ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"18" грудня 2025 р. справа № 300/1463/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:
судді Біньковської Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області відповідно до змісту якого просить: визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії за віком від 29.01.2025 №091630022969 щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.01.2001 по 31.12.2003 в ПТ «Павленко і К»; зобов'язати призначити пенсію за віком на підставі поданої заяви від 22.01.2025, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 01.01.2001 по 31.12.2003 в ПТ «Павленко і К».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно не зараховано до стажу позивача період роботи з 01.01.2001 по 31.12.2003 в ПТ «Павленко і К». Позивач стверджує, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи, мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Вважає, що та обставина, що за спірний період роботодавець не сплачував страхові внески не може бути підставою для незарахування до страхового стажу спірного періоду роботи, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа. Просить позов задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області скористалося правом подання відзиву на позовну заяву, в якому стосовно заявлених позовних вимог заперечує. Зазначає, що 22 січня 2025 року позивач звернувся до пенсійного органу із заявою призначення пенсії за віком згідно з статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області. За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийняло рішення №091630022969 від 29.01.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком. Стаж для визначення права на призначення пенсії становить 29 років 07 місяців 05 днів. Страховий стаж позивача становить 28 років 08 місяців 14 днів. Стверджує, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу позивача не може бути зараховано період роботи з 01.01.2001 по 31.12.2003, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про сплату страхових внесків. Просить у задоволенні позову відмовити (а.с.18).
Заяв про розгляд справи з викликом сторін суду не надходило. У відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними в справі матеріалами.
Суд, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши в сукупності письмові докази, встановив наступне.
22.01.2025 ОСОБА_1 , у віці 60 років звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.42).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 29.01.2025 №091630022969 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу. Зазначено, що вік заявника 60 років 02 місяці. Стаж для визначення права на призначення пенсії становить - 29 років 07 місяців 05 днів. Страховий стаж позивача - 28 років 08 місяців 14 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу позивача не може бути зараховано період роботи з 01.01.2001 по 31.12.2003, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про сплату страхових внесків (а.с.8).
Надаючи правову оцінку спірним правовим відносинам, суд виходить із наступного.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі також - Закон №1058-IV).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Пенсійний орган зазначає, що стаж ОСОБА_1 для визначення права на призначення пенсії становить - 29 років 07 місяців 05 днів. Страховий стаж позивача - 28 років 08 місяців 14 днів (а.с.8, 43).
Статтею 1 Закону №1058-ІV визначено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
За змістом частини 5, 6 статті 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники - фізичні особи, які не мають банківських рахунків, сплачують страхові внески шляхом готівкових розрахунків через банківські установи. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч.12 ст.20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
Відповідно до положень статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Згідно з частинами 2, 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (надалі також - Закон №1788-ХІІ) визначено види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію.
До стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до п.“а» ч.1 ст.3 Закону №1788-ХІІ (в редакції, на час роботи позивача в спірний період) особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів ,- за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі також - Закон №400/97-ВР) платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.
За змістом пункту 1 статті 2 Закону №400/97-ВР об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктами 1 і 2 частини першої статті 1 цього Закону, крім платників, віднесених до четвертої групи платників єдиного податку, що визначені підпунктом 4 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та призначених після дня набрання чинності зазначеним Законом відповідно до пунктів 2-8 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у період до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Приписами частини 1 статті 3 Закону №400/97-ВР передбачено, що платники, визначені пунктами 1, 2 та 3 статті 1 цього Закону, зобов'язані зареєструватися в органах Пенсійного фонду України. Комерційні банки при відкритті відповідних банківських рахунків зобов'язані вимагати інформацію від таких платників щодо зазначеної реєстрації.
Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що у випадку несплати підприємством страхових внесків до органу пенсійного фонду відповідальність за таку несплату несе саме підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа, оскільки саме на страхувальника покладено обов'язок здійснювати відрахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи та їх перерахунок до відповідного фонду, а відтак саме роботодавець є тією особою, яка згідно закону повинна сплачувати страхові внески.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі також - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином, суд погоджується із твердженням позивача, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Однак суд зазначає, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 15.11.1983 позивач у спірний період:
- 01.07.1996 прийнятий на посаду директора до повного товариства Фірма «Павленко і К», наказ №5 від 01.07.1996;
- 01.06.2006 звільнений з посади директора за власним бажанням, протокол №7 від 01.06.2006, наказ №1 від 01.06.2006 (а.с.44-46).
Запис про звільнення з роботи у трудовій книжці позивача підписаний останнім як директором повного товариства Фірма «Павленко і К».
Як слідує з Індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) відомості про нарахування заробітної плати та сплату єдиного соціального внеску за оскаржувані періоди відсутні.
Згідно наказу повного товариства Фірма «Павленко і К» №4 «Про прийняття на посаду директора» від 01.07.1996 ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків директора повного товариства Фірми «Павленко і К» з 01.07.1996 (а.с.31).
За змістом наказу повного товариства Фірма «Павленко і К» «Про звільнення» від 01.06.2006 №1 ОСОБА_1 звільнився із посади директора повного товариства Фірма «Павленко і К» за власним бажанням з 01.06.2006 (а.с.32).
У протоколі №5 від 01.07.1996 загальних зборів учасників повного товариства Фірма «Павленко і К» вказано, що головою загальних зборів обрано ОСОБА_2 . Призначено директором повного товариства Фірма «Павленко і К» ОСОБА_3 (а.с.36).
Суд вказує, що частиною 2 статті 14 Закону України "Про підприємства в Україні" від 27.03.1991 за №887-XII (надалі - також Закон №887-XII, в редакції, чинній на час спірних правовідносин) найняття (призначення, обрання) керівника підприємства є правом власника (власників) майна підприємства і реалізується безпосередньо або через уповноважені ним органи.
Приписами частин 1, 2 статті 16 Закону №887-XII визначалося, що керівник підприємства наймається (призначається) власником або обирається власниками майна.
При найнятті (призначенні, обранні) власником або уповноваженим ним органом керівника підприємства на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, строки найняття, обов'язки і відповідальність керівника підприємства перед власником та трудовим колективом, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом (договором, угодою) та законодавством України.
Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства. Власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.
Частинами 1, 3 і 5 статті 65 Господарського кодексу України (надалі також - ГК України) було передбачено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.
Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.
Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
Є очевидним, що в період з 01.01.2001 по 31.12.2003 ПТ Фірма «Павленко і К», очолюване ОСОБА_1 , у відношенні до нього, в розумінні КЗпП України, ГК України №436-IV, Закону №887-XII, було "власником або уповноваженим ним органом", "власником підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган", "власником підприємства", "власником" та "роботодавцем".
У зв'язку із наведеним суд зазначає, що позивач як директор ПТ Фірма «Павленко і К» був посадовою особою, яка займала посаду, пов'язану із повноваженнями здійснювати організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції в частині правильності і повноти обліку, нарахування та сплати страхових внесків із заробітної плати всіх застрахованих осіб, які перебували в трудових відносинах із ПТ Фірма «Павленко і К».
Відтак, ОСОБА_1 був єдиною особою, яка відповідала за такий обсяг повноважень, зокрема й щодо нарахування і сплати внесків до пенсійного фонду, у відношенні до самого себе. А тому, покликання колишнього (незмінного за спірний період) директора товариства на відсутність в нього вини щодо не сплати роботодавцем ("власником або уповноваженим ним органом", "власником підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган", "власником підприємства", "власником") страхових внесків за досліджуваний період, є, щонайменше, безпідставним.
Отже, саме позивач мав контролювати сплату підприємством збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Доказів протилежного суду не надано.
Не ініціювання та не вирішення органом пенсійного забезпечення питання про притягнення товариства як роботодавця (страхувальника) та його відповідальної посадової особи до встановленої законом відповідальності за не нарахування і не сплату страхових внесків із заробітної плати директора, не змінює коментовані вище висновки суду у цій справі.
Зважаючи на наведене вище, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_3 періоду роботи у ПТ Фірма «Павленко і К» з 01.01.2001 по 31.12.2003.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач під час розгляду справи не надав.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв правомірно, тому позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким що не підлягає до задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ),
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (код ЄДРПОУ 14035769, майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільська область, 46001).
Суддя /підпис/ Біньковська Н.В.