Справа № 333/11660/25
Провадження № 1-кс/333/3853/25
09 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Слідчий суддя Комунарського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , старшого слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , його захисника ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя клопотання старшого слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62025080100004641, відомості про яке внесені до ЄРДР 23.06.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України стосовно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у с. Дмитрівка Чернігівського району Приморського краю (рф), громадянина України, одруженого, військовослужбовця за мобілізацією, який перебував на посаді кулеметника 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «солдат», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого та додані до нього матеріали, -
09.12.2025 року старший слідчий першого слідчого відділу (з дислокацією у місті Мелітополі та місті Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі ОСОБА_3 звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя із клопотанням про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_5 .
Обґрунтовуючи вказане клопотання слідчий вказав, що першим слідчим відділом (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №62025080100004641 від 23 червня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині), ОСОБА_5 призначено на посаду кулеметника 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 та він вважається таким посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Відповідно до Указу Президента України ОСОБА_7 від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому, відповідними Указами Президента України ОСОБА_7 , правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України. її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України с конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства
Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Разом з цим, солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.
Відповідно до відпускного квитка, ОСОБА_5 з 13.03.2025 по 11.04.2025 перебував у відпустці для лікування після поранення.
У зв'язку з закінченням відпустки ОСОБА_5 був зобов'язаний 12.04.2025 прибути до місця служби, а саме: до місця тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 , розташованої в АДРЕСА_3 .
Однак, будучи обізнаним про цей обов'язок, ОСОБА_5 усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не з'явився до вказаного місця служби у визначену дату.
Таким чином, 12.04.2025 року ОСОБА_5 , в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від проходження військової служби, не з'явився саме до військової частини НОМЕР_1 , на службу з відпустки до місця несення служби, розташованої в АДРЕСА_3 , свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не приймав та про своє місцеперебування до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв.
Отже, військовослужбовець ОСОБА_5 , за викладених вище обставин, підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого, ч.4 ст.408 КК України, а саме: дезертирство, тобто нез'явлення на службу з відпустки, з метою ухилення від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
08.12.2025 року повідомлено про підозру ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України, яке, в той же день вручено йому особисто.
Органом досудового розслідування достатньо зібрано доказів про обґрунтованість підозри ОСОБА_5 .
Необхідність застосування до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою обумовлюється наявністю ризиків, п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Наявність вказаних ризиків підтверджується зібраними під час досудового розслідування матеріалами кримінального провадження, а саме: за вчинення злочину за правовою кваліфікацією, передбаченою ч.4 ст408 КК України, який згідно ст. 12 КК України віднесений до категорії особливо тяжких злочинів, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років. Так, розуміючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення (злочину), суворість та невідворотність покарання, підозрюваний ОСОБА_5 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду. Про вказані наміри підозрюваного вже свідчить його поведінка, оскільки достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин, а саме самовільне залишення місця несення служби, яке по своїй суті являється переховуванням від правоохоронних та інших державних органів, а також органів військового управління з метою невиконання обов'язків військової служби.
Зазначені обставини свідчать про необхідність ізоляції ОСОБА_5 задля нівелювання ризику можливості переховуватися від суду і слідства та перешкодити виконанню процесуальних рішень, що є вагомою підставою вважати, що єдиним дієвим у даному випадку запобіжним заходом котрий зможе гарантувати належну процесуальну поведінку підозрюваного ОСОБА_5 буде саме тримання під вартою.
Ризик, передбачений п.3 ч.1 ст. 177 КПК України обґрунтовується тим, що на даний час, у зв'язку із початковим етапом досудового розслідування даного кримінального провадження, встановити всіх свідків не виявилося можливим, однак, досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а відтак ОСОБА_5 у випадку застосування до нього запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, може здійснювати тиск на них, які враховуючи початковий етап досудового розслідування ще не були допитані у кримінальному провадженні, однак підлягають обов'язковому допиту в якості свідків, що суттєво вплине на можливість уникнення ОСОБА_5 кримінальної відповідальності та сприятиме перешкоджанню здійсненню досудового розслідування даного кримінального провадження..
Враховуючи тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_5 при ухваленні вироку, наслідки злочину, а саме, зниження бойової готовності підрозділу, в умовах воєнного стану та обороноздатності України, підрив військової дисципліни та надання негативного прикладу протиправної поведінки військовому підрозділу, в цілому, в час протистояння відкритій агресії російської федерації, внаслідок самовільного залишення місця служби, сторона обвинувачення вважає, що виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою забезпечить виконання покладених на підозрюваного процесуальних обов'язків та дасть можливість запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КК України.
Застосувати більш м'які запобіжні заходи до ОСОБА_5 неможливо, оскільки відповідно до ч.8 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються у вчиненні злочину, передбаченого статтею 408 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Враховуючи характер злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 , значну суспільну небезпечність інкримінованого йому злочину, беручи до уваги, що військове кримінальне правопорушення у період воєнного стану, у вчиненні якого він підозрюється, є особливо тяжким та вчинене в той час коли весь Український народ героїчно протистоїть військовій агресії російської федерації, а також те, що вказане кримінальне правопорушення має підвищений суспільно небезпечний характер, оскільки впливає на обороноздатність України, та те, що вказана його протиправна діяльність створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності у Збройних силах України, сторона обвинувачення вважає за можливе не визначати розмір застави, оскільки вона не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 повністю підтримав клопотання слідчого, просив його задовольнити.
Підозрюваний ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання слідчого, зазначивши, що дійсно він був мобілізований і у подальшому поранений. Після лікування, з 11.04.2025 року він вже не повернувся до розташування своєї військової частини. Весь цей час проживав разом із співмешканкою у квартирі останньої, за адресою: АДРЕСА_2 . Не працював, фактично жив на доходи співмешканки. На цей час бажання продовжувати військову службу не має. Раніше він був засуджений у 2004 році до 9 років позбавлення волі. Вважає, що він не скоював дезертирства, тому що фактично не покидав поле бою та не підводив своїх побратимів.
Захисник ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення клопотання слідчого, зазначивши, що клопотання необґрунтоване, жоден із ризиків не підтверджений, усі ризики тільки ймовірні. Фактично ОСОБА_5 має сталі соціальні зв'язки та постійне місце мешкання. Впливу на свідків не має і не може бути, так як ОСОБА_5 не знає хто саме є свідком і йому невідомо їхнє місцезнаходження.
Вислухавши доводи прокурора, підозрюваного та захисника, дослідивши матеріали кримінального провадженні, додані до клопотання слідчого, в їх сукупності, суд дійшов до такого.
У судовому засіданні встановлено, що 23.06.2025 року до ЄРДР були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за ч.4 ст.408 КК України, за фактом самовільного залишення військовослужбовцем ОСОБА_5 військової частини НОМЕР_1 , в умовах воєнного стану (кримінальне провадження №62025080100004641).
23.06.2025 року постановою заступника керівника першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) ТУ ДБР у м. Мелітополі ОСОБА_8 визначено групу слідчих для здійснення досудового розслідування вказаного кримінального провадження, у складі: ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , старший групи - ОСОБА_3 .
08.12.2025 року постановою керівника Запорізької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Східного регіону ОСОБА_18 призначено групу прокурорів, які здійснюють повноваження прокурорів у кримінальному провадженні №62025080100004641, у складі: ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_4 (старший групи).
08.12.2025 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України.
Клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу, погоджене із прокурором ОСОБА_4 та додані до нього матеріали, підозрюваний ОСОБА_5 отримав 08.12.2025 року, тому встановлений законодавством час для ознайомлення з вказаними матеріалами, був дотриманий, враховуючи час початку судового засідання. До матеріалів клопотання додані копії документів, якими слідчий обґрунтовує доводи клопотання.
Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчинені підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Із змісту наведених норм випливає, що завданням застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення належної процесуальної поведінки особи, яка піддана кримінальному переслідуванню, а при обранні того чи іншого запобіжного заходу, достатнього і необхідного у кожному конкретному випадку, крім тяжкості звинувачення, необхідно враховувати сукупність перелічених в законі обставин.
Вважаю, що прокурором у судовому засіданні доведено, про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України. На думку слідчого судді, зазначене підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме:
- показаннями свідка ОСОБА_22 , який повідомив, що він є працівником ІНФОРМАЦІЯ_2 . Йому було відомо, що у провадженні слідчих ТУ ДБР у м. Мелітополі перебуває кримінальне провадження №62025080100004641 за фактом самовільного залишення ОСОБА_5 військової частини НОМЕР_1 . Місцезнаходження військовослужбовця ОСОБА_5 було встановлено працівниками поліції, які 08.12.2025 року доставили ОСОБА_5 до ВСП, а у подальшому останній з'явився до слідчого ТУ ДБР у м. Мелітополі.
- матеріалами службового розслідування.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи суто висунення обвинувачення, що здійснюється на наступній стадії процесу («Мюррей проти Сполученого Королівства» («Murrey v. the United Kingdom»)). Наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин, однак те, що можна вважати «обґрунтованим», залежить від усіх обставин справи («Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» («Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom»)).
Прокурор в обґрунтування клопотання слідчого під час судового засідання, на думку слідчого судді, довів наявність фактів та інформації, зміст яких переконав суд у тому, що підозрюваний ОСОБА_5 міг вчинити кримінальне правопорушення, зазначене у клопотанні слідчого про застосування запобіжного заходу.
Тобто, на даному етапі кримінального провадження підозра відносно ОСОБА_5 є цілком обґрунтованою, доводи підозрюваного та його захисника будуть досліджуватися під час досудового розслідування кримінального провадження.
Згідно з ч.1 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Вирішуючи питання наявності ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 77 КПК України, про які в своєму клопотанні зазначає слідчий, слідчий суддя дійшов таких висновків.
Щодо ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду
Ризик переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду є основним ризиком, який обґрунтовує необхідність вжиття запобіжних заходів.
Досліджуючи практику Європейського суду з прав людини, можливо дійти висновку, що небезпеку переховування від правосуддя необхідно визначати з урахуванням низки релевантних чинників, серед яких доцільно виокремити особистість обвинуваченого, його моральні якості та переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування, його міжнародні контакти у поєднанні із загрозою суворості можливого покарання (рішення у справах «Пунцельт проти Чехії», «В. проти Швейцарії).
Згідно ст.ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки він свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє «прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства».
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Москаленко проти України» (Заява № 37466/04) від 20.08.2010 року ЄСПЛ вказав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
Під час розгляду клопотання слідчим суддею встановлено, що злочин, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 є особливо тяжким та передбачає можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років позбавлення волі, що саме по собі може бути підставою та мотивом для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду.
Водночас, обвинувачення особи у скоєнні особливо тяжкого злочину та очікуване покарання, яке можливо призначити за вказаний злочин, є одним з факторів, який має враховувати суд при застосуванні запобіжного заходу, хоча такий фактор сам по собі без оцінки усіх інших обставин у сукупності не може слугувати єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Тому слідчий суддя вважає, що тяжкість злочину, в якому підозрюють ОСОБА_5 не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, але така підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо не враховувати. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Факт переховування ОСОБА_5 від органів досудового розслідування підтверджується, на думку слідчого судді, і самим підозрюваним під час судового засідання, який не заперечував, що перебував за місцем проживання своєї співмешканки, до керівництва своєї військової частини не телефонував.
Отже, вирішуючи питання щодо застосування запобіжного заходу, слідчий суддя враховує покарання, що передбачене законом за вчинення особливо тяжкого злочину, який інкримінується ОСОБА_5 та, оцінюючи його у сукупності з іншими наведеними вище обставинами, встановленими в ході розгляду клопотання, дійшов до висновку про наявність ризику переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Щодо ризику вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення
Під час судового засідання було встановлено, що ОСОБА_5 не бажає продовжити військову службу, тривалий час (з квітня 2025 року) не повертався до розташування військової частини без поважних причин.
Вказане свідчить про наявність ризику можливості продовжити ОСОБА_5 вчиняти кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.408 КК України
Слідчий суддя також враховує, що ОСОБА_5 має постійне місце мешкання та реєстрації, перебуває у цивільному шлюбі, перебував на військовій службі, раніше не судимий. Водночас, навіть наявність у нього певних соціальних зв'язків не спростовує висновки слідчого судді про можливе продовження підозрюваним кримінального правопорушення.
Щодо ризиків незаконного впливу на свідків
Перевіряючи наявність ризику незаконного впливу на свідків, слідчий суддя враховує встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст. 615 цього Кодексу (частина 4 статті 95 КПК України).
Отже, на переконання слідчого судді, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом, крім випадків неможливості отримання безпосередньо судом таких показань внаслідок обставин, пов'язаних із введенням воєнного стану на території України. За таких обставин, заборона спілкуватися з певними визначеними особами, як наслідок встановлення ймовірного впливу на них, є об'єктивною необхідністю забезпечення «недоторканості» показань інших учасників кримінального провадження, які мають доказову цінність.
Водночас, жодних відомостей про те, що ОСОБА_5 намагався впливати на свідків, які були допитані під час досудового розслідування, а також та інших осіб, прокурор та слідчий у судовому засіданні не надали.
Виходячи із фактичних обставин, а саме, що свідки - є військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 , куди підозрюваний ОСОБА_5 категорично не бажає повертатися на військову службу і це здійснював коли мав таку можливість, тому вважаю, що вказаний ризик є недоведеним під час судового розгляду.
Отже, слідчий суддя при аналізі пояснень учасників судового засідання, доказів у кримінальному провадженні, даних, що характеризують підозрюваного, дійшов до висновку, що існують ризики, передбачені п.п.1,5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість переховування від органу досудового розслідування та суду, можливість продовження вчинення кримінального правопорушення. Вказані ризики, на думку слідчого судді є досить вагомим у даному випадку, тому клопотання слідчого про застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно задовольнити та застосувати до останнього вказаний запобіжний захід.
Також, слідчий суддя враховує, що відповідно до ч.7 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті (тримання під вартою).
Необхідність застосування такого запобіжного заходу до підозрюваного, що обмежує його особисту недоторканість, не буде суперечити нормі ст.5 ч.1 п. «b» Європейської конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», за якою особи можуть бути арештовані для виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом та рішенню Європейського суду з прав людини справа «Чанєв проти України» від 09.10.2014 року.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
З урахуванням майнового стану підозрюваногов даному випадку визначається можливість застосувати середній розмір застави для такої категорії справ, передбачений ст. 182 КПК України, а саме 40 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
З урахуванням вимог ст.7 ЗУ «Про державний бюджет на 2025 рік», ОСОБА_5 або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у сумі 121 120 грн.
У разі внесення вказаної застави на підозрюваного ОСОБА_5 покладаються обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України.
Відповідно до ч.3 ст.182 КПК України у разі внесення застави згідно з ухвалою слідчого судді, суду щодо особи, стосовно якої раніше було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, передбачені цією частиною роз'яснення здійснюються уповноваженою службовою особою місця ув'язнення.
Керуючись, ст. ст. 176, 177, 178, 182, 183, 184, 194, 196, 206 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання старшого слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62025080100004641, відомості про яке внесені до ЄРДР 23.06.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України стосовно ОСОБА_5 - задовольнити частково.
Застосувати до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою з утриманням його в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України по 05.02.2026 року (включно).
Затримати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , негайно після оголошення цієї ухвали.
Строк тримання під вартою ОСОБА_5 рахувати з моменту фактичного його затримання - з 14 год. 10 хв. 09.12.2025 року.
ОСОБА_5 або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу - сорок розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 121 120 (сто двадцять одну тисячу сто двадцять) грн.
У разі внесення вказаної застави на ОСОБА_5 покладаються наступні обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме:
1) не відлучатися за межі Запорізької області без дозволу слідчого, прокурора або суду, залежно від стадії кримінального провадження;
2) повідомляти слідчого, прокурора чи суд, залежно від стадії кримінального провадження, про зміну свого місця проживання.
3) прибувати до слідчого, прокурора, судді, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження, один раз на тиждень у час, визначений вказаною посадовою особою.
Роз'яснити підозрюваному, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розміру, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув'язнення має негайно здійснити розпорядження про звільнення з-під варти та повідомити письмово слідчого, прокурора та слідчого суддю Комунарського районного суду м. Запоріжжя.
У разі внесення застави та з моменту звільнення підозрюваного з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, підозрюваний зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний ОСОБА_5 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'яти днів з дня її винесення до Запорізького апеляційного суду.
Копію ухвали вручити прокурору, підозрюваному, захиснику підозрюваного, а також надіслати начальнику ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України для виконання.
Повний текст ухвали складено 12.12.2025 року.
Слідчий суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя ОСОБА_1