Справа № 552/472/25 Номер провадження 22-ц/814/3067/25Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О.А. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
08 грудня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючий суддя: Триголов В.М.
Судді: Дорош А.І., Лобов О.А.
Розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» на рішення Київського районного суду міста Полтави від 01 травня 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У січні 2025 року позивач ТОВ «ФК «Процент» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява обґрунтована тим, що відповідно до укладеного Кредитного договору № 5806-3613-1 від 23.01.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» (торгова марка «PROCENT») та ОСОБА_1 , відповідач отримав кредит у розмірі 4200 гривень, строком на 365 днів (до 22.01.2025 року), шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «А-БАНК» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування (912,5% річних).
Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації Відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua та підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Позивач вказував, що починаючи з 23.01.2024 відповідач має обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги повернути всю заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом, однак в порушення зобов'язань не сплачує її.
У зв'язку з порушенням зобов'язання заборгованість відповідача за Кредитним договором по нарахованим та не сплаченим процентам станом на 02.01.2025 року становить 36225,00 гривень за період з 23.01.2024 року по 02.01.2025 року, що нараховані відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 2,5 % за кожен день користування кредитом (912,5% річних) та Графіку платежів.
Тож, позивач просив стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» заборгованість за кредитним договором № 5806-3613-1 від 23.01.2024 року по нарахованим та несплаченим процентам у розмірі 36225,00 гривень за період з 23.01.2024 року по 02.01.2025 року, що нараховані відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 2,5 % за кожен день користування кредитом (912,5% річних), а також судові витрати у розмірі 2422,40 гривень та 10000,00 гривень витрат на правову допомогу.
Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 01 травня 2025 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» заборгованість за кредитним договором № 5806-3613-1 від 23.01.2024 по нарахованим та несплаченим процентам у розмірі 24612,00 грн (двадцять чотири тисячі шістсот дванадцять гривень нуль копійок) за період з 23.01.2024 по 02.01.2025.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» 8323,00 грн (вісім тисяч триста двадцять три гривні нуль копійок) на відшкодування понесених ним судових витрат.
Із вказаним рішенням суду не погодився представник ТОВ «ФК «Процент» - Руденко К.В., та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування обставин справи.
Мотивує скаргу тим, що Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації Відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua та підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Зазначає, що підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику, з якими позичальник ознайомився перед підписанням кредитного договору та отриманням кредиту. Вважає, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину і в матеріалах справи містяться всі належні та допустимі докази перерахування грошових коштів відповідачу, а також наявності заборгованості за кредитним договором.
Відповідач своєчасно не сплатив нараховані відсотки відповідно до Графіку платежів, у зв'язку із чим виникла заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом, що має відображення у Розрахунку заборгованості, порушує умови Кредитного договору, не виконує взятих на себе зобов'язань. 36225,00 гривень за період з 23.01.2024 року по 02.01.2025 року , що нараховані відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 2,5 % за кожен день користування кредитом (912,5% річних) та Графіку платежів.
Вказує на те, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку.
Зазначає, що місцевим судом було неправомірно зменшено суму правничої допомоги та судового збору .
Позивач просив рішення Київського районного суду міста Полтави від 01 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та стягнути судові витрати за розгляд справи в апеляційному суді.
Судом встановлено, що відповідно до укладеного кредитного договору № 5806-3613-1 від 23.01.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» (торгова марка «PROCENT») та ОСОБА_1 , відповідач отримав кредит у розмірі 4200 гривень, строком на 365 днів (до 22.01.2025 року), шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «А-БАНК» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування (912,5% річних).
Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації Відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua та підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Факт отримання відповідачем грошових коштів підтверджено наданою до суду випискою по банківському рахунку, яка є належним та допустимим доказом .
Згідно Детального розрахунку заборгованості за Договором № 5806-3613-1 від 23.01.2024 року станом на 02.01.2025 загальна сума заборгованості ОСОБА_1 становить 40 425 грн 00 коп, з них строкова заборгованість за сумою кредиту становить 4 200 грн, прострочена заборгованість по несплаченим процентам за користування кредитом становить 36 225 грн. 00 коп.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. За приписами ст. 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
22 листопада 2023 року прийнято ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX, який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Цим законом доповнено ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», відповідно до якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія п. 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Статтею 3 ЗУ «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно зі ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: 1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; 2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За правилами ч. 1, 2 ст. 6 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
За приписами ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Приписами ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про наявність підстав для часткового задоволення вимог ТОВ «ФК «Процент» про стягнення заборгованості за кредитним договором відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.
За матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 , маючи намір отримати в позику грошові кошти, ідентифікував себе в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «ФК «Процент», пройшов реєстрацію на веб-сторінці товариства. Під час здійснення реєстрації відповідач створив особистий кабінет та надав всі особисті дані (ПІБ, дані паспорта, дату та рік народження, РНОКПП, номер мобільного телефону, електронну пошту, місце реєстрації), чим фактично надав згоду на обробку персональних даних.
Для безпосереднього оформлення кредиту відповідач обрав бажану суму кредиту, строк кредитування, самостійно вніс номер банківської картки та підтвердив, що ознайомлений з Правилами надання грошових коштів у позику.
Після прийняття позичальником умов кредитного договору 23 січня 2024 року ТОВ «ФК «Процент» уклало із ОСОБА_1 кредитний договір, який підписано останнім відповідно до вимог ч. 6, 8 ст. 11, ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 726351, який надсилався на особистий телефонний номер ОСОБА_1 .. На спростування зазначених обставин відповідачем доказів не подано.
Надані позивачем витяги з інформаційно-телекомунікаційної системи (а.с. 23 зворот, 24) свідчить про те, що без ознайомлення з правилами надання споживчих кредитів подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим. Отже, заповненням анкети-заяви відповідач підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.
Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 243/6552/20, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 червня 2021 у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 у справі № 234/7159/20.
Позивач, пред'явивши вимогу про стягнення заборгованості, просив, стягнути складові його вартості, зокрема заборгованість за нарахованими відсотками. У розрахунку заборгованості зазначено, що станом на 02 січня 2025 року сукупна сума заборгованості ОСОБА_1 за відсотками у період з 23 січня 2024 року по 02 січня 2025 року становить 36 225 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком районного суду про неправомірність встановлення ТОВ «ФК «Процент» у договорі фіксованої процентної ставки у розмірі 2,5 % за кожен день користування кредитом, оскільки позивачем проігноровано положення ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», якою встановлено вимоги до реальної річної процентної ставки, денної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача.
22 листопада 2023 року прийнято ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX, який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Цим законом доповнено ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», відповідно до якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія п. 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Проте договір про надання кредиту № 5806-3613-1 укладено 23 січня 2024 року, тобто після набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (24 грудня 2023 року), отже, станом на дату укладення договору кредитодавець міг застосовувати максимальний розмір денної процентної ставки, встановлений ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування». З цих підстав апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, за якими укладений між сторонами кредитний договір в частині встановлення розміру денної процентної ставки не суперечить положенням ЗУ «Про споживче кредитування».
Отже, суд першої інстанції вірно встановив, що у період з 23 січня 2024 року по 02 січня 2025 року (строк дії договору) розмір щоденних відсотків, які мав сплачувати позичальник, ураховуючи заборгованість за тілом кредиту у розмірі 4200 грн, становить за перші 120 днів 12600 грн (ставка 2,5%), за наступні 120 днів відсотки складають 7560 грн (ставка 1,5%), решта 106 днів - 4452 грн (ставка 1%), і станом на 02 січня 2025 року загальний розмір заборгованості за відсотками становить 24612 грн, які слід стягнути з боржника на користь позивача.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги ТОВ «ФК «Процент» щодо необґрунтованості визначеного судом до стягнення з відповідача розміру витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з такого.
Частиною 1 ст. 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Згідно з ч. 1 ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.141 ЦПК України у відмови у задоволенні позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
За змістом ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Верховний Суд у постановах від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 навів правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Аналогічні висновки викладені й в постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 456/456/20, від 01 листопада 2022 року у справі № 757/24445/21-ц, від 17 листопада 2022 року у справі № 687/35/21, від 11 січня 2023 року у справі № 479/475/21.
Визначаючи суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Представництво інтересів ТОВ «ФК «Процент» в суді першої інстанції адвокат Руденко К.В. здійснював на підставі укладеного між ними договору № 03/06/2024 про надання юридичних послуг від 03 червня 2024 року (а.с. 43-44) та довіреності на представництво інтересів товариства в судах України від 03 червня 2024 року (а.с. 46).
Пунктом 3 договору встановлено порядок розрахунків. Так, відповідно до п.п. 3.1 вартість послуг виконавця за складання позовної заяви про стягнення заборгованості з боржника становить 9 000 грн. Загальна вартість договору становитиме суму вартості послуг, вказану в усіх актах наданих послуг (п.п. 3.3 договору). Замовник оплачує виконавцю послуги шляхом перерахування коштів на банківський рахунок виконавця протягом 30 банківських днів з моменту підписання відповідного акта наданих послуг (п.п. 3.4 договору).
Згідно з витягом з реєстру № 1 від 27 листопада 2024 року до акту приймання-передачі наданих послуг № 7 до договору про надання юридичних послуг від 03 червня 2024 року адвокат Руденко К.В. надав ТОВ «ФК «Процент» послугу підготовка позовної заяви про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості вартістю 9 000 грн та складання адвокатського запиту про витребування доказів вартістю 1 000 грн. Загальна кількість складених позовних заяв становить 10 шт. на загальну вартість 90 000 грн (а.с. 48).
29 листопада 2024 року ТОВ «ФК «Процент» перерахувало на рахунок представника грошові кошти в сумі 90 000 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції кредитного переказу коштів № 1351 від 29 листопада 2024 року (а.с. 48).
Беручи до уваги наявність документально підтверджених доказів витрат позивача на правничу допомогу у суді першої інстанції, об'єм і зміст складеної адвокатом позовної заяви, співмірність наданих адвокатом послуг зі складністю справи, часткове задоволення позову, колегія суддів доходить висновку, що визначений районним судом розмір витрат на професійну правничу допомогу разом із сумою судового збору у розмірі 8323 грн, який необхідно стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент», відповідає критеріям реальності витрат на послуги адвоката та розумності їхнього розміру.
Ураховуючи викладене , виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо частковго задоволення позовних вимог є законними і обгрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382, 384 , 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду міста Полтави від 01 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя: В.М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А. Лобов