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Статтею 44 Кодексу законів про працю України встановлені випадки виплати вихідної допомоги у разі припинення трудового договору, зокрема, з підстав, зазначених у пункті 6 частини першої статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 частини першої статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу. Саме у цих випадках працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.
Частиною 5 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та частиною 5 статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми Кодексу законів про працю України. Разом з тим, у цей перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а тому приписи статті 44 Кодексу законів про працю України при вирішенні спірних правовідносин не мають особливостей щодо їхнього застосування.
Метою запровадження законодавцем такої виплати, як вихідна допомога, є захист працівника (службовця) у разі втрати ним роботи не за власним бажанням та не у зв'язку з неналежним її виконанням (дисциплінарним проступком). Однією з підстав надання такого захисту є невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації.
Водночас, метою запровадження Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» інституту атестації, було саме підтвердження здатності прокурорами виконувати повноваження на належному рівні за визначеними законом критеріями, шляхом здійснення оцінки їхньої професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, що стосувалась, зокрема, усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
У постанові від 22 серпня 2023 року у справі №420/25920/21 Верховний Суд зробив висновок, що пункт 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» і пункт 2 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України передбачають однакові за своїм змістом підстави звільнення - невідповідність займаній посаді, що свідчить про застосовність приписів статті 44 Кодексу законів про працю України до правовідносин щодо виплати вихідної допомоги прокурору звільненому у зв'язку із рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження ним атестації.
Крім того, Верховним Судом зауважено, що зміни, внесені до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» Законом №1554-IX від 15 червня 2021 року, виключили з пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» вказівку, що звільнення відбувається «на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»». Проте така зміна нормативного акту в частині виключення посилання на правову підставу звільнення не змінила її фактичної підстави, якою є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.
За урахуванням правової позиції, викладеної у постанові від 22 серпня 2023 року у справі №420/25920/21, суд доходить висновку що і за підстави звільнення за підпунктом 2 пункт 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», прокурор набуває право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України.
А відтак суд погоджується з доводами позивача щодо протиправної бездіяльності відповідача в частині ненарахування та невиплати йому вихідної допомоги при звільненні.
Відповідно абзацу 4 пункту 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середня заробітна плата для обчислення вихідної допомоги здійснюється виходячи виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Так, відповідно до наявної у матеріалах справи довідки відповідача від №18-1469зп від 28.12.2019 сума середньої заробітної плати позивача складає 56 387, 73 грн, що збігається із заявленою позивачем до стягнення сумою.
Таким чином, саме вказана сума підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840, 80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
Адміністративний позов - задовольнити повністю.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) вихідну допомогу у зв'язку зі звільненням у розмірі 56 387, 73 грн (п'ятдесят шість тисяч триста вісімдесят сім гривень сімдесят три копійки).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 понесені останнім судові витрати у розмірі 840, 80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.